Поширення католицизму на українських землях в польсько-литовську добу. Берестейська церковна унія. Полемічна література

Берестейська унія. Ініціятива до злуки з Римом вийшла від львівського єпископа Гедеона Балабана, огірченого постійними конфліктами з Львівським братством. Балабан скликає в Белзі 1590 році приватну нараду владик, на які брали участь, окрім самого Балабана, ще Кирило Терлецький, єпископ Туровський Леонтій Пельчицький, епископ Холмський Діонісій Збруйський. Балакали про становище православних єпископів і тут була вперша кинута думка про унію. Душею справи виявив себе Кирило Терлецький, до якого згодом пристав Інатій Потий (1541-1613). Сам митрополит Михайло Рогоза був згодом втянутий в справу унії, але він, як людина боязька і нерішуча, активної ролі не грав. Літом митрополит скликав до Берестя синод Православної Церкви, на якому мали обміркувати ріжні непорядки в церковнім житті й способи їх усунення. Нарада винесла кілька постанов: з'їздитись що-року на нараду, не вмішуватись владикам до справ чужих єпархій, розглянуто було те, що всі чотирі учасники Бельзької наради зібрались потаємно і окремо і склали декларацію про унію, яку Кирило Терлецький мав вручити королеві. В декларації підписані заявляли, що бажають мати своїм верховним пастирем Римського Папу, вимовляючи собі свої прежні обряди й увесь церковний порядок Православної церкви. Але тільки у 1590 році Кирило Терлецький доложив королеві. Жигижмонт II прийняв її дуже прихильно, обіцяв, що уніятів буде зрівняно з католиками в правах, і просив, щоб проект нарешті був оголошений до загального відома. Ще пару років справа велася конспіративно. Аж нарешті в кінці 1594 року остаточно вироблено акт про унію. Вихідним пунктом догматичних умов було взято Флорентійську унію 1439р. Духовенство й миряне мали підлягати в справах віри Римському Папі й приняти новий календар. Всі религійні обряди й церемонії Православної Церкви мали залишатися; остаточне вирішення справи причастія мав зробити Папа. Допускалися мішані шлюби й жонате духовенство. Уніятським єпископам дозволялося відправляти службу Божу в римо-католицьких костелах, а католицьким - в церквах. Уніятські єпископи мали дістати місця в сенаті і бути вільні від усяких податків. Уніяти допускалися до всіх державних посад нарівні з католиками. Митрополит Михайло Рогоза довго вагався чи пристати до унії, але нарешті став на боці прихильників унії. Чутки про неї дійшли до православного громадянства й викликали серед ньогу страшенну трівогу. Перший ударив на гвалт старий князь Острозький. Він був дуже обурений, що таку велику, всенародну справу робилося потайки. Володимирський єпископ Іпатій Потій, що був його приятелем з давніх часів, з сльозами, на колінях благав князя приєднатися до унії, але князь залишався непохитним і попередив, що буде боротися проти унії, проведеної в такий спосіб. Він звернувся у 1595р. з окружним посланіем до всіх православних, де називав єпископів зрадниками, закликав не йти за ними. Послання надруковане і розіслане, справило враження. Українська шляхта й віленське духовенство заложиа на своїм зїзді протест проти унії. Під впливом цієї агітації, відступив від унії перший ініциятор львівський владика Гедеон Балабан.

Поиск по сайту: