Організація з безпеки та співробітництва в Європі

Організація безпеки та співробітництва в Європі, ОБСЄ (The Organization for Security and Co-operation in Europe, OSCE) – регіональна організація, яка поєднує 56 країн, розташованих в Північній Америці, Європі й Центральній Азії. Попередня назва - Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ). У січні 1995 року вона набула статусу міжнародної організації.

НБСЄ була скликана за ініціативи СРСР та соціалістичних держав Європи як постійно діючий міжнародний форум представників 33 європейських держав, а також США і Канади. Головною метою цього форуму було відпрацювання заходів щодо зменшення військового протистояння та зміцнення безпеки в Європі.

Внаслідок розпочатого у 1972 році процесу НБСЄ, у 1975 році було ухвалено Гельсінський Заключний акт. Цей документ охоплює широке коло стандартів міжнародної поведінки та зобов'язань, що регулюють відносини між державами-учасницями, заходів зміцнення довіри між ними, особливо в політично-військовій сфері, поваги до прав людини і основних свобод, а також співпраці в економічній, культурній, технічній та науковій галузях.

Початком визначного етапу в розвитку НБСЄ став Стокгольмський документ 1986 р. про заходи зміцнення довіри й безпеки, положення якого були доповнені й розвинуті в документах, ухвалених у Відні в 1990 році. На Гельсінській зустрічі в липні 1992 року країни-учасниці прийняли рішення заснувати у Відні Форум НБСЄ з питань співробітництва в галузі безпеки (FSC), під егідою якого нині відбувається діалог з питань безпеки та переговори щодо контролю над озброєннями, роззброєння та зміцнення довіри й безпеки.

Впродовж двох наступних років у межах цього органу, який було введено в дію 22 вересня 1992 року, проходили переговори щодо пакету документів за мандатом, узгодженим у Гельсінкі, під назвою "Програма термінових заходів" з питань контролю над озброєннями, роззброєння та заходів щодо зміцнення довіри, безпеки та співробітництва і запобігання конфліктам.

У контексті Програми термінових дій ще два елементи були узгоджені в грудні 1994 року напередодні саміту НБСЄ в Будапешті: нова редакція Віденського документа (Віденський документ-94), що об'єднала колишні Стокгольмський та Віденський документи і включила тексти про Планування оборони та Контакти і співпрацю у військовій галузі, узгоджені в 1993 році, а також документ про глобальний обмін військовою інформацією. Підсумковий текст саміту, який визначив нові Керівні принципи непоширення, став важливим кроком в узгодженні Кодексу поведінки з політично-військових аспектів безпеки, куди було включено нові суттєві зобов'язання щодо демократичного контролю над збройними силами та їх використання.

У руслі контролю над звичайними озброєннями, під час відкриття саміту НБСЄ в Парижі 19 листопада 1990 року, 22 країни НАТО та Організації Варшавського договору підписали далекосяжний Договір про звичайні збройні сили в Європі (ЗЗСЄ), який обмежує цю категорію від Атлантичного океану до Уральських гір. Договір набув чинності 9 листопада 1992 року. 10 липня 1992 року в рамках Гельсінського саміту НБСЄ було підписано Заключний акт Договору ЗЗСЄ - 1 А, яким вводились обмеження щодо чисельності звичайних збройних сил та запроваджувались додаткові стабілізаційні заходи.

19 червня 1991 року в Берліні відбулося перше засідання Ради міністрів закордонних справ. Рада затвердила механізм консультацій та співпраці з надзвичайних ситуацій в межах діяльності НБСЄ.

9 липня 1992 року на заключному засіданні у Гельсінкі глави держав та урядів країн-учасниць НБСЄ ухвалили Декларацію Гельсінського саміту "Проблеми доби змін". Декларація відображала досягнуту домовленість щодо подальшого зміцнення інститутів НБСЄ, запровадження посади Верховного комісара у справах національних меншин, створення структури раннього попередження, запобігання конфліктам та врегулювання кризових ситуацій, організації ознайомлювальних візитів та місій доповідачів.

14 грудня 1992 року на засіданні Ради міністрів закордонних справ у Стокгольмі було ухвалено Конвенцію про примирення і арбітраж в рамках НБСЄ та вирішено заснувати посаду Генерального секретаря.

1 грудня 1993 року Рада міністрів закордонних справ на своєму засіданні в Римі схвалила організаційні зміни, в тому числі заснування у Відні двох нових структур - Постійного комітету, що став першим постійно діючим органом НБСЄ для проведення політичних консультацій і ухвалення рішень, а також єдиного загального Секретаріату.

Перейменування НБСЄ в Організацію з безпеки і співробітництва у Європі відбулося у 1994 році на саміті в Будапешті. Тут також було прийняте рішення про заміну Комітету старших посадовців Вищою радою, яка скликається щонайменше двічі на рік, а також перед засіданнями Ради міністрів, та збиратиметься як Економічний форум. Крім того, було вирішено створити Постійну раду (замість Постійного комітету), яка працюватиме у Відні як орган проведення регулярних політичних консультацій і ухвалення рішень. Учасники саміту в Будапешті домовилися також про розгляд виконання усіх зобов'язань НБСЄ на засіданнях, які мають відбуватися у Відні напередодні кожного саміту.

На Стамбульському саміті ОБСЄ в листопаді 1999 року, з метою посилення процесу політичних консультацій в межах ОБСЄ, було створено Підготовчий комітет під егідою Постійної ради ОБСЄ та Оперативний центр, що планує і забезпечує проведення конкретних операцій ОБСЄ.

Головним форумом для регулярних політичних консультацій є Рада міністрів закордонних справ країн - учасниць НБСЄ, заснована Паризькою хартією для нової Європи від 21 листопада 1990 року. Відповідно до Хартії також було створено Комітет старших посадовців, відповідальний за розгляд поточних питань, підготовку засідань Ради та виконання ухвалених нею рішень, та три постійні органи НБСЄ: Секретаріат у Празі, який згодом увійшов до загального Секретаріату у Відні, Центр запобігання конфліктам у Відні та Бюро вільних виборів (Варшава), пізніше перейменоване на Бюро демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ).

У 2000 році у Відні проходить зустріч членів Ради міністрів закордонних справ (РМЗС), які підписують Декларацію “Про роль ОБСЄ в Південно-східній Європі”, рішення про посилення діяльності ОБСЄ щодо боротьби з торгівлею людьми. Крім того, РМЗС схвалює документ, спрямований на обмеження незаконного обігу й розповсюдження легкого та стрілецького озброєння. Водночас, через принципові розбіжності поглядів, міністрам не вдалося прийняти підсумковий загальнополітичний документ зустрічі - міністерську декларацію.

Засідання РМЗС в Бухаресті, яке відбулося в 2001 році, завершується прийняттям міністерської декларації, плану дій боротьби з тероризмом, документа про зміцнення ролі ОБСЄ як форуму для політичного діалогу, заяви щодо регіональних проблем (Грузія, Молдова, Нагірний Карабах, Південно-східна Європа й Центральна Азія). 12 червня 2002 року відбулася Лісабонська міжнародна конференція, яка приймає заключний документ “Запобігання тероризму й боротьба з ним” з оцінкою ролі міжнародних і регіональних організацій в протидії тероризму. У 2003 році пройшла зустріч членів РМЗС в Маастрихті (Нідерланди), яка затвердила низку рішень у сфері військово-політичної безпеки (про знищення надлишків звичайних боєприпасів, посилення контролю за розповсюдженням переносних зенітно-ракетних комплексів, Керівництво з кращої практики у сфері легкої та стрілецької зброї).

3 липня 2004 року в Москві була прийнята заява країн СНД, яка звинуватила ОБСЄ в “практиці подвійних стандартів”. Росія впродовж трьох місяців блокувала ухвалення бюджету ОБСЄ на 2005 рік, вимагаючи скоротити свою частку в ньому і заявила про небажання фінансувати проекти, що суперечать російським інтересам. У результаті частка РФ збереглася на рівні 9 %.

Засідання ради глав МЗС в Любляні (Словенія) у 2005 році завершилося без ухвалення підсумкової декларації. Зустріч у словенській столиці характеризувалася протистоянням між РФ і рештою членами ОБСЄ, які вимагали від Москви виводу військ з Придністровського регіону Молдови та засудили її за проект закону про некомерційні організації, який посилював контроль за ними з боку держави. Росія, зі свого боку, розкритикувала діяльність ОБСЄ впродовж останніх років. Зокрема, йшлося про дії спостерігачів ОБСЄ, які забезпечували моніторинг виборів в СНД та користувалися різними стандартами з оцінки процесу виборів. 5 грудня 2006 на засіданні РМЗС ОБСЄ міністр закордонних справ РФ вперше заявив про можливість виходу РФ з ОБСЄ, якщо організація “не перенесе акцент своєї діяльності з моніторингу дотримання прав людини на військово-політичну співпрацю та економіку”.

26 жовтня 2007 року РФ, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан і Узбекистан внесли на розгляд держав-учасниць ОБСЄ проект резолюції, який обмежує роботу Бюро демократичних інститутів і прав людини. 30 листопада на саміті глав МЗС країн ОБСЄ резолюція була відхилена.

Організація з безпеки та співробітництва в Європі має свій бюджет, який ухвалюється постійною радою ОБСЄ. У 2006 році він становив 163 млн євро, а також позабюджетні витрати - ще 25 млн євро. У 2007 році розмір єдиного бюджету ОБСЄ сягнув 168,2 млн євро. У 2008 році цей показник становив близько 164,2 млн євро.

МВФ

Міжнародний валютний фонд, МВФ (International Monetary Fund, IMF) - спеціальне агентство ООН, засноване 39 державами для регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу. Головним завданням МВФ є скорочення тривалості та посилення рівноваги в міжнародному балансі розрахунків членів, а також забезпечення стабільності валютних курсів. Основним інструментом для цього МВФ використовує виділення коротко- та середньострокових кредитів в іноземній валюті.

Специфіка МВФ порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у виконанні ним одночасно функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Штаб-квартира МВФ знаходиться в місті Вашингтон, США.

МВФ розпочав свою діяльність у травні 1946 року. Передумовою його створення стала часткова відмова від золотого стандарту, який, беручи за міру вартості кожної валюти певну кількість золота, визначав упродовж тривалого часу вартість грошей. Невизначеність поточного вартісного виміру грошей, які не мали фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота призвела до того, що фінансовий обмін між країнами, які зберегли золотий стандарт, і країнами, які відмовилися від нього, значно ускладнився. Уряди багатьох держав почали поповнювати запаси казни золотом і грошима, які можна було використати для його купівлі. У зв’язку з цим скоротилася кількість і частота грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, що призвело до зниження рівня життя. Ще одним наслідком стала зміна співвідношення між грішми та вартістю товарів, а також між вартістю різних валют.

Новостворений МВФ був покликаний урегулювати валютно-розрахункові відносини між державами та надати фінансову допомогу країнам-членам через виділення їм короткострокових позик в іноземній валюті. Тож, практично, МВФ став інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

Поиск по сайту: