Напрям – соціальний

На поч виникнення кримінології як науки багато дослідників злочинності повязували її з соціальною недосконалістю суспільства, яке не забезепечувало вирішення соціальних проблем – тим самим вчиненню злочинів надавалась соціальна ознака. Підтвердженням соціальної сутності злочинності стало запровадження на поч 19 ст регулярних статистичних спостережень, що започатковані бельгійським математиком Альфредом Кьотте. Ці спостереження виявили фактичну незмінність показників злочинності на певній території протягом тривалого часу. А також звязок між вчиненням злочинів та певними соціальними процесами на цій території.

Статистичні дослідження виявили соціальні закономірності людської активності, в тому числі і негативної.

2 напрям – біологічний напрямок (кін 19 ст, засновник – Ломброзо, італ тюремний лікар-психіатр).

На основі масового обстеження вязнів була виявлена 1/3 осіб, що мали певні антропологічні, фізіологічні, психологічні ознаки, які відрізняли їх від осіб, що не вчиняли злочинів, стали показниками злочинної схильності. Ломброзо зробив висновок, що вчинення злочинів є природним явищем біологічного, генетичного походження. Однак загальну теорію розробити не вдалось, оскільки було встановлено, що біологічні властивості осіб перебувають у взаємозвязку з іншими – демографічними, економічними, релігійними, політичними, метеорологічними.

І. Ной, Ж. Пінатель, З. Фрейд, Е. Кейчмер.

На сьогодні жоден з поглядів на природу злочинності не може бути визнаний панівним, так як і не може бути відкинутий, оскільки природа злочинності є різнообумовленою, а їх детермінація – багаторівневою.

Поняття злочинності і її ознак

Історично засвідчено що термін злочинність зявився у літературі у 2 половині 19 століття і вживався як правило у 2 значеннях:

1) як відображення загальної к-сті злочинів на певній території – статистичний підхід;

2) як визначення загальної сук-ті злочинів, що обумовлена відповідними соціальними умовами, загальною орг-цією суспільства – соціальний підхід.

Такі підходи хар-ні для сучасної західної кримінології, теоретичні поняття злочинності для неї не хар-ні, вживаються як робочі поняття для кримінологічних вимірів показників злочинності як сук-ті злочинів, а також для вивчення злочинних нахилів соціальних відхилень.

У радянській кримінології склалось інше ставлення до потреби визначення поняття злочинності, хоча на початку розвитку радянського вчення про злочинність поняття її як таке не дуже цікавило вчених, оскільки вони всю увагу приділяли доведенню відсутності власних соціалістичних детрмінант злочинності. Доводилось що злочинність є перехідним явищем, зумовленим експлуатацією, іншими капіталістичними пережитками у свідомості людей, шкідливим впливом буржуазного оточення.

Злочинність – негативне соціально історичне мінливе явище, що полягає у вчинені частиною членів суспільства вчинків, які заподіюють шкоду іншим членам суспільства або суспільству вцілому, відповідальність за які передбачена кримінально-правовими нормами.

Злочинність – соціальний феномен соц життя у вигляді не прийнятної та небезпечної для суспільства масової відносності, різно обумовленої кримінальної активності членів суспільства.

Феномен – рідкісне виняткове явище, те що є особливо визначним, дуже рідко трапляється; єдине в своєму роді, взяте в його цілісності, єдності з його сутністю і дане нам у досвіді сприйняття органами чуттів.

Явище – зовнішній вияв сутності предметів, процесів; безпосереднє відбиття речі в почуттєвому сприйнятті; подія, факт.

Спільні риси злочинності:

1) соціальні злочинності – походження, природа, детермінанти, наслідки, що мають соціальний хар-ер, злочини вчинюються соціальними індивідами, злочинність хар-зує патологію суспільства та відображає конфлікт відносин між особою, суспільством та державою.

2) відносна масовість – тільки певна частина населення, яка має кримінально-пр ознаки субєкта злочину, вчинює злочини.

3) історична мінливість – зміна форм і проявів злочинності, зі зміною соціально-економічних, культурно-просвітницьких, політико-правових умов життєдіяльності суспільства у різні історичні періоди розвитку.

4) правовий хар-ер – перелік злочинів визначається тільки кримінальним законом. Криміналізація чи декриміналізація змінює стр-ру злочинності, може впливати на її рівень.

5) суспільна небезпека – негативне, деструктивне – злочинність як явище заподіює шкоду суспільству, але така шкода не є простою сук-тю наслідків злочинів, суспільно небезпечні наслідкиє комплексною шкодою, яка справляє масштабний вплив на суспільство:

- кримінальна враженість соц і екном інституцій та вплив на їх д-сть;

- зниження активності населення протидії злочинності та пристосуванні до неї все більшої к-сті осіб;

- захист свої прав та інтересів злочинними засобами при зростаючій впевненості у безкарності внаслідок розуміння неефективності д-сті суд органів та правоохоронних.

Предметну сутність злочинності представлено 2 формулюваннями:

1) злочинність – це сук-ть злочинів або сис-ма злочинів;

2) злочинність – кримінальна активність людини, різновид антисоц поведінки людини, відхилення поведінки.

Поиск по сайту: