Наукова діяльність

Михайло Сергійович Грушевський народився 17 нересня 1866 року в древньому русинському місті Холм (нині — Хельм на території Польщі). Його батько викладав російську мову і літературу и місцевій греко-католицькій гімназії. У 1870 році родина Грушевських переїхала на Північний Кавказ, куди батько Михайла одержав призначення на посаду інспектора, а потім — і директора народних шкіл. Жили Грушевські у Ставрополі, Владикавказі й Тифлісі. Мандруючи з батьками просторами Російської імперії, Михайло часто приїжджав в Україну, подовгу гостював у свого діда, священика в селі Лісники під Києвом. Велична українська природа, славна історія, висока культура і традиції рідного народу залишили в душі хлопчика незгладимі враження. Тільки тут він по-справжньому почував себе вдома.

Здобувши домашню початкову освіту, у 1880 році Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії. Навчався він легко. встигав по всіх предметах, але найбільше приваблювали його українська історія і література. В гімназійні роки хлопчик уважно стежив за публікаціями в журналі "Киевская старина", який вважався одним із кращих періодичних видань історичного профілю в останній третині XIX століття.

До періоду життя в Грузії належать перші літературні спроби майбутнього історика українською мовою. Одне з його юнацьких оповідань, "Бехаль-Джугур", на сюжет із добре знайомого йому по Кавказу східного життя, 1885 року було надруковане у львівській газеті "Діло". У 1886 році Михайло Грушевський, закінчивши гімназію, вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. У Києві він познайомився з багатьма представниками ліберально-демократичного науково-художнього напівлегального об'єднання "Стара громада", а її багаторічний неформальний лідер Володимир Антонович, професор російської історії Університету св. Володимира, стає вчителем і науковим наставником Михайла. В студентські роки М.Грушевський глибоко вивчає історію Середнього Подніпров'я доби Давньої Русі, а також середньовічну історію України, загалом. Хоч як дивно, але працьовитий і скрупульозний молодий дослідник готує і публікує в авторитетних виданнях "Киевская старина" і "Київські університетські відомості" серію солідних наукових статей, серед яких особливо слід відзначити "Південноросійські панські фортеці в першій половині XVI століття" (1890), "Волинські питання 1077—1102 років" (1891), "Громадський рух на Україні-Русі в XIII столітті" (1891). Після закінчення університету М.Грушевський захищає як кандидатську дисертацію докладну і концептуально новаторську роботу "Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV століття", у якій, спираючись на численні джерела, обгрунтував ідею про те, що Батиєва навала, при всіх її важких наслідках для Південної Русі, аж ніяк не обірвала лінію історичної наступності на території Середнього Подніпров'я.

Залишившись при Київському університеті для підготовки до професури, молодий історик на початку 90-х років з головою занурюється в наукову роботу. Він продовжує активно співробітничати з "Киевской стариной" і львівськими "Записками Наукового товариства імені Шевченка", видає два томи матеріалів у серії редагованого В.Антоновичем "Архива Юго-Западной России".

В ті роки українознавчі дослідження на території царської імперії далеко не заохочувалися, а видавнича й викладацька діяльність українською мовою взагалі була під забороною. Однак у Галичині, що входила до складу Австро-Угорської імперії, ставлення до розвитку національної культури було більш ліберальним і толерантним. З огляду на політичне протистояння польських і українських (русинських) сил, австрійський уряд проводив політику на їхнє врівноважування. У такій ситуації українські вчені Галичини домоглися відкриття у Львівському університеті окремої кафедри української історії. Очолити її запропонували Володимирові Антоновичу, але він, пославшись на похилий вік, відмовився, порекомендувавши на цю посаду вже знаного в наукових колах М.Грушевського. Захистивши в Києві магістерську дисертацію "Панське староство. Історичні нариси", Грушевський у 1894 році переїхав до Львова. На той час під тиском польських кіл Львова наміри австрійської адміністрації змінилися, І замість кафедри української історії в університеті була відкрита кафедра всесвітньої історії з розширеним викладанням історії Східної Європи. М.Грушевський погодився очолити цю кафедру, і 30 вересня 1894 року почав читати свої лекційні курси. У Львові, що здавна вирізнявся напруженими міжнаціональними відносинами, вчений швидко зближується із представниками галицької демократичної громадськості. Тісні дружні стосунки зав'язалися в нього з видатним поетом, ученим і мислителем Іваном Франком. І сам М. Грушевський, і провідні громадсько-культурні діячі Подніпровської України, у середовищі яких молодий історик уже був добре відомим і поважним, дивилися на його переїзд у Галичину як на своєрідну місію, метою якої мало стати об'єднання зусиль українських науково- культурних і суспільно-політичних груп по обидва боки російсько-австрійського кордону в боротьбі за національні права і розвиток української науки і культури.

У Львові поряд із продуктивною лекційною роботою М.Грушевський займається науковою діяльністю. Ще в Києві в 1893 році він був обраний членом львівського Наукового товариства імені Шевченка (НТШ). Переїхавши до Львова, він реорганізував і активізував роботу цієї свого роду малої західноукраїнської академії наук спочатку як керівник філософсько-історичної секції, а потім — як головний редактор "Записок НТШ". У 1897 році М.Грушевського обрали головою НТШ. На цій посаді він залишався до 1913 року.

Уже перший прочитаний ним курс з історії України, розрахований на сім семестрів, викликав величезний суспільно-науковий резонанс. Історія України, всупереч традиціям польської і російської історіографії, у курсі Грушевського була представлена як самостійний, цілісний, окремий предмет вивчення і викладу. Учений залучав до дослідницької роботи талановиту студентську молодь. З числа його учнів і помічників тих років склалася західноукраїнська історична "школа Грушевського", що підхопила і продовжила традиції київської школи В.Антоновича. Разом зі своїми учнями і послідовниками Михайло Грушевський зібрав величезний, не відомий досі науковому світові, архівно-документальний матеріал, що стосувався різних періодів історії України. Ґрунтуючись на зібраних даних, Михайло Сергійович приступив до роботи над фундаментальною багатотомною "Історією України-Русі", хронологічно доведеної ним до 1658 року. Ця праця стала найважливішою справою всього життя Грушевського. Перший том "Історії України-Русі" вийшов у Львові в 1898 році, а останній був виданий у Києві вже по смерті автора, у 1936 році. Теоретичному обгрунтуванню самостійності історичного розвитку українського народу вчений присвятив опубліковану в Петербурзі велику наукову статтю, призначену для російського читача. Паралельно публікуються його об'ємисті, по кілька томів, джерелознавчі праці. Для популяризації розробленої концепції минулого рідної країни Грушевський написав низку книг і статей, що видавалися українською, російською, німецькою, французькою, англійською, болгарською і чеською мовами. Серед них — "Нариси з історії українського народу" (1904), "Про давні часи на Україні" (1907), "Коротка історія України" (1910), "Ілюстрована історія України" (1911), збірник статей "Український народ у його минулому і сьогоденні" (1914).

Поиск по сайту: