Субєкт об’єкт і предмет пізнання

Сутність і природу пізнання не можна осмислити ізольовано від предметно-практичної діяльності, тому істотне місце в теорії пізнання займають поняття “суб’єкт” і “об’єкт”. Суб’єктом може виступати як окрема особистість, так і соціальна група чи й людство в цілому. Індивід може виступати в статусі суб’єкта практичної діяльності і пізнання лише постільки, поскільки він оволодів створеним людством світом культури – знаряддям предметно-практичної діяльності, засобами мови, логічними критеріями, нормами моралі й естетичних оцінок тощо, тобто коли став особистістю. Гносеологія як наука визначає особливий тип відношень між суб’єктом і об’єктом — пізнавальний, який у певному розумінні є похідним від предметно-практичного. Пізнання — це специфічна взаємодія суб’єкта і об’єкта, кінцевою метою якої є адекватне осягнення дійсності. Пізнавальне відношення включає в себе три складових: суб’єкт, об’єкт і зміст пізнан-ня,тобто знання.

Об’єкт — це те, що протистоїть об’єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. Його не слід ототожнювати зі світом у цілому. Об’єкт пізнання — це лише та частина об’єктивної реальності, яка перебуває у взаємодії з суб’єктом. При цьому саме виділення об’єкта пізнання здійснюється з допомогою форм практичної і пізнавальної діяльності, вироблених суспільством із врахуванням властивостей об’єктивної реальності.

Аналіз характеру взаємодії суб’єкта й об’єкта пізнання передбачає з’ясування ряду питань, насамперед того, якзовнішні стосовно свідомості речі стають надбанням людського розуму та як співвідносяться речі об’єктивного світу і відповідні мис-лені образи. Предметом наукового пізнання називають властивості, відношення, про- цеси виокремлені суб'єктом пізнання за допомогою принципів.

Різні галузі наукового пізнання вирізняються відмінними предметами пізнання. Часто спостерігається ситуація: один і той самий об'єкт одночасно може виступати джерелом предметно різних наук. При цьому різні науки на підставі своїх специфічних принципів вбачають в єдиному об'єкті різні предмети пізнання. Наприклад яблуко може бути предметом хімії, фізики, товарознавства, садівництва тощо.

Іншими словами вказана вище єдність існуючого (так званого - старого) знання і нового забезпечується єдністю об'єкта і предмета пізнання.

Зазначена єдність дозволяє заперечувати введене А.Бергсоном ототожнення інтелекту людини з аналізом просторових відношень. За А.Бергсоном інтелект визначається як феноменальна спроможність до нескінченого просторового поділу на підставі будь-якої основи з наступним синтезом в будьяку систему. На відміну від зачарованості просторовим комбінуванням інтелекту, інтуїція у Бергсона здійснює часову дію, встановлює часові відношення, які не руйнують цілого, зберігають унікальність одиничного існування.

Однак визначена єдність предмета і об'єкта наукового пізнання через усвідомлення системи знання і кожного з її елементів дозволяє вести мову про встановлення інтелектом і просторових, і часових відношень в системі знання.

Вказане розмежування дозволяє зрозуміти чому в наукових знаннях, предметах думки визначаються такі ознаки речей, які дозволяють відрізняти одні речі від інших. Кожне поняття “S (Р)” (де Р - розкритий або “згорнутий”, “архівований” опис властивостей) є формулювання умов, яким принципово мають відповідати речі, щоб бути відокремленими в думці як такі, що відрізняються від інших.

Виокремлення об'єкта і предмета пізнання не завжди є очевидним. Наприклад можна визнати, що феноменологія відноситься до когітивних (науки про мислення) наук, а не когнітивних (науки про пізнання). Однак, оскільки когітивність поряд із когнітивністю для феноменології є предметна сфера досліджень, її не можна охарактеризовувати як заснування когітивізму. В феноменології мислення розглядається як один із феноменів, так само як і знання, а тому вона не перетворює на свій об'єкт таке відношення між знаннями, в якому формуються нові знання. В ній виникнення знання постає в формі предмета дослідження, що визначається певною поняттєвою схемою (означенням предмета думки та його ознак).

В об'єкті наукових досліджень ознаки розглядаються як остаточно невизначені, проблемні. Тому він для науки здебільшого постає в формі протиставлення різних предметів думки. Це спостерігається в тих випадках де розглядається єдність взаємовиключних існувань, коли одна властивість “А може бути” розглядається поряд із іншою властивістю “А не може бути”. Наявність знання “А може бути” і “А не може бути” виникає завдяки існуванню різних досліджень, різних сфер пізнання, які мали різні предмети пізнання, що уможливили створення цих двох альтернативних видів знання (наприклад: теза, що атом це неподільна частинка має антитезу, що атом - поділяється на частинки). Тому визначений (усвідомлений) об'єкт наукового пізнання (дослідження) виникає завдяки розумовій діяльності, яка започаткувала осмислення вже наявного знання. Тобто для започаткування наукового пізнання, як мінімум, має бути наявним в усвідомленій формі декартовий принцип “методологічного сумніву” як спосіб встановлення відношення до наявних знань. Це дозволяє вирізнитися в наступному. По відношенню до даного принципу, як започаткування наукового пізнання, усвідомлене незнання має розглядатися як підстава для започаткування мислення та пізнавального відношення до дійсності взагалі. Іншими словами: людина яка не мислить та не цікавиться пізнанням осмислено сумніватися не здатна, відповідно не може займатися наукою.

Поиск по сайту: