АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Розділ ІХ Несподівана допомога

Читайте также:
  1. III. Організація роботи з підготовки та направлення структурними підрозділами органів ДПС запитів на встановлення місцезнаходження платника податків
  2. IV. Дії підрозділів податкової міліції при отриманні запитів на встановлення місцезнаходження платника податків
  3. V. Запишіть 2 приклади вчинення замаху на злочини, передбачені статтями розділу ІІІ Особливої частини КК України (складіть фабули).
  4. Алгоритм 4.3. Діагностичний і лікувальний (перша медична допомога) пошук при струсі мозку.
  5. Алфавіт, слова, ідентифікатори, роздільники, лексеми
  6. Безробіття, його показники і види. Допомога до безробіттю.
  7. Бухгалтерія - це самостійний структурний підрозділю апарату управління (служба, відділ), який веде бухгалтерський облік діяльності бюджетної установи.
  8. Взаємовідносини з іншими підрозділами
  9. Взаємодія спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та інших державних органів.
  10. Виголошенню промови. Основу цього розділу складають з'ясування умов спілкування,
  11. Видача зброї та боєприпасів у підрозділах.
  12. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ РОЗДІЛУ «ОХОРОНА ПРАЦІ»

Загін повільно просувався до твердині. Всі були дуже обережними і схвильованими. Ось метр за метром древня твердиня наближалася до них, стаючи все більшою та жахливішою. І ось, через дві години вони наблизились до неї впритул. Вони стояли біля підніжжя пагорбу а він навси над ними заступаючи все позаду себе.

- Ну що ж, нам потрібно ввійти в середину, - промовив Арнатур, - не робіть різких рухів, і пробуйте робити як найменше шуму.

- Слідкуйте за мною, - промовив Гілбдіріон, - я проведу вас до входу.

Вони обійшли пагорб і через деякий час побачили сходи шо вели до гори. Ці сходи були напівзруйнованими, але члени загоно піднялись по низ без проблем.

Піднявшись по сходам вони увійшли в Дол гулдур – жахливу, колишню твердиню Саурона, який під видом Некроманта знову повернувся в Середземя в середині Третьої епохи. Та Саурон там вже не було. Він навіки був повержений, так само як і назгулів. На великий подив людей і ельфа там взагалі нікого не було. Дол гулдур пустував. Того кого вони думали побачити в твердині не було. Вони просцвались похмурими напівзруйнованими коридорами Дол гулдуру і озирались. Коли вони вийшли з коридору вони ввійшли в якусь залу. Вона була круглої форми а посередині неї стояв страий і зловісний трон.

- Немовірно, - промовив Гільдіріон, - це трон Некроманта.

- Чому тут пусто?!, - прокричав розчаровано Арнатур, - невже вся наша подорож була даремною?!, - і Арнатур з досади комнув камінь шо лежав на землі.

- Тихо, - різко сказав Гільдіріон, - прислухайтесь, ми не одні.

І тільки но встиг ельф промовити ці слова, як на них напали. Напали одночасно на всіх, із всіх боків. Цу були величезні пауки, нащадки Унголіант. Вони скоріше служилии Саурону, а тепер Хордону. Вони окружили їх з всіх боків. Загін попав в пастку. Монблек витягнув свою юойову сокиру, і прмовив:

- Нарешті я випробую мій подарок в бою.

Він відрубав лапи одному пауку, він просичав з болю і віступив, але на його місце зявились ше троє. Арнатур витяг свій меч і почав рубати ним пауків. Гільдіріон не відставав і також витяг свій меч і наносив ним удари по пауках. Але пауків було надто багато. Ось Монблек вбив одного паука, прорізавши йому брюхо. Ось Арнатур вбив іншого, відрубавши йому голову. Гільдіріон вбив третього, принизавши голову паука своїм мечем. Але пауки все надходили і надходили. Вони зіскакували на них зі стін, стелі а такоє окружили їх на землі. Сили покидали воїнів. Скориставшись тим шо Монблек дорубував другого паука, інший паук позаду нього впустив на нього паутиння. Він обмотав ними ноги Монблека і повалив його на землю. І вже почав його тілого обмотувати путинням і вже готовив своє жало, щоб вжалити його.

-Арнатуре, рятуй!!! – прокричав Монблек. І тут Арнатур бідбіг до паука і відрубав йому жало, а потім встромив меч в голову паука. Арнатур визволив Монблека із паутиння але тут на них з гори на валились ше пауки і вони рухнули на землю. Арнатур з Монблеком відбивались як могли, але пауки все навалювались на них. Гільдіріона також обкружили пауки і він вже не мав сили від них відбиватися. І ось вже двох воїнів обплели паутинням і хотувались їх вжалити. Пацтиння було міцним і хоч як пробували вони його порвати їм це не вдавалось.

- Невже це кінець?, - прокричав Арнатур, - невже все так кінчиться Монблеку, і тут ми зустрінем свою смерть.

- Напевно..., - промовив Монблек, - але ми зустрінем свою смерть як справжні воїни. Для мене було честю служити з тобою, Арнатуре, і померти пліч опліч иакож велика честь.

- І для мене. – відповів Арнатур. Гільдіріоннамагався до них пробитись та даремно і він від безсилля і відчаю впав на коліна.

І тут раптом вони почули як хтось прокричав „Наур ан едрайт аммен!”. І раптом виник ясравий і осліплюючий спалах. На хвилину цей спалах всіх засліпив, а коли зір до них нарешті повернувся, вони побачили шо всі пауки мертві. А ті пауки шо все таки вижили розбіглись. Арнатур з Монблеком лежали біля великою кучі з з паучачих трупів. Гільдіріон підбіг до них і своїм меч розрубав паутиння.

- Що це було?, - спитав Монблек.

- Не знаю, - відповів Гільдіріон.

І тут вони побачили слует який до них наближався. Це був старий дід. Він був вбраний в коричневий плащ а голова була покрита капюшоном. На лиці в нього були глибокі зморшки. В лівій руці він тримав деревяний жезл. А вправій ці знаходився меч.

- Що загубили двоє людей та один ельф в цій жахливій твердині?, - спитав стариган.

Члени загону довго не могли вимовити і слова. І ось нарешті Арнатур видавив із себе.

- Хто ти?

- Хто Я?, - відповів запитанням на запитанням старий. – Мене звати Айвенділ, але більшість жителів Середземя знають мене під іменем Радагаст Карий – остатній із ордена істарі.

- Радагаст!!! Це дійсно ти?, - радісно прокричав Гільдіріон він пдійшов до нього і радсно його обійняв, - як я давно тебе не бачив! Як ти тут опинився?

- Ну взагаліто я живу неподалік звідси. В мене питання звідки ви тут взялись?

- Ми шукажмо тут Хордона, ти знаєш хто це такий? – спитав Арнатур.

- Хордона??, - нахмурившивсь, перепитав Радагаст. – А навіщо він вам?

І тут вони розказали все про мету свого походу. Радагаст, нахмурившись уважно їх слухав. Коли вони завершили свою оповіть він промовив.

- Не думаю, шо Хордон хоче захопити Середземя. Йому на це не хватить духу. Він боягуз, він завжди втікав коли біля нього відбувалась якась битва. Він боїться за свою шкуру. Хоча ти правий він мріє знайти спосіб вивільнитись від свого тіла. А коли він це зробить то вже буде реальна небезпека для Середземя.

- Розкажи як ти знайшов нас, - запитав Гільдіріон.

- Ну а вийшов в ліс збирати рослин для зілля. І тут лісний олень розповів мені шо двоє озброєних людей і один ельф Зеленого лісу ідуть в піденому напрямку. Тож я вирішив піти подивитись за вами. І ось коли я вас побачив я замітив, шо за вами слідкують пауки. Тож я почав слідкувати за ними. І тут я почув їхню розмову, про те шо вони хочуть вам зробити засаду. Я став ше обачнішим, і продовжував слідкувати за вами і пауками. Зізнаюсь шо я не долюболюю тих пауків. І для мене стало дивно шо вони повернулись до Зеленого лісу. Тепер, я зрозумів шо і зними повернувся і Хордон. І ось коли ви війшли в Дол гулдур, я побачив як пауки почали вас обкружувати. І я незамітно війшов в середину. Чесно кажучи я ледве встиг. Коли я дійшов до зали вас вже опкутали паутинням, ну а дільше шо було ви знаєте.

- Дякую, тобі, Радагаст Карий, - відповів Арнатур. – Ти жива легенда, я думав ти відплив на Захід як і Гендальф Сірий. Чому ж ти не відплив разом з ним?

- З цієї самої причини шо і Гільдіріон чи Трандуїл. Це мій дім. Я привик до нього, я подружився з міцевими тваринами, і я не захотів покинути їх. Тепер тут мій дім.

- Ти знаєш де знайти Хордона? – спитав Арнатур,

- Я думав, шо він живе в Дол гулдурі. Потрібно ше краще роздивитися.

- А якже пауки? – спитав Монблек. - Не всі вони померли, ті шо були ззовні вижили і вони можуть повернутися.

-Не бійтися, поки я з вами, вони не насміляться напасти. Тим більше вони нажахані моїм феєрверком, - Радагаст злегка усміхнувся. – Вони хіба що повернуться разом з Хордоном, але навіть якшо вн повернется то ми тоді поміряємось силами.

Ці слова підбадьорили участників загону. Гільдіріон дав кожному ковтнути дивносила із своєї фляги і набравшись нових сил вони рушили далі. Вони продовжували рухатись по твердині, але більше ніяких ознак присутності ворога вони не знайшли. Пізніше вони вирішили все таки спуститися в підземелля. Там було темно і волого. Радагаст присвічував дорогу своїм жезлом. Але й там вони нічого особливого не знайшли, хоча шукали вони досить довго і ретельно.

- Вже пізно, - промовив Радагаст, нам прийдеться тут заночувати. Будемо сторожувати по черзі по 2 години. Спочатку посторужую я а потім Гільдіріон. А потім хтось з вас.

- Де ж цей проклятий кролик?, - пробурмотів Арнатур. – Де ж він ховається? А шо якшо ми його не знайдемо. Ми повинні його знайти!! Ти повинен нам допомогти знайти його, Радагасте.

- Я зроблю все можливе для цього. Я і сам не взахваті шо біля моєї оселі знову поселились пауки. Але лягамйо вже спати. А завтра ми продовжимо свої пошуки.

І так загін заночевав в піздемелі страшної твердині Ворога. В самому її серці. І хоч було неприємно тут ночувати, члени загону швидко заснули від втоми піся прежитих ними пригод.

 

Розділ Х Хордон

Розбудив всіх Радагаст з самого ранку. Всф крім ельфа неохоче підвелися, вони були дуже змученими. Але чаріник будив їх наполегливо.

- Вставайте, пора йти. Тут не можна надовго затримуватись на одному місці. Ше не знати шо тут нас чекає.

- Так ше ніч, - пробомотав Монблек.

- Тут завжди ніч, - з іронією промовив Радагаст, - чи ти забув шо ми в підземелі Дол гулдуру. Тут завжди темно. Надворі вже світанок, так шо підводтесь, Ворго вже не спить. Стояти на місці тут означає смерть.

Тож помілу люди піднялися. Вони шводко перекусили і вирушили в дорогу. Через кілька годин вони вийшли із підземелів і їм в очі вдарило яскраве сонячне світло. Радагаст і Гільдіріон йшли по переду, а Монблек з Арнатуром плентаись позаду. Вони ніяк не могли зняйти ніяких признаків ворога. Їм здавлось шо тут вже сотні років ніхто не жив. Все було закинут і зруйновано. Де ж тоді Хордон? Радагаст все водив їх то вперед то вліво то вгору то вниз.

- Радагасте, а ти вже бував тут, в Дол Гулдурі?, - спитав недоіврливо Монблек.

- Був, і не один раз. І я знаю де можуть переховуватись злі сили. Але скоріше всього їх тут немає. Але треба ше трохи пошукати.

І з явною неохотою вони продовжили свої пошуки. Але все було даремно. Ні Хордона ні пауків вони не знашли. Вже було за полудень коли Радагаст зупинився.

- Їх тут немає, - тяжко зітхнувши, промовиви Радагаст.

- Але де вони, -спитав Арнатур.

- Не знаю, пауки завели вас в пастку. Вони хотіли вас тут прибити і шоб ніхто не дізнався де ховається їхнії гсподар. Все було підстроєно. – І тут Радасат раптово змовк, лице його змінилось. Мязи на його лиці напружились і він назмурив брови. Він думав. І раптом він вигукнув. – Звичайно, як же я раніше не додумався.

- Ти про що? – перепетав його Арнатур.

- Коли я замітив, шо пауки за вами стежать, а почав стежити за ними. І япочув шо один велийки паук сказав, шоб сповістили Хазяїну про ваш похід. І я бавчив в якому напрямку вони відправились. Вперед, я знаю де Хордон.

Загін швидко покинув Дол Гулдур. Вони спустилися з пагорба і вирушили назад, звідки прийшли. Через 2 години Радагаст зупинився

- Отут пауки розділилися, одні пішли за вами, а інші вирушили в другий напрямок. Вперед, ми ше всигнемо за їх слідами визначити їхній шлях.

І вони рушили по сллідами пауків. Радагаст бу в цьому експерт. Він розрізняв сліди всіх тварин в Зеленому лісі і сліди пауків також міг розрізнити. І ось слідкуючи по слідам паука вони побачили те шо приголомшило їх. Вони побачили величезну стіну. Це була не проста стіна, вона складалася із дерев, кущів, ліан, і інших рослин. Ці всі рослини густо сплелися в величезну стіну. Загін підійшов блище і зупинився за кілька метрів.

- Що це? - Запитав Монблек.

- Уявлення не маю. Я вперше тае бачу.

Арнатур мовчки почав наближатися до цієї живої стіни. Крок зо кроком він підходиав все блище.

- Арнатуре стій, - крикнув Радагаст,- це може бути небезпечно.
Але Арнатур ніби нікого не чув, він підійшов впритул до стіни, підвів свою руку і доторкнувся до неї рукою. І тут раптом сталося багато подій одночасно. В стіні різко утворився отвір, Арнатура затянуло в середину. На Радагаста і інших зразу напали пауки і орки. І вони почали відбиватись від нападу. Монблек і Гільдіріон рубали орків, а Радагаст підпалював пауків, пускаючи свої блискавки. Цей напад вони розбили доволі легко. Пауки знову втікли, орки були порубані. Людина, чарівник та ельф зразу підбігли до стіни. Та отвір був вже закритим. Вони намагались прорубати вхід. Монблек рубав по неї своєю сокирою а гільдіріон мечом. Радагаст вимовляв заклинання та із його жезла посипалися іскри. Він намагався підпалити її, та все даремно. Стіна була незворушна, якісь чари окутали її. І хоч як вони намагались пройти, хоч як вони рубали гілля та ліани як на їх місці мииттєво виростали нові.

- Там же Арнатур! - крикнув Монблек, - Ми повинні звільнити його.

- Все даремно,- відповів Радагаст, - дай мені подумати.

- Поки ти думаєш він може вже померти!! – розгнівано крикнув Монблек.

- В тебе є якісь кращі ідеї??! – також крикнув Радагаст, - Мечі тут не допоможуть, потрібно подумати як відкрити вхід до цієї стіни, надіюсь Арнатур протримається до того часу, коли ми знайдемо рішення.

Арнаур лежав на землі. На деякий час він втратив свідомість. А коли він підвівся бто побачив досить дмвне місце. Він ніби був усередині величезного зеленого куба. Зі всії сторін його укутували високі зелені стіни. Арнатур побачив пауків, але вони просто насторожено на нього дивилися і не непадали. Він просувався поволі вперед озираючись навкруги, а пауки слідкували за ним. Пройшовши метрім з сто він почув дивний шум. Шось велике наближалось. І раптом він почув голос

- Все таки ти добрався, я чекав твого приходу. Ласкаво прошу в мій дім.

І тут раптом перед ним вистрибнув величезний кролик. Він приземлився за декілька метрів від Арнатура. Це був величезний, двохметровий кролик в висоту і 3 метра в довжину.Його хутро було білого кольору, була лише одня чона пляма на його лівому оці. Із його носа виходив із шипінням чоний дим а із очей сипались іскри. Арнатур був нажаханий цим видом, але він швидко опанував себе, і шоб не показати свій страх перед ним він крикнув:

- Твій час настав, Хордоне, більше ти не будеш чинити зло в цьому лісі і в Середземї взагалі.

- А що ти мені зробиш?? Убиєш мене?. Ти не перший хто прийшов сюди убити мене і не останній.

Арнатур витяг свого меча і з криком кинувся на Ворога. Але Хордон різко підстрибнув і Арнатур повалився вниз на землю. І тут він почув зловісний сміх, яки просто різав вуха. Він був скоріше схожий на свист чим сміх. Він лунав то спереду то ззаду Арнатура. Арнатур стояв і озирався навкруги, але Хордона він не бачив. І раптом він знову почув слова Хордона.

- Ти дурень! Ти простий дурний гондорський вохн який виконую накази свого генерала. Ха ха ха.

Арнатур знову його побачив, Хордон лазив по одій із стін а потім вскочив на велике дерево шо було біля стіни.

- Ти думаєш шо тебе прислали вбити мене, бо я становлю загрозу Середземю? Ти думаєш шо вбивши мене ти очистиш світ від ше одного Зла? Але ти глибоко помиляєшся. Тебе направді не за тим прислали.

- Тоді чого мне прислали??!! – Вигукнув Арнатур.

- Шоб позбутися конкуренції. Вони хочуть прибрати мене, шоб я не заважав їхньому правлінню. Але їм це не вдастя. Я не маю за мету захопити Середземя. Я просто хочу вивільнитись із цього тіла..

- Хто хоче похбутись конкуренції? Наш король? Так знай не він мебе прислав, так як він мертвий і не його син і нащадок.

- Ха ха ха! Я це прекрасно знаю. Причому тут король чи його спадкоємець? Ельдаріон і не підозрює яка змова проти нього криється. Але не я загрожую йому, а той хто тебе послав. І він хоче позбутись спочатку мене, щоб я йому не заважав.

- Ти брешеш!! – закричав Арнатур, - ти просто хочеш запудрити мені мозги. Контіліон попереджав про твою хитрість.

- Звісно, шо попереджав. Ха ха ха. Він же знає шо ніхто живим не повернувся з тих, кого він послав перед тобою.

І тут Хордон знову зник із поля ззору. І Арнатур не міг виявити звідки лунає його голос. Таке відчуття шо він лунав із всіх боків.

- Мисливець прийшов, шоб вполювати кролика, але сам став жертвою в його лапах

Раптом Хордон стрибнув зверху на Арнатура і збив його з ніг. Він навалився на нього своїм тілом і промовив.

- Приготуйся зустрітися з Мандосом, - і вже був готовий вгризтися йому в шию, Арнатур не міг визволитсь із його лап як тут раптом Хордон здивовано поглянув на руку Арнатура, - Шо? Перстень Ангмарця??!!Не може бути!!! Але звідки?!!

І тут Арнатур скористався цим моментом. Він різко витягнув із ножен шо була на його правій нозі кинжал. Який йому подарував Контіліон і завдав ним удар прямо в груди Хордона, прямо в його серце. Почувся жахливий вереск. Хордон відскочив від арнатура але тут же повалився на землю. З його груде фонтаном лилась темна кров. І кролик з агонії останій раз здригнувся і повалився мертвим на землю. Його тіло шо раз ставало меншим і меншим доки не стіало за величиною із звичайного кролика а потім воно різко розсипалось порохом. І тут арнатур почув сильний стогін. Він був настільки гучним, шо аж земля затряслась. Дух Хордона відлетів від свого тіла і вітер поніс його в східному напрямку. Стогін з часом ставав все тихішим, доки не змовк взагалі. Більше цей стогін ніхто простягом цієї доби більше не чув. Всі пауки різко розбілглись хто куди. Вони були нажахані, їхеій Володар був мертвим. Арнатур вернувся до стіни. Чари спали із неї і всі рослини почали різко вянути і висихати. Через деякий час від стіни лишились лише зсохлі стовбури дерев. Арнаутур підійшов до чаріника і ельфа. Вони сиділм і думали. А Монблек стояв поруч. Віг першим замітив Арнатура.

- Арнатуре, ти живий, як я радий тебе бачити?, - він підбіг до нього і обняв його. - Шо там сталось, шо за стогін ми почули.

- Це був передсмертний стогін Хордона, він мертвий.

- Ти його вбив, - Спитав Радагаст, підійшовиши блище, -Але як тобі вдалося?

По дорозі розкажу. Пора виходити із цього проклятого лісу. Гільдіріоне не ображайся, я маю на уазі цю частину лісу.

-Нічого страшного,- відповів ельф.

Тож вони рушили на південь лісу і Арнатур розсказав, шо сталось з ним після того як він пройшов крізь стіну. Після того вони мовчки рушили далі. Коли стемніло вони в останній раз заночували в лісі. Більше нічого їм не загрожувалр. Хордон був мертвий, а пауки знову розбіглися і вже не становили великої загрози. Пізніше ельфи Зеленого лісу розчитять ліс повністю від пауків. На світанку загін дійшов до опушки лісу. Вони зупинились на самій межі південого лісу і зупинились. Прийшла пора прощатися з Радагастом і Гільдіріоном.

- Що тепер? - Запитав Монблек.

- Тепер ми вирушимо додму, - відповів Арнатур, -пора додому!

Вони мовчки стояли і дивились на підень. Де простягались Бурі землі. А ше далі на південь за сотні ліг простягався Гондор їхня Батьківщина. І вони були готовими нарешті повертатись додому.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.01 сек.)