Правові звичаї вестготів

Завоювавши Італію, остготи, як і їхні попередники, воїни Одоакра, спочатку поселялися там на правах госпитів (тимчасових поселенців), користуючись третьою частиною врожаю із зайнятих ними територій, але дуже незабаром (або навіть одночасно) вони стали робити розділи земель із місцевим римським населенням, стаючи власниками третини як великих латифундій, так і дрібних парцелл.

Багато в чому в землеволодінні зберігалися пізньоримські порядки: маєтку й вілли оброблялися працею посаджених на землю рабів, либертинів (вільновідпущенників) і колонів, приписаних до своїх ділянок, нижча категорія яких - оригинарії - стояла найбільш близько до рабів.

Залишався в силі прошарок великих земельних власників, у складі якого виявлялися тепер не тільки римляни, але й готська служива знать. У ще більшій мірі вільні готи поповнювали ряди середніх і дрібних земельних власників (посессорів), у тому числі городян. Тривале збереження приватної власності на землю пізньоримського типу затрудняло процес синтезу. Це було однієї з характерних рис ранньосередньовічного суспільства в Остготському королівстві й Південній Європі в цілому.

Зміни в структурі землеволодіння у Вестготському королівстві були більше істотні, ніж в Італії. Але й там пізньоримський маєток не втратив до кінця свого значення. Тут двічі мали місце розділи земель між завойовниками й корінним населенням, у результаті яких місцеві землевласники втратили 2/з і більше своїх земель. Знатні готи могли одержувати цілі вілли-маєтки, що належали римським магнатам. Разом із землями маєтків до готів перейшла й більша частина тримань рабів, колонів і прекаристів і самі їхні власники.

В окремих районах Піренейського п-ова - країні басків, Лузитанії, у Тарраконе - збереглися залишки іберійського общинного устрою. Деякі прояви общинних зв'язків можна виявити й у властиво Вестготській державі. Общинна сходка могла виконувати й судові, і поліцейські функції. Посадові особи, що обираються сусідами, стежили за дотриманням границь їхніх земельних володінь.

У Вестготському королівстві готи й римляни спільно користувалися частиною неподілених угідь (пасовищами й лісами). Можливо, що на окремих ділянках общинників після збирання врожаю практикувався примусовий випас худоби. У той же час немає переконливих свідчень про повсюдне існування примусових сівозмін і системи відкритих полів, неприйнятних при змішаному поселенні вестготів і місцевих жителів і при пануванні полікультури.

Наявність змішаних поселень готовий і римлян сприяло прискоренню процесу майнової й соціальної нерівності, розкладанню родоплемінного ладу готовий. Положення колонів в остготів і вестготів, як і раніше, визначалося нормами пізньоримського права. Хоча вони й не були прикріплені до державного тягла, проте не могли залишати займані ними ділянки. Юридичний статус рабів як в остготів, так і вестготів також у цілому не перетерпів яких-небудь істотних змін у порівнянні з пізньоримською епохою, хоча їхнього права на майно - пекулій - зміцнилися.

В обох державах відбувалося збідніння дрібних землевласників - і римських посессорів, і готів. Деякі готи, що розорилися, і римляни навіть продавали в рабство своїх дітей.

По едикті остготського короля Теодориха, як і по вестготським законах VІ ст., все вільне населення ділилося на "нижчих" і "поважних", що свідчить про значну соціальну нерівність. У вестготів "нижчі" за свої злочини могли навіть піддаватися покаранню батогами, як і раби. В VІІ ст. збідніння дрібних вільних власників у Вестготській державі супроводжувалося втратою їхнього соціального статусу. Ці люди ставали колонами й прекаристами знатних осіб - великих землевласників, а те й перетворювалися в бездомних бурлак. Нерідко були й прямі захоплення земель багатими людьми в бідних сусідів.

Однак прошарок дрібних вільних земельних власників і в Іспанії, і в Італії не зник.

Процес розвитку майнової й соціальної нерівності серед готів неминуче вів до формування знаті, у першу чергу служивої, - як із дружинників короля, так і з королівських посадових осіб (графів і сайонів - наближених остготських королів із середовища придворної знаті).

Переважний вплив на структуру державного керування в Остготській державі зробили римські державні установи: продовжував існувати сенат, на чолі провінцій стояли префекти Преторія, у малозміненому вигляді зберігся римський міський пристрій, податкова й монетна системи. Протягом декількох років королівська влада в остготів з органа військової демократії стала державним органом (в інших варварських королівствах цей процес зайняв десятиліття, а те й сторіччя). Уже Теодорих зосередив у своїх руках вищі законодавчі, судові, військові, адміністративні й фінансові повноваження. Остготське ополчення швидко перетворювалося в постійне військо. Гарнізони в окремих містах одержували регулярну грошову винагороду. Держава постачала їхнім продовольством (а іноді й зброєю).

Однак з'явилися й нові органи державної влади, створені готами. У провінціях керування поряд із префектами здійснювали графи готовий, що володіли військовими, судовими, адміністративними й фінансовими функціями. Доручення королів виконували в різних сферах керування сайони. Поряд з римським правом в Остготської Італії діяло й звичаєве право остготів. Справи між остготами графи розбирали по готському праву, між остготами й римлянами, а також між римлянами - відповідно до едиктів остготських королів і римським правом при участі римського юриста. У центральному керуванні головну роль став грати королівська рада із представників як готської, так і римської знаті. Збереглися римські податки, у тому числі поземельний, але їх платили не тільки римляни, але й готи. Католицька церква визнавала авторитет готського короля навіть у церковних справах, хоча Теодорих і сповідав аріанство.

Отже, в Остготському королівстві пануючий римський суспільний і державний устрій сполучався з елементами остготських суспільних і державних структур. Синтез варварських і римських елементів уже відбувався в Остготської Італії, але було б передчасним уважати, що там почався процес генезису феодалізму. Проте вже тоді з'явилися або усталилися деякі "протофеодальні" елементи як в економіці, так і в суспільному й державному ладі. Це був не простий симбіоз різнорідних суспільств, а єдине суспільство й держава, що відрізнялася не тільки від остготського племінного союзу, але й у чималому ступені від пізньоримського суспільства ІV- V ст.

Поиск по сайту: