Особа злочинця як обєкт кримінологічного вивчення

1. Типологія особи злочинця та мотивація злочинної поведінки

2.Стр-ра особи злочинця

№1

Соціальний тип особи – закономірно складена в даній сис-мі сусп. відносин сукупність соціально типових якостей та властивостей, що проявляються у певних способах д-сті особи, яка виступає як типова для даного суспільства соціальна фігура. З позиції типологічного підходу, злочинець вивчається як особливий соціальний тип особи, носій суттєвих та відносно стійких соціально-психологічних властивостей та рис, що закономірно сформувались під впливом негативних елементів соціального середовища.

Соціальний аспект особи – це процес в основі якого лежить перетворення зовнішніх соціальних відносин у внутрішню стр-ру особистості: її потреби, інтереси, установки, орієнтацію, спрямованість тощо.

Особа злочинця – соціальний тип, специфіка якого виражається не тільки в особливостях соціальних детермінант, що лежать в основі формування у неї ознаки суспільної небезпеки, але і у тих рисах та якостях, що утворюють особливість її духовного світу та поведінки, визначаючи специфіку сприйняття та оцінки оточуючих соціальних умов.

Особа злочинця – сукупність біологічних, моральних, соціально-рольових, психологічних, соціально-значимих ознак та властивостей певних дефектів соціалізації, що постійно змінюються, мають динамічний характер, набувають максимально негативного значення, виявляючись у вчиненні злочину та будучи певною мірою типово притаманними його суб’єку, тим самим, наділяючи їх ознакою суспільної небезпеки.

Стосовно особи злочинця суспільна небезпека виступає як соціальна властивість особи, що виражається у реальності загрози охоронюваним кримінальним законом соціальним цінностям і як процес реалізації цієї властивості у злочинній діяльності.

Суспільна небезпека є суттєвим і необхідним елементом соціальної характеристики злочинця, у ній закріплені усталені властивості, які в соціальній дійсності закономірно відображаються у соціальному обличчі спрямованості та рольових функціях осіб, що вчинили злочини.

Класифікація – усталене групування досліджуваних явищ за атрибутивними ознаками, будується на жорстких критеріях груп та підгруп, кожна з яких займає певне фіксоване місце. Класифікація основана на схожості обєктів у кожній групі, що визначається наявністю спільних рис.

Це певний статистичний розподіл сукупності осіб, що вчинили злочини на певні групи з використанням такого критерію як статистична поширеність однієї чи декількох ознак.

Найбільш поширеними є наступні критерії:

- стать

- вік

- освіта

- сфера зайнятості

- наявність постійного місця проживання

- наявність постійного джерела доходів

- громадянство

- стан спяніння особи на момент вчинення злочину

- наявність судимості

- ознака групового вчинення злочину

- наявність повторності злочинної поведінки, а також поділ за видами злочинів: вбивці хулігани тощо.

Типологія – групування об’єктів за суттєвими та найбільш вірогідними ознаками, що характерні для досліджуваних об’єктів, без жорсткого розмежування однієї групи від інших.

Вона фіксує те головне, без чого немає особи злочинця, відкриває стійкі звязки між суттєвими властивостями і тим самим виявляє закономірності, властиві злочинцю як типу.

За підходом А.І. Долгової особи, які вчинили злочини поділяються на 2 типи:

1) Криміногенний

2) Випадковий

Для криміногенного типу злочинців характерно:

- формування особи в умовах інтенсивного, протиправного, аморального впливу середовища;

- передуюча сукупність аморальних вчинків та правопорушень;

- звикання до негативної оцінки своєї поведінки, використання соціально-психологічних механізмів самозахисту;

- несприйняття ціннісно нормативної системи суспільства.

В межах криміногенного типу виділяються наступні підтипи:

1) Послідовно криміногенний – злочинна поведінка, обумовлюється стійкими, антисуспільними поглядами, установками та орієнтаціями особи, злочин випливає зі звичайного стилю поведінки, конкретне середовище використовується у злочинних цілях.

2) Ситуативно-криміногенний, характеризується аморальною поведінкою та систематичним, не злочинним порушенням закону, неналежним виконанням соціальних функцій та ролей.

Злочини, в значній мірі, обумовлені несприятливим характером оточуючого середовища та конкретних життєвих ситуацій, при цьому враховується вплив негативних властивостей особи злочинця на прийняття рішення вчинити злочин, особа не відмовляється використати ситуацію у злочинних інтересах.

3) Ситуативний - формується у більш сприятливому середовищі, негативні властивості виражені в незначній мірі, суттєво впливають дефекти взаємодії особи та середовища у складних соціальних ситуаціях, однозначний, переважаючий вплив ситуації на злочинну поведінку, але все ж таки особа намагається виправдати свою повелінку та засуджувати чужу.

Поиск по сайту: