 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Структура вищих навчальних закладів
Типи ВНЗ Вищі навчальнізаклади
1995/1996 н.р. 2000/2001 н.р. 2004/2005 н.р.
Всього ВНЗ І-ІV рівнів акредитації 1037 979 966
Технікуми, % 41 32 25
Училища, % 24 22 20
Коледжі, % 10 14 14
Інститути, % 14 15 19
Академії, % 4 6 7
Університети % 7 11 15
Показники табл. 1 свідчать про зменшення в середньому по Україні ВНЗ І-ІV рівня акредитації в 2004/2005 н. р. порівняно з 1995/1996 н. р на 71 заклад. Це відбулося за рахунок скорочення кількості технікумів (майже вдвічі), училищ, коледжів. Проте за вказаний період прослідковується значне збільшення університетів.
Сучасний ринок освітніх послуг характеризується невідповідністю попиту і пропозицій, зокрема, наявне перевищення пропозицій над попитом, що створює конкуренцію між вищими навчальними закладами за абітурієнтів, а потреба споживачів отримати освітню послугу набагато більша, ніж існуючий попит на цих спеціалістів у різних галузях економіки. Унаслідок цього відбувається “перевиробництво” спеціалістів, на яких відсутній попит на ринку праці й водночас виникає дефіцит інших спеціальностей та професій.
Саме сьогодні гостро постає питання про надання освітніх послуг, що відповідають рівню акредитації вищого навчального закладу та критеріям якості, вирішення проблеми оптимізації підходів до розподілу ресурсів та визначення пріоритетів у підготовці фахівців на ринку праці. Адже мета управління діяльністю вищого навчального закладу не просто вижити в умовах конкуренції, а бути здатним відповісти на потреби суспільства в зниженні безробіття шляхом підготовки фахівців, що ґрунтується на попередньому прогнозуванні щодо їх необхідності для економіки та невиробничої сфери.
Аналізуючи стан ринок освітніх послуг надаваних вітчизняними навчальними закладами, на сьогодні можна констатувати:
- в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а більшість випускників ВНЗ (особливо нових) неконкурентоспроможна на ринку праці;
- погіршення якості вищої освіти, її неадекватність потребам суспільства і ринку праці поглиблює розрив зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці;
- існуюча база даних щодо навчальних закладів (спеціалізація ВНЗ, правила прийому до ВНЗ, термін навчання, оплата тощо) не може повною мірою надати майбутньому абітурієнту вичерпну інформацію в непростому питанні вибору “саме того” навчального закладу, який забезпечить максимум користі від коштів, вкладених у навчання, яке в свою чергу, стане основою професійної кар'єри.
На сьогодні функціонування ринку освітніх послуг є автономним, у результаті чого підприємства мають гостру потребу у кваліфікованих кадрах.
Дослідженням встановлено, що бiльшiсть вищих навчальних закладів була створена з метою отримання прибутку i не забезпечують необхідну пiдготовку кадрiв. Крім того, існують непоодинокі приклади створення структурних підрозділів вищих навчальних закладів у приміщеннях, які не відповідають вимогам організації навчального процесу у вищих навчальних закладах, нормальним умовам проведення лекційних та семінарських занят. У рядi ВНЗ завищуються оцiнки знань. Оцiнювання знань студентiв не завжди є об'єктивним.
Не досить ефективно використовуються можливостi цiльового прийому молодi. Вищi навчальнi заклади, iх випусковi кафедри фактично усунулись вiд проведення монiторингу дiяльностi своiх випускникiв. Дослідження засвідчило, що в багатьох вищих навчальних закладах рiвень iнформованостi викладачiв, студентiв i спiвробiтникiв про стан справ в освiтнiй галузi та програмні завдання дiяльностi системи вищоi освiти є неприпустимо низьким. Змiст розпорядчих і нормативних документiв Мiнiстерства освіти і науки України не доводиться до вiдома працiвникiв i студентiв. Також наявні місце випадки введення до навчальних планiв пiдготовки спецiалiстiв та магiстрiв навчальних дисциплiн або їх роздiлiв, вивчення яких передбачено на рiвнi пiдготовки бакалавра.
Недолiки статутноi дiяльностi вищих навчальних закладiв
Недолiками статутноi дiяльностi вищих навчальних закладiв у 2006/2007 н. р. були випадки низького рiвня пiдготовки нормативних документiв вищих навчальних закладiв. Зокрема, у статутах не визначається порядок скликання загальних зборiв, вiдсутнi роздiли щодо дiяльностi студентського самоврядування. Концепцii дiяльностi вищих навчальних закладiв мають загальний, а iнодi й примiтивний характер.
Найбiльш характерними органiзацiйними недолiками в роботi вищих навчальних закладiв зi студентами у 2006/2007 н. р. були: необґрунтована мотивацiя вiдрахування студентiв, порушення умов поновлення та переведения студентiв, особливо з контрактної форми навчання на навчання за кошти Державного бюджету та надання iм академiчних вiдпусток; встановлення плати за освiтнi послуги, якi не передбаченi вiдповiдними нормативними актами, поширення практики “умовного” працевлаштування випускникiв з використанням недостовiрних довiдок. Наявні також факти порушення порядку поселення в гуртожитки та iх нецiльового використання. Дослідження показало, що існуюють непоодинокі випадки використання навчальних планiв та програм навчальних дисциплiн, що не вiдповiдають чинним освітнім стандартам.
Розвиток інституційних основ державної політики полягає в підвищенні ефективності діяльності органів державної влади в окремих сферах суспільного життя, покращенні результативності державного контролю та створенні прозорих механізмів державного регулювання окремої сфери суспільного життя. Створення нових управлінських структур покращить ефективність управління певними процесами, структуризує та систематизує діяльність держави в особі окремих органів державної влади.
Виходячи з цього, в межах дослідження нами було запропоновано створення принципово нових управлінських структур: наглядових рад при обласних державних адміністраціях.
Взаємодія ринку освітніх послуг і ринку праці
Дослідження показало, що в сучасному суспільстві ускладнюється взаємодія ринку освітніх послуг і ринку праці. При цьому особливістю ринку освітніх послуг є його неоднорідність. Остання зумовлена безліччю сегментних, взаємозв'язаних ринків, які формуються під впливом різних обставин: рівня і ступеня освіти, типу навчального закладу, рівня підготовки, віку, сімейного стану та інших чинників.
Слід також зазначити, що на сьогодні існують серйозні інституційні та фінансові бар'єри на шляху рівного доступу до вищої освіти, існують соціальні групи, що переживають найбільші проблеми в цьому аспекті. Щоб забезпечити рівний доступ до вищої освіти, необхідно цю проблему вирішувати на різних рівнях. По-перше, необхідно створити організаційно-економічний механізм в освіті, який зміг би вирішити проблеми фінансування вищої професійної освіти в умовах наростання його платності. Крім цього, мають бути істотно знижені інституційні бар'єри доступності за рахунок організаційних змін у системі освіти (вступні випробування, перехід із середньої школи до ВНЗ тощо). По-друге, на державному та регіональному рівнях необхідно створити нову систему залучення коштів домогосподарств в освіту і забезпечити створення системи матеріальної підтримки студентів.
Механізм державного регулювання ринку освітніх послуг може позначитися на фінансовій доступності освіти для населення.
Основу цього механізму повинні бути покладені нові інструменти бюджетного фінансування: освітнє кредитування, освітнє страхування, державна освітня субсидія.
Ми пропонуємо провести експеримент з переходу на нормативно-подушне фінансування установ вищої освіти з використанням освітнього кредитування. Складання громадянином єдиного державного іспиту з відповідною відміткою є підставою для надання ВНЗ бюджетних коштів на навчання в ньому громадянина протягом усього терміну навчання відповідно до державного стандарту. Освітнє кредитування диференціюється за п’ятьма категоріями, з яких перша є вищою, відповідає найвищим результатам складання іспиту. Особи, які не склали іспити не мають право на освітнє кредитування.
При використанні освітнього кредитування держава фінансує ВНЗ не безпосередньо, а через студента, що вступає до ВНЗ. Ці гроші студент може витратити тільки на освіту. І в цьому випадку громадяни самостійно вибирають вищий навчальний заклад для вступу. Студент, який склав іспит на “відмінно”, фактично заробляє собі право навчатися на бюджетній основі. ВНЗ надається право самостійно встановлювати набір предметів “прохідний бал” і ціну навчання. Кількість студентів, навчання яких здійснюється за рахунок коштів, що розподіляються на основі освітнього кредитування без доплати з боку студентів, встановлюється не менше ніж 50% від загальної кількості студентів, прийнятих у ВНЗ (тобто освіта для них на бюджетній основі). Це обов'язкова умова, яка встановлюватиметься державою в договорі з ВНЗ. Якщо громадянин не увійшов до кількості осіб, які навчаються тільки за рахунок бюджетних коштів, і ціна навчання перевищує розмір фінансового забезпечення, він укладає з ВНЗ договір на своє навчання і вносить різницю між ціною навчання і розміром фінансового забезпечення.
Крім цього, необхідно також забезпечити додаткову підтримку студентам у тих випадках, коли доступ до вищої освіти ускладнений через обставини фінансового характеру. Такими фінансовими інструментами є освітнє страхування, державна освітня субсидія.
Сутність освітнього страхування полягає в тому, що батьки абітурієнта за декілька років до вступу до ВНЗ оформлюють йому страховку (можливе змішане страхування – накопичувальне й одночасне страхування життя та здоров'я дитини). При закінченні середньої освіти абітурієнту буде виплачуватися частково сума коштів, які будуть спрямовуватися на оплату за навчання у вищому навчальному закладі за бажанням абітурієнта вся сума може бути знята зі страхового рахунку. Механізм освітнього страхування мають реалізовувати державні банки, оскільки це, по-перше, сприятиме надходженню додаткових коштів населення в державний сектор економіки; по-друге, саме державні банки при підтримці держави спроможні будуть реалізувати цей механізм.
Ще одну групу інструментів підвищення доступності вищої освіти й одночасно надання матеріальної підтримки і стимулювання приватних інвестицій становить система державних освітніх субсидій. Системи державних субсидій розвитку вищої освіти розглядаються нами як механізми забезпечення рівного доступу до вищої освіти населення, що належить до різних прошарків суспільства.
Система державного освітнього субсидування долає недоліки ринку капіталів, тобто низьку зацікавленість приватного сектора в наданні освітніх кредитів, пов'язану із сильною асиметрією інформації. Кошти надходять з державних джерел (державного, місцевого бюджетів). Це зумовлює недоліки цієї системи: витратність для державного бюджету, менше стимулююче значення для студентів у навчанні й подальшому працевлаштуванні.
Висновок.
Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.
1. Визначено, що освiтня послуга є комплексом цiлеспрямованих дiй юридичноi або фiзичноi особи, результати яких виражаються в корисному ефектi, що задовольняє освiтнi, науковi й виховнi потреби iншоi юридичноi або фiзичноi особи. До освiтнiх послуг слiд зарахувати послуги, пов'язанi з наданням студентам знань, умiнь та навичок у тiй чи iншiй науковiй сферi. Освітня послуга є особливим видом товару, який створюється в освітній галузі й володіє споживною вартістю, задовольняє освітні потреби особи, суспільства й держави. Освітня послуга сприяє соціальній мобільності в умовах трансформації економічної системи. Освітня послуга допомагає адаптуватися людині в умовах трансформації економічної системи.
2. Встановлено, що система державного регулювання ринку освітніх послуг в Україні ще далека від досконалості, насамперед, через недоліки правового забезпечення державного управління освітою. Сама система державного регулювання ринку освітніх послуг продовжує залишатися зацентралізованою, як це було властиво системі освіти в СРСР. Діяльність загальноосвітніх установ бюрократизирована більшою мірою, ніж вищих навчальних закладів, наділених чималою автономією. Недоліком системи державного регулювання ринку освітніх послуг також є відсутність гнучкості, можливості швидкої адаптації до законів, умов зовнішнього середовища, суспільних відносин, що реформуються.
3. У процесі дослідження виділено чотири групи інновацій на ринку освітніх послуг. До інновацій, що координують відносини власності на ринку освітніх послуг віднесено закріплення академічної й господарської самостійності навчальних закладів усіх форм власності та реструктуризацію мережі навчальних закладів. Договірні відносини з державою та договірні відносини з іншими, крім держави, замовниками освітніх послуг складають другу групу інновацій. Фінансові інновації на ринку освітніх послуг полягають у введенні податкових пільг; бюджетному фінансування освіти; співфінансуванні освіти родиною і підприємствами; освітньому кредитуванні. Управлінські інновації складаються з реформування управління освітою, громадської участі в управлінні системою освіти й навчальними закладами; підвищення якості освіти.
Виділені нами групи інновацій на ринку освітніх послуг сприятимуть підвищенню ефективності функціонування сфери освіти, якості та доступності освітніх послуг.
4. Удосконалено структуру Міністерства освіти і науки України створенням спеціалізованого урядового органу, діяльність якого буде спрямована на оптимізацію системи управління освітніми послугами. Цим урядовим органом має стати Державна служба управління якістю освітніх послуг. Діяльність служби має на меті підвищення ефективності процедур контролю за наданням освітніх послуг вищими навчальними закладами. Призначення такого органу полягає в розробці основних єдиних технологій і процедур оцінки якості освіти, зборі й обробці інформації про розвиток ринку освітніх послуг в Україні, надання рекомендацій з підвищення ефективності його функціонування. Робота служби значно спростить процедуру контролю якості надання освітніх послуг вищими навчальними закладами, покращить їх взаємодію з Міністерством освіти і науки України.
5. Аналіз стану ринку освітніх послуг надаваних вітчизняними навчальними закладами показав, що в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а більшість випускників ВНЗ (особливо нових) неконкурентоспроможна на ринку праці. Спостерігається погіршення якості вищої освіти, її неадекватність потребам суспільства і ринку праці поглиблює розрив зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці. Існуюча база даних щодо навчальних закладів (спеціалізація ВНЗ, правила прийому до ВНЗ, термін навчання, оплата тощо) не може повною мірою надати майбутньому абітурієнту вичерпну інформацію в непростому питанні вибору “саме того” навчального закладу, який забезпечить максимум користі від коштів, вкладених у навчання, яке в свою чергу, стане основою професійної кар'єри.
6. Дослідження показало, що освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників ВНЗ, особливо нових, не конкурентоспроможна на ринку праці. Погіршилась якість надання освітніх послуг; існує неадекватність вищої освіти до потреб суспільства і ринку праці, що поглиблює розрив між сферою освіти і ринком праці. Існуюча база даних щодо навчальних закладів, їх спеціалізації не може в повній мірі надати майбутньому абітурієнту вичерпної інформації в непростому питанні вибору вступі до навчального закладу, який зможе забезпечити максимум користі від грошових коштів вкладених у навчання. Ринок освітніх послуг можна охарактеризувати як хаотичний в плані визначення необхідних спеціальностей на ринку праці, а також майбутні абітурієнти не можуть правильно визначити ВНЗ, який їм необхідний, оскільки більшість ВНЗ надають однакові освітні послуги. Значення для абітурієнта при виборі як ВНЗ і спеціальності має плата, а не якість надаваних освітніх послуг.
7. Найбiльш характерними органiзацiйними недолiками в роботi вищих навчальних закладiв зi студентами у 2006/07 н.р. були: необґрунтована мотивацiя вiдрахування студентiв, порушення умов поновлення та переведення студентiв, особливо з контрактної форми навчання на навчання за кошти Державного бюджету, та надання iм академiчних вiдпусток; встановлення плати за освiтнi послуги, якi не передбаченi вiдповiдними нормативними актами, поширення практики "умовного" працевлаштування випускників з використанням недостовiрних довiдок. Наявні факти порушення порядку поселення в гуртожитки та iх нецiльового використання.
8. Удосконалено систему управління ринком освітніх послуг шляхом створення при обласних державних адміністраціях наглядових рад, метою функціонування яких є створення системи громадського контролю над діяльністю адміністрацій навчальних закладів; функціонуванням фондів підтримки навчальних закладів, що акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб; створенням сприятливих умов розвитку недержавного сектору в освіті.
9. Запропоновано модель взаємного пристосування ринку освітніх послуг і ринку праці, яка показує, як ринок освітніх послуг реагує на попит на робочу силу на ринку праці. Виходячи з потреб підготовки відповідних спеціалістів для ринку праці, відбувається підготовка затребуваних спеціалістів на ринку освітніх послуг. Крім того, ця модель також може визначити необхідну потребу в робочій силі з боку роботодавців, які при виникненні необхідності підготовки, перепідготовки потрібних спеціалістів можуть замовити відповідні освітні послуги у їх виробників. Модель дає змогу також урівноважити кількість підготовлених спеціалістів для ринку праці та попит на робочу силу, яка вже отримала освітні послуги.
10. Удосконалено механізм державного регулювання освітніх послуг шляхом введення таких інструментів: освітнє кредитування, освітнє страхування, державна освітня субсидія. Використання зазначених інструментів підвищить мотивацiю учасникiв навчального процесу на досягнення високоi якостi пiдготовки фахiвцiв; надасть можливостi студентовi отримати професiйнi квалiфiкацii вiдповiдно до його потреб та вимог ринку працi.
11. Підвищення ефективності державного регулювання ринку освітніх послуг залежить від сукупності чинників: виконання законодавчо закріплених норм; перегляд податкового законодавства; усунення дублюючих і суперечливих положень різних законодавчих актів; вдосконалення системи міжбюджетних відносин і удосконалення методики обчислення освітніх нормативів.
12. Запропоновано основні напрями підвищення ефективності державного регулювання ринку освітніх послуг: реалiзацiя державноi полiтики у сферi освiти; запровадження стратегiчного управлiння та планування розвитку вищоi освiти, проведення монiторингу за певними iндикаторами стану вищоi освiти; удосконалення нормативно-правовоi бази вищоi освiти, органiзацiя i контроль за якістю навчального процесу та державноi атестацii при пiдготовцi фахiвцiв у вищих навчальних закладах i закладах пiслядипломноi освiти; розробка i реалiзацiя системи довузiвськоi пiдготовки молодi та ii iрофорiєнтацii на здобуття вищоi освiти; прогнозування потреби у фахiвцях i планування iх пiдготовки у вищих навчальних закладах, пiдготовка проекту державного замовлення на пiдготовку кадрiв з вищою освiтою i внесення його до Мiнiстерства економiки та з питань європейськоi iнтеграцii для формування проекту Державного бюджету Украiни “Показники економiчного i соцiального розвитку Украiни”, здiйснення заходiв щодо вдосконалення мережi вищих навчальних закладiв, полiпшення ii yкiсних та кiлькiсних характеристик; пiдвищення якостi освiтньоi дiяльностi та якостi вищоi освiти через формування якiсного кадрового потенцiалу навчально-виховного процесу; розробка концепцiй розвитку вищоi технiчноi, педагогiчноi та економiчноi освiти в Украiнi.
План
1. Поняття освiтня послуга. Становлення ринку освiтнiх послуг.
2. Особливості державного регулювання ринку освітніх послуг.
3. Основні функції держави.
4. Чотири групи інновацій на ринку освітніх послуг.
5. Структура вищих навчальних закладів.
6. Недолiки статутноi дiяльностi вищих навчальних закладiв.
7. Взаємодія ринку освітніх послуг і ринку праці.
Висновок.
Список літератури
1. "Маркетингові дослідження в Україні" №1 вересень 2003 р.
2. Котлер Ф. «Основи маркетингу»,Ростінтер, М.-1996
3. Котлер Ф., Армстронг Г.,Сондерс Дж. «Основи маркетингу» М.СПг;К.: «Вілбямс»
4. Прауде В.Р., Білий О.Б,» Маркетинг», навчальний посібник, К. «Вища школа» 1994
5. Старостіна А. О. «Маркетингові дослідження.Практичний аспект» «Вільямс»Київ, Москва,Санкт-Петербург-1998
6. www.mou.gov.ua
7. www.osvita.com
8. www.vuz.ua
9.Грабовецький Б.Є. “Економічне прогнозування і планування” Навч.посібник Київ,ЦУЛ,2003
Поиск по сайту: