Правобережжя. Павло Тетеря та його пропольська політика. Петро Дорошенко та турецька альтернатива. Третє гетьманування Юрія Хмельницького

Наступником Ю. Хмельницького на Правобережжі стає Павло Тетеря (р. н. невід. – 1670), виходець з київської шляхти. Навчався в Київській академії, належав до Львівського братства. До 1648 року – писар міського суду в Володимирі – Волинському. Під час повстання 1648 року він переходить до Б. Хмельницького, одружується з його дочкою, стає однією з наближених до гетьмана людиною. З 1649 року – полковий писар Переяславського полку, з 1653 – полковник того ж таки полку. В складі української делегації брав участь в підготовці Березневих статей 1654 року. У 1657 –1659 роках – генеральний писар, вів підготовку Гадяцької угоди та Слободищенського трактату.

В своїй діяльності П. Тетеря повністю спирається на підтримку польського короля Яна Казимира. Радячи королеві об’єднати всю Україну, він разом з польсько–козацьким військом та союзниками – татарами захоплює майже все Лівобережжя. Знищуючи все на своєму шляху, це військо дійшло до Глухова, та здобути це місто так і не вдається. В цей час поведінка поляків на українських землях викликає цілу низку народних заворушень. Саме на придушення цих повстань й повернув свої війська П.Тетеря, втративши на той час своїх останніх козацьких прибічників. Але розбитий одним з ватажків повстанців, зрікається булави та 1665 році тікає до Польщі, де приймає католицьку віру та отримує посаду брацлавського, ніжинського та чигиринського старости.

В Чигирині 1665р. Генеральна Рада вибирає гетьманом Петра Дорошенка (1627 – 1698), внука гетьмана реєстрових козаків Михайла Дорошенка. Сам родом з козацької родини в Чигирині, з 1648 року – в складі гетьманської сотні Б. Хмельницького. Брав участь в бойових діях, учасник різних посольств, де виявив себе блискучим дипломатом. З 1657 року – прилуцький полковник, активно підтримував політику Виговського. З 1660 р.– чигиринський полковник, з 1663 року - генеральний осавула, а з 1665 року – черкаський полковник. Всіма своїми діями Дорошенко тільки підкреслює свої наміри – об’єднати Право та Лівобережжя в одну сильну Україну. Часто скликає Генеральні наради, та вислуховуючи думку рядового козацтва він здобуває все більшу народну популярність. Враховуючи досвід своїх попередників, для обмеження впливу козацької старшини на військо Дорошенко створює 20-ти тисячну армію сердюків – найманців, яка підкорялась лише йому.

На початку свого гетьманування Дорошенко мусив визнавати польську зверхність, бо в більшості українських міст розмістились польські залоги. Та для реалізації своїх планів об’єднання України він, не вбачаючи в польській короні чесного союзника звертається до Оттоманської Порти. В 1666 році, використавши ослаблення Польщі внаслідок повстання проти короля Дорошенко з допомогою татар завдає польському війську під проводом Махновського нищівної поразки під Брацлавом. 30 січня 1667 р. відбулось підписання між Росією та Польщею так званої Андрусівської угоди. Це був мирний договір про припинення російсько–польської війни 1654 – 1667 рр. за білоруські та українські землі Згідно з угодою Польща визнає право Москви на Лівобережжя. Київ з околицями до 1669 р. мав перейти до Російської імперії. Польщі залишалось Правобережжя (крім Києва) та Білорусь. Землі Війська Запорозького оголошувались під спільним управлінням та слугували буферною зоною проти нападу татар. Розділ України було документально оформлено. Восени 1667 р. українське військо під проводом Дорошенка оточує польську армію біля Підпайці на Галичині. Та в той час запорожці на чолі з Іваном Сірком напали на Перекоп і Дорошенкові союзники укладають з поляками сепаратний мир. Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко з військом переходить на Лівобережжя і скидає свого лівобережного колегу - гетьмана Івана Брюховецького, таким чином підпорядкувавши собі право та лівобережну Україну. Сам Дорошенко проголошує себе гетьманом усієї України. Того ж таки 1668 року він скликає Раду, де складає умови звільнення України від Вісли до Путивля.

Спостерігаючи за успіхами Дорошенка, певні зовнішні політичні сили, розуміючи небезпечність зміцнення України активно беруться за підрив гетьманської влади. Досить тяжкого удару завдали Дорошенкові запорожці, висунувши проти нього претендента на гетьманську булаву - Петра Суховію, якого до того ж визнали татари. Боротьба з Суховієм продовжувалась цілий рік. В 1669 р. пробував домовитись з Польщею, використавши коронування нового польського короля, Михайла Вишневецького. В своїй домовленості Дорошенко вимагав автономії в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств та повне скасування унії.

Починається запекла війна з Польщею. Виступаючи на Правобережжя Дорошенко призначає наказним гетьманом Лівобережжя Дем’яна Многогрішного. Проти нього відразу виступає московське військо. В 1672 р. турецьке та українське війська звільняють Поділля від польської присутності. Результатом цієї війни став мирний договір, підписаний в місті Бичачі. Згідно з договором, Польща відмовлялась від прав на Поділля, Брацлавщину та частину Київщини, що стають турецькими провінціями. Землі Війська Запорозького залишаються володінням козаків під протекторатом турецького султана. Однак польський сейм не затвердив цей договір і війна між Польщею, Туреччиною та Україною тривала далі. У 1673 році польський гетьман Ян Собеський дає реванш, розбивши турків під Хотином, та це не рятує турецькі провінції України від розорення турками, під владою яких опинилось Поділля і частина Галичини з Чорткові. Вони обертають храми в мечеті, забирають в полон людей, грабують міста. Населення тікає на Запоріжжя, Слобожанщину, Гетьманщину, обвинувачуючи Дорошенка в тому, що закликав турків. Улюбленець народу лишився всієї народної підтримки. Тим часом лівобережний гетьман Іван Самойлович підбиває московський уряд скористатися ситуацією. Коли московсько–козацькі війська перейшли Дніпро до них приєднались Канівський та Черкаський полки. Цією силою було завойовано майже всю Україну. В березні 1674 року Самойлович скликає в Переяславі Генеральну Раду, на якій його обрано гетьманом усієї України. Намагаючись позбутись Дорошенка, він локалізує його столицю Чигирин, та на допомогу Дорошенкові приходять турки та татари. Самойлович вимушений повернутись на Лівобережжя. Турецько–татарські та Дорошенка знищують на Правобережжі всіх, хто піддався Самойловичу. Умань спалено, все населення вирізано.

Тим часом новий король Ян Собеський вирушає військом проти турків і руйнує Брацлавщину. Тисячі людей гинуть та потрапляють в полон, масово залишають рідні домівки, тікаючи хто куди. Україна в руїнах.

На той час П. Дорошенко розчаровується в своїй політиці. Він вирішує зректися гетьманства, здавши таким чином гетьманство на користь Самойловича та Ромадановського, як того хотів російський уряд. Сам він милостиво був відправлений в почесне заслання у В’ятку (1679 – 1682), а потім до самої смерті (1698 року) жив в селі Ярополець під Москвою. Там його і поховано.

Намагаючись не допустити об’єднання України і втрату власного впливу на Правобережжі, турки ставлять гетьманом знову Ю. Хмельницького. В 1677 – 1678 роках він разом з турецьким військом в кілька спроб здобуває Чигирин, від якого на той час залишились самі руїни. Тому свою столицю Юрій влаштовує в Немирові. Організований ним похід на Лівобережжя закінчився повним провалом. Він так і не спромігся створити міцну гетьманську владу. Неврівноважений, підозрілий, позбавлений реальної влади, він відштовхував від себе людей жорсткими карами та тортурами. Довго турки терпіти його не могли і в 1681 р. його стратили в Кам’янець – Подільському.

13 серпня 1681 року в Бахчисараї було підписано мирний договір, який закінчив війну між Московською державою, Кримським ханством та Туреччиною. Згідно з договором, кордон між цими державами проходив по річці Дніпро. Туреччина визнавала права Москви на володіння Лівобережною Україною, а також на контроль земель Війська Запорозького. Південна Київщина, Брацлавщина та Поділля залишались в складі турецьких володінь. Територія між Південним Бугом і Дністром оголошувалась нейтральною. Українське населення зберігало право ловити рибу в Дніпрі та його затоках, добувати сіль та вільно плавати по Дніпру до Чорного моря. Татари могли вільно кочувати в українських степах та полювати на обох берегах Дніпра.

Таким чином утвердили територіальний поділ України. До 1686 року вся багатостраждальна, розорена війнами Україна була повністю розділена між сусідніми державами.

Поиск по сайту: