У роботі з інертними учнями можна використати такі компенсаційні прийоми

1. Учням дається можливість на неповну відповідь у перший момент із наступним доповненням після невеликої паузи. Така тактика дозволяє мати додатковий для обдумування час, коли вчитель швидко задає питання і вимагає негайної відповіді.

2. Учень може давати випереджуючі відповіді, коли вчитель у швидкому темпі дає завдання, послідовність яких зрозуміла, наприклад, запитання написані на дошці. У цій ситуації учні можуть збільшити швидкість роботи за рахунок виконання наступного завдання, пропускаючи попереднє.

Як відзначає В.П.Герасімов, випереджуючі відповіді – це спеціальна організація діяльності, властива лише інертним, оскільки актуальна діяльність (розв’язування тільки тих завдань, які пропонуються в даний момент) найчастіше виявляються для них безрезультатними.

3. Учні можуть виконувати превентивні дії у підготовці відповідей. Перш, ніж відповісти на задане питання, інертний попередньо підготується і відповість тільки після того, як відповідь вже готова. Конструювання відповіді під час виступу пов’язане для них з великими труднощами.

На прикладі врахування темпераменту школярів можна побачити великі резерви у поліпшенні навчання учнів. Індивідуальний підхід до учнів слід розглядати як цілеспрямовану діяльність вчителя з навчання й виховання кожної особистості в умовах спільної роботи з класом. Засобом вираження індивідуального підходу у навчальному процесі є диференціація та індивідуалізація навчальної діяльності школярів. Диференціація передбачає врахування подібних, типових особливостей груп учнів. Індивідуалізація спрямована на врахування специфічних індивідуальних особливостей учнів всередині кожної з виділених за певними категоріями груп. Це означає, що, в принципі, кожен учень повинен навчатися індивідуально.

Реалізація індивідуального підходу до учнів у навчальному процесі вимагає від вчителя знання вікових та індивідуальних психофізіологічних, психологічних, особистісних відмінностей школярів. При цьому треба постійно мати на увазі, що вчитель повинен не тільки пристосовувати навчання до індивідуальних особливостей учнів, а й розвивати їх, що сприяє підвищенню ефективності і результативності навчання.

У реалізації індивідуального підходу до навчання школярів є велика проблема величезної кількості цих індивідуальних відмінностей, які треба одночасно враховувати у навчальному процесі. Питання полягає в тому, щоб виділити більш інтегральні показники відмінностей у навчанні та звести їх до невеликого числа.

Дослідники виділяють такі найважливіші індивідуальні особливості учнів, що виявляються у навчанні:

1) навченість, що виявляється у наявності певного обсягу систематизованих знань і вмінь використовувати, у системі вироблених навичок;

2) здатність до навчання (особливості уваги, сприймання, пам’яті, оволодіння необхідними логічними операціями, навчальними прийомами, гнучкість мислення тощо);

3) ставлення учнів до навчання, в основі якого лежать мотиви учіння;

4) рівень самооцінки і домагань у сфері навчання.

Поиск по сайту: