Недоговірні зобов’язання

1. Завод замовив спеціалізованому електромонтажному підприємству виконати на своєму підприємстві електромонтажні роботи. Підприємства між собою уклали відповідний договір (одне підприємство цікавили електромонтажні роботи, інше отримати кошти за виконану роботу). Але після ремонту на заводі виникла пожежа, унаслідок якої постраждало цінне обладнання. Завод висунув вимоги до спеціалізованого електромонтажного підприємства, які полягали в тому, щоб підприємство компенсувало збитки, які виникли внаслідок пожежі у сумі 2 млн. грн. Підприємство відмовилося задовольняти вимоги заводу, вказавши, що вину свою не визнає, оскільки винною особою цих дій завод вважає їх працівника Зубова, тому що він неналежним чином виконував свої посадові обов’язки, тому Зубов має відповідати перед заводом, а не спеціалізоване електромонтажне підприємство.

Хто має нести відповідальність перед заводом: спеціалізоване електромонтажне підприємство або працівник Зубов? Чи відповідає відповідь спеціалізованого електромонтажного підприємства вимогам закону?

2. Покупець прийшов до магазину здійснити покупку і під час покупки поклав свої особисті речі на скляний прилавок. Перед тим як покупець поклав на прилавок свої речі, продавець сказала: «обережно, ви розіб’єте вітрину», але було вже запізно, скляна вітрина не витримала і тріснула. Після цього завідувач магазину підійшов до покупця і запропонував йому компенсувати магазину збитки, які дорівнюють вартості вітрини. Однак покупець відмовився сплачувати цю суму, вказавши як аргумент, що в магазині здійснювати покупки дуже незручно, бо ніде ставити свої речі, про те, щоб цю вітрину можна пошкодити, його ніхто не попередив. Тоді завідувач магазину запропонував компенсувати збитки продавцю цього магазину, бо вона своєчасно не попередила про те, щоб покупці не ставили свої речі на вітрину магазина.

Хто в цьому випадку має нести відповідальність за збитки, які були спричинені магазину: сам магазин, продавець магазину чи покупець і в яких розмірах?

3. Працівник лісохімічного комбінату Мішин викрав метиловий спирт, що знаходився у цистерні, яка належала лісохімічному комбінату, і пригостив свого товариша Аранцева цим спиртом. Унаслідок того, що Аранцев випив цей спирт, він втратив свій зір повністю і став інвалідом. Вважаючи, що лісохімічний комбінат є власником джерела підвищеної небезпеки, Аранцев став вимагати від комбінату, щоб комбінат сплачував йому пенсію по інвалідності. При розгляді цього питання на суді було встановлено, що посадові особи комбінату були засуджені за порушення правил зберігання і транспортування метилового спирту.

Як Ви вважаєте, хто має нести відповідальність у цьому випадку: лісохімічний комбінат або Мішин, або обидва суб’єкта?

4. Комаров звернувся до підприємства з позовом про компенсацію спричинених збитків, які виникли внаслідок того, що його збив автомобіль, який належить підприємству, і через це Комаров став інвалідом. Підприємство просило звільнити його від відповідальності у зв’язку з тим, що працівник підприємства Івлєв у нетверезому стані викрав автомобіль, який належить підприємству, за що і був засуджений. Оскільки машина вибула із володіння власника (підприємства) внаслідок незаконних дій Івлєва, тому він і має відповідати перед Комаровим, а не підприємство. Однак Комаров думав інакше. Він вважав винним підприємство, яке має нести відповідальність за те, що Івлєва допустили до роботи у нетверезому стані, водій автомобіля залишив автомобіль у дворі без нагляду із ключем у машині, і коли машина виїжджала за ворота підприємства, Івлєва ніхто не затримав, хоча він не мав водійських прав і знаходився у нетверезому стані.

Як Ви вважаєте, хто має нести відповідальність у цьому випадку: підприємство, Івлєв або обидва суб’єкта?

Рекомендовані джерела:

1. Конституція України [Текст]: офіц. текст: [прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р.: станом на 25 січня 2012 р.] // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України [Текст]: офіц. текст: за станом на 21 лютого 2012 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№40 – 44,
Ст. 356.

Поиск по сайту: