 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
СТАHДАРТИЗАЦIЯ ЯКОСТI ВОДИ. ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРСТ (ДСТ) HА ПИТHУ ВОДУ
Стандартизацiя якостi питної води є одним з найважливіших профiлактичних заходiв та має велику iсторiю. Критерiї безпеки води для здоров’я змiнювалися з розширенням медичних та бiологiчних знань. Вiдповiдно відбувалися зміни і у структурі гiгiєнiчних вимог до води.
В iсторiї гiгiєнiчного нормування якостi питної води можна видiлити 4 етапи:
1 етап — органолептичний
Органолептичний етап вiдноситься до стародавніх часів. У працях вчених вже тодi зустрiчалися певні орiєнтири щодо оцiнки якостi питної води. Зокрема, за свiдченнями Гiппократа (трактат «Про повiтря, воду та мiсцевостi») та Вiтрувiя (трактат «10 книг з архiтектури»), щоб вiдрiзнити «чисту», тобто здорову воду, вiд непридатної, не здоровоi, слід використовувати такі зовнішні ознаки її якості, як прозорість, смак, запах тощо.
Необхідно відзначити, що органолептичний спосiб оцiнки якостi води панував протягом багатьох століть.
2 етап — етап кількісного та якісного хімічного аналізу
Становлення етапу кількісного та якісного хімічного аналізу пов’язане з вiдкриттями видатних вчених Ломоносова та Лавуаз’є у галузi хiмiї, а його початок датується серединою XVIII столiття.
Органолtптичнi властивостi води як основний та єдиний показник її якостi у цей період вiдступають на другий план. Натомість пріоритетними стають результати хiмiчного аналiзу.
Природно, що вибiр методiв досліджень визначається їх доступнiстю. Тому спочатку найбiльшу увагу придiляли визначенню таких хімічних показників якості питної води, як загальна мiнералiзація, вмiст хлоридів та сульфатів, твердість. І лише наприкінці ХІХ столiття на перший план вийшли нітросполуки (аміак, нiтрити та нiтрати).
В 1854 роцi на І конгресi гiгiєнiстiв, що відбувся у Брюселi (Бельгія), була зроблена спроба порiвняти данi щодо хiмiчному складу питної води рiзного походження. За дорученням конгресу на території Саксонсько—Веймарського герцогства (Німеччина) була дослiджена вода з рiзних криниць. Саме таким чином народився перший стандарт на питну воду.
3 етап — бактеріологічний
Поштовхом до поглибленого бактеріологічного вивчення складу води став стримкий розвиток мiкробiологiї.
Спочатку, внаслiдок труднощiв прямого виявлення патогенних мiкроорганiзмiв у водi, питання про бактерiальне забруднення намагалися розв’язати побiчно, за даними щодо ступеня розвитку сапрофiтної мiкрофлори. Однак практика нерiдко йшла врозрiз зі схемами подiлу вод за їх бактерiальним забрудненням, що були розроблені.
Лише вiдкриття Роберта Коха, який працював в 1891 році у вогнищi великої епiдемiї холери в Гамбурзi (Німеччина), яка, до речі, мала саме водне походження, i вперше запропонував використвувати гiгiєнiчний норматив (вода, в якiй знаходиться не бiльш,ніж 100 сапрофiтниї мікроорганізмів в 1 мл не мiстить патогенної мiкрофлори) як показник кiлькiсної оцiнки води дозволило науково обгрунтувати можливiсть застосування показникiв бактерiального забруднення для оцiнки якостi питної води.
Крiм того, трєтій етап стандартизації якості питної води характеризувався не тiлькi переважним вивченням бактерiального складу води, але й переходом до гiгiєнiчного нормування якостi, насамперед, не води вододжерел, а саме питної води.
У 1914 році в США був опублiкований перший стандарт якостi питної води, згiдно з яким нормувався лише бактерiальний склад: проводився пiдрахунок загальної кількості колонiй мікроорганізмів та визначався титр Е.coli. Проте новий стандарт, що був розроблений у 1925 роцi, вже нормував i бактерiальний склад, i органолептичнi властивостi.
Перший стандарт якостi питної води в Європi був ухвалений в Радянськiй Росiї в 1937 роцi i мав назву «Тимчасовий стандарт якостi водопроводноє води». Цим стандартом, зокрема, регламентувалися органолептичнi властивостi (запах, колірність, мутнiсть тощо) та бактерiальний склад.
Таким чином, в основi перших стандартiв знаходились дещо спрощені принципи нормування води, які виходили лише з точкi зору визначення її придатностi для задоволення питних потреб, оцінки ступеня її безпеки та нешкiдливостi для здоров’я, тобто проблема гiгiєни водопостачання була пов’язана тiлькi з ров’язанням проблем фiзiолого—гiгiєнiчний змісту.
4 етап — регламентаційний
Hа четвертому, регламентаційному, етапi, у зв’язку з накопиченням нових наукових даних щодо особливостей впливу на органiзм людини хiмiчних чинників навколишнього сеедовища з’явилася необхiднiсть перегляду стандартiв, що були розроблені, з метою їх розширення. Так, Державний стандарт на питну воду, який використовувався на території України, переглядався у 1945, 1954, 1973, 1982 роках.
Нині для характеристики якостi питної води прийнято використовувати наступні показники:
Поиск по сайту: