Розділ VI Під горою і в горі

Зранку друзі поснідали, похмелились вином і сіли трохи відпочити після бурної ночі.

- Як твоя голова, Монблеку? - спитав Арнатур.

- Вже легче, хоча ше трохи поболює. А ти просто красень, Арнатуре, як ти цього троля одним ударом і голова з плеч?

- Не знаю, я в був дуже розлючений і відчув просто шалений приплив енергії. Я сам був трохи ошелешений на що я здатен іноді, Арнатур злегка усміхнувся.

Тут воїни знову почули чиїсь кроки шо лунали з двору. Арнатур з Монблеком напряглися, невже троль був не єдиним жителем цієї хижини?

- Хто це інтересно можу бути, подружка нашого троля? – Промовив Монблек.

Арнатур і Монблек оголили свої мечі і обережно вийшли на двір.

Їхні обличчя з напружених зразу перетворилися на радісні. Це повернувся їхній кінь.

- Буревій!, - радісно крикнув Арнатур,- ти провернувся. Слава Еру, нам не прийдеться самим нести тягар.,- Арнатур погладив коня по гриві і кінь радісно стукнув заднім копитом. – Вже полудень. Нам треба вже рушати, або проведем ше одну ніч тут.

- Шось в мене нема бажання лишатись тут ше на одну ніч,- відповів Монблек,- рушаймо.

Арнатур з Монблеком поповнили свої запаси з кролячої барлоги, напоїли і нагодували коня і помалу вирушили далі в дорогу. Через декілька ліг пустельна рівнина нарешті закінчилась і пшлі більш терпима місцевісь, де не де навіть проростала зелена трава. Це підняло настрій нашим героям, їм здавалось шо найгірша частина дороги вже позаді. До сутінків вони подолали ше 5 ліг. І знову вони ночували під відкритим небом і знову день був ідентичним попередньому. На третій день після зустрічі з тролем вони знову почали непокоїтися про харчі. І тут вони побачили це на що вже і не надіялись. За пів ліги від них вони побачили караван. Він складався із двох дюжин людей, коней і волів. І ось караван наблизився до них. Від натовпу вийшов старий, трохи повнуватий чоловік і промовив. – Вітаю, путники, я Паргалас син Мордолоїна, шо занесло вас в ці краї і звідки держете путь?

- Я Арнатур син Соронтура, а це Монблек, син Інфаліона. Ми гінці з Гондору. Держимо свій путь до Володінь Трандуїла, сина Орофера – короля Зеленого лісу, шоб запросити його на коронацію принца Ельдаріона. – Відповів Аранатур. – А також по дорозі ми плануєм заскочити в гості до Броди сина Боїна – владики Дейлу.

- Ну що ж нам тоді по дорозі. Ми народ Дорівіону. Їдем з товаром до Дейлу. Можемо вас пікинути.

- Це б було чудово, - радісно помовив Монблек, - а то ми б у двох напевно не добрались.

- А що з вами сталось?

- По дорозі на нас напала зграя орків а потім ми наткнулись на троля.

- І шо з тролем?,- спитав Паргалас?

- Ми вбили його,- відповів Монблек,- так само і зграя орків але вони убили нашого коня і нам прийшлось іти пішки.

- Неспокійно тепер стало останнім часом в Дикому краю, а цей троль часто робив гапади на наше поселення і грабив нас. Добре шо ви з ним розібрались.

І так Арнатур з Монблекрм приєднались до торгового каравану. Люди з Дорівіону вели торгові відносини з людьми Дейлу і гномами Одинокої гори. Самі вони привозили шовк, коври, прянощі і т.д. а натомість купували у гномів зброю і прикраси. Арнатур з Монблеком обмінялись по дорозі новинами з народом Дорівіона. Новини були не дуже оптимістичними. Було декілька нападів орків із Мордору. Хоча Мордор був давно очищеним від орків. Шо дуже здивувало Арнатура. Про правдиву причину їхнього походу Арнатур мовчав. Тай Парлагас особливо не допитувався.І так через 4 дня вони нарешті добралися до Дейлу.

Дейл був розташований під Одинокою горою. Це буле величне місто людей, яке процвітало. Багато горя пережило це місто. Три століття тому це місто пережило велику трагедію. Коли Смог спустився з небес він спопеляв все на своєму шляху. І на його шляху було місто Дейл. Місто було вщент зруйновано більшість людей загинуло. Та не Дейл був цілю Смога, а золото Ееребору. Загинув зі своїм народом і владика Дейлу Гіріон. Багато тоді сліз було пролито, багато крові пролито. Шістдесят років Смог сидів на горі золота в залах Одинокої гори, доки не повернувся внук короля гори ТорінД убощит. Багато чудес і несподіванок тоді сталось. Бард лучник – нащадок Гір іона вбив Смога, вистріливши своєю останньою чорною стрілою в слабке місце дракона шо було біля серця. Ходять легенди шо про це слабке місце йому на вухо прошептав старий дрізд. Після цього було багато суперечок кому дістанеться золото і ця суперечка переросла в Битву п’яти армій, в якій загинув Торін Дубощит. Після цього Бард взяводну чотирнадцяту частину золота Еребора і відбудував місто наново і став його правителем. Та знову недовго місто жило в миру. Під час війни за перстень істерлінги напали на Дейл а з півночі напали дракони. Але Гноми Ееребору помогли їм в цій війні. Вони стримали натиск драконів з півночі і допомогли протримати оборону від істерлінгів. В цій битві загинув Бранд син Баїна син Барда лучника а також Даїн залізна п’ята. І правителем Дейлу став Бард ІІ син Бранда, а королем Ееребору став Торін ІІІ залізний шолом син Даїна.

Арнатур з Монблеком проїзджали вуличками міста і дивувались його красоті. Мало лишилось таких прекрасних поселень як Дейл. І ось вони добрались до палацу короля. Короля вже повідомили про їх похід і він вийшов їм на зустріч.

- Вітаю вас, великі мужі Гондору, я Бродда син Борласа, правитель Дейлу. Шо привело вас в мої володіння.

- Вітаю тебе, о владико, ми посланці принца Ельдаріона, - відповів Арнатур, - ми прийшли передати його вітання а також його запрошення на його коронацію.

- Ну що ж ласкаво прошу, почувайтеся як в дома.

Повелитель Брода зробив великий бенкет в їхню честь і народ пив, ів та гуляв всю ніч. Коли вони вийшли зранку на вулицю їх зустрів гном. –Грімбор до ваших послуг, - вклонився їм гном, - великий король гори Торін ІІІ, камяний шолом запрошує вас до своєї зали. Я вас проведу їдіть за мною. Арнатур з Монблеком пішли за гномом. Проходячи крізь вулиці вони Грімбор промовив, - Торіну відомо про ваш прихід і він буде дуже радий вас бачити, говоріть трохи голосно бо він прожив дуже довгий вік навіть як на гнома і він вже трохи не дочуває. – Дейл був розташований зразу під горою, тому вони вже через пів години прийшли на місце.

- Ось ми і прийшли, - промовив гном,- Еребор – найвеличніше царство гномів третьої епохи і четвертої також.

Гондорцям просто перехопило подих від величі Еребору. При вході з обох боків від воріт стояли просто гігантські статуї гномів, витесані прямо в горі. А самі ворота були висотою 10 метрів і шириною в 5. Це були подвійні міцні ворота. Гноми були майстрами в своїй справі. Коли вони війшли в середину то побачили велетенський зал. Вони почали підніматись сходами догори поки не піднялись до головного залу. В головному залі стояли статуї великих королів Одинокої гори. Ось вони пройшли статую першого короля гномячого королівства Трора, потім йшля статуя його сина Траїна а далі Торіна Дубощита. Останньою статуєю була статуя Даїна залізної стопи. І ось воїни підійшли до трону в трону сидів старий престарий гном в золотій короні, в якій були вправленні дорогі самоцвіти.

- Вітаю вас, дорогі гості, Торін до ваших послуг. Які новини в світі?, - захрипле ним старечим голосом спитав Торін.

- Ми прийшли запросити тебе, о великий королю гномів на коронацію нашого майбутнього короля Ельдаріона сина Елессара. – Гучно крикнув Монблек.

- Чудова новина, але я вже не в цьому віці шоб далеко подорожувати, думаю мій син Дурін буде радий прийти.

- Ми раді будем його бачити - промовив Монблек.

- Не раді??!!! Чому ж це. Віцн звісно ше не король але скоро ним стане..

- Раді, раді,- крикнув Арнатур штурхнувши Монблека, - це для нас буде велика честь.

- А ну от і добре. Ви вже не дивуйтесь я старий трохи недочуваю. Що ж будьте гостями в моєму домі!! Чекаю вас сьогодні ввечері в трапезній, ми організуєм великий пір на честь нового короля Арнору та Гондору.

І знову почалась велика п’янка і гульбанище, пісні, танці, веселі ігри, з гномами не засумуєш. І це не обмежилось одним днем, Арнатур з Монблеком в цьому веселому гаморі вже забули чого вони насправді вирушили із свого дому. Згадали аж на 5й день. І ось коли вони протверезіли і всі ці гульбанища їм надоїли вони вирішили вони попрощатись з гномами Одинокої гори і продовжити свій путь.

Поиск по сайту: