Основні складники розвивального середовища

Вище ми говорили про можливість характеристики середовища як розвивального в цілому. У такому разі слід брати до уваги і природні, й предметно-ігрові, й соціальні його характеристики, міру їх наявності й збалансованості.

А що ж означає «збагатити» середовище? Насамперед вилучити все неефек­тивне, випадкове, штучне та підвищити його цінність, корисність за рахунок того, що справді важливе для розвитку особистості. Отже, «збагатити» не означає просто штучно збільшити кількісні показники середовища. Йдеться передусім про якісні його параметри, бо більше не означає краще, вдаліше, корисніше.

Природне, предметно-ігрове і соціальне середовище — звичні й зрозумілі складники цілісності під назвою «розвивальне середовище». Проте, на нашу думку, цей ряд неправомірно скоротили, вилучивши з нього надзвичайно важливий для особистісного зростання дошкільника складник — «простір Я». Адже дитина певним чином сама на себе впливає, допомагаючи власному розвиткові або ускладнюючи його. У цьому розумінні ми розглядаємо простір «Я» як середовище (зовнішнє — все те, що дитина відносить до категорії «моє», і внутрішнє — духовно-душевне). Людське «Я» виступає саме собі помічником, або «нависає» над кожним вчинком, заважає, шкодить саморозвитку.

У цілому розвивальне середовище може представити у вигляді круга, центрі якого знаходиться «Я» (мій простір, середовище мого внутрішнього життя) і який поділено на сегменти -- предметно-ігрове, природне та соціальне середовище.

Таким чином, визначаючи чинники, умови оптимального розвитку шкільника як особистості, маємо оцінювати прогресивний (поступальний, що сприяє поліпшенню показників розвитку дитини) та ре гресивний вплив на неї (спад, рух назад, загальмованість розвитку) природи, рукотворного світу, людей та власного «Я».

Природне середовище вважатиметься розвивальним за умови, що воно прияє становленню у дошкільника позитивного сприйняття довкілля, інтересу до нього; оволодінню елементарними уявленнями про повітря, воду, грунт, явища природи, рослини, тварин, людину, їх різноманітність, будову, спосіб життя, про зв'язок між станом довкілля та здоров'ям усього живого, основні Зорі і Планети; формуванню екологічно доцільної поведінки.

Предметно-ігрове середовище можна кваліфікувати як розвивальне, якщо воно розширює, поглиблює та систематизує елементарні уявлення дошкільника про знайоме-незнайоме, схоже-несхоже, безпечне — небезпечне, своє —чуже; про особливості людського житла та най­важливіші для людського буття споруди соціального призначення і транспорт; вдосконалює вміння дитини використовувати за призначен­ням предмети та знаряддя, виготовляти найпростіші вироби; вправляє в умінні самостійно визначати ігровий сюжет, робити його змістовним, розподіляти ігрові ролі, дотримуватися правил рольової поведінки, на­лагоджувати ігрову взаємодію, використовувати й розподіляти іграшки та ігрові атрибути, реалізовувати ігровий задум, перетворювати ігровий простір; орієнтує в творах мистецтва (образотворчого, музичного, теат­рального, літературного), допомагає опановувати мову цих видів мис­тецтва, передавати художній образ різними мистецькими засобами, сти­мулювати до творчості.

Соціальне середовище можна вважати розвивальним за таких умов: якщо воно сприяє усвідомленню дошкільником змісту поняття «сім'я», основних функцій членів родини, особливостей взаємин рідних людей між собою; якщо воно актуалізує для дитини проблему диференціації людей за ознаками спорідненості, віку, статевої належності, приємності для інших; якщо збагачує уявленнями про характер взаємин зі старши­ми, однолітками, молодшими за себе; допомагає набути елементарних уявлень про державу, народи, людство.

Середовище власного «Я» дитини можна вважати розвивальним, спри­ятливим для її особистісного зростання за умови, що дитина має уяв­лення про своє тіло та органи чуттів, орієнтується в умовах свого розвитку, дотримується гігієни тіла й діяльності, диференціює показ­ники здоров'я і захворювань, зацікавлена у здоровому способі буття, характеризується витривалістю, визначає статеву належність, поклада­ється на свою вправність, відчуває м'язову радість, має високу пізна­вальну активність, володіє азбукою емоцій, здатна до вольових зусиль, довіряє самооцінці, домагається визнання, має елементарну життєву перспективу, орієнтується у правах та обов'язках, характеризується ко­мунікативними здібностями, почувається членом соціальної групи, вміє налагоджувати спільну діяльність, чинити опір асоціальній поведінці однолітків, розв'язувати конфліктні ситуації, діяти за сумлінням.

Отже, ставлячи за мету збагатити середовище, надати йому ознак розивальності, педагог має подбати не лише про оснащення середовища іграшками та ігровими атрибутами. Саме по собі збільшення кількості, підвищення кількісних параметрів рукотворного світу ще не гарантуватимуть їх розвивального характеру! Рушієм розвитку була, є і буде самоактивність дошкільника, творчий, а не репродуктивний її характер.