Розділ VII Зали Трандуїла

Тож друзі пішли до Торіна попрощатися. Коли вони прийшли до трону, Торін сидів так само як і під час їхньої першої зустрічі.

- Привіт, Торіне, сину Даїна. Дякуєм за твою гостинність але нам час іти далі. Потрібно ше зайти в Зелений ліс до короля лісних ельфів Трандуїла.

- Я розумію, але король гори не відпустить бажаних гостей без подарунка. Грімбор принеси но наш подарунок, - і через деякий час грім бор приніс велику дворучну сокиру. – Цю зброю викували гноми ше в розквіті нашого королівства, за часів короля Трора. Тоді гноми були великими майстрами своєї справи. Нехай вона буде рубати голови ваших ворогів.

- Дякую, для мене це буде честю носити цю зброю,- вклонившись промовив Монблек. – а зараз нам час ше раз дякуєм за вашу гостинність, і чекаєм вас чи вашого сина в наших краях.

- На все добре, - відповів Торін.

Грімбор провів їх до виходу, і воїни, попрощавшись із ним рушили в Дейл. В Дейлі вони купили ше одного коня запаслись продуктами і вирушили далі назустріч пригодам.

Тож 5го травня вони продовжили свою подорож. Тепер то їм було набагато легче подорожувати ніж в диких землях тож до вечора вони вже досягли опушки Зеленого лісу. В середину вони не заїзджали і вирішили заночувати біля лісу. Вони розбили лагер, розпалили багаття і сіли біля вогню. Монблек витяг свій подарунок і почав його розглядати.

- А чому подарунок, акий подарували нам обом ти так швидко собі привласнив? – жартівливо запитав Арнатур Монблека.

- Ти і так маєш вже подарунки навіть два і два магічні. – відповів Монблек,- А цією зброєю я орків буду рубати як дрова.

- Добре добре, - усміхнувся Арнатур, - забирай її. Думаю вона тобі пригодиться. Ось ми і підійшли до Зеленого лісу. Скоро дійдем до кінця нашої подорожі.

- Це так. Інтересно чи ми взагалі знайдем цього злого кролика, коли його не могли знайти за стільки років.

- Ну Контіліон ж взнав про нього а значит не так дуже він і вміє ховатися.

- А звідки він взагалі знає таке?, - спитав Монблек. –В королівстві ніхто не знає про темного перевертня в Зеленому лісі, тоді звідки він знає?

- Не знаю,- Арнатур пожав плечами,- я його навіть не питав. Ну що ж потрібно лягати спати, завтра ввечері ми доберемся до дому Трандуїла якщо ніякий поганих сюрпризів не попаде на нашому шляху.

Згодом гондорські воїни заснули. Але Арнатур спав неспокійно. Спочатку він роздумував шо робити далі? Чи вдаться йому виконати своє завдання? Але згодом він заснув і йому приснився дивний сон, знову. Ось він летить в повітрі, вітер сильний і дує йому в лице. Арнатур бачить шо летить на якійсь величезній летючій тварині. І тут на нього він починає різко падати, і коли він майже досяг землі Арнатур пробудився.

Вранці воїни ввійшли в ліс. Зелений ліс був особливо прекрасним в кінці весни. Дерева вже були зеленими, в повтрі літали пташки та метелики. Пахло свіжим повітрям. Воїни їхали по стежці і розглядались довкола,дивуючись красоті лісу. Під вечір вони сповільнили свій темп. Арнатур відчував шо за ними стежать. Монблек також чув якісь дивні звуки то позаду них то спереду. І ось раптом їх окружили. До них підійшов один із ельфів і промовив:

- Що привело двох гондорських воїнів до нашого лісу?

- Ми прийшли до вашого володаря Трандуїла, з важливою новиною, а також шоб запросити його на коронацію нашого новго короля.

- А шо це за новина така? – спитав ельф

- Цю новину ми повинні сказати самому королю, тож ведіть мене до нього. – Відповів Арнатур

- Гаразд ідім за мною.

І загін ельфів повів гондроський вохнїв до своїх володінь. Коли вже стемніло, ельфи доїхали нарешті до залів короля Трандуїла. Зали Трандуїла находились в просторій печері. Вхід до неї прикривали великі камяні двері, а перед ними протікала ріка, яка текла з лісних холмів і дальше впадала в болото, розміщених біля підніжжя гір. Ця величезна печера складалася із багатьох залів ї ходів, а від головної печери відгалужувалось багато малих печер. Піддані короля жили і полювали, здебільшого, на відкритому повітрі, в лісах. Жили вони і на землі і на деревах, а з дерев найбільше вони полюбляли букові. Печере ж була королівським палацом, скарбницею і твердинею перед нападом ворогів. Багато разів лісні ельфи воювали з орками і пауками в своєму лісі. Особливо за часів Некроманта, лісним ельфам було найважче, але вони вистояли. Останьою битвою лісниї ельфів з орками була Битва під деревами яка відбулась 15 березня 3019го року Третьої епохи, в час великої Війни за Перстень. Цю битву ельфи виграли, але ліс був підпалений. Виникла пожежа і велика частина лісу вигоріла. Король Трандуїл жив в печері як і його предок і далекий родич Тінгол – перший король лісних ельфів. Коли вони війшли в печеру, Трандуїл сидів на деревяному троні а на голові в нього був вінок із зелених листів.

- Назвіть свої імя. – промовиви король.

Я Арнатур син Соронтура, а це Монблек, син Інфаліона, - ми гінці з Гондору, прийшли запросити тебе, о владико лісних ельфів, на коронацію нашого спадкоємця Ельдаріона сина Елессара.,- вклонившись промовив Арнатур.

- Що ж я подумаю над цією пропозицією, хоча доля людей на не стосується.

- Володарю в нас є ше важлива розмова до тебе, - серйозним тоном промовив Арнатур, - але цю розмову краще провести в більш приватному місці.

- що це за така розмова?, - Трандуїл нахмурив брови,- гараз прохдімо в мою кімнату, - Ільдіоне, принеси но їжу та напої., - звернувся Трандуїл до одного зі своїх слуг,- Наші гості напевно зголодніли з дороги.

Трандуїл повів їх за собою в свох палати. З ним и ше пішли поважні ельфи, яким тарндуїл довіряв найбільше. Вони зайшли в просторну і світлу печеру. Вона була чудово оформленя і виглядала краще за палати дяких людських владик.

- Ну розказуйте, шо за важлива розмова у вас є до мене?, - серйозним тоном спитав Трандуїл

І тут Арнатур розказав все шо почув від Контіліона а також він розповів про пригоди. Які стались на їхньому шляху. От тільки про перстень Арнатур не промовив ні слова. Чомусь не хотів він ще комусь його показувати. Він навіть зняв його з пальця по дорозі до кімнати і заховав його в кишеню.

-Хм, значить Хордон? Цей кролик тепер хоче стати новим темним володарем?

Я чув шо нова тінь поселилась на півдні нашого лісу. Але Хордон?? Цей боязкий кролик?!!!

- Шо ти знаєш про нього?, -спитав Арнатур.

- Небагато, - відповів Трандуїл,- він масйтер по маскуванню і переховуванню. Під час битви в Дол Гулдурі. Коли Біла Рада вигнала Некроманта, Хордон утік, а за ним втекли і пауки но не надовго. Коли в Дол гул дур повернулися назули повернувся і Хордон. Він хитрий, завжди ховався під чиюсь іншою тінню. Та коли в день падіння Саурона 25 березня 3019 ро Третьої епохи. Мої ельфи об’єднались з ельфами Галадріель – владики Лоріену, я побачив його. Хордон вийшов зі своєї схованки. Він відчув шо Саурон переможений навіки і його орки були нажахані і сам він також був переляканий. І знову він утік і ми не встигли його наздогнати.

- І шо тепер? Де нам його знайти? – загарячкував Арнатур.

- Я знаю де його знайти, - і тут вийшов наперед ельф який привів їх до Трандуїла. Це був Гільдіріон, ельф-слідопит. Один з найкращих воїнів Трандуїла. – Точніше, я його не бачив., але бачив пауків, і місцевість де знову поселилась тінь. Коли ми йшли в розвідку на південь то побачили шо біля Дол Гулдуру зібрались пауки. Але ми на них не нападали бо нас було мало а їх багато.

- Тож вирішено, промовив Трандуїл, - Гільдіріон піде з вами. Він знає наш ліс як свої п’ять п’яльців і він покажу вам дорогу. А зараз прошу до мого столу. Вже пізня година. Продовжим розмову вже завтра.

І Арнатур з Монблеком приєдналиьс до трапези ельфів. І Монблек нарешті спробув королівське вино Трандуїла про яке він так багато говорив по дорозі.

Поиск по сайту: