Розділ VIII У пошуках нової тіні

Вино настільки сподобалося Монблеку, шо він знову перебрав. І він встав зі столу і почав танцювати під музику ельфів. Арнатур ледве його заспокоїв. Гостювали друзі в Трандуїла не довго. Арнатур відчував шо треба поспішати. Йому вже чим скоріше хотілось завершити цю свою дивну місію і вернутись до дому. Тож на третій день вони вже зібрались в дорогу. Гільдіріон також вирушив з ними,як і обіцяв Трандуїл. І ось коли вже всі зібрались в похід Трандуїл промовив.

- Бажаю вам удачі в вашому поході. Надіюсь вам все таки вдаться позбавити нас від нової загрози шо знову поселилась в нашому лісі. Якшо вам це вдаться то ви будете у великій пошані в нас і будете рахуватись за великих героїв. Мої двері завжди відкриті для вас. Гільдіріоне, - звернувся Трандуїл до свого підданого, - супроводжуй їх до останнього і доведи їх до своєї цілі. Я впевнений шо ти нас не підведеш.

- Аякже, володарю, я тебе не підведу, можеш на мене розраховувати. – Відповів Гільдіріон.

- Дякую за гостинність, - помовив Арнатур. – Надіюсь я все таки виконаю свою місію і позбавлю вас край від цієї нвової тіні. Монблек промовчав. Він подумав чого це Арнатур сказав Я а не МИ. Невже він для себе відніс роль місії??? Раніше Арнатур таким не був. Після цієї подорожі Арнатур почав мінятися і в не найкращу сторону. Але всі ці думки Монблек тримав поки що в собі.

Загін вже був готовий вирушити. Спорядження були готовими, провіант повний, члени загону сповнені рішучості. Нарешті загін вирушив. Почали вони свою по Ельфійському шляху. Цей шлях був найбезпечнішій але короткий, по ньому вони проходили 2 дні. Під час подорожі нічого особливого не було хм згадати окрім лише красоти їхнього лісу. Гільдіріон хм все розказував дельфійські балади. Найбільше Арнатура зацікавила повість про Наугламір, через якого почалася ворожнеча гномів і ельфів, яка і досі ше не охолола повністю.На третій день вони дійшли до зачарованого потічка. Це був саме цей сами потічок в якому в давнину впав гном Бомбур під час Більбової подорожі. Він зразу ж заснув і загону гномів прийшлось кілька днів носити цього товстяка на ношах. І ось, коли загін дійшов до цього потічка, вони звернули з Ельфійського шляху на південь. І продовжили свою подорож вздовж цього потічка.

- Це Сонний потік, - промовив Гільдіріон,- в ніякому разі не пийте з нього води і не купайтесь в ньому а то враз заснете.

- А чи не є він небезпечним? – спитав Монблек, - може нам креще піти іншим шляхом.

- Та ні цей струмок накладено ельфійські чари. Головне не торкатись його води. Тай кращой стежки за струмок не найдеш. З нього не зіб’єшся. Та й навіть якшо хтось все таки торкнется води і засне в мене є дивно сил, який допоможе звестися на ноги.

Загін продовжив свою подорож. До кінця дня вони дійшли до місця звідки витікав цей струмок. А саме до Горів Темноліся, які ельфи називали Емін-ну-Фуїн. Вони заночували біля підніжжя гір і в ранці продовжили свою подорож. До кінця наступного дня вони перетнули гори і дійшли до тракту Мен-ін-наугрім, шо на загальній мові перекладається як Гномячий тракт.

- Ось тут і закінчується наша безпечна подорож.- промовив Гільдіріон. – Далі йде незаселена частина лісу. Звісно до Дол гул дуру ше далеко, але слід вже бути на сторожі.

Тут біля Гномячого тракту вони і заночували а на наступний день знову продовжили свій путь. Вже не було їм так радісно іти. Всі запам’ятали застереження Гільдіріона і весь час озиралися. Запала напружена мовчанка. І шоб якось бозбутися цієї мовчанки Арнатур запитав.

- Як довго ти служиш Трандуїлу?

- Як я довго служу??? Відтоді як його батько Орофер загинув у підві під Дагорлатом і він став королем Зеленого лісу.

- А ти приймав участь в цій битві? - запитав Арнатур.\

- Ні я на той час був ше досить юним і не приймав участь у цій битві. Після смерті батька довго сумував наш король, доки не одружився на Дімріелі. І вона народила йому спадкоємця. Але вона загинула коли тінь знову лягла на Середземя. Єдиною його втіхою був Леголас. Він виріс на моїх очах. Я бачив як Трандуїл гордився своїм сином. Але він втік із гномом в Безсмертні землі. І він це сприняв за зраду. І ось знову горе покрило його лице. Добре шо ви не згадали про Леголаса в його покоях. Він не хоче і слова про нього чути.

- Але ж він не хотів розлучатися зі своїм другом, - раптом промовив Монблек, - а шо тепер станеться з вами коли 3 перстні покинули Середземя.

- Згодом наші тіла почнуть стомлюватись від плину часу і ми претворимся на бродячі душі. Але це наш вибір. Це наша Батьківщина і ми любимо її і не покинемо її до кінця днів.

- Це дуже сумно, - пробурмотав Монблек. А Арнатур нічого не сказав, обдумуючи слова Гільдіріона.

І хоч неспокійно було їм подорожувати і важко було в них на душі, подорож їхня проходила без пригод. Можливо це було везіння, а можливо і майстерність їхнього проводиря. На третій день після цього як вони перетнули Тракт гномів загін повернув на захід лісу. І взахідній частині лісу вони продовжили свою подорожу в Дол Гулдур. Пройшло ще два дня коли Гільдіріон раптом зупинився.

- Ось тут я побачив пауків. – насторожено промовив Гільдіріон, - але де ж вони поділись? Щось тут не так.

- Я також шось відчуваю, - промовив Арнатур, - відчуваю шо за нами стежать.

- Звідки така чутливість в простого воїнського гондорця? – спитав Гільдіріон.

- Роки тренувань – відповів Арнатур.

Загін пройшов ше декілька ліг і тут всі зупинились і подивились на південь.

- Це те що я думаю? – спитав Арнатур.

- Так – відповів Гільдіріон, - ми дійшли. Це Дол Гулдур.

На 3 ліги від них на пагорбі височіла зловісна древня твердиня. Колишня Оселя Некроманта. Члени загону були нажахані її виглядом. Хто тепер там поселився? Можливо Хордон? А може і щось жахливіше і древніше за нього?

Гільдіріон і Арнатур були нажахані не даром. За ними і дійсно слідкували. Позаду них безшумно і на безпечній відстані слідкували гігантські пауки.

І ось найбільший з них посичав на дивній мові

- Вонихх прийшлихх, сповістихх Хазяїнухх прохх їхх прихідхх. Ахх яхх зіхх своїмихх підданнимихх зроблюхх їмхх сюрпризхх…

Поиск по сайту: