Політична економія соціалізму

Сутність економічної системи соціалізму — це загальнонародна власність на речові фактори виробництва, що поєднує в одній особі працівника і власника засобів виробництва, утверджує трудовий і колективістський характер асоціації виробників і визначає соціальну рівність між людьми як найбільш суттєвий момент соціальної справедливості.

Економічною основою соціалізму є суспільна власність на засоби виробництва, соціалістична планова система, можливість свідомого суспільного управління економічними процесами, свідоме регулювання темпів і пропорцій розвитку виробництва.

Ідея соціалізму — це ідея справедливого суспільства. Вона зародилася як форма виявлення протесту проти експлуатації і гніту. В історії соціалізму виділяють декілька етапів: спочатку виникнення утопічного соціалізму, потім еволюцію утопічного соціалізму від соціалістів-утопістів до прихильників концепції анархізму і, нарешті, перетворення соціалізму з утопії в науку — марксизм. Останнім етапом у розвитку ідеї соціалізму стала криза традиційного і розробка нового погляду на соціалізм.

На всіх етапах еволюції соціалізму, поєднувались наукові знання, реалістичні уявлення, революційний романтизм і елементи соціальної утопії.

Економічна теорія розрізняє два концептуально відмінних трактування соціалізму, які базуються на протилежних ідеологічних підходах до теоретико-практичного обґрунтування категорії «соціалізм».

Так, марксизм обґрунтовує соціалізм як соціальний устрій, що виникає в результаті ліквідації капіталістичного способу виробництва і встановлення диктатури пролетаріату, суспільної власності і розподілу за принципом: «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею».

Багато західних економістів, зокрема Л. Мізес і П. Уайлз, вважають: сутність соціалізму полягає в тому, що всі засоби виробництва перебувають під виключним контролем суспільства, яке відміняє вільний ринок і має своїм базисом «командну економіку» (див.: L. Mises. Socialism. An Economic and sociological Analysis. — L., 1951. — Р. 528, 337).

Теоретики марксизму вважали, що раціонально організувати виробництво можливо тільки на засадах планомірності в межах державної (загальнонародної) і кооперативно-колгоспної форм власності на базі великого машинного виробництва в усіх галузях економіки за допомогою вільної від експлуатації праці. Утвердження соціалістичного ладу відбувається в процесі перехідного періоду від капіталізму до соціалізму шляхом соціалістичних перетворень у всіх галузях економіки і культури.

Головним знаряддям побудови соціалізму є диктатура пролетаріату, соціалістична держава, якою керує марксистсько-ленінська партія. Мета соціалізму — найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб усього суспільства на основі безперервного і планомірного розвитку народного господарства.

Вважалося, що згідно з народногосподарським планом індивідуальна праця одержує визнання суспільства як корисно необхідна ще на стадії планування, до надходження виготовленого продукту до споживача. Таким чином, праця при соціалізмі має безпосередньо суспільний характер і тому не потребує визнання на ринку через купівлю-продаж товару. Суспільство заздалегідь веде облік потреб, в оптимальних пропорціях розподіляє живу працю і ресурси, розраховує рівень суспільно необхідних витрат (планові ціни), стимулювання відбувається не за комерційною діяльністю, а за кількістю та якістю праці, робоча сила не є товаром, оскільки самі працівники є власниками засобів виробництва. Динамічне зростання продуктивності праці та підвищення ефективності суспільного виробництва повинні випливати з притаманної трудівникам колективної зацікавленості у результатах своєї праці, вважає марксизм

Поиск по сайту: