Тема 4. Становлення древніх цивілізацій

Вважається, що першою цивілізацією на землі була цивілізація стародавньої Месопотамії. Саме в Месопотамії в IV тисячолітті до н. е.. були побудовані перші іригаційні канали, це була батьківщина іригаційної революції. Іригація призвела до різкого зростання чисельності населення, і вже в кінці IV тисячоліття на берегах Тигру і Євфрату з'явилися перші міста. Міста Месопотамії були храмовими громадами; вони походили від родових общин перших поселенців. Спочатку громади були маленькими, і роботи виконувалися спільно на загальному полі. Потім громада розрослася, і поля були поділені між общинниками, причому частина землі була виділена храму; спочатку храмові землі оброблялися спільно общинниками, а потім, коли з'явилися безземельні бідняки, жерці стали запрошувати їх у якості батраків або орендарів.

Складне храмове господарство вимагало робити записи і підрахунки; спочатку для записів використовувалися малюнки- ідеограми, потім стилізовані малюнки перетворилися в ієрогліфи. Для позначення дієслів при цьому використовували співзвуччя, наприклад, щоб передати слово «повертати», по-шумерських «ги», малювали значок тростини; очерет по-шумерських - теж «ги». Пізніше ієрогліфи стали використовувати для передачі окремих складів, з яких складали слова - так з'явилася складова писемність. Шумери та їх сусіди семіти видавлювали ієрогліфи на глиняних табличках з допомогою очеретяної палички; ієрогліфи складалися з декількох клиноподібних рисок - це була так звана клинопис. Зрозуміло, що значки клинопису були мало схожі на передаються поняття, незабаром вони перетворилися на умовні символи. На рубежі II -I тисячоліть один з семітських народів, фінікійці, удосконалив клинопис і створив алфавіт з 22 букв. Від фінікійського алфавіту сталися грецький і арамейська, від грецького - латинська і слов'янський, від арамейської - перська, арабська та індійський. До Китаю та Японії алфавіт так і не дійшов, і ці народи цих країн досі користуються ієрогліфами.

При шумерських храмах існували Писцовойкниги школи «е- дуба». Писарі повинні були не тільки знати писемність, але і вміти підрахувати розмір врожаю, обсяг зерносховища, площа поля. Храми займалися торгівлею і лихварством, тому переписувачам часто доводилося виробляти всілякі обчислення, в тому числі обчислювати відсотки. Вже до кінця III тисячоліття була створена позиційна система числення для запису чисел - проте вона була не десяткового, як у наш час, а шестідесятірічной, причому для позначення одиниць і десятків використовувалися різні значки. На основі цієї системи були складені таблиці множення, ділення, піднесення до степеня (переписувачам насилу давалося розподіл великих чисел, і вони воліли заглянути в таблицю). Спадкоємці шумерів, вавілоняни, вміли вирішувати квадратні рівняння, знали «теорему Піфагора», властивості подібних трикутників, вміли обчислювати обсяг піраміди, становили креслення полів, малювали карти - але не завжди дотримувалися масштаб.

Важливим завданням, що стояла перед жерцями, було створення календаря; календар був необхідний насамперед для визначення часу сільськогосподарських робіт. Вавилонський календар був місячним, місячний місяць складався з 29 або 30 днів (період зміни місячних фаз дорівнює 29,5 доби); рік складався з 12 місяців. Через те, що сонячний рік довше місячного на 11 днів, Новий рік зміщувався і міг потрапити на літо або осінь; тому час від часу вводився додатковий місяць.

Вавилонський календар був недостатньо точним; набагато більш точний календар був створений в III тисячолітті до н. е.. в Єгипті. Єгипетський календар складався з 12 місяців по 30 днів, причому в кінці року вставлялося 5 додаткових днів, тобто рік налічував 365 днів. Цей календар відрізнявся від сучасного тільки відсутністю високосних днів; високосні дні ввів в 46 році до н. е.. Юлій Цезар.

Завдання складання календаря була пов'язана з астрономічними спостереженнями: було помічено, що розлив Нілу завжди відбувається в один день, коли над горизонтом з'являється зірка Сіріус. Єгиптяни стали записувати положення зірок, об'єднали їх в сузір'я і створили перші зоряні таблиці. Спостерігаючи положення зірок на нічному небі, єгиптяни навчилися визначати час. Астрономія завжди була тісно пов'язана з магією; зоряні таблиці служили не тільки для практичних цілей, а й для пророкувань. У I тисячолітті до н. е.. у Вавилоні з'явилися перші астрологи.

Характерно, що хранителями знань, писарів, астрологами, врачевателями в той час були в основному жерці. Єгипетські і вавилонські жерці тримали свої знання в таємниці, не допускаючи в них непосвячених. Частково це було пов'язано з тим, що в єгипетських храмах існували майстерні по імітації золота і срібла; хімічні досліди жерців навчили їх підробляти благородні метали. Багато знань жерців залишилися таємницею для наступних поколінь - наприклад, секрет збереження мумій.

Близький Схід був батьківщиною багатьох найпростіших машин та інструментів - тих, що ще в минулому столітті використовувалися багатьма сільськими жителями. Це, перш за все, прядка, ручний ткацький верстат, гончарне коло, колодязний журавель. Поява в Єгипті колодязного журавля, «шадуф», дозволило піднімати воду на «високі поля» і вдесятеро збільшило площу оброблюваних земель. У I тисячолітті до н. е.. у Вавилонії з'явилося водопідіймальне колесо, «сакіе», і ковзний по блоках кругової ремінь з шкіряними відрами, «черд».

Цивілізацію Вавилонії іноді називають «глиняним царством»: у Месопотамії немає лісу та каменю, єдиний будівельний матеріал - це глина. З глини будували будинки і храмові вежі, зіккурати - лише зовні їх облицьовували цеглою. У Єгипті храми і піраміди будували з каменю. Піраміда Хеопса має висоту 146 метрів і складається з 2,3 млн. кам'яних блоків, кожен вагою в 2 тонни. Для перевезення цих блоків використовували санчата, під які підкладали дерев'яні котки; на вершину піраміди блоки піднімали по похилих площинах. Від каменоломень до місця будівництва блоки доставлялися на величезних барках довжиною 60 метрів і водотоннажністю 1,5 тисячі тонн.

За свідченням Геродота, на будівництві піраміди Хеопса в порядку трудової повинності працювало 100 тисяч осіб, які змінювалися кожні три місяці. Трудова повинність, яка поширювалася на все населення, дозволяла створювати не тільки піраміди, а й величезні іригаційні споруди; в II тисячолітті був побудований Фаюмський канал, який дозволив окропити великі площі земель у Нижньому Єгипті.

Найбільшим технічним досягненням Стародавнього Сходу було освоєння плавки металів. Мабуть, секрет виплавки міді був знайдений випадково під час випалювання кераміки. Потім навчилися плавити мідь в примітивних горнах; такий горн представляв собою вириту в землі яму діаметром близько 70 см; яма оточувалася кам'яною стіною з отвором для дуття. Ковальський міх робили з козячих шкур і постачали дерев'яним соплом. Температура в такому горні досягала 700-800 градусів, що було достатньо для виплавки металу.

Перші мідні вироби з'явилися на Близькому Сході в VI тисячолітті до н. е.., проте мідь - порівняно рідкісний і, крім того, м'який метал; він поступається по твердості кременю. Справжня технічна революція відбулася лише з освоєнням металургії заліза, в кінці II століття до н. е.. За переказами, першими кователямі заліза були загадкові халіби, що жили в горах Вірменії. У ті часи - та й багато пізніше - печі не давали температури, достатньої для плавки заліза (1530 градусів); метал отримували в ході сиродутного процесу, у вигляді криці - пористого грудки з домішкою шлаку. Халіби придумали спосіб позбутися від шлаків за допомогою тривалої кування; в результаті виходило тверде малоуглеродистая залізо.

Залізна руда зустрічається набагато частіше, ніж мідна, - тому залізо стало широко поширеним металом. Залізний наконечник плуга поліпшив обробку грунту, залізна лопата дозволила копати зрошувальні канали. Раніше при підсічно- вогневої системі для розчищення нової ділянки потрібні зусилля всього роду; тепер за допомогою залізної сокири, пилки, лопати з цим міг впоратися і одинак ​​, в результаті почався розпад роду і виділення індивідуальних ділянок.

Величезні зміни відбулися й у військовій справі; в VIII столітті до н. е.. ассірійський цар Тиглатпаласар Ш створив озброєний залізними мечами «царський полк». Це було фундаментальне відкриття, за яким послідувала хвиля ассірійських завоювань і створення великої держави Ассірії - нового культурного кола, компонентами якого були не тільки залізні мечі та регулярна армія, але і всі ассірійські традиції, в тому числі і самодержавна влада царів. Таким чином, історія ще раз показала, що життя людей визначається технічними відкриттями.

Початок «залізного століття» стало часом розквіту великої близькосхідної цивілізації, цивілізації Ассирії та Вавилону. У VI столітті до н. е.. був побудований 400- кілометровий канал Паллукат; цей канал дозволив окропити великі простори пустельних земель. Вавилон перетворився на величезне місто, населення якого досягало 1 млн. чоловік. Вавилон був знаменитий своєю «Вавилонської вежею», зіккуратом Етеменанки, «висячими садами» і мостом через Тигр; цей міст мав довжину 123 метри і спочивав на 9 складених з цегли опорах. Потрійні стіни Вавилона вражали своєю міццю - внутрішня стіна мала товщину 7 метрів.

Місто перетинали широкі проспекти, вавилоняни жили в багатоповерхових цегляних будинках. У цей час з'явилися банки і акціонерні компанії - з точки зору повсякденного життя цей світ не дуже відрізнявся від сучасного буржуазного суспільства. Так само як тепер, у великій моді була «психотерапія» - хвороби лікували, в основному, за допомогою заклинань - і заклинання часто допомагали. Правда, були і лікарі, які лікували травами, вони становили особливу корпорацію, ворогували з заклинателями - психотерапевтами, - проте боротьба двох лікарських шкіл закінчилася поразкою «травників». Як в усі часи, комерсанти- торговці здійснювали поїздки в далекі країни, великі в'язані з тростини кораблі брали на борт сотні пасажирів і плавали в Аравію і в Індію. Зв'язок з рідними місцями мандрівники підтримували за допомогою поштових голубів.

Світ за межами Індії залишався невідомим вавилонянам; вони вважали, що там, далі, починається світовий океан, а за океаном земля змикається з куполом неба. Всього налічувалося сім куполів неба, на сьомому небі жили боги; під землею розташовувалося царство мертвих. Ці уявлення вавилонян поділяли і навколишні народи - в тому числі і євреї; від євреїв вони потрапили в Біблію.

Серед усіх народів Близького Сходу найбільше про навколишній світ знали фінікійці, плем'я мореплавців і купців. Фінікійці будували кораблі з кілем, шпангоутами і суцільний палубою: такий корабель міг за 70 днів перетнути Середземне море і вийти в Атлантичний океан. Фінікійці досягали берегів Гвінейської затоки і Британії; в VI столітті до н. е.. вони скоїли плавання навколо Африки. Фінікійцям належать так само два чудових відкриття, скло і пурпурна фарба.

Скло, за легендою, було відкрито випадково, коли корабель, що віз селітру, зазнав аварії і моряки розпалили на березі багаття з селітри. Пурпурову фарбу робили з раковин молюсків, секрет її виготовлення зберігався в таємниці; пурпурову одяг носили тільки царі і жерці.

Найвищих успіхів в області ткацтва в стародавні часи досягли індійці. Індія була батьківщиною бавовни, рослини, яке дивувало чужинців; в Європі довгий час вважали, що бавовна росте на деревах. Індійські майстри ткали найтонші Батісти і мусліни; батистову шаль можна було протягнути через перстень. Тканини фарбували соком індиго - індиго і зараз використовується, наприклад, для фарбування джинсів.

В Індії вирощували ще одне чудове рослина - рис. На початку нашої ери індійські селяни освоїли технологію вирощування заливного рису. Це була досить складна технологія. Спочатку громада будувала дамбу на річці і рила ставок, від ставка відводилися зрошувальні канави. Рисову розсаду вирощували в спеціальному розпліднику з регульованим мікрокліматом; потім її висаджували на затоплені поля. Пізніше для боротьби з бур'янами на затоплених полях стали розводити коропів. Урожайність заливного рису була вдвічі вище, ніж врожайність пшениці, при цьому збирали не один, а два -три врожаї на рік. Це було нове фундаментальне відкриття, нова перемога людини над природою.

Нове фундаментальне відкриття спричинило появу нового культурного кола. Індійські колоністи і торговці принесли заливний рис на береги Індокитаю, до Бірми, до Індонезії; разом з заливним рисом вони принесли свою культуру, свою писемність і свою релігію - так що країни Індокитаю часто називають «Зовнішньої Індією». Слідом за заливним рисом буддизм прийшов у Китай і в Японію. Поширення заливного рису означало розширення екологічної ніші; на колишній території могло проживати втричі - вчетверо більше населення - в ​​результаті Південна і Південно -Східна Азія перетворилася на найбільш густонаселений регіон нашої планети.

Східна частина Азії відокремлена від західної частини горами і пустелями, тому тут склалася своя самобутня цивілізація. Китайці залишилися незнайомі з багатьма досягненнями Заходу - вони не знали алфавіту, не вміли будувати кам'яних будівель, не знали винограду і вина. З іншого боку, в Китаї були освоєні технології, довгий час не відомі Заходу. Китайці навчилися ткати шовк, в II столітті вони винайшли папір, а в VI столітті - фарфор.

Китай довгий час залишався ізольованим від решти світу.

Китайці вважали, що їхня країна - це і є «Піднебесна», яка оточена чотирма морями - Східним, Південним, Піщаним і Скелястим. Скелясте море - це була гірська країна Тибет, а Піщане море - безкрайня пустеля Гобі. У 138 році до н. е.. імператор У -ді послав на розвідку в пустелю гвардійського офіцера Чжан Цяня; Чжан Цянь був узятий в полон гунами, потім утік, довго поневірявся по пустелі, потім перейшов гори Тянь - Шань і несподівано виявив інший світ - країну, де, як і в Китаї, були річки, оброблені поля і великі міста.

Так китайці відкрили для себе зовнішній світ; вони запозичили з цього світу скло, прянощі, мистецтво будівництва кам'яних будівель. Сполучною ниткою між двома світами став Великий шовковий шлях - по ньому відбувався обмін досягненнями двох цивілізацій.

У VI столітті по Великому шовковому шляху прийшли до Константинополя два ченці, за дорученням візантійського імператора Юстиніана вони вивезли з Китаю личинки тутового шовкопряда, заховавши їх у своїх посохах. Виробництво шовку було налагоджено у Візантії, а потім у Персії. У 751 році араби в одному з битві в Середній Азії захопили декількох китайців, які знали секрет виробництва паперу; після цього папір стали виготовляти так само і на Близькому Сході. Китайці винайшли так само компас, який потрапив до Європи тисячу років потому, в XIII столітті. Самим чудовим досягненням китайської цивілізації було створення доменних печей та отримання чавуну. Печі завантажувалися кам'яним вугіллям та рудою з високим вмістом фосфору; дуття здійснювалося потужними хутрами з приводом від водяного колеса. Зовні китайські печі представляли собою прямокутні канави, викладені вогнетривкою цеглою; в них поміщали тиглі з рудою, між тиглями насипали кам'яне вугілля; така технологія дозволяла отримувати чавун, а також ковкий залізо з малим вмістом вуглецю, тобто сталь. В XI столітті в провінції Хенань було зведено дивовижна споруда - 13- поверхова залізна пагода; вона була складена з литих чавунних плит без застосування дерева та каменю. Секрети отримання чавуну та порцеляни залишалися таємницею для європейців аж до початку Нового часу.

Поиск по сайту: