Показники нешкідливості хімічного складу питної води

До провідних видів покращання якості питної води відносяться:

· очистка;

· знезараження;

· дезактивація;

· знешкодження.

Очистка являє собою комплекс технічних заходів, що спрямовані на покращання органолептичних, фізичних та хімічних властивостей води, а також її підігрів або охолодження.

Основними методами очистки питної води є:

· освітлення (відстоювання, коагуляція, фільтрація, флокуляція)

· знебарвлення (відстоювання та фільтрація)

· дезодорація (фільтрація води через активоване вугілля, аерування, оброблення окислювачами);

· пом’якшення (фізичний, хімічний та іоннообмінний способи)

· опріснення (дистиляція, іоннообмінний спосіб, електроліз, гіперфільтрація, випаровування під вакуумом, діаліз, екстракція, виморожування).

· спеціальні методи очистки (знезалізювання, фторування, дефторування та ін.).

Для очистки води використовують коагуляцію – хімічну обробку води сірчанокислим алюмінієм за реакцією:

Al₂(SO₄)₃ + 3Ca(HCO₃)₂ = 2Al(OH)₃ + 3CaSO ₄ + 6CO₂

Гідрооксид алюмінію у вигляді досить великих пластівців абсорбує на собі завислі у воді забруднюючі частинки та гумінові колоїдні речовини, внаслідок чого вода освітлюється і знебарвлюється. Доза копгулянту залежить від ступеню лужності води, наявності в ній бікарбонатів, кількості завислих речовин і температури води. При малій карбонатній твердості (менше 4°)добавляють 0,5-1,0 % розчин соди або гашеного вапна. З метою прискорення коагуляції у воду додають флокулянти (поліакриламід). О Ч И С Т К А — комплекс технiчних заходiв, що спрямованi на полiпшення органолептичних, фiзичних та хiмiчних властивостей води, а також ii пiдiгрiв або охолодження.

До основних засобiв очистки вiдносяться:

1. ОСВIТЛЕHHЯ — являе собою процес виведення або усунення змулених частинок iз складу води (практичн це засiб боротьби з каламутнiстю)

Hайбiльш розповсюдженими засобами освiтлення являються:

а) ВIДСТОЮВАHHЯ (у вертикальних або горизонтальних вiдстiйниках)

Г о р i з о н т а л ь н и й в i д с т i й н и к являе собою прямокутник, який витягнутий в напрямi руху води. Резервуар забезпечений пристроем для надання водi ламiнарноi течii.

Дно горизонтального вiдстiйника мае нахил в бiк вхiдноi частини, де знаходиться приймальник для зiбрання мулу.

Вода для освiтлення поступае через водозливний лоток i долi через дiчрчату перегородку з однiеi iз торцевих сторiн вiдстiйника, а виходить з другоi через таку ж дiрчату перегородку.

Як правило, вiдстiйник розбивають на ряд паралельно працюючих корiдорiв, шириною не бiлдьше 6 метрiв.

В е р т i к а л ь н и й в i д с т о й н и к — це резервуар конiчноi або пiрамiдальноi форми. В його центрi розмiщена залiзна труба, в верхню частину якоi поступае вода, що потребуе освiтлення.

Потiм вода поступае у зону осадження, яку проходить по перетину знизу вверх с невеликою швидкiсттю.

б) КОАГУЛЯЦIЯ. Коашгуляцiю називаеться процес укрупнення, збiльшення i агрегацii колоiдних сумiшiв води, що проходить внаслiдок iх взаемного злипання пiд дiею сил молекулярного притягання.

Коагуляцiя завершуеться утворенням видимих неозброеним оком агрегантiв—пластiвцiв.

Видiляють 2 види коагуляцii:

а) к о а г у л я ц i ю в в i л ь н о м у о б ‘ е м i, що проходить у камерах пластоутворення (камерах реакцii);

б) к о н т а к т н у к о а г у л я ц i ю, що проходить в масi завислого мулу.

Коагуляцiя проходить пiд впливом хiмiчних реагентiв — коагулянтiв, в якостi яких використовують солi Al або Fe.

В вiтчизнянiй практицi як коагулянт найчастiше використовуеться неочищений глинозем / хiмiчна формула Al2 (SO4)3*H2O/, який вмiщуе 33% безводного сульфату Al.

Як коагулянт також застосовують:

— алюмокислий галун [Al2(OH)] CL*6H2O;

— алюмiнат натрiю NaAlO2;

— залiзний купорос FeSO4*7H2O;

— хлорiд залiза FeCl3.

в) ФЛОКУЛЯЦIЯ використовуеться для прискорення процесу коагуляції та iнтенсифiкацii роботи очисних споруд шляхом застосування в якостi коагулянтiв—флокуоянтiв високомолекулярних синтетичних сполук. (таких як полiакриламiд, К—4, К—6, ВА—2, активiзована кремнiева кислота та iн.)

г) ФIЛЬТРАЦIЯ (через фiльтри з зернистою загрузкою)

Фiльтри класiфiкують:

1) за швидкiстю фiльтрування:

— повiльнi (0,1 — 0,3 м/ч);

— прискоренi (швидкi) (5 — 10 м/ч).

2) за числом фiльтруючих шпрiв:

— одношаровi;

— двохшаровi.

Практично завжди фiльтр з зернiстою загрузкою являе собою бетонний резервуар, що заповнений фiльтруючим матерiалом в 2 шари.

Верхнiй ф i л ь т р у ю ч и й шар виготовляють з вiдсортированого матерiалу, що володiе великою фiльтруючою здiбностю та достатньою механiчною щiльнiстю (кварцевий пiсок, антрацiтова крихта, керамзiт та iн.).

Hижнiй п i д т р и м у ю ч и й шар служить для того, щоб мiлкий фiльтруючий матерiал не зносився разом з фiльтруючою водою через отрори розподiльноi системи.

Фiльтрацiя води здiйснюеться двома принципово рiзними методиками: пливковою та об’емною.

П л и в к о в а фiльтрацiя передбачае утворення плiвки з ранiше задержаних домiшок води в верхньому фiльтруючому шарi води. Така методика досить характерна для роботи так званих ПОВIЛЬHИХ фiльтрiв.

_____________________________________________iнеральних та органiчних речовин осадку (вiн мае ще назву бiологiчна плiвка).

Саме повiльнi фiльтри, якi вiдрiзняються простотою будови та експлуатацii, були першими очисними спорудами мiських водомереж на початку ХIХ сторiччя.

В подальшому, в зв’язку з збiльшенням водоспоживання i потужностi вододжерел, вони звiльнили мiсце швидким фiльтрам, перевагою яких е бiльша продуктивнiсть i менша площа, що дуже важливо в умовах сучасного мiста.

В основi роботи ШВИДКИХ фiльтрiв лежить так зване о б ‘ е м н а фiльтрацiя. За своею суттевiстю воно являе собою фiзико—хiмiчний процес.

При об’емнiй фiльтрацii механiчнi домiшки води пронiкають в товщу фiльтруючоi загрузки i адсорбируються пiд дiею сил молекулярного тяжiння на поверхнi ii зернин та ранiше адсорбированих частинок.

2. ЗHЕБАРВЛЕHHЯ — уявляе собою процес усунення завислих частинок, що надають водi незвiчний колiр.

Це можуть бути:

— найдрiбнiшi частинки глини, якi надають водi молокоподiбний колiр;

— рослиннi колоiднi речовини (наприклад, гумiновi кислоти, що утворюються в болотянiй водi) — жовтууватий колiр;

— розчиненi хiмiчнi речовини (наприклад, колоiднi сполуки Fe) зеленуватий колiр;

— речовини, що утворюються внаслiдок життедiяльностi водних органiзмiв (наприклад, масовий розвиток синьо—зелених водоростiв) зеленуватий колiр;

— стiчнi води — жовтувате забарвлення.

До основних засобiв знебарвлення вiдносять ВIДСТОЮВАHHЯ та ФIЛЬТРАЦIЮ.

3. ДЕЗОДОРАЦIЯ — усунення неприемного запаху води.

Розпiзнають запахи природнього та штучного походження.

П р и р о д н i й запах пов’язаний з розвитком в водоймищах водоростiв i актиномiцетiв;

Ш т у ч н и й запах обумовлений забрудненням води промисловими стiчними водами.

Hайбiльш розповсюдженими методиками дезодорацii являються:

— фiльтрацiя води активованим вуглем;

— аерування;

— оброблення окислювачами (KMnO4, Cl2O7 та iн.);

— вуглевання (введення в воду активованого вугля до початку вiдстоювання).

4. ПОМ’ЯКШАHHЯ — зниження жорсткостi води.

В нормi жорсткiсть води 7 мг/екв (> 10 мг/екв — жостка вода).

Жорсткiсть води залежiть вiд вмiсту солей Са i Mg, головним чином вiд двовуглекислих сполук цих речовин.

В практичному аспектi розрiзняють 3 види жосткостi:

— загальну — жорсткiсть сироi води обумовлена сполуками Ca та Mg;

— усувну — жорсткiсть води, яку можна усунути при кип2ятiннi вгаслiдок розпаду бiкарбонатiв Ca, Mg, а iнодi i Fe;

— постiйну — жорсткiсть води, що не усуваеться пiсля годинного кип’ятiннi, внаслiдок наявностi сернокислих, хлористих та азотнокислих солей.

Для усунення високоi жорсткостi води використовують:

1) р е а г е н т н и й (хiмiчний) спосiб, заснований на взаемодii води з вапновмiщуючими розчинами — внаслiдок чого утворюються нерозчиннi сольовi розчини CaCO3_ та MgSO3_;

2) б е з р е а г е н т н и й (фiзичний) спосiб — кип’ятiння;

3) ф i з и к о — х i м i ч н и й спосiб з використанням iонообмiнних смол (анiонiтiв та катiонiтiв).

5. ОПРIСHЕHHЯ пов’язано з необхiднiстю господпрчого освоення територiй, якi не мають джерел прiсноi води. Процес опраснення заснований на усуненнi залiшкiв мiнеральних солей з води.

Hайбiльш розповсюдженими засобами опрiснення води е:

а) д и с т и л я ц i я, що заснована на випарюваннi води з наступною конденсацiею.

Великi дистiляцiйнi установки працюють в мм. Баку, Червоноводськ, Шевченко.

б) i о н о о б м i н н и й засiб з застосуванням H—iонiтних та ОH—катiонiтних фiльтрiв.

в) е л е к т р о л i з, заснований на тому, що при пропусканнi постiйного струму через воду позитивно заряженi катiонi, розчинених в нiй солей прямують до зануренного в воду катоду, а негативно заряженi — до аноду.

А якщо емкiсть через яку пропускають струм роздiлити селектично прониклевими для катiонiв та анiонiв мембранами на три частини: анодну, катодну та середню (робочу), то поступово велика частина катiонiв буде перенесена до катодного простору, анiонiв — до анодного, а вода в робочому просторi опрiсниться.

г) г i п е р ф i л ь т р а ц i я — процес фiльтрування води через напiвпроникаючi мембранi, якi затримують гiдратованi iонi солi та молекули органiчних сполук.

д) в и п а р у в а н н я п i д в а к у у м о м;

е) д i а л i з;

ж) е к с т р а к ц i я;

з) в и м о р о ж у в а н н я.

6. ЗHЕЗАЛIЗЮВАHHЯ — усунення з води органiчних та неорганiчних солей Fe

Засоби:

— ф i з и ч н и й (безреагентний) — аерування в градинях та контактних резервуарах;

— х i м i ч н и й (реагентний) — з викоритсанням Al, вапна i Сl.

7. ФТОРУВАHHЯ i ДЕФТОРУВАHHЯ _____________________________________________стки води.

Для фторування використовуються такi сполуки, як фторид Na, кремнефторiста кислота i ii натрiева сiль, фторид—бiфторид амонiю.

Для д е ф т о р у в а н н я питноi води запропоновано багато засiбiв, якi можна розподiлити на реагентнi (засоби осаджування) та фiльтрацiйнi.

Р е а г е н т н i заснованi на сорбцii (поглинаннi) фтору гидроокисями Al або Mg.

Ф i л ь т р а ц i я проводиться через шар активованоi акисi Al.

Знезараження являє собою комплекс технічних заходів, що спрямовані на покращання мікробного складу води та знищення патогенних мікроорганізмів.

Основними методами знезараження питної води є:

· хімічні або реагентні (використання препаратів хлору, перекисних сполук, препаратів срібла та проведення озонування) методи;

· фізичні або безреагентні (використання ультрафіолетового випромінювання, швидких електронів, високочастотного струму, імпульсного струму низької напруги, ультразвуку та кип’ятіння) методи.

До провідних методів хлорування відносять:

· хлорування нормальними дозами хлору (хлорування за хлорпотребою);

· перехлорування;

· подвійне хлорування;

· хлорування з преамонізацією.

Слід підкреслити, що як показники надійності проведеного знезараження води виз-начають показники вмісту залишкового хлору (0,3-0,5 мг/л) та бактеріологічні показники.

З H Е З А Р А Ж У В А H H Я — це комплекс технiчних заходiв, що спрямованi на полiпшення мiкробного складу води i знищення патогенних мiкроорганiзмiв.

В практицi комунального водопостачання використовуються реагентнi та безреагентнi засоби знезаражування.

До числа б е з р е а г е н т н и х (фiзичних) заходiв вiдносяться:

1. Використання УЛЬТРАФIОЛЕТОВОГО ВИПРОМIHЮВАHHЯ.

Бактерiцiдну дiю проявляе дiлянка УФ—частини оптичного спектру на дiапазонi хвиль вiд 200 до 275 нм. Максимум бактерiцiдноi дii приходиться на променi з довжиною 260 нм.

Механiзм бактерицiдноi дii УФ—випромiнювання поясняють розривом хiмiчних зв’язкiв в ензiмних системах бактерiальноi клiтини пiд впливом поглинальноi енергii i як наслiдок порушенням мiкроструктури клiтин, якi приводять до ii знищення.

Крiм цього, мають мiсце i другоряднi процеси, в основi яких лежить дiя бiологiчно—активних речовин, що виникають пiд впливом опромiнювання.

Як джерела бактерiцiдного випромiнювання використовуються:

— ртутно—кварцевi лампи високого тиску, потужнiстю до 2500 Вт;

— ртурно—аргоновi лампи.

2. Обробка води УЛЬТРАЗВУКОМ.

3. Використання ШВИДКИХ ЕЛЕКТРОHIВ.

4. Використання ВИСОКОЧАСТОТHОГО i СВЕРХВИСОКОЧАСТОТHОГО СТРУМIВ.

5. Застосування ВИСОКОВОЛЬТHИХ IМПУЛЬСHИХ СТРУМIВ.

6. Обробка води ГАММА—ВИПРОМIHЮВАHHЯМ.

Перелiченi безреагентнi засоби, що давали добрий бактерицiдний ефект в експерiментальних умовах, в водопостанальнiй практицi широкого застосування на сегодньяшний день не знайшли. Головна причина технiко—економiчна.

I, наприкiнцi, ще про один безреагентний засiб зназаражування води:

7. КИП’ЯТIHHЯ.

Цей засiб мае широке розповсюдження в побутi, залишаясь самим простим, надiйним та ефективним засобом знезаражування води в домашнiх умовах. В той же час, в водомережнiй практицi не застосовуеться, хоча i мае досить суттеве право на iснування — всi патогеннi мiкроорганiзми при кип’ятiннi погибають на протязi 10—15 хвилин.

До числа р е а г е н т н и х (хiмiчних) засобiв знезаражування вiдносять слiдуючi:

1. Обробка води П Р Е П А Р А Т А М И Х Л О Р У (ХЛОРУВАHHЯ).

Цей засiб завдяки своiм технiчним, Гігієнічним та економiчним перевагам одержав найбiльш широке застосування серед всiх iнших засобiв знезаражування.

Для хлорування води використовуються рiзнi сполуки хлору i рiзнi засоби iх взаемодii з водою.

Hайбiльше розповсюдження одержали:

а) р i д к i й та г а з о п о д i б н и й Cl, що надходить на водопостачальнi станцii в цистернах або балонах пiд високим тиском. Вiн являе собою пiнливу темно—зелену рiдину, яка при сниженнi тиску легко переходить i газоподiбний стан.

В основi дii рiдкого або газоподiбного Cl лежить дифузiя знезаражуючого агенту в середину бактерiальноi клiтини з наступною дiею на важливi для обмiну речовин i розпаду клiтини SH—групи.

Рiдше в практицi знезаражування води використовуються ряд iнших сполук Cl.

б) г i п о х л о р i т и Ca i Na, що являють собою солi хлорноватистоi кислоти. В основi дii гiпохлорiтiв — розпад кислоти з утворенням гiпохлорiтного пеку та кисню;

в) х л о р н е в а п н о — комплексна сполука, в якiй iон Ca, зв’язаний з анiонами хлорноватистоi та хлористоводневоi кислот;

г) д в о о к и с ь х л о р у (ClO2) — газ жовтувато—зеленого кольору, що легко розчиняеться у водi;

д) х л о р а м i н.

Перед тiм як перецти до детального розглядання основних методiв хлорування, зупинимось на деяких спецiфiчних термiнах:

ХЛОРПОГЛИHАЛЬHIСТЬ — це кiлькiсть Cl, що взаемодiе з органiчними, колоiдними та легко окислювальними неорганiчними речовинами.

ХЛОРПОТРЕБHIСТЬ — кiлькiсть активного хлору, яка необхiдна для знезараження 1 л води.

ЗАЛIШКОВИI ХЛОР — кiлькiсть активного хлору, яка залишаеться у водi пiсля проведеного хлорування.

Фактично: Хлорпотребнiсть = хлорпоглинальнiсть + залишковий Сl

ОСHОВHI ЗАСОБИ ХЛОРУВАHHЯ:

1.Х л о р у в а н н я за Х Л О Р П О Т Р Е Б H I С Т Ю (=хлорування нормальними дозами, звичайне хлорування).

Доза залишкового хлору в даному випадку знаходиться в межах 0,3—0,5 мг/л. _____________________________________________ хлорфенольнi сполуки, якi мають дуже виражений запах / так званий аптечний запах/. _________________________________________________одi не утворюеться.

3. П О Д В I Й H Е Х Л О Р У В А H H Я — хлорування, яке проводиться в ходi технологiчного процесу покращення якостi води два рази — на початку /до вiдстоювання/ i в його кiнцi /пiсля вiдстоювання/.

4. П Е Р Е Х Л О Р У В А H H Я — хлорування надлишковими дозами Cl.

Доза залишкового Сl2 — в границях 10—30 мг/л.

Перехлорування являеться засобом, що тимчасово використовуеться при особливому епiдемiчному станi, а також при неможливостi забезпечити достатнiй контакт води з Сl2.

В даний час частiше всього використовуються два засоби перехлорування:

— с у п е р х л о р у в а н н я, яке передбачае використовування великих доз хлору i в зв’язку з цим необхiднiсть усунення надмiрного залишкового Cl2 (дехлорування) перед подачею води споживачам, що досягаеться:

а) збiльшенням подачi гiпосульфiту, або

б) сорбцiею Cl2 на активованному вугiллi, або

в) аерацiею.

— х л о р у в а н н я п i с л я п е р е л о м н и м и дозами. Цей засiб вiдрiзняеться вiд суперхлорування бiльш ретельним пiдбором дози i тому не вимагае додаткового процесу дехлорування.

2. О З О H У В А H H Я ______________________________________________ являються сильними

окислювачами, тому обумовлюють бактерiциднi властивостi озону.

Озонування являеться одним з перспективних засобiв знезараження.

Вперше експерименти з використовуванням бактерiцидних якостей озону були проведенi в 1886 роцi в Францii.

Перша в свiтi промислова озонна установка була збудована в 1911 роцi в Петербурзi.

В наш час озонування часто застосовуеться на великих водомережах США, Францii, Великобританii, Росii /Москва, Челябiнськ, Ярослав/, Украiнi /Киiв/.

До числа переваг використовування О3 для знезараження слiд вiднести те, що разо з бактерицидними дiями озонування усувае i запах, проводить знебарвлення води.

До числа н е г а т и в н и х р и с — велика енергоемкiсть процесу одержання озону, що стримуе широке впровадження озонування в повсякденну практику.

3.Використовування ПЕРЕКИСHИХ СПОЛУК /H2О2, Nа2О2, КМnО4/.

4.Використовування ПРЕПАРАТIВ СРIБЛА / срiблення води,Ag+/.

Два останнiх засоби, в зв’язку з невисокою ефективнiстю, порiвняно з хлоруванням i озонуванням, широкого застосування в практицi роботи водомережi не знайшли.

Щорічно у міську каналізаційну мережу надходить в середньому 80—85 тис.м³ стічної води. Станція біологічної очистки стічних вод м. Вінниці може щоденно очистити 55 тис. м³. У зв’язку з цим, в теперішній час будується нова черга станції потужністю 35 тис. м³.

Особливості улаштування станції біологічної очистки представлені на схемі 1.

Технологічний процес покращання якості стічних вод на станції передбачає:

1) Приймання стічних вод (1 етап);

2) Механічну очистку (2 етап);

3) Біологічну очистку (3 етап);

4) Знезараження (4 етап).

Для приймання стічної води споруджені приймальний колодязь та гасник швидкості.

Далі стічні води поступають на станцію решіток, обладнану залізними решітчастими фільтрами, які дозволяють очистити воду від великих завислих та зважених предметів (гілля, листя, папір та ін.) та пісколовки, тобто бетонні резервуари в яких різко уповільнюється швидкість переливання стічних вод, в результаті чого великі та мілкодисперсні речовини адсорбуються та осідають на дно. Первинні радіальні відстійники, являють собою великі бетонні ємності, в які вноситься певна кількість мулу для здійснення відповідних біологічних реакцій. Стічна вода, повільно проходячи через ємності, вивільняється від завислих та зважених частинок, що осідають на дно резервуара і внаслідок вплив живих організмів, перетворюються на мул, який періодично забирають та вивозять на спеціальні мулові майданчики. Потім стічна вода надходить в аеротенки, де змішується з повітрям, що нагнітається насосною станцією. Кисень повітря окислює органічні речовини, що знаходяться у воді. Наступний етап очистки — відстоювання стічних вод у вторинних радіальних відстійниках. Принцип їх улаштування такий, як і первинних радіальних відстійників. Після проходження вторинних відстійників стічна вода поступає в хлораторну, де знезаражується з використанням газоподібного хлору з розрахунку 4—10 мг/л. Колі-титр стічної води після проведення хлорування повинен дорівнювати 1 мл.

Після здійснення санітарної очистки знезараження стічна вода поступає у спеціальний тунель і стікає у річку Південний Буг.

Практ навички

5 Методика клініко-фізіологічного дослідження впливу мікроклімату на організм та самопочуття людини

Студенти академічної групи поділяються на 2 бригади: одна бригада вивчає стан мікроклімату в комфортних умовах учбової лабораторії (контрольна група), друга – в умовах дискомфортного мікроклімату (камеральні умови).

Дискомфортний мікроклімат створюється штучно: переохолоджуючий мікроклімат створюється в одному з приміщень кафедри звичайним шляхом (відкриваються двері, вікна, створюються протяги); перегріваючий мікроклімат створюється в спеціальному боксі (додатково встановлюють опалювальні прилади, підвищують вологість повітря шляхом випаровування води з відкритих поверхонь різних ємностей).

Напруження процесів терморегуляції вивчають у контрольної і піддослідної групи двічі: у стані спокою, через 10-15 хвилин адаптації студентів до даних мікрокліматичних умов, і відразу ж після виконання дозованої роботи (15-20 присідань або 10-15 відтискувань на руках від підлоги тощо).

Оцінка напруження процесів терморегуляції здійснюється за такими клініко-фізіологічними показниками:

8. Температура шкіри чола, тилу кисті, грудини, тилу стопи у °С;

9. Різниця температур шкіри чола, тилу кисті, грудини, тилу стопи у °С;

10. Частота дихання за 1 хв.;

11. Частота серцевих скорочень (пульс) за 1 хв.;

12. Артеріальний тиск у мм рт.ст.;

13. Проба на тривалість довільної затримки дихання на глибині вдиху у секундах;

14. Наявність та інтенсивність потовиділення шкіри чола (описово або за методом Міщука – йодкрохмальна проба, визначенням електропровідності шкіри) в умовних одиницях.

Крім того, студенти контрольної і піддослідної групи фіксують суб’єктивні показники теплового стану за шкалою: “холодно”, “прохолодно”, “комфортно” або “нормально”, “ тепло”, “жарко”, “дуже жарко”.

Результати досліджень параметрів мікроклімату і показників стану організму заносять у таблиці 2 і 3.

На цій же першій половині заняття студенти переходять до засвоєння інших методів комплексної оцінки впливу мікроклімату на теплообмін організму.

Зокрема, ними повинен бути засвоєний один із так званих методів фізичного моделювання (кататермометрія, фрігометрія).

Отримавши дані про охолоджуючу здатність навколишнього середовища (комфортного мікроклімату однієї з учбових лабораторій та дискомфортного мікроклімату, що штучно створюється в одному з приміщень чи боксі кафедри) студенти дають оцінку мікрокліматичним умовам методом кататермометрії. При цьому вони користуються нормативами, наведеними в таблиці 3.

Таблиця 3.

Поиск по сайту: