АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Роль перших вищих навчальних закладів в розвитку української культури і філософії

Читайте также:
  1. IV. Формування навчальних умінь та навичок
  2. V. Формування навчальних умінь та навичок.
  3. XVIII ст., з одного боку, - століття, в якому Україна втратила політичну автономію, а з іншого, відбувся розквіт української культури, яка йшла в ногу з Європою.
  4. Актуальні ресурси української правничої термінології
  5. Аналіз та оцінка рівня економічного розвитку регіонів України
  6. Аналіз та оцінка рівня соціального розвитку регіонів України
  7. Аналіз технічного рівня розвитку виробництва
  8. Аналіз туристичного ринку та прогнозування його розвитку
  9. Антропоцентризм і гуманізм філософії Відродження
  10. АРХІВИ ТА АРХІВНА СПРАВА ДОБИ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ І ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (1917-1920 РР.)
  11. Б) особа та ії свобода в екзистенціальній філософії Ж.П. Сартра.
  12. Б) субкультуризм

Історія освіти в України тісно пов'язана з усією історією українського народу. Багатовікове існування в стані роздробленості, під гнітом монголо-татарських орд, польських, литовських і угорських феодалів зробило сильний вплив на розвиток освіти.
У 2-ій половині XVI століття відбулися зміни в державно-адміністративному положенні значної частини українських земель. Скориставшись ослабленням Великого князівства Литовського, що брав з 1558 р. участь у багаторічній війні з Росією, правлячі кола Польщі взяли курс на захоплення всіх українських земель. Навесні 1569 р. до складу Польського королівства були включені Волинське, Підляське, Київське, Брацлавське воєводства. Згідно Люблінської унії 1569 р. Польське королівство і Велике князівство Литовське об'єдналися в одну державу - Річ Посполиту. Остання продовжила війну з Росією, що посилювало невдоволення широких народних мас, зокрема Білорусії і Україні, які тяжіли до Росії.
З метою зміцнення своїх суспільно-політичних та економічних позицій, українські феодали переходили в католицтво й ополячувалися. Одночасно польські влади, при участі українських магнатів, посилено проводили полонізацію, насаджували католицизм. Частина вищого православного духівництва відповідно до Брестської унії 1596 р. проголосила об'єднання Православної Церкви на території Речі Посполитої (до неї входила більша частина України і Білорусії) з католицькою під зверхністю папи римського. Польські магнати, шляхта, і католицьке духовенство нехтували національними традиціями українського народу, гальмували розвиток української мови і культури. Таким чином, посилювалися національний і релігійний гніт і безправ'я народних мас. Зусилля польської влади були спрямовані також на ослаблення прагнень українського і білоруського народів до возз'єднання їх з російським народом.
Незважаючи на те, що феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт був гальмом економічного і культурного розвитку українського народу, в 2-ій половині XVI ст. і особливо в 1-ій половині XVII ст. в України отримали подальший розвиток міста як центри ремесла і торгівлі, посилювалися економічні зв'язки між окремими землями, виникали передумови для утворення єдиного внутрішнього, тобто національного ринку. Тривав процес розвитку української народності, росло національну свідомість українського народу, розвивалася українська культура.
Для боротьби проти іноземного утиску, національних і релігійних утисків міське населення (частково і сільське) у XVI-XVII ст. організовувалося в братерства. Останні відчиняли школи, друкарні, навколо яких об'єднувалися культурні сили. В кінці XVI - початку XVII ст. братські школи виникли у Львові (1585), в Києві (1615), Луцьку (1620), Вінниці, Немирові, Кам'янці-Подільському і деяких інших містах. Викладання в цих навчальних закладах велося рідною мовою. Значна увага приділялася вивченню грецького, а пізніше латинського і польського мов (граматиці, риториці, пиитике). Крім того, вивчалися арифметика, астрономія, музика і богослов'я.
Поширенню просвітництва сприяло виникнення в Україні в II половині XVI ст. друкарства. Перша друкарня була відкрита И. Федоровим у Львові, у ній видані в 1574 р. "Апостол" і "Буквар". У 1578 р. заснована Острозька друкарня, пізніше її устаткування перейшло до Львівської братерської друкарні. До середини XVII ст. в Україні нараховувалося 25 друкарень у 17 містах і селах: у Києві - Києво-Печерська друкарня, друкарні Т. Вербицького та С. Соболя, у Львові - М. Сльозки і А. Желиборского, Чернігівська друкарня.
Львівське Успенське братство відоме тим, що продовжувало традиції Івана Федорова. Воно розгорнуло видавництво і забезпечило поширення книг в Україні та за її межами. У 1585 році братство заснувало школу, яка повинна була згодом перерости у вищий навчальний заклад.
У 1632 році шляхом об'єднання Київської братської школи та Лаврської школи було створено перший вищий навчальний заклад в Україні - Києво-Могилянська колегія, у якій навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духівництва, багатих міщан і козаків. Братські школи зіграли прогресивну роль у поширенні просвітництва і розвитку української культури, у боротьбі українського народу за визволення від гніту польських феодалів, за возз'єднання України з Росією.
В кінці XVII і в XVIII ст. значний вплив на розвиток науки й освіти в Україні робила Києво-Могилянська колегія (у 1701 р., по царському указі, вона одержала титул і права академії і стала називатися Київською академією), названа на честь свого протектора митрополита П. Могили. Навчання в ній носило переважно загальноосвітній характер. Курс навчання продовжувався 12 років і ділився на 8 класів: фару (підготовчий клас), інфіму (молодший клас), граматику, синтаксиму і вищі - поетику, риторику, філософію і богослов'я. Студенти отримували філологічну підготовку, знання мов: слов'янського, українського літературного, грецького, латинського, польського, опановували поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку і римську і частково середньовічну літературу, історію, географію, філософію і богослов'я.
З часом у Київській академії були введені курс російської, французької, німецької та староєврейською мовою, чиста і змішана математика (тригонометрія, фізика, астрономія, архітектура), а в останні роки існування академії класи домашньої і сільської економіки і медицини. Значне місце відводилося художньому і музичній освіті. Київська академія була видающімя осередком науки.
Приймали в академію молодь усіх станів. У ній навчалися вихідці з Лівобережжя, Запоріжжя, Західної України, Закарпаття. Це сприяло єднанню українських земель. Щорічно тут одержували освіту від 500 до 2000 студентів. Вікових обмежень не було. Для бідних учнів при Академії існувала бурса. Київська академія була також важливим просвітницьким центром. Вона заснувала колегії в Гощі, Вінниці, Кременці, Чернігові, Харкові і Переяславі і постійно їм допомагала. Київська академія внесла значний внесок у зміцнення культурних зв'язків України з Росією і Білорусією. З 40-х рр.. XVII ст. до заснування Московського університету в Києві одержувала освіту молодь із Москви, Воронежа, Вязьми, В'ятки, Брянська, Калуги, Могилева й інших міст.
Київська академія зіграла важливу роль у зміцненні культурних зв'язків українського народу також з південнослов'янськими та іншими народами. Тут навчалися серби, чорногорці, болгари, молдавани, греки, далматинці і ін Деякі студенти Київської академії, її викладачі навчалися в Польщі, Франції, Італії, Англії, Німеччини, Угорщини. Академія підтримувала наукові зв'язки з просвітницькими центрами - Краковом, Галлі, Магдебургом, Константинополем і ін
Київська академія зробила значний вплив на організацію, зміст і методи навчання в багатьох навчальних закладах, зокрема в Чернігівському (заснований у 1700 р.), Харківському (1721) та Переяславському (1738) колегіумах, які були створені за зразком Києво-Могилянської колегії.
Чернігівський колегіум - одне з найстаріших навчальних закладів на Лівобережній Україні. Заснований в 1700 р., його фундатором був педагог, церковний діяч і письменник Іоанн Максимович. Чернігівський колегіум створений на базі слов'яно-латинської школи, переведеної з Новгорода-Сіверського. Навчання тривало 6 років. У колегіумі викладали загальноосвітні предмети: латинський і грецький мови, історію, географію, математику, філософію. У 1776 р. заклад було реорганізовано в духовну семінарію, що існувала до 1917 р.
Харківський колегіум був заснований у 1721 р. у Білгороді як семінарія, у 1727 р. переведений до Харкова. У ньому вивчали граматику, піїтику, риторику, філософію та ін У 1765 р. при ньому були відкриті додаткові класи для світських осіб, яким викладали нові мови, російську літературу і мову, математику, інженерна справа, артилерію, архітектуру, геодезію, географію, малювання, а пізніше - також фізику і природну історію (в 1773 р. ці класи виділилися в окреме Казенне училище). Харківський колегіум був центром освіти Слобідської України до початку XIX ст. У колегіумі навчалися представники всіх верств населення. Після відкриття Харківського університету (1805) Харківський колегіум став узкосословних навчальним закладом, а пізніше - знову духовною семінарією.
Переяславський колегіум відкритий у 1738 році в місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький). Його основною метою була підготовка духовенства для боротьби проти унії і католицтва на Правобережжя. При колегіумі була бурса, де жили іногородні учні. Термін навчання тривав 6 років. Тут викладали російський, латинський, грецький і польський мови, поетику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, історію, спів. У колегіумі навчалися діти духовенства, козацької старшини, міщан, селян. З кінця 80-х рр.. XVIII ст. колегіум називався семінарією. Після заснування в 1799 році класу філософії, а в 1800 - класу богослов'я - сугубо духовний заклад. У 1862 р. семінарія була переведена в Полтаву.
Певну роль у розвитку освіти на західно-українських землях грав Львівський університет, хоча заклад був заснований (у 1661 р.) з метою посилення полонізації українського населення. У договорі 1658 року між шляхетської Польщею і верхівкою козацької старшини було обговорене відкриття в Україні двох вищих шкіл-академій на правах університету. Проте, католицькі ієрархи і феодали розгорнули активну діяльність проти цього плану. Намагаючись випередити можливість відкриття академії на основі Львівської братської школи, вони запропонували обгрунтувати її у Львівській єзуїтській школі-колегії. Ці старання знайшли підтримку польського королівського двору. 20 січня 1661 король Ян Казимир підписав диплом, який давав Львівської єзуїтської колегії "статус академії і титул університету" з правом викладання всіх сучасних університетських дисциплін і присвоєння вчених ступенів.
Природно, що в той час діяльність Львівського університету визначалася соціальними інтересами й ідеологічними установками Речі Посполитої. Але, як культурно-освітній центр, він не міг знаходитися в ізоляції від громадського життя, соціальних змін, впливу зарубіжних університетів. У складній соціальній ситуації виростали перші зерна наукової та педагогічної думки.
Зміст університетської освіти, його структура, форми, методи і засоби навчання студентів, управління навчальним процесом обумовлювалися конкретними історичними умовами, характером завдань які стояли перед університетами на окремих етапах.
З часу заснування і до 1773 року Львівський університет був у повному підпорядкуванні і веденні єзуїтського ордену.
Склад студентів поповнювався за рахунок випускників єзуїтської школи-колегії, яка функціонувала як середня школа і входила в структуру університету.
В університеті діяло два відділи - філософський і теологічний. Навчання проводилося за програмами єзуїтських шкіл, розробленим наприкінці XIV століття. Відповідно програмам, відділ філософії був як би підготовчим. Студенти цього відділу протягом двох-трьох років освоювали, головним чином, філософську систему Аристотеля в її середньовічній інтерпретації. У невеликому обсязі вивчалися історія, географія, грецька мова. Після цього 4 року слідувала богословська підготовка. Викладання на обох відділах відрізнялося схоластичністю, догматизмом і здійснювалося на латинській мові.
Навчання в університеті завершувалося одержанням наукового ступеня - ліценціата, бакалавра, магістра, доктора наук. Знання, які студенти одержували в університеті, а також методи навчання, стиль педагогічного керівництва мали своєю метою готувати войовничих фанатиків, які у своїй майбутній місіонерській діяльності повинні були захищати інтереси Католицької Церкви.
Природно, що студентами університету могли стати тільки діти польської шляхти. Лише одиниці вихідців з народу, що приховують свою приналежність до православної віри, могли учитися в університеті.
Розкладання феодально-кріпосницьких відносин у другій половині XVII століття, розвиток ідей французьких просвітителів, відкриття в галузі природничих наук вплинули на освітній процес в університеті: була відкрита кафедра математики, створений фізико-математичний кабінет, астрономічна обсерваторія, вводилося вивчення польської, французької та німецької мов, географії та історії як окремих предметів.
Ці нововведення вплинули на зміст і якість підготовки студентів. Багато з них потім продовжили навчання в Києво-Могилянській академії і згодом стали викладачами Московської академії і Петербурзької семінарії. У той же час встановлюються зв'язки Львівського університету з культурними і навчальними закладами українських земель: Києво-Могилянською академією, Чернігівським, Харківським і Переяславським колегіумами, а також з європейськими університетами: Паризьким, Римським, Празьким. У друкарні університету видавалися праці вчених Києво-Могилянської академії, здійснювався обмін навчальною літературою. У рукописному фонді Центральної наукової бібліотеки АН України зберігаються тексти лекцій з філософії, що читалися у Львівському університеті, запису диспутів, які проводилися там у XVII-XVIII ст.
У 1773 році під тиском громадської думки Папа римський був змушений прийняти рішення про ліквідацію ордена єзуїтів. Це відбулося через рік після першого переділу Польщі, відповідно до якого західно-українські землі стали належати Австрійської монархії.
На захоплених територіях австрійські влади продовжували ту ж політику, що й магнатська Польща, тільки в "освіченої" формі. У планах централізації і германізації численних полонених австрійською монархією народів уряд відводив значну роль організації освіти, у тому числі і вищої освіти. Передбачалася реформа трьох австрійських університетів - Віденського, Празького і Львівського. Перед ними ставилося завдання на перший план поставити не виховання вчених, а підготовку професійних кадрів - вчителів, суддів і священиків.
У жовтні 1784 року імператор Йосип II підписав диплом про оновлення університету. Крім факультетів філософського, юридичного, медичного і теологічного до складу університету входила і гімназія. Вона була базою для комплектування контингенту учнів, а також "майданчиком" для педагогічної підготовки студентів.
Прогресивний характер мало те, що за змістом програм більшість факультетів мало світський характер. Незважаючи на те, що навчання велося латинською мовою, окремі предмети викладалися і на польському. Всі студенти перші три роки навчалися за програмою філософського факультету, який по суті залишався загальноосвітнім, підготовчим. Студенти, що отримали філософську освіту, переходили на один із спеціальних факультетів, де продовжували освіту по відповідній програмі.
Особливе значення мало відкриття в 1787 році при університеті українського інституту, покликаного готувати, у першу чергу, учителів для реальних і класичних гімназій, де навчалися українські діти. Незважаючи на те, що програма інституту була обмежена, прогресивне значення мало викладання українською мовою. Український інститут у стислий період свого існування (до 1808 року) був провідником гуманітарної педагогічної освіти.
З початку XIX ст. в Австрії почалася реформа освіти, яка була спрямована на посилення впливу церкви, її проникнення у навчально-виховний процес. Відповідно до цієї реформи, з 1805 по 1817 рр.. університет називався ліцеєм. За своєю структурою і орієнтації навчального процесу ліцей не відрізнявся від існуючих у той час університетів. Лише термін навчання в ліцеї був іншим.
У 1817 році австрійський уряд повертає Львівському ліцею статус університету, йому присвоюється ім'я імператора Франца, чим підкреслюється повна залежність від монаршої влади. Відповідно зміст, організація навчального процесу підпорядковувалися вимогам, які висуваються урядом Австрії.
Колоніальний стан Галичини в Австрійській імперії було бар'єром для розвитку освіти, науки, культури. Тим не менш і в цих умовах деякі випускники університету і його вчені робили все можливе для розвитку досліджень в галузі краєзнавства та гуманітарних наук. Так, вихованець університету І. Могильницький підготував першу в Галичині граматику української мови.
Під впливом революційних подій 1848 року австрійський уряд початок проводити політику національного лавірування. Воно зробило ряд "поступок" українського національного руху.

 


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)