Загальна характеристика творчості ЮргенаХабермаса

План

Вступ ………………………………………………………………………..3

1. Загальна характеристика творчості ЮргенаХабермаса ………………5

2. Зміст теорії комунікативного дії ………………………………………..9

Висновки …………………………………………………………………....14

Список використаних джерел ……………………………………………..15

Вступ

Юрген Хабермас сьогодні одна із найяскравіших і залученні цікавих теоретиків, які намагаються подолати однобічність підходів до розгляду життя. Він критично переосмислює і синтезує ідеї багатьох мислителів.

Його роботи іноді нагадують підручники з відповідним розділах знання, настільки глибоко й докладно прагне він розгорнути перед читачем панораму думок з тієї чи іншого проблемі. Такий їхній підхід перестав бути даниною філософської традиції. Ю. Хабермас, передусім, прагнути знайти точок дотику, які б стати основою подальшого синтезу або напрям для наступних дискусій.

Ідеєю, об'єднуючою більшість робіт Ю.Хабермаса, є думка соціальної еволюції, що дає і вихідний імпульс для синтезу різних теоретичних побудов, і кінцеву перспективу оформлення власній оригінальній концепції,обозначаемой Ю.Хабермасом як теорія комунікативного дії. Суперечності соціологічного теоретизування переносяться у його роботах з суто логічного в еволюційний план. Запропонований їм синтез стає синтезом логічних категорій, а розглядом шляху їхнього виникнення, розвитку, ідеологізації, розвінчання якої наводить людини більшого розумінню соціального світу, навколишнього його, і свого місця у ньому.

Об'єкт дослідження: творчість філософа ЮргенаХабермаса.

Предмет: теорія соціальної дії Ю.Хабермаса.

Мета цього дослідження: розкрити зміст теорії соціальної дії і обіцяв показати її теоретичне і практичного значення.

Завдання:

1. Дати загальну характеристику творчості ЮргенаХабермаса.

2. Розкрити основний зміст Теорії комунікативного дії.

Теоретичною основою роботи стали наукові праці в ЮргенаХабермаса сфері філософії такі як: «Теорія комунікативногодействования», «Моральне свідомість і комунікативнедействование», «Ранні дослідження та доповнення до теорії комунікативногодействования», «Філософський дискурс модерну», «Мораль і комунікація» і «Роз'яснення до етики дискурсу».

Загальна характеристика творчості ЮргенаХабермаса

Юрген Хабермас, найвідоміший соціальний філософ і соціолог сучасній Німеччині, одне з найбільш яскравих представників «Франкфуртського школи». Народився Дюссельдорфі 18 червня 1929. Вивчав філософію, історію, психологію, літературу, і економіку на університетах Геттінгена, Цюріха і Бонна. У 1954 захистив під керівництвом Э.Ротхакера докторську дисертацію про філософію Шеллінга. З 1956 по 1959 - асистент сьогодні в Інституті соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні, керованомуМ.Хоркхаймером, а 1980-1983 - директор цієї фінансової інституції. З 1964 по 1971 (і з 1983) - професор філософії і соціології Франкфуртського університету. З 1971 по 1980 - директора Інституту Макса Планка (вШтарнберге). Основні твори: " Структурное зміна громадськості" (1962), "Пізнання й інтерес" (1968), "Техніка і наука як ідеологія" (1968), "Теорія суспільства, чи соціальна технологія" (1971), "Теорія суспільства, чи соціальні технології?" (1973), "Проблеми легітимації за умов пізнього капіталізму" (1973), "До реконструкції історичного матеріалізму" (1976), "Що таке універсальна прагматика" (1976),

"Теорія комунікативногодействования" (у два томах, 1981), "Моральне свідомість і комунікативнедействование" (1983), "Ранні дослідження та доповнення до теорії комунікативногодействования (1984), "Філософський дискурс модерну" (1985), "Мораль і комунікація" (1986), ">Фактичность і значимість" (1992), "Роз'яснення до етики дискурсу" (1994) ідр.

Проте, у центрі філософських роздумів Хабермаса - поняття комунікативного розуму. Першим кроком у розвитку цього поняття була книга Пізнання й інтерес (>Erkenntnisund Interesse, 1968). У роботі Хабермас шукає модель критичного діалогу, з допомогою якої сподівається наново осмислити претензії трансцендентальної філософії, пов'язавши останню з інструментарієм соціальних наук. «Свідомість»,виступавшее у традиційній європейської онтології як верховного судді, позбавляється тепер своїх прерогатив, та місце займає універсальне комунікативне співтовариство. У цьому сама комунікація не виступає як вищої школи й останньої інстанції, бо її результати перебувають у залежність від громадських умов і може позначатися вплив відносин панування і підпорядкування. Тому критиці слід вкотре проаналізувати суспільство, щоб відрізнити вільну комунікацію від комунікації, що під впливом відносин панування - підпорядкування. У цьому контексті зразками дляХабермаса виступають Маркс і Фрейд, зробили принципово важливий крок по дорозі критичного відновлення поняття розуму. Нове поняття розуму критично (але пов'язані з критикою суспільства, Не тільки з 'критикою розуму', як в Канта) і має загальний характер (будучи нормою процедур, виконуваних потенційно універсальним комунікативним співтовариством, а чи не актуальною очевидністю загального акта «я мислю», як в Декарта чи Канта).

Починаючи з 1971 (саме після виходу невеличкий роботи Попередні міркування з теорії комунікативної компетенції. Хабермас прагне зв'язати комунікативне поняття розуму з «лінгвістичним поворотом», досконалим англо-американської аналітичної філософією. Звертаючись до відповідним дослідженнямК.-О.Апеля (й у тісне співробітництво з ним), Хабермас дійшов розробці поняття розуму, спирається на теорію мовних актів. Ця теорія грунтовно викладається в двотомному праці Теорія комунікативного дії (1981).

Своєрідність філософської теоріїХабермаса у тому, що він пов'язав поняття розуму з емпіричну теорією соціальної еволюції, розробленої Марксом,Вебером іПарсонсом. Він відкидає філософськийаприоризм і зосереджує зусилля розробкапостметафизического «філософського проекту». Це означає, що філософське поняття розуму перестав бути незалежною від емпіричних спостережень це має постійно підтверджувати себе у діалозі з конкретними науковими дисциплінами, що відбивають факт функціональної диференціації суспільства. Діалог філософії із приватними науками Хабермас ілюструє то, на прикладі психоаналізу (Пізнання й інтерес), то, на прикладі теорії соціальної еволюції (До реконструкції історичного матеріалізму,Zur Rekonstruktion des historischen Materialismus, 1976), то, на прикладі теорії суспільства (Теорія комунікативного дії), то, на прикладі теорії права (Фактичность і значимість, Faktizittund Geltung, 1992). Теорія пізнання можлива лише як теорії суспільства - думку, через все творчість Хабермаса. На противагу Марксу Хабермас чітко розрізняє філософію історії держави та теорію громадської еволюції (зближаючи у пункті зЖ.Пиаже,Т.Парсонсом іН.Луманом).

Основний мотив критичної теорії його учителів,Хоркхаймера і Адорно, Хабермас від початку прагнув доповнити теорією демократії. Завдяки цьому доповнення Франкфуртська була виведено із глухого кута негативізму і має потужний імпульс подальшого розвитку. Осмислюючи структурну трансформацію, що переживається суспільством, Хабермас ще на початку 60-х років висунув поняття, що наприкінці тієї самої десятиліття зробилося ключовим для поява цілого покоління революційної студентської молоді.

Це - публічність, громадськість (ffentlichkeit). Іншу важливу тему хабермасовских досліджень утворює взаємозв'язок правничий та демократії. Цю тему обговорюєтьсяХабермасом у його книзіФактичность і значимість, де розвинене у попередніх роботах комунікативне поняття розуму застосовується до класичної теорії суверенітету. Стрижнем запропонованої їм теорії права є полеміка з висхідним до К.Шмитту (1888-1985) поділом волі і потрібна розуму (>voluntas і ratio). Відповідно доХабермасу, формування національного суверенітету слід розуміти, як раціональний процес, до складу якого у собі вироблення громадської волі, яка поза цієї раціональної процедури мала б анархічний характер.

Формулювання й поняття Хабермаса надали помітне впливом геть сучасну думку. Висунуті їм у 1960-і роки поняття емансипації,теоретико-познавательного інтересу, комунікації, дискурсу в 1970-ті ж роки були розвинені в концепції «кризи легітимності пізнього капіталізму», а 80-ті роки доповнені термінами і афоризмами, які отримали поширення мові як учених, а й широкими публіки («колонізація життєвого світу», «нова непрозорість» та інших.).

Полеміка Хабермаса з «історичним ревізіонізмом» консервативних німецьких істориків дала поштовх дебатам, які вийшли далеко межі академічного «спору істориків». Продуктивне сприйняття ідейХабермаса відчутно у багатьох країнах, особливо у США, де його впливом геть молодих радикально налаштованих інтелектуалів майже сильніше, ніж уФРГ.[1]

Юрген Хабермас входив до гітлерюґенду і осінню 1944 року направили на лінію Зігфріда. Навчався у університетах Геттінгена (1949—1950), Цюріха (1950—1951) і Бонна (1951—1954). Діяльність соціолога і філософа починав як послідовник МаксаХоркхаймера і Теодора Адорно. У 1965 зайняв кафедру Макса Хоркхаймера у Франкфурті-на-Майні. Викладав вГейдельбергском університеті.Видвинулся у найбільш видних представників «другого покоління» теоретиків Франкфуртського школи. У 60-х років став ідеологом студентського руху. Однак у дні виступів студентів у 1968 року відмежувався від радикального крила студентства, звинувативши керівників в «лівому фашизмі». З кінця 60-х років обіймав позиції поміркованого соціал-демократа.

У 70-х роках здійснював програму досліджень,соответствовавшую загального спрямування Соціал-демократична партія Німеччини. Її Хабермас прагнув коригувати у дусі ідеалів Просвітництва: емансипації і рівності.

Своєрідність філософської теорії Хабермаса у тому, що він пов'язав поняття розуму з емпіричну теорією соціальної еволюції, розробленої Марксом,Вебером і Парсонсом.

Поиск по сайту: