Розробка науково обґрунтованих норм і нормативів трудових процесів

1. Організація праці є на всіх діючих підприємствах складовою частиною організації виробництва. Усякий процес праці служить підсистемою всіх її процесів і систем у реальному просторі й часі. Раціональна організація виробничих систем може бути побудована тільки на основі самих зроблених підсистем організації трудових процесів, що споживають на своє здійснення найменша кількість економічних ресурсів при відомих ринкових обсягах попиту та пропозиції на продукцію роботи й послуги.

Найважливішою ознакою зробленої організації трудових і виробничих процесів в умовах ринкових економічних відносин може служити стійке платоспроможне положення підприємств, що забезпечує не тільки виробництво й продаж продукції, але й подальший розвиток трудового й виробничого потенціалу.

Як відомо, будь-який процес праці включає три основних і тісно взаємодіючих між собою елемента: труд, предмети праці й кошти праці. З організаційних позицій процес праці являє собою з'єднання цих розрізнених виробничих або економічних факторів у єдину систему, називану трудовим процесів. Раціональна організація праці припускає такий спосіб з'єднання всіх елементів трудового процесу в єдину взаємозалежну систему, при якій буде використана найменша кількість трудових і матеріальних ресурсів, тобто робочої чинності, предметів праці й засобів виробництва.

Комплексна система організації праці й виробництва повинна діяти на всіх вітчизняних підприємствах. У її склад повинні входити наступні десять підсистем організації й керування працею.

1. Поділ і кооперація праці, правильний вибір форми й виду яких створює економічні основи для спеціалізації робітників і росту їхньої професійної кваліфікації.

2. Розташування й обслуговування робочих місць, чіткий і постійний порядок, що забезпечує в робітників вироблення автоматичних навичок виконання трудових прийомів.

3. Проектування трудових процесів, що повинне будуватися на принципах економії робочого часу й витрат енергії людини.

4. обґрунтування трудових нормативів і норм, що вимагає встановлення оптимальних витрат праці й виконання роботи.

5. Нормалізація умов й інтенсивності праці, що регламентує умови, вага й інтенсивність у межах припустимих норм.

6. Освоєння трудових процесів норм праці, що передбачає досягнення рівноваги фактичних і проектних витрат часу на виконання роботи.

7. Економічна оцінка витрат і результатів праці, що укладається в досягненні максимальних результатів при заданих витратах праці, або мінімальних витратах при заданих результатах.

8. Дотримання трудової й виробничої дисципліни й регламенту роботи, які засновані на виконанні проектних вимог у процесі роботи.

9. Мотивація й стимулювання продуктивності праці, які передбачають задоволення особистого інтересу кожного працівника у високій оплаті своєї праці.

10. Розробка системи керування трудовими процесами, що передбачає комплексний вплив різних факторів на кінцеві результати праці й виробництва.

В удосконалюванні організації трудових процесів у сучасному виробництві всі вищезгадані підсистеми необхідно застосовувати послідовно й комплексно на кожнім робочому місці, на всіх виробничих ділянках і підприємствах різних форм власності. Однак проблема комплексної організації й проектування трудових, технологічних і виробничих процесів дотепер не має практичного рішення.

Важливим елементом організації праці є розподіл праці, т.е. відокремлення видів трудової діяльності між працівниками, бригадами й іншими підрозділами на підприємстві й предусматривающее спеціалізації робочих місць і персоналу на виконання закріплених за ними відповідних функцій, робіт й операцій. Рішення цього питання повинне передбачати поряд з вимогою найбільш раціонального використання робочого часу й кваліфікації працівника таку його спеціалізацію, щоб зберігалася змістовність праці, не допускалася його монотонність, забезпечувалася гармонізація фізичних і психічних навантажень.

Розрізняють три основних види поділу праці. Загальний поділ праці передбачає відокремлення різних видів діяльності в масштабі всієї країни, наприклад промислове виробництво й сільське господарство, що добуває й обробляє промисловість, сфера виробництва й послуг і т.д. Частка – усередині галузі, наприклад верстатобудування, автомобілебудування й т.д. Одиничне означає поділ праці в рамках підприємства або його підрозділів.

Форми поділу праці на підприємствах:

функціональне - залежно від характеру виконуваних працівниками функцій на виробництві й участі їх у виробничому процесі. За цією ознакою працівники діляться на робітників та службовців. Службовці діляться на керівників, фахівців і технічних виконавців. У свою чергу робітники можуть становити функціональні групи основних робочих, обслуговуючих і допоміжних. Серед останніх виділяються групи ремонтних і транспортних робітників, контролерів якості, робітників по енергетичному обслуговуванню й т.д.;

технологічне - по фазах, видам робіт, виробам, вузлам, деталям, технологічним операціям. Воно визначає розміщення працівників відповідно до технології виробництва й у значній мірі впливає на рівень змістовності праці. При вузькій спеціалізації в роботі з'являється монотонність, при занадто широкій спеціалізації підвищується ймовірність неякісного виконання робіт. Відповідальне завдання організатора праці складається в знаходженні оптимального рівня технологічного подолу праці.;

професійне - по спеціальностях і професіям. Виходячи із цієї форми подолу праці, установлюється потрібна чисельність працівників різних професій. Професія - рід діяльності людини, що володіє певними теоретичними знаннями й практичними навичками, отриманими в результаті професійної підготовки. Спеціальність - різновид професії, спеціалізація працівника в рамках професії;

кваліфікаційне - по складності й точності робіт відповідно до професійних знань і досвідом роботи. Розподіл праці тут здійснюється за рівнем кваліфікації працівників виходячи з необхідної кваліфікації робіт.

Технічні границі поділу праці обумовлені паспортними або технічними характеристиками застосовуваного встаткування, стійкістю різального інструменту, можливостями використовуваних пристосувань, основними експлуатаційними умовами, вимогами ринку й т.д.

Психофізіологічні границі визначаються особистими й професійними здатностями працівника, можливостями людського організму, рівнем трудового навантаження й фізичних зусиль, вимогами збереження здоров'я й працездатності, умовами безпеки роботи.

Соціальні границі характеризуються змістовністю праці, наявністю різноманітних і привабливих робіт, можливостями розвитку творчих здатностей людини, росту професійної кваліфікації, підвищення заробітної плати.

Економічні границі відображають вплив обраної форми подолу праці на кінцеві результати трудової й виробничої діяльності персоналу, зокрема, на величину сумарних витрат трудових і матеріальних ресурсів.

Оволодіння суміжними професіями має великий економічний і соціальний зміст навіть у тих випадках, коли вільного часу протягом робочого дня ні, але робота відрізняється монотонністю. У таких умовах доцільна зміна праці, зміна операцій, перехід за графіком з одного робочого місця на інше, що веде до збільшення розмаїтості праці, підвищенню його змістовності й привабливості, сприятливо позначається на здоров'ї й настрої працівників, на економічних результатах праці.

Оволодіння суміжними професіями необхідно також на тих ділянках виробництва, де відсутня стабільне завантаження працівників, на роботах мало престижних і фізично важких.

На роботах, виконуваних робітниками однієї професії, одержало поширення розширення зон обслуговування, що має на меті більше раціонального використання робочого часу, а також більше повного завантаження встаткування (наприклад, багатоверстатне обслуговування, коли одним або групою робітників одночасно обслуговуються кілька верстатів). Ручні операції на кожному з верстатів, що обслуговують, здійснюються послідовно, після чого верстат до наступної ручної операції працює в автоматичному режимі.

При поділі й кооперації праці вирішується питання: хто й що буде робити, як і з ким буде взаємодіяти. Для організації високопродуктивної праці необхідно також вирішити й таке питання: як, яким образом варто виконувати роботу.

Досягається це встановленням раціональних методів і прийомів праці. Звичайно, спосіб виконання роботи в значній мірі визначається технологією, але кожна технологічна операція може бути виконана по-різному: з більшою або меншою кількістю рухів, більш-менш уміло, з витратою різної кількості часу й фізіологічної енергії. Установлення способу найбільш ощадливого виконання кожної дії, прийому, операції, кожної роботи - це відповідальне завдання організатора праці. Вона припускає аналіз і розробку всіх частин трудового процесу, включаючи побудову й координацію рухів, вибір зручної робочої пози, способу володіння інструментом і керування машинами й механізмами.

Спосіб виконання виробничого завдання, що характеризується певним складом і послідовністю дій, прийомів, операцій утворить метод праці. Методи виконання трудових процесів повинні проектуватися разом із проектуванням технологічного процесу, а результати проектних розробок заносять у карти прийомів і методів праці, карти організації праці, в інструкційні або технологічні карти. Їх використають для навчання робітників раціональним прийомам і методам праці, для контролю й аналізу роботи; вони служать відправною крапкою для подальшого вдосконалювання трудового процесу.

Велике значення для підприємства має виявлення й поширення досвіду роботи новаторів виробництва, вивчення застосовуваних ними прийомів і методів праці. Прийоми й методи праці заслуговують на увагу, якщо робітники, їх що застосовують, одержують високі й стійкі результати праці, що характеризуються економією в порівнянні з нормативними значеннями трудозатрат, сировини, матеріалів, інструментів, енергії, раціональним використанням устаткування, поліпшенням якості продукції при досягненні оптимальної інтенсивності праці.

Завдання виявлення раціональних прийомів праці вирішується шляхом вивчення безпосередньо на виробництві праці робітників, що значно перевиконує норми праці, що застосовують ефективні способи ведення трудового процесу. При вивченні й відборі найбільш доцільних й ощадливих прийомів праці рекомендується звертати увагу на:

- короткі й найменш стомлюючі рухи рук, ніг, корпуса тіла працюючого, усунення різких змін у напрямку цих рухів, зменшенні маси переміщуваних вручну вантажів;

- безперервні й плавні рухи по дуговій лінії, які більше ощадливі, чим рухи прямолінійні з різкими зупинками;

- одночасні й симетричні рухи рук;

- скорочення рухів шляхом виключення зайвих, сполучення рухів;

- досягнення зручного положення робітника, забезпечення змінної пози сидячи - коштуючи, чергування періодів праці й відпочинку залежно від ваги й нервово-психічної напруженості праці.

Раціональні прийоми й методи праці, досвід новаторів виробництва поширюються різними способами. Для цих цілей використають систему підготовки й підвищення кваліфікації кадрів, семінари, виставки, навчальні курси й ін.

2. При вивченні трудових процесів, розробці норм праці необхідно встановити, які витрати робочого часу є необхідними, повинні регламентуватися й включатися в норму, а які вважаються зайвими, нераціональними витратами й втратами. Для цього робочий час класифікується, тобто підрозділяється на окремі категорії по певних ознаках.

Робочий час — це встановлена законодавством тривалість робочого дня, робочого тижня. Разом з тим під робочим часом розуміється період, протягом якого працівник перебуває на підприємстві у зв'язку з виконуваної їм роботою.

Час використання встаткування — період часу (зміна або її частина), протягом якого встаткування перебуває в дії (час роботи) або простоює (час перерв).

Класифікація витрат робочого часу здійснюється по трьох напрямках: стосовно працівника (витрати робочого часу виконавця); стосовно встаткування (час використання встаткування); стосовно предмета праці (час виробничого процесу).

Робочий час підрозділяється на час роботи й час перерв. Час роботи у свою чергу ділиться на підготовчо-заключний, оперативне й час обслуговування робочого місця. У свою чергу час роботи підрозділяється на час виконання виробничого завдання (РЗ) і час роботи, не обумовленої виробничим завданням (НЗ).

Підготовчо-заключним називається той час, що робітник затрачає на підготовку себе й засобів виробництва для виконання певної роботи, а також на всі ті дії, які пов'язані з її закінченням. Сюди ставляться витрати робочого часу на наступні дії:

а) одержання матеріалу, інструментів, пристосувань, робочого вбрання й технологічної документації;

б) ознайомлення з роботою, технологічною документацією, читання креслення, одержання інструктажу;

в) установка інструментів і пристосувань, настроювання встаткування на необхідний режим роботи;

г) зняття інструментів і пристосувань;

д) участь у здачі готової продукції ОТК;

е) здача залишків матеріалу, інструментів і пристосувань, робочого вбрання й технологічної документації.

Підготовчо-заключний час затрачається робітником у тих випадках, коли його робоче місце не має постійного завантаження. На такому робочому місці виконуються різні операції, або, що чергуються через певні проміжки часу (серійне виробництво), або зовсім не повторювані або повторювані через невизначені проміжки (одиничне виробництво). Особливість підготовчо-заключного часу полягає в тому, що воно затрачається один раз на всю партію виробів, виготовлених без перерви по даному робітнику поряд, і не залежить від числа виробів у партії.

Оперативним називається час, що затрачається на безпосереднє виконання заданої операції. Воно повторюється з кожною одиницею виготовленої продукції, складається з основного (технологічного) і допоміжного часу.

Основне (технологічне) час затрачається на безпосередню зміну предмета праці. Так, наприклад, при обробці деталей на металорізальних верстатах основним (технологічним) часом буде те, протягом якого відбувається безпосередня обробка деталі: зняття стружки обточуванням, свердлінням, струганням і т.д. Воно буває:

а) машинним (апаратурним), тобто таким, протягом якого зміна предмета праці здійснюється механізмом (під впливом певного виду енергії на фізико-хімічні властивості сировини, завантаженого в апарат відповідної конструкції) під спостереженням робітника;

б) машинно-ручним, тобто таким, протягом якого зміна предмета праці здійснюється механізмом за участю робітника;

в ) ручним, тобто таким, протягом якого зміна предмета праці здійснюється робітником із застосуванням ручних знарядь праці.

Допоміжний час буває переважно ручним. В окремих випадках воно може бути машинно-ручним (час установки й зняття виробів за допомогою підйомно-транспортних коштів) і машинним (час автоматичного переміщення робочих частин машин).

Час обслуговування робочого місця — це час, затрачуваний робітником на догляд за робочим місцем і підтримка його в робочому стані. Час обслуговування робочого місця в машинобудуванні підрозділяють на технічне й організаційне. Перше пов'язане з виконанням даної операції, а друге з початком і кінцем робочої зміни. Витрати робочого часу верстатника, наприклад, на зміну інструмента, що затупився, на змітання стружки з верстата, на регулювання інструментів і підналагодження верстата - час технічного обслуговування, а витрати робочого часу на огляд і випробування встаткування, на змащення й чищення встаткування, на готування інструмента й пристосувань на початку зміни й збирання наприкінці зміни - час організаційного обслуговування робочого місця.

При аналізі витрат робочого часу й установленні технічних норм необхідно з ручної роботи виділити ту її частину, що виконується або може бути виконана під час автоматичної (самохідної) роботи встаткування. Час, що перекриває - час виконання робітником тих елементів роботи, які здійснюються одночасно з машинною або автоматичною роботою встаткування. Час, що не перекриває - час виконання робіт, здійснюваних при зупиненому встаткуванні. Збільшення часу, що перекриває, також може служити резервом росту продуктивності.

Перерви в роботі діляться на залежні від робітника й залежні від неполадок на виробництві. Виділяють регламентовані й нерегламентовані перерви. До регламентованих перерв (ПР) ставляться ті, які обумовлені технологією, організацією виробництва, необхідністю попередити стомлення й підтримувати нормальну працездатність працівника. У їхньому числі: перерви, передбачені технологією, специфікою технологічного процесу й організації праці (ПТ) (їхнє усунення практично неможливо або економічно недоцільно); перерви встановленої тривалості для відпочинку робітників.

Нерегламентовані перерви (ПН) обумовлені порушенням нормального ходу виробничого процесу або трудової дисципліни. Перерви через порушення нормального ходу виробничого процесу (ПНТ) можуть бути викликані організаційними неполадками й технічними причинами. Перерви, викликані порушенням трудової дисципліни (ПНД), можуть бути пов'язані із запізненням на роботу, сторонніми розмовами, заняттями, не пов'язаними з роботою.

Час спостереження, як відзначено, характерно для автоматизованих й апаратурних виробництв. Воно може бути активним, коли присутність робітника на робочому місці необхідно для контролю за ходом технологічного процесу, заданими параметрами роботи встаткування, а також пасивним, коли немає необхідності спостерігати безупинно за роботою встаткування або технологічним процесом, але робітник не завантажений іншою роботою й у чинність цього продовжує спостереження. Слід зазначити, що завантаження робітника в цей період є одним з резервів підвищення продуктивності праці.

Існують різні методи вивчення робочого часу: фотографія робочого часу, хронометраж трудових процесів, фотохронометраж робочого часу, метод моментальних спостережень, відеозйомка трудових операцій.

Фотографією робочого часу називається метод виміру всіх без винятку його витрат протягом певного періоду роботи, наприклад години, зміни, дня й т.д. Фотографія звичайно проводиться з метою виявлення фактичних показників використання робочого часу, причин невиконання діючих норм, усунення недоліків в організації праці й виробництва, скорочення втрат часу, а також для розробки укрупнених нормативів підготовчо-заключного часу.

Хронометраж трудових процесів призначений для виміру витрат часу на виконання періодично повторюваних трудових прийомів у процесі оперативної роботи. Основна мета хронометражу складається в розробці нормативів часу на здійснення ручних операцій, а так само для аналізу й виявлення на виробництві відхилень фактичних витрат від нормативних.

Фотохронометраж робочого часу являє собою комбінований метод його вивчення, при якому фіксується не тільки тривалість всіх видів витрат часу, але й час окремих трудових прийомів.

Метод моментних спостережень застосовується для масового вивчення використання робочого часу на підприємствах. Він дозволяє при обстеженні великої групи робіт фіксувати не самі витрати робочого часу, а кількість їхніх повторень або моментів за період спостережень.

Відеозйомка трудових операцій є сучасним методом дослідження трудових процесів і витрат робочого часу. Результати відеозйомки є науковою основою для проектування раціональних трудових процесів і навчання всіх робітників передовим прийомам і методам праці.

Обробка результатів фотографії робочого часу завершується звичайно розрахунком трьох основних показників, що характеризують фактичні й проектні витрати праці.

Коефіцієнт використання робочого часу визначає питоме значення корисного витраченого або сумарного часу роботи до тривалості зміни:

Т_раб – час виконання роботи;

Т_см – тривалість зміни

Коефіцієнт втрат робочого часу, що показує співвідношення часу нерегламентованих перерв у роботі вчасно спостереження або зміни:

Відсоток можливого підвищення продуктивності праці, значення якого визначається відношенням втрат робочого часу до оперативного часу роботи:

Економія робочого часу на виробництві передбачає його правильне нормування на всі проектовані й виконувані трудові процеси. При дотриманні цієї вимоги робочий час стає найважливішим фактором раціональної організації праці й виробництва.

3. Під методом нормування розуміється сукупність прийомів установлення норм праці, що включають: аналіз трудового процесу; проектування раціональної технології й організації праці; розрахунок норм. Вибір методу нормування праці визначається характером нормованих робіт й умовами їхнього виконання.

Норми часу встановлюють необхідні витрати праці на виконання заданої роботи в певних виробничих умовах.

Т_отл – час на відпочинок й особисті потреби

Т_пто – час перерв.

Норма виробітку визначає кількість одиниць продукції або роботи, що повинне бути виконане протягом відповідного робочого періоду. Норма виробітку за зміну дорівнює:

Норма обслуговування встановлює кількість одиниць технологічного встаткування, виробничої площі або інших нормативних показників, що закріплюють за одним працівником. За зміну вона визначається відношенням її тривалості до норми часу на обслуговування одного виробничого параметра:

Норма чисельності визначає необхідну кількість працівників на виконання планованого обсягу робіт за нормований період. Змінна чисельність персоналу буде дорівнює відношенню загальної трудомісткості робіт до тривалості зміни:

За принциповою схемою встановлення норм методи нормування праці діляться на аналітичні й сумарні.

Аналітичні методи включають: аналіз конкретного трудового процесу, поділ його на елементи, проектування раціональних режимів роботи встаткування, організації праці й необхідних витрат часу по елементах трудового процесу, установлення норм на операції.

Сумарні методи припускають установлення норм праці без поділу процесу на елементи й проектування раціональної організації праці, тобто на основі або досвіду нормувальника (дослідний метод), або статистичних даних про виконання аналогічних робіт (статистичний метод). Норми, установлені за допомогою сумарних методів, називають дослідно-статистичними. Такі норми не дозволяють ефективно використати виробничі ресурси й повинні замінятися нормами, установленими аналітичними методами.

У практиці нормування праці найбільше поширення одержали:

Аналітично-дослідницький метод заснований на дослідженні операцій у виробничих умовах, вивчення витрат робочого часу на її виконання відбуватися за допомогою хронометражу або фотографії робочого дня.

Особливе значення цей метод здобуває при вивченні й узагальненні передових прийомів праці. При цьому методі провадять наступні дії: вивчають процес у конкретних ситуаціях; аналізують і проектують раціональну структуру операції; розробляють і впроваджують заходу щодо вдосконалювання організації праці на робочому місці; розраховують і впроваджують технічно обґрунтовані норми часу.

Хронометраж. Хронометраж операції - це спосіб вивчення витрат часу на виконання циклічних повторюваних ручних і машинно-ручних елементів операцій. Процес хронометражу містить у собі: розчленовування технологічної операції на окремі елементи; установлення тривалості цих елементів; аналіз результатів спостережень; проектування оптимальної тривалості кожного елемента операції. Об'єктом спостереження є операція, а метою - установлення основного й допоміжного часу на операцію.

Лекція №5

Поиск по сайту: