Умови створення розвивального середовища

1. Визнати пріоритет дитячого буття над організованим навчально-виховним процесом. Приділяти більше уваги дитячій спільності, інтересам тобто культивувати, підтримувати інтерес до дитячої субкультури, не поспішаючи «одорослювати» її життя.

1. Оскільки в процесі повноцінного особистісного буття дошкільник навчається самостійно конструювати, контролювати і регулювати власну поведінку та діяльність, виробляти прогностичні (перспективні) оцінки, збагачувати власний досвід, основним критерієм оцінки педагогом ефективності своєї діяльності слід вважати якість особистісного зростання дошкільника, динаміку змін у ньому.

2. Організовуючи життєдіяльність дошкільнят, важливо орієнтуватися передусім на об'єктивні психологічні закономірності розвитку дитини певного віку, її індивідуальні особливості та особистий життєвий досвід.

3. Середовище може називатися розвивальним, якщо воно дає дитині можливості вибору, ставить її у ситуації, коли треба прийняти самостійне рішення і взяти на себе відповідальність за його наслідки для інших, самовизначитися. Маленька дитина має зростати з відчуттям власно їспроможності, можливості вибрати з ким, як, що і коли робити.

5. Сьогодні групова кімната дошкільного закладу зручніша для педагога, ніж для дитини, бо обмежує її можливості, звужує коло пізна­вальних інтересів. Дитяче середовище має заповнюватися речами, які сміливо можна взяти, відкрити, використати для чогось. Адже вдома кожна дитина має ігровий куточок, а окремі малюки — свою кімнату. Так зручніше почуватися розпорядником, автором, активним суб'єктом життєдіяльності, а не виконавцем вказівок дорослих.

5. Середовище розвиватиме, якщо надаватиме дитині можливість обстежувати, досліджувати, експериментувати, раціоналізувати, робити щось по-своєму. Тільки так з часом формуватиметься усвідомлення себе як творчого суб'єкта світу.

6. Саме в дитинстві малюк відкриває для себе радість причетності до людського довкілля. Якщо педагог надаватиме йому можливість повсяк­часно «брати уроки» спільної з однолітками гри, продуктивної праці, пізнавальної діяльності, святкування спільної перемоги, виходу з конфліктних ситуацій, конструктивних розв'язань спірних питань, ці зусилля не будуть марними, вони дадуть гарні сходи на ниві моральності, життя по совісті.

8. Кожна дитина — потенція. Задіяти її можливості, відкрити для неї власні життєві сили, наповнити її відчуттям власної спроможності - важливе завдання педагога. Бачити не лише всіх, а й кожного — мистецтво і наука, які необхідно опанувати, щоб допомогти дитині самореалізуватися, саморозвиватися, дотримуватися безпечних умов життєдіяльності.

8. Особистісно орієнтований підхід до виховання і навчання як системний цілісний підхід погано вписується у схему «предметного навчання», оскільки роз'єднує уявлення маленької дитини, продукує клап­теві враження про світ, призводить до того, що не формується цілісна картина світу в усіх зв'язках та суперечностях, дитина отримує спрощене, нечітке, розпливчасте, фрагментарне уявлення про навколишній світ. Тому заняття як форма цілеспрямованої та унормованої діяльності неповинні домінувати. Пріоритети слід надати спілкуванню, спостережен­ням, обговоренням, творчій самостійній грі, практичній діяльності.

10. Дитина має жити, зростати, розвиватися у прийнятному, найбільш відповідному її природі темпі. Повільний дошкільник починає комплек­сувати з перших років свого життя, оскільки його постійно підганяють, негативно оцінюють («Не встиг! Знову запізнився! Зробив останнім!»), карають, висміюють. Це негативно позначається на темпах і характері його особистісного зростання, спричиняє нервові розлади, різного роду фобії. Тож чи маємо право оцінювати як позитивне чи негативне те, що дитина одержала у спадок від природи і що становить її індивідуальне обличчя та практично не залежить від власних зусиль?

10. Середовище буде тим більш розвивальним, чим рідше ми порівню­ватимемо між собою різних за статтю, здібностями, темпераментом дітей. Наш вихованець почуватиметься комфортно, якщо ми порівнюватимемо його самого із самим собою — учорашнім, сьогоднішнім, завтрашнім. Такий підхід є конструктивним, оскільки вказує на динаміку, окреслює можливості, спирається на людську гідність.

12. Вихователеві доводиться поєднувати у своїй особі різні важливі для становлення особистості дошкільника функції: партнера по спілкуванню, довіреної особи, постачальника нової інформації, експерта і... психотерапевта, який має визначити, шо й чому дало збій в організмі та психіці і вчасно допомогти малюкові.

12. Щоб дитина могла зосередитися на життєвих проблемах, сконцент­рувати увагу на тих чи інших враженнях та відчуттях, середовище, яке її оточує, має бути спокійним — у міру тихим, негучним, таким, що не пригнічує психічні процеси. Наявність у середовищі великої кількості стресорів. подразників, шумів негативно позначається на делікатній природі малюка, характері його активності. Тому загальна тональність мови

13. Бути домірною до умов приміщення, звернення й оцінки — виваженими й урівноваженими, зауваження — спокійними, з відтінком гумору. Мудрим є педагог, який пристосовується до природи дошкільника намагається пристосувати природу різних дітей до своєї власної, не вважає себе «хазяїном» дитини, а вчиться у неї, у життя, у оди, не вимагає, не наполягає, не залякує, а запрошує вихованця до зацікавлює нею, розуміє, що рухливість є важливою умовою повноцінного розвитку дитини (дозволяє змінювати позу, місце виконання завдання, вільно пересуватися у межах визначеного простору), не пригнічує активності дошкільника.

15. Оскільки оцінка авторитетного дорослого надзвичайно важлива становлення дошкільника як особистості, радили б приділити більше и як самому процесу оцінювання. Оцінка педагога має бути об'єктивною, мотивованою, зрозумілою, не містити алегоричності (мислення дошкільника конкретне), вказувати на недоліки й водночас бути оптимістичною. Для маленької дитини важливо, щоб вербалізоване судження збігалося з мімікою педагога, не розходилося з нею.

Олена Кононко

Поиск по сайту: