Україна другої половини 17-го сторіччя. Причини та характер виникнення внутрішнього розколу суспільства

Тема 8. Україна в добу «Руїни»

ПЛАН

Вступ

1. Україна другої половини 17-го століття. Причини та характер виникнення розколу суспільства.

2. Початок Руїни. Перше гетьманування Ю. Хмельницького. Іван Виговський.

3. Друге гетьманування Ю. Хмельницького. Війна з Польщею та розкол України. Апогей Руїни.

4. Правобережжя. Павло Тетеря та його пропольська політика. Петро Дорошенко та турецька альтернатива. Третє гетьманування Юрія Хмельницького.

5. Лівобережжя. Іван Брюховецький та Дем’ян Многогрішний. Проросійська орієнтація Івана Самойловича

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Руїна. Період національного «самогубства» України. Період братовбивчих війн i нескінчених зрад, суспільного розбрату та марнотратства усього, що було досягнуто за довгої та тяжкої боротьби під час повстання 1648 р. та в період національно - визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького. Деякі історики вважають, що саме в цей період своєї історії Україна як держава втратила свою останню можливість об’єднати Право та Лівобережжя в одну сильну політично, культурно та економічно незалежну країну Європи.

Ситуація за якої розпочалась доба руїни була додатково ускладнена суперництвом за гетьманство, що розпочалось після смерті Б.Хмельницького. Нестійкість становища гетьманів доби Руїни примушувала їх йти на політичні компроміси із вимушеними союзниками.

Ціллю даної роботи було висвітлення взаємозв’язків між внутрішньою та зовнішньою політикою України у цей період. Вплив прийнятих рішень на соціальну та державну ситуації в країні.

Україна другої половини 17-го сторіччя. Причини та характер виникнення внутрішнього розколу суспільства.

Після своєї смерть Б.Хмельницький залишив чималу спадщину. Це були колишня Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства. Волинь та Галичина належали Польщі. Після повстання 1648 р. відібрана у поляків земля, яка стала власністю Війська Запорозького, була передана селянським поселенням.

Була встановлена відмінна від існуючої раніше форма військово-адміністративної системи. Підпорядковану козакам землю було поділено на 16 військових округів, що відповідали полкам війська козацького. Командири цих полків у мирний час виконували функції головних судового та адміністративного урядовців. В свою чергу, територія кожного військового округу або полку поділялась на сотні, де адміністративну, судову та військову функції виконували сотники. На нижньому щаблі цієї адміністративної системи знаходилось село або невелике місто, влада в якому належала козацькому отаманові. Центри управління сотнями та полками знаходились в великих містах, відповідно яких ці полки і називались. Столицею формально вважався Київ, але козацький уряд знаходився в місті Чигирин – столиці Б.Хмельницького. Головою усієї військово-адміністративної системи був гетьман. Вибирався гетьман на генеральній нараді. Гетьман, спираючись на владу старшини був фактичним правителем України, командуючи козацьким військом, проводячи власну внутрішню та зовнішню політику, контролюючи системи судочинства, адміністративного управління, земельним фондом, козацькою скарбницею.

Події 1648 – 1656 рр. принесли в життя українців багато змін. До лав Війська Запорозького вливалося багато людей. Стати козаком могла люба людина, незалежно від соціального статусу і яка могла власним коштом забезпечити себе військовим спорядженням та амуніцією. Стаючи козаком, селянин отримував право обирати старшину, бути обраним в старшину, право володіти землею, звільнявся від податей. Як правило на військову службу йшли міщани та досить заможні селяни, для яких це був єдиний шанс набути більш вищого соціального статусу. Ті, хто не мав такої можливості займали землі, конфісковані у польської шляхти. Вони платили податки з цих земель та виконували певні послуги, а саме забезпечували Військо Запорозьке простоєм, провізією та засобами транспорту – це так звані натуральні податки. Внаслідок боротьби селяни отримали право на особисту свободу, право мати і розпоряджатися власним майном на власний розсуд, могли вільно переселятися. Панщина була знищена. В суспільному устрої межі між різними верствами населення поступово розмивалися. Рівень соціальної рівності на той час був чи не найвищий в Європі та в усьому світі.

Та з часом усім цим демократичним здобуткам з’явилась загроза з боку української знаті, які хоч і боролися за соціальну рівність, та втрачати власні привілеї не хотіли. Створення суспільства рівноправних людей автоматично знищило знать. Державні посади починають передаватись спадково. Як вихідці з старшини, гетьмани сприяли зосередженню влади в її руках, спираючись на її підтримку. Такий стан речей задовольняв й іншу впливову силу - українську православну церкву, якій було надано широкі права та щедра законодавча та матеріальна підтримка. Поступово формувався правлячий клас, який дедалі більше нагадував існуючий раніше. Починають з’являтися перші спроби позбавлення селян та простого козацтва вольностей, здобутих в боротьбі 1648 року. Прірва між правлячою верхівкою та простим народом стає все більшою та більшою.

Таким чином, основними причинами виникнення Руїни можна назвати внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними напрямами в розвитку української держави, неготовність типових представників правлячої знаті до створення суспільства, яке б базувалось на демократичних засадах.

Поиск по сайту: