Міжнародний Комітет Червоного Хреста

Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) – незалежна нейтральна організація, яка надає гуманітарну допомогу та захист жертвам війн, бойових конфліктів, внутрішніх безладів та інших подібних ситуацій. Засновниками нинішнього МКЧХ вважаються п’ять громадян Швейцарії - Анрі Дюнан, Гійом Анрі Дюфур, Гюстав Муан’є, Луї Аппіа та Теодор Монуар.

Народилася ця гуманітарна організація на полі бою у 1863 році. Виступаючи як Sui generis (організація особливого напряму), нині МКЧХ має повноваження (мандат), отриманий від міжнародного товариства, а також діє в якості нейтрального посередника між воюючими сторонами. МКЧХ є пропагандистом та хранителем міжнародного гуманітарного права. Мандат організації на надання захисту жертвам збройних конфліктів отриманий і закріплений у чотирьох Женевських конвенціях 1949 року і Додаткових протоколах до них 1977 року - гідних продовжувачів першої Женевської конвенції 1864 року.

Мандат і правовий статус додають МКЧХ особливого характеру. Будучи приватною неурядовою установою, вона відрізняється як від міжурядових організацій (наприклад, що входять до системи ООН), так і від неурядових організацій. Відповідно угод у рамках міжнародного права, МКЧХ надаються пільги та імунітети, якими зазвичай користуються тільки міжурядові організації (зокрема, юрисдикційний імунітет, завдяки якому МКЧХ не підлягає адміністративному й судовому переслідуванням, а також недоторканність приміщень, архівів та іншої документації). Ці пільги й привілеї забезпечують дві найважливіших умови діяльності МКЧХ - нейтральність та незалежність. МКЧХ уклав угоду зі Швейцарією, що гарантує йому волю дій і незалежність від швейцарського уряду.

Принцип, яким керується МКЧХ, полягає в тому, що навіть у війни є межі, які обумовлюють методи та засоби ведення бойових дій і поведінки комбатантів (учасників конфлікту). Майже всі держави зобов’язалися дотримуватися правил, що випливають з цього принципу і складають Міжнародне гуманітарне право (МГП).

До завдань МКЧХ входять:

- відвідування військовополонених, а також цивільних осіб, затриманих у зв'язку з конфліктом;
- розшук зниклих без вісти;
- організація обміну листами між членами родин, розлучених у результаті конфлікту;
- возз’єднання розлучених родин;
- надання продовольства, води і медичної допомоги цивільним особам, що позбавлені найбільш необхідного;
- поширення знань про Міжнародне гуманітарне право і контроль за дотриманням його норм;
- звернення уваги громадськості на порушення гуманітарного права та сприяння його розвиткові.
Хоча МКЧХ був створений за ініціативи приватних осіб, він є міжнародною організацією. Вона має представництва, іменовані делегаціями, майже в 60-ти країнах світу, здійснює свою діяльність у понад 80 країнах, а число співробітників МКЧХ сягає 12 тис. осіб. Більшість з них - громадяни тих країн, де ведеться робота. Близько 800 співробітників штаб-квартири МКЧХ у Женеві (Швейцарія) забезпечують підтримку операцій на місцях.

Оперативні делегації, в основному, надають допомогу і захист жертвам збройних конфліктів та насильства всередині країни, а також вживають заходів для запобігання подібних ситуацій.

Регіональні делегації працюють в усіх країнах, де йдуть збройні конфлікти. Вони займаються як оперативною діяльністю, так і “гуманітарною дипломатією”, до того ж стежать за виникненням і розвитком потенційно небезпечних ситуацій у регіоні, що дозволяє Комітетові оперативно проводити будь-які гуманітарні акції.

МКЧХ разом із національними товариствами Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, об’єднаними в Міжнародну Федерацію товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, разом складають Міжнародний Рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Як правило, один раз на чотири роки ці організації проводять Міжнародну конференцію, в роботі якої беруть участь також представники держав - учасниць Женевських конвенцій.

Під час міжнародних збройних конфліктів МКЧХ діє на основі чотирьох Женевських конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу від 1977 року. Ці договори надають право Комітетові здійснювати певну діяльність, зокрема, надавати допомогу пораненим, хворим та особам, які зазнали катастрофи корабля зі складу збройних сил, відвідувати військовополонених, діяти в інтересах цивільного населення та в цілому слідкувати за тим, щоб із затриманими поводилися відповідно до норм гуманітарного права.

Під час збройних конфліктів, які не мають міжнародного статусу, МКЧХ діє на підставі Статті 3 (загальної для чотирьох Женевських конвенцій), а також Додаткового протоколу ІІ. Крім того, згідно із загальною Статтею 3, МКЧХ має право пропонувати свої послуги сторонам конфлікту з метою проведення операцій з надання допомоги або відвідання осіб, які знаходяться під вартою.

В ситуаціях, коли насильство не досягає рівня збройного конфлікту (внутрішні безладдя та інші ситуації всередині країни), діяльність МКЧХ базується на статті 5 Статуту Руху, який визнає за ним право гуманітарної ініціативи. Це положення може застосовуватися в умовах як міжнародних, так і неміжнародних збройних конфліктів.

Усі ці положення та права складають мандат, отриманий МКЧХ від міжнародного товариства, тобто держав-учасниць.

СОТ

Перед початком Першої світової війни міжнародна торгівля досягла вже значних обсягів. Тоді розвиток торговельних зв’язків полегшувався стабільністю валют і свободою руху капіталів та робочої сили. На той час держави не відчували необхідності створення міжнародної організації торгівлі, натомість Перша світова війна порушила цю рівновагу і призвела до створення режимів майже економічної автаркії. Заходи жорстокої регламентації міжнародної торгівлі, введені під час війни, діяли й після її завершення. Між тим країни прагнули до відродження свободи торгівлі. У зв’язку з цим з 1919 по 1039 роки було здійснено багато спроб створити механізм регулювання та розвитку міжнародної торгівлі.

Вже у 1920 році в Брюсселі під егідою Ліги Націй відбулася фінансова конференція представників 30-и країн. Прийняті на ній резолюції, передусім, стосувалися фінансово-економічних проблем. Відносно міжнародної торгівлі конференція висловила побажання, щоби кожна країна поступово переходила до принципів вільної торгівлі. Друга міжнародна конференція з економічних питань відбулася в Генуї в 1922 році. Учасники форуму прийняли низку резолюцій щодо розвитку міжнародної торгівлі, а також її охорони. У 1927 році в Женеві відбулася третя велика економічна конференція, на якій 200 делегатів і 150 експертів представляли 50 країн світу. Як наслідок, за кілька місяців була підписана спеціальна конвенція, згідно з якою країни брали на себе зобов’язання у шестимісячний термін зняти всі заборони й обмеження на імпорт та експорт і не замінювати їх жодними подібними заходами. Натомість конвенція не була ратифікована більшістю країн.

Хоча позитивні результати конференцій виявилися незначними, але саме в цей період було закладено основи сучасного правового підґрунтя міжнародної торгівлі - прийнято конвенції про спрощення митних формальностей (1923 р.), міжнародний торговельний арбітраж (1924 р.), охорону промислової власності (1925 р.), продукцію промисловості вторинної переробки металів (1929 р.).

Останню передвоєнну конференцію було скликано у 1933 році в Лондоні. З того часу і до Другої світової війни спроби лібералізації торгівлі не мали великого значення, однак після неї всі питання, які обговорювалися раніше, знову опинилися в центрі уваги.

На конференції в Бреттон-Вудсі (липень 1944 року) були створені дві організації - Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Заключний акт форуму містив рекомендації державам щодо створення Міжнародної торговельної організації, яка б опікувалася регулюванням торговельно-економічних відносин між державами. Відтоді було зроблено дві спроби створення такої організації - розробка Гаванського статуту (конференція в Гавані) і створення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, ГАТТ (конференція в Лондоні та Женеві).

На конференції в Гавані, яка тривала з 21 листопада 1947 р. до 24 березня 1948 р., були присутні представники 56 країн. При цьому Гаванський статут не підписали Аргентина, Польща, Туреччина. Крім того, в роботі конференції не взяли участь СРСР, Німеччина, Японія та Іспанія. Міжнародна угода, розроблена в Гавані за ініціативою США, містила 106 статей і мала дві основні теми. По-перше, йшлося про принципи організації та регулювання міжнародної торгівлі, а по-друге, - про створення міжнародної організації. Угоду ратифікували лише дві країни, а США відмовилися від свого проекту. Ця спроба виявилася невдалою. Натомість на Женевській конференції, яка розпочала роботу 20 жовтня 1947 року, представникам 23-х держав вдалося розробити так звану Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Досягнення угоди на Женевській конференції пояснюється простотою і лаконічністю тексту ГАТТ, який містив лише 35 статей; використанням механізму двосторонніх переговорів; відсутністю нововведень організаційного характеру, оскільки система відтворювала традиційний порядок міжнародних конференцій. Угода передбачала три основні функції: впливати на державну зовнішньоекономічну політику розробки правил міжнародної торгівлі; бути форумом для переговорів, які сприяють лібералізації і передбачуваності торговельних відносин; опікуватися врегулюванням спорів. Відтоді ГАТТ спрямовує свою діяльність проти всіх видів протекціонізму, крім митних тарифів. З цією метою створено систему тарифних переговорів, які починаються на конференціях і продовжуються на раундах багатосторонніх торговельних переговорів (БТП).

З початку дії Генеральної угоди проведено вісім раундів БТП. Більшість торговельних раундів стосувалися, в основному, зниження тарифів, але на останніх раундах розпочався процес перегляду, реінтерпретації або розширення статей самої угоди.

Восьмий раунд торговельних переговорів (в Уругваї) був найбільш конструктивним і багатостороннім з усіх, які мали місце. Він розглянув як традиційні сфери (зниження тарифів, уточнення правил і ліквідацію нетарифних перешкод), так і нові - торгівля послугами й торговельні аспекти, пов’язані з правами інтелектуальної власності, а також сфери торгівлі товарами, які тривалий час не лібералізувалися (сільське господарство і легка промисловість).

У рамках Уругвайського раунду для проведення багатосторонніх переговорів було створено складну організаційну структуру. До її складу увійшли Комітет з нагляду (спеціальний орган, призначений для спостереження за виконанням зобов'язань учасниками не вводити нових торговельних обмежень, що суперечать ГАТТ), а також 15 переговорних робочих груп. Крім того, в рамках Уругвайського раунду працювали численні неофіційні робочі групи.

За результатами цієї роботи 15 грудня 1993 року прийнято Заключний акт переговорів і Угода про створення Світової організації торгівлі (СОТ). Підписання і ратифікація Заключного акту відбулося 15 квітня 1994 року в Марракєші (Марокко) 120-ма країнами - учасницями багатосторонніх переговорів у межах ГАТТ.

ГАТТ планувалася як частина Міжнародної торговельної організації (МТО), але угода з МТО не була ратифікована, і ГАТТ діяла в якості тимчасового органу. З метою підвищення статусу міжнародних торговельних правил і забезпечення відкритості торговельної системи Уругвайський раунд прийняв рішення, що ГАТТ стає постійним органом, який займається загальною процедурою міжнародної торгівлі товарами і послугами та правилами інтелектуальної власності.

СОТ - це нова міжнародна організаційна структура, яка заснована на ГАТТ, результатах попередніх погоджень, а також домовленостях, досягнутих під час Уругвайського раунду, іншими словами - це об’єднання держав, спрямоване на створення і підтримку системи юридичних норм міжнародної торгівлі.

Членами СОТ є 153 держави, на які припадає понад 95% обігу міжнародної торгівлі. На відміну від ГАТТ, СОТ має юридичний статус. До членства в СОТ ставляться більші вимоги, ніж до членства в ГАТТ. Згідно з третьою статтею Марракєшської угоди, СОТ повинна виконувати чотири функції:

- сприяти реалізації угод Уругвайського раунду і будь-яких інших угод, які укладатимуться в межах організації;

- служити міжнародним форумом для обговорення питань, тлумачення і застосування угод Уругвайського раунду;

- виконувати функції арбітра;

- періодично здійснювати збір інформації про торговий режим у країнах-членах з метою перегляду торгової політики.

Вищим органом СОТ є Конференція міністрів, яка скликається щонайменше раз на два роки. Вона приймає найважливіші рішення, наприклад, укладає нові міжнародні угоди з питань торговельного режиму. У період між конференціями керує Генеральна рада, вона як постійний орган відповідає за політику СОТ. Крім того, саме вона виступає головним арбітром коли між державами-членами СОТ виникають суперечки щодо тлумачення або застосування норм угод Уругвайського раунду. Менш важливі питання розглядають відповідні органи, а саме: Рада з торгівлі товарами, Рада з торгівлі послугами, Рада з аспектів інтелектуальної власності, що стосуються торгівлі. Конференція міністрів і Генеральна рада складаються з представників усіх країн-членів Організації.

Угода СОТ не входить до структури ГАТТ (1947 року), тому країни можуть стати (або залишитися) договірними сторонами ГАТТ, не приєднуючись до СОТ. З іншого боку, країни не можуть стати членами СОТ, поки вони не приєднаються до ГАТТ. Країни можуть також клопотатися перед підготовчим комітетом СОТ про поєднання процесу їхнього приєднання до ГАТТ із процесом приєднання до СОТ.

Приєднання відбувається поетапно у такій послідовності:

- подання прохання щодо приєднання;

- розгляд прохання;

- проведення консультацій з країнами-членами ГАТТ;

- проведення серії засідань робочої комісії ГАТТ;

- подання меморандуму про зовнішньоекономічний режим країни;

- проведення багатосторонніх переговорів;

- розробка протоколу про приєднання;

- прийняття країни в ГАТТ (ГАТТ-СОТ).

Протокол про приєднання набирає чинності після того, як Генеральна рада (або Конференція міністрів) схвалять доповідь Робочої групи і приймуть рішення Генеральної ради (рішення міністрів) більшістю у дві третини голосів.

Україна і СОТ

Процес приєднання України до системи ГАТТ-СОТ розпочався 30 листопада 1993 року, коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заявку Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ. Робочу групу з питань розгляду заявки України було створено 17 грудня 1993 року.

Після багаторічної роботи та консультацій у лютому 2008 року Президент України Віктор Ющенко та керівники СОТ підписали угоду про вступ України до Організації. 10 квітня 2008 року Верховна Рада ратифікувала протокол про вступ України до Світової організації торгівлі 411 голосами. 16 квітня МЗС України направило ноту генеральному секретареві СОТ, в якій повідомило про ратифікацію Протоколу про вступ України до цієї Організації. Також було ухвалено постанову Кабінету Міністрів. 16 травня Україна стала 152-им офіційним членом Світової організації торгівлі.

ПАНІА

Причорноморська асоціація національних інформаційних агентств - ПАНІА, створена у Києві 29 - 31 травня 2006 року, є міжнародною організацією, яка об'єднує зусилля національних інформаційних агентств країн регіону для ефективного використання їхніх інформаційних ресурсів.

До складу Асоціації входять національні інформаційні агентства АЗЕРТАДЖ (Азербайджан), ANA (Греція), ANADOLU AJANSI (Туреччина), ATA (Албанія), АРМЕНПРЕСС (Вірменія), БТА (Болгарія), ІТАР-ТАСС (Росія), КАВКАЗ-ПРЕСС (Грузія), МОЛДПРЕС (Молдова), АДЖЕРПРЕС (Румунія), ТАНЮГ (Сербія) та УКРІНФОРМ (Україна).

Цілями ПАНІА, згідно зі Статутом, є сприяння реалізації принципів дружби і добросусідства, зміцнення взаємоповаги і довіри між агентствами, вільний і рівноправний обмін інформацією та її поширення на територіях країн, які представляють агентства - учасники Асоціації, об'єктивне висвітлення всіх сфер їх життя.

Члени ПАНІА прагнуть сприяти реалізації спільних інтересів в усіх галузях, важливих для їх роботи і діяльності, включаючи інформаційну й технічну співпрацю, обмін досвідом і технологіями. Асоціація відкрита для співпраці з Організацією Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), іншими міжнародними організаціями.

Документами ПАНІА передбачено проведення конференцій, виставок, конкурсів, інших заходів для ознайомлення її учасників зі станом справ у сфері міжнародного інформаційного обміну, інформаційних і телекомунікаційних технологій, обговорення актуальних проблем і тенденцій, характерних для інформаційного ринку та світу в цілому. Вони можуть також здійснювати спільну редакційну, видавничу, рекламну та іншу діяльність.

Агентства - члени ПАНІА здійснюють обмін текстовими, фотографічними та іншими інформаційними матеріалами на узгоджених технічних й інших умовах, підтримують і розвивають спільний веб-ресурс Асоціації.

Вищим органом ПАНІА є Конференція.

Поиск по сайту: