Методика клініко-фізіологічного дослідження впливу мікроклімату на організм та самопочуття людини

Визначення ефективностi природної вентиляцiї за вмістом вуглекислоти

Метод заснований на зіставленнi кiлькостi балончикiв атмосферного повiтря i повiтря примiщення, що були витрачені на знебарвлення 10 мл лужного розчину (600 мл води, 1 крапля 25% розчину аміаку, 2 краплі фенолфталеїну) у поглиначі Петрі.Підрахунок кількості балончиків, що були витрачені на нейтралізацію (знебарвлення) лужного розчину проводиться тричі: до провiтрювання примiщення, пiсля провiтрювання та безпосередньо в атмосферному повiтрi.

Вміст вуглекислоти (СО₂) у повітрі розраховується за формулою (1):

А · 0,04

Вміст СО₂ (%) = —————; (1)

В

де А — кiлькiсть балончикiв атмосферного повiтря, що витрачено на знебарвлення лужного розчину;

В — кiлькiсть балончикiв повiтря в примiщеннi, що витрачено на знебарвлення лужного розчину;

0,04— вміст вуглекислоти в атмосферному повiтрi (%).

Оптимальною концентрацією вуглекислоти у повiтрi житлових кiмнат, палат лікувально-профілактичних закладів та навчальних примiщень слід вважати 0,07—0,08%, допустимою — 0,1%.

Приклад розрахунку. Hа знебарвлення 10 мл лужного розчину було витрачено 50 балончикiв атмосферного повiтря, i вiдповiдно на знебарвлення 1 мл лужного розчину до i пiсля провiтрювання в навчальнiй кiмнатi — 10 та 20 балончиків.

Кiлькiсть вуглекислоти у повiтрі примiщення становить:

50 · 0,04

а) до провітрювання ————— = 0,2 %

50 · 0,04

б) пiсля провiтрювання ———— = 0,1 %.

Визначення ефективності штучної вентиляції за кратністю обміну повітря

Кратнiсть обмiну повітря як показник ефективності штучної вентиляції визначається за формулою (2):

V в.п. v · S · n · t

КОП = ——— = —————; (2)

V V

де КОП — кратність обміну повітря;

V в.п.— об’єм вентиляцiйного повітря (м³);

V — об’єм примiщення (м³);

S — площа вентиляцiйного отвору (м²);

v — швидкiсть руху повiтря (м/с);

n — кількість вентиляційних отворів;

t — час (3600 с).

Кратнiсть обміну повiтря в житлових кімнатах, навчальних приміщеннях та лікарняних палатах повинна знаходитися у межах 2—3 разів на годину.

9 Мікроклімат в умовах виробниці

До поняття мікроклімату, або метеорологічних умов, виро вища належать температура повітря, його вологість та рух, в від нагрітого обладнання і матеріалів, що обробляються, та в роботи в умовах відкритої атмосфери — і сонячне випромі^ клімат ґрунту й виробничих приміщень тісно пов'язаний з > ми умовами атмосфери, порою дня та із сезоном року, з умов; обміну й іншими чинниками, а тому характеризується велиі тю. Значно впливає на мікроклімат виробничих приміщені процес. Розрізняють виробничий мікроклімат з оптимальни ртними, метеорологічними умовами, мікроклімат з переважн тепловиділенням, радіаційний мікроклімат з переважним в меневого тепла, мікроклімат зі значним виділенням вологи, ний мікроклімат та мікроклімат на відкритих робочих май^ торіях.

Нормування теплового опромінення працівників характеризується тим, що його інтенсивність не повинна перевищувати 35 Вт/м² у разі опромінення 50% (і більше) поверхні тіла та 100 Вт/м² — якщо опромінено не більше ніж 25% поверхні тіла. Інтенсивність теплового опромінення від відкритих дже­рел не повинна перевищувати 140 Вт/м² при опроміненні не більше ніж 25% поверхні тіла.

Методика клініко-фізіологічного дослідження впливу мікроклімату на організм та самопочуття людини

Студенти академічної групи поділяються на 2 бригади: одна бригада вивчає стан мікроклімату в комфортних умовах учбової лабораторії (контрольна група), друга – в умовах дискомфортного мікроклімату (камеральні умови).

Дискомфортний мікроклімат створюється штучно: переохолоджуючий мікроклімат створюється в одному з приміщень кафедри звичайним шляхом (відкриваються двері, вікна, створюються протяги); перегріваючий мікроклімат створюється в спеціальному боксі (додатково встановлюють опалювальні прилади, підвищують вологість повітря шляхом випаровування води з відкритих поверхонь різних ємностей).

Напруження процесів терморегуляції вивчають у контрольної і піддослідної групи двічі: у стані спокою, через 10-15 хвилин адаптації студентів до даних мікрокліматичних умов, і відразу ж після виконання дозованої роботи (15-20 присідань або 10-15 відтискувань на руках від підлоги тощо).

Оцінка напруження процесів терморегуляції здійснюється за такими клініко-фізіологічними показниками:

1. Температура шкіри чола, тилу кисті, грудини, тилу стопи у °С;

2. Різниця температур шкіри чола, тилу кисті, грудини, тилу стопи у °С;

3. Частота дихання за 1 хв.;

4. Частота серцевих скорочень (пульс) за 1 хв.;

5. Артеріальний тиск у мм рт.ст.;

6. Проба на тривалість довільної затримки дихання на глибині вдиху у секундах;

7. Наявність та інтенсивність потовиділення шкіри чола (описово або за методом Міщука – йодкрохмальна проба, визначенням електропровідності шкіри) в умовних одиницях.

Крім того, студенти контрольної і піддослідної групи фіксують суб’єктивні показники теплового стану за шкалою: “холодно”, “прохолодно”, “комфортно” або “нормально”, “ тепло”, “жарко”, “дуже жарко”.

Результати досліджень параметрів мікроклімату і показників стану організму заносять у таблиці 2 і 3.

На цій же першій половині заняття студенти переходять до засвоєння інших методів комплексної оцінки впливу мікроклімату на теплообмін організму.

Зокрема, ними повинен бути засвоєний один із так званих методів фізичного моделювання (кататермометрія, фрігометрія).

Отримавши дані про охолоджуючу здатність навколишнього середовища (комфортного мікроклімату однієї з учбових лабораторій та дискомфортного мікроклімату, що штучно створюється в одному з приміщень чи боксі кафедри) студенти дають оцінку мікрокліматичним умовам методом кататермометрії. При цьому вони користуються нормативами, наведеними в таблиці 3.

Таблиця 3.

Поиск по сайту: