Чуттєве і логічне пізнання, їх форми

Розвиток філософії, науки і інших форм духовної діяльності людини показує, що в дійсності будь-яке знання є єдністю двох протилежних моментів, сторін – чуттєвого і раціонального. Воно неможливе без жодного із них. Органи чуття поставляють розуму відповідні дані, факти. Розум же узагальнює їх і робить відповідні висновки. Без органів чуття немає роботи розуму, а чуттєві дані в тій чи інші формі завжди обдумані, теоретично обґрунтовані, регулюються розумом.

Чуттєве пізнання (чи живе споглядання) здійснюється через органи чуття (зір, слух, дотик, смак, запах), які для людини є продуктами суспільно-історичного розвитку, людської практики, а не тільки біологічної революції. Живе споглядання – це спостереження, чуттєве відображення світу в процесі активної, перетворюючої світ матеріально-практичної діяльності людини. Чуттєве пізнання в формі відчуттів, сприйнять, уявлень з самого свого народження вплетено в практику.

Відчуття – первинні форми чуттєвого пізнання – відтворюють ті чи інші окремі властивості об‘єкта. Вони виникають лише в результаті впливу об‘єкта на органи чуття (рецептори). По модальності відчуття поділяють на зорові, тактильні, слухові, смакові, нюхові тощо і характеризуються вони порогами чутливості, інтенсивності і тривалості.

Відчуття, як правило, виступають компонентом більш складної форми чуттєвого пізнання – сприйняття. Сприйняття – це цілісний образ предмета, який безпосередньо заданий в живому спогляданні в сукупності всіх своїх сторін. На відміну від відчуттів, які відображають окремі властивості речей, сприйняття дає інформацію про об‘єкт в його цілісності при безпосередньому впливу об‘єкта на органи чуття, сприйняття – це синтез відчуттів.

На основі відчуттів і сприйнять формуються уявлення суб‘єкта.

Уявлення – чуттєво-споглядальний образ предмету, який зберігається і відтворюється в свідомості людини без безпосереднього впливу самих предметів і явищ на органи чуття. На відміну від сприйнять уявлення піднімаються над безпосередньою даністю одиничних об‘єктів і пов‘язує їх з поняттями. Уявлення здійснюються в двох формах: образах пам‘яті і уяви. Уявлення пам‘яті – необхідна умова процесу пізнання, в ході якого збережений образ об‘єкта актуалізується через уявлення. Через образи уяви створюються уявлення і мисленні ситуації, які безпосередньо не сприймаються в цілому в дійсності. Якщо сприйняття відносяться тільки до наявного, теперішнього, то уявлення відносяться водночас і до теперішнього, і до минулого, і до майбутнього.

В порівнянні з сприйняттям в уявленні відсутній безпосередній зв‘язок з реальним об‘єктом. Це розмитий і не чіткий образ предмета, але вже в ньому здійснюється елементарне узагальнення з виділенням деяких загальних ознак і відмежовування від несуттєвого.

Для живого споглядання в цілому характерне відображення світу в наявній формі, безпосередній зв‘язок людини з реальною дійсністю, відтворення переважно зовнішніх сторін і зв‘язків.

Раціональне (абстрактно-логічне) пізнання протікає в таких формах, як: поняття, судження, умовивід.

Поняття – це втілені в словах продукти пізнання, що виділяють і фіксують загальні, суттєві властивості відношення предметів і явищ. Через окремі поняття й системи понять відображаються фрагменти дійсності, які вивчаються різними науками і теоріями.

Судження – це форма думки, в якій через зв‘язок понять стверджують що-небудь і про що-небудь. Поняття є елементами суджень.

На базі понять і суджень формуються умовиводи, які є ствердженнями, і в ході яких логічно виводяться нові судження, висновки.

Єдність чуттєвої і раціональної сторін пізнання визначається практикою, перетворює акти пізнання в активні пошукові процеси.

Перетворення чуттєвого і раціонального в самостійні ступені пізнання є помилковим, але це не означає, що не можна взагалі виділити деякі рівні в пізнанні, які якісно відрізняються одне від одного. Має сенс для більш глибокого розуміння процесу руху пізнання і досягнення об‘єктивної істини розрізняти емпіричний рівень знання і теоретичний.

Емпіричне і теоретичне відрізняються одне від другого не так як чуттєве і раціональне. І емпіричний, і теоретичний рівень можливі тільки як єдність чуттєвого і раціонального. Але єдність і співвідношення останніх може бути різним. Емпіричний і теоретичний рівень відрізняється одне від другого тим, як і з якої сторони в них дається об‘єкт, яким чином і способом досягається основний зміст знання, що слугує логічною формою його вираження і, нарешті, практичною і науковою значимістю знання.

В емпіричному знанні об‘єкт відображений зі сторони його зовнішніх зв‘язків і проявів, які доступні живому спогляданню. Логічною формою емпіричного знання є окремо взяте судження, яке констатує факт, чи їх деяка система, яка описує явище. Практичне застосування емпіричного знання обмежено, а в науковому відношенні воно є деяким вихідним пунктом в побудові теорії. На емпіричному рівні основний зміст знання отримують безпосередньо з досвіду. Емпіричним шляхом можна пізнати дуже багато, але він і обмежений. Ми знаємо, що емпіричним шляхом народна мудрість дійшла до багатьох істин науки. Народ навчився по-своєму прогнозувати погоду, знав цілющі дії багатьох трав і деяких видів плісені. Народна мудрість і зараз є джерелом багатьох ідей в науці, техніці і сільсько-господарському виробництві.

Але на прикладі народної мудрості можна бачити і слабкі сторони емпіричного знання: невідомо, наскільки положення, які висуває вона, носить всезагальний характер, що є причиною справжнього зв‘язку явищ, в якій залежності дане явище находиться від інших тощо. Емпіричним шляхом осягається явище, а не сутність, тому практичне використання емпіричного знання часто веде до помилок, до невдач. Не знаючи всезагальності поміченого зв‘язку, люди починають примінять закономірність там, де вона вже не діє.

Теоретичне знання відображає об‘єкт зі сторони його внутрішніх зв‘язків і закономірностей руху, які осягаються шляхом раціональної обробки емпіричного знання. Його логічною формою є система абстракцій, яка пояснює об‘єкт. Практичне застосування теоретичного знання розширюється в порівнянні з емпіричним. Побудова теорії виступає як деякий кінцевий результат, завершення процесу пізнання. Задача теоретичного знання заключається в тому, щоб видиме, лише існуюче в явищі звести до дійсного внутрішнього руху.

Раціональне тут – не просто форма вираження результатів досвіду, а засіб досягнення нового змісту знання, яке не дане в досвіді. Навпаки, роль чуттєвого і теоретичного знання міняється: воно залишається основою і формою вираження досягнутих мисленням результатів в вигляді чуттєвих знаків, формул, схем, графіків тощо.

На теоретичному рівні знання набуває загальний характер і намагається дати істину в усій конкретності і об‘єктивності її змісту.

В силу своєї загальності і конкретності теоретичне знання має широку сферу практичного застосування. На основі наукових теорій проходить корінна перебудова промислового і сільськогосподарського виробництва, теорії ведуть людину в безкінечні далі Всесвіту тощо.

Емпіричне і теоретичне – відносно самостійні рівні пізнання. Виділення двох різних рівнів стало можливе тільки в період зрілого наукового пізнання, навіть для античної науки поділ пізнання на емпіричне і теоретичне втрачає сенс.

Оскільки пізнання об‘єктивної реальності залежить від суб‘єкта і оскільки можливе ілюзорне її відображення, то виникає питання про істину. Проблема істини – головна в теорії пізнання, все інше стосується чи то засобів і шляхів досягнення істини (питання чуттєвого і раціонального, інтуїтивного і дискурсивного), чи то форм існування істини (понять факту, гіпотези, теорії), форм її реалізації, структури пізнавальних відношень тощо. Всі вони концентруються навколо цієї проблеми, конкретизують і доповнюють її.

Поиск по сайту: