Промисловість — вирішальний чинник економічної безпеки

Промисловість (індустрія) — найважливіша галузь народного господарства, що справляє вирішальний вплив на рівень розвитку продуктивних сил суспільства; це сукупність підприємств (заводів, фабрик, шахт, електростанцій), зайнятих виробництвом знарядь виробництва як для самої промисловості, так і для інших галузей народного господарства, а також видобутком сировини, матеріалів, палива, виробництвом енергії, заготівлею лісу і подальшою обробкою продуктів, отриманих у промисловості або вироблених у сільському господарстві.

Промислова безпека — найважливіший вид економічної безпеки, що характеризує такий рівень розвитку індустрії, який забезпечує всі суспільні потреби у промисловій продукції, справляючи тим самим вирішальний вплив на динаміку розвитку продуктивних сил суспільства.

Генезис промисловості належить до періоду натурального домашнього господарства, в якому сировина добувалася і перероблялася. Становлення промисловості як самостійної галузі суспільного відтворення пов'язане з другим великим суспільним поділом праці — відокремленням ремесла від сільського господарства у стародавні часи.

Промисловість визначається галузевою, територіальною, функціональною та організаційною структурою.

Галузева структура відображає склад та співвідношення галузей промисловості.

Галузь промисловості — це сукупність підприємств, подібних за призначенням продукції, технологіями, що застосовуються, використаною сировиною. Існують різні варіанти галузевої структури.

Промисловість, яка займається, як уже зазначалося вище, виробництвом засобів виробництва (машини, обладнання, верстати та ін.), належить до групи "А", а та, що займається виробництвом предметів споживання (легкові автомобілі, пральні машини, холодильники, товари широкого споживання та ін.) — до групи "Б". У важку промисловість (група "А") повністю входить видобувна і частково обробна галузь, а в легку (група "Б") — лише обробна.

Промисловість складається з двох великих груп галузей — видобувної й обробної промисловості. До видобувної промисловості належать підприємства з видобутку гірничо-хімічної сировини, руд чорних і кольорових металів і нерудної сировини для металургії, не-металічних руд, нафти, газу, вугілля, торфу, сланців, нерудних будівельних матеріалів, легких природних заповнювачів і вапняку, а також гідроелектростанції, підприємства лісоексплуатації, з вилову риби і морепродуктів, водопроводи. До обробної промисловості належать підприємства з виробництва чорних та кольорових металів, прокату, хімічних і нафтохімічних продуктів, машин та устаткування, продуктів деревооброблення і целюлозно-паперової промисловості, цементу й інших будівельних матеріалів, продуктів легкої та харчової промисловості, а також підприємства з ремонту промислових виробів і теплоелектростанції.

В основі територіальної організації промисловості лежить її територіальна структура, яка відображає склад і співвідношення взаємопов'язаних форм територіального зосередження промисловості. Категорія "територіальна структура промисловості" відображає розміщення промислових об'єктів певними територіальними скупченнями у вигляді промислових пунктів, центрів, вузлів, агломерацій, районів.

Первинними елементами територіальної організації продуктивних сил є окремі села, джерела тих чи інших природних ресурсів, промислові пункти, що характеризують їх точкове розміщення. У промисловому пункті розміщується одне підприємство (найчастіше філія великого підприємства).

Промисловий центр — населений пункт з групою промислових підприємств, які часто взаємопов'язані спільними інфраструктурними виробництвами, а іноді — технологічними зв'язками.

Промисловий вузол — це локальне виробничо-територіальне зосередження кількох центрів і пунктів, в якому підприємства поєднуються певними виробничо-технологічними зв'язками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів.

Під промисловими агломераціями розуміють досить великі форми територіального зосередження багатьох промислових центрів навколо великого вузла, які відрізняються високим рівнем територіальної концентрації підприємств різних галузей промисловості, інфраструктурних об'єктів, наукових, освітянських, культурних закладів, а також високою густотою населення. Цій формі розміщення притаманні такі переваги:

• високий рівень концентрації та диверсифікації виробництва;

• максимально ефективне використання систем виробничої та соціальної інфраструктури.

Водночас саме тут формується несприятлива природно- і соціально-екологічна ситуація, складні транспортні проблеми тощо.

Промисловий район — велика територія з відносно однорідними природними умовами, з характерним спрямуванням розвитку продуктивних сил, відповідною спеціалізацією підприємств, виробничою та соціальною інфраструктурою.

Удосконалення територіальної структури промисловості на основі подальшого розвитку процесів територіальної організації виробництва, територіальної концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, раціонального розміщення підприємств і формування промислових комплексів є одним з найважливіших завдань територіальної організації виробництва.

Територіальна концентрація є процесом зосередження виробництва в центрах, вузлах, агломераціях, районах.

Територіальна спеціалізація — це участь промислових центрів, вузлів, районів тощо в територіальному поділі праці певними видами продукції і послуг.

Територіальне кооперування — це:

• регулярні, спеціально обумовлені технологічні зв'язки між спеціалізованими підприємствами одного чи різних промислових

центрів, які е важливою умовою комплексного розвитку господарства як загалом, так і на окремих територіях;

• зв'язки підприємств, які використовують спільні об'єкти інфраструктури, енергетичні, транспортні чи складські засоби.

Територіальне комбінування — це зосередження в одному центрі (вузлі) кількох підприємств, пов'язаних спільною чи комплексною переробкою певної сировини, її послідовною переробкою (гірничо-збагачувальний, металургійний комбінати).

Технологічний прогрес у промисловості відбувається в систематичній реструктуризації народного господарства на макро-, мезо- і мікрорівні. Місце і роль країни в міжнародному поділі праці залежить від технологічного прогресу і проявляється у співвідношеннях зайнятості робочої сили. До постіндустріальних країн належать ті, в яких у сфері послуг зайнято 85 % робочої сили, у промисловості — 10 % і менше, у сільському господарстві — 5 %. Індустріальними країнами вважаються ті, в яких ці співвідношення відповідно дорівнюють 40 %, 50 % і більше, 10 % і менше. До аграрно-сировинних країн входять ті, в яких ці пропорції становлять відповідно 20 %, 8-10% і 70-80%.

У той час, як провідні країни світу, широко використовуючи можливості інноваційної розбудови економіки, формують постіндустріальне суспільство, промисловість України базується переважно на традиційних технологіях, започаткованих ще на ранніх стадіях індустріалізації.

Неефективною залишається галузева структура промислового виробництва. Понад 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали та енергетичні ресурси. Частка продукції соціальної орієнтації перебуває на рівні 1/5 загального обсягу промислового виробництва і має спадний тренд. Галузь машинобудування хоча і додала в темпах розвитку, але її частка в структурі промисловості (12,9 % у 2006 р.) майже у 2-3 рази нижча за рівень, що мають розвинені країни.

Сировинний ухил виробничої структури, розрахований переважно на потреби експорту, робить промисловість і економіку загалом надзвичайно залежними від кон'юнктури зовнішнього ринку, стримує розвиток внутрішнього ринку і звужує національні можливості щодо розвитку економіки та призводить до виснажливого та нераціонального використання природних ресурсів, прогресу процесів забруднення і деградації довкілля.

Вкрай загострилася проблема технологічного стану промислового виробництва. Досвід розвинених країн засвідчив, що досягнення високого рівня споживання і якості життя можливе лише на засадах нової постіндустріальної цивілізації, найсуттєвішими ознаками якої є інноваційний розвиток.

Слід зазначити, що наукомісткість промислового виробництва України не перевищує 0,3 %, що значно менше світового рівня. Майже 90 % продукції, що виробляється в Україні, не має відповідного науково-технологічного забезпечення, а на світовому ринку високотехнологічної продукції и частка становить лише 0,1 %. У розвинених країнах частка цієї продукції — близько 40 % загальносвітового ВВП.

Інноваційну діяльність у 2005 році здійснювало лише кожне десяте підприємство, тоді як у розвинутих країнах частка інноваційно активних підприємств сягає 70 %. Істотне відставання України простежується і у сфері використання інформаційних технологій.

Як не прикро, але Україна поки що не посіла належного місця в міжнародному русі капіталів, який стає характерною ознакою сучасних міжнародних інтеграційних процесів і матеріальною основою економічного зростання.

З огляду на вищезазначене можна зробити висновок, що першочерговим завданням для стабільного економічного зростання вітчизняної промисловості є потреба прискореного розвитку високотехнологічних виробництв, спроможних виробляти наукомістку продукцію, формування експортного потенціалу цих виробництв, підвищення технологічного рівня підприємств завдяки використанню прогресивних вітчизняних та світових науково-технічних досягнень.

За 2007 рік приріст виробництва у промисловості становив 10,2 % (у 2006 р. — 6,2 %). Випуск продукції збільшився за всіма основними видами промислової діяльності, крім видобування паливно-енергетичних корисних копалин.

Зокрема, у добувній промисловості обсяги виробленої продукції порівняно з 2006 роком зросли на 2,7 %, у тому числі у добуванні металевих руд — на 6,6 %. Проте, не досягнуто минулорічних обсягів виробництва на підприємствах з добування вугілля і торфу та нафти і газу (відставання становило відповідно 3 % і 0,3 %).

У переробній промисловості у 2007 році перевищено обсяги виробництва попереднього року на 11,7 % (у 2006 р. — на 6,3 %).

На підприємствах з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів обсяги продукції збільшилися на 10 %. Зростання виробництва спостерігалося у м'ясній промисловості (на 18 %), виробництві напоїв (на 16,2 %), переробленні та консервуванні овочів та фруктів (на 14,6 %), тютюновій, молочній та кондитерській промисловості (відповідно на 13,5 %, 11,3 % та 9,6 %), виробництві олії та тваринних жирів (на 6,8 %), виробництві макаронних виробів (на 5,8 %). Однак зменшилися обсяги порівняно з 2006 роком у цукровій промисловості (на 28,1 %).

У легкій промисловості обсяги виробництва у 2007 році зросли на 0,4 %. Однак у текстильному виробництві, виробництві одягу, хутра та виробів з хутра збереглося відставання від минулорічних обсягів на 0,3 %.

На підприємствах з оброблення деревини і виготовлення виробів з деревини за 2007 рік обсяги виробництва порівняно з 2006 роком збільшилися на 22,1 %.

У целюлозно-паперовому виробництві та видавничій діяльності обсяги продукції у 2007 році збільшилися на 10,6 %.

На підприємствах з виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення за 2007 рік обсяги виробленої продукції збільшилися на 3,3 %.

У хімічній і нафтохімічній промисловості приріст виробництва у 2007 році порівняно з 2006 роком становив 6,2 %.

У виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції обсяги продукції порівняно з 2006 роком зросли на 16,9 %.

У металургії та виробництві готових металевих виробів у 2007 році зафіксовано зростання виробництва продукції на 8,3 %.

У машинобудуванні обсяги виробництва порівняно з 2006 роком збільшилися на 28,6 %. Зростання виробництва спостерігалось за всіма основними видами діяльності галузі, крім випуску офісного устатковання та електронно-обчислювальних машин.

На підприємствах з виробництва та розподілення електроенергії у 2007 році приріст обсягів продукції (робіт, послуг) порівняно з відповідним періодом 2006 р. становив 3,2 %.

Поиск по сайту: