Зародження і розвиток Ісламу як релігії

Вчення ісламу (підкорення владі Бога) проголошуєтьсяМухаммедом після видіння йому у 610 році про всесвітній суд, що наближається (покарання і нагорода за діяння) і вчення про Аллаха, творця і суддю, котрий визначає долю людей.

П'ять основних обов'язків мусульманина є символом віри ("Немає іншого Бога окрім Бога, і Мухаммед його посланець"), обов'язкова молитва (п'ять разів на день), пожертвування (податки), піст у місяць Рамадан і паломництво до Мекки.

Трьома підгрунтями віри є писемно зафіксований за ОсманаКоран (Боже слово, 114 сур), Сунна (переказ звичаїв та висловів пророка) та Іджма (згода віруючих). За Алівідбувається розкол на сунітів та шиїтів (заперечення сунни). Шиїти вбачають в Алі правомірного спадкоємця пророка, якому протистоять хариджати і на пропозицію якого кожного віруючого може бути обрано керівником громади.

[ред.]Пророк Мухаммед

Мухаммед (570-632 роки життя), після проголошення вчення був змушений покинути Мекку.

16 липня 622 року відбувається Хіджра - прихід Мухаммеда до Ясріб-Медини, місто пророка; з цієї дати починається ісламське літочислення.

1 листопада 630 року відбувається повернення Мухаммеда до Мекки. Він очищує місто іКаабу, давнє арабське святилище, від служіння ідолам. Після цього нове вченя перемагає вАравії.

632 року Мухаммед померає в Медині.

[ред.]Обрані халіфи (632-661 роки)

632-634 роки - правління першого халіфа (спадкоємця) Абу-Бекра, що підкоряє відокремленіарабські племена і просувається до Сирії та Персії.

634-644 роки - правління Омара (володара правовірних), що перетворює національну арабську державу на теократичну світову імперію і створює мілітаризовану адміністрацію: командувач арабським окупаційним військом водночас стає цивільним намісником халіфа, релігійним головою та світським суддею. Омар здобуває Сирію та Палестину (Дамаск - 635року, Єрусалим - 638 року), Персію (здобуття Ктесіфону - 636 рік, битва під Нехавендою -642 року), його полководець Абн Бін аль Ас - здобув Єгипет (звільнення Александрії - 642року).

644-656 роки - правління Омейяда Османа, якого обирають халіфом і він продовжує загарбницьку політику: наступ арабів на Барку (642-645 роки). Намісник Дамаска Муавія бореться проти Візантії. Після загрози Александрії з боку візантійського флоту створюється арабський флот. Осман сприяв вивищенню Омейядів, через що і загинув від невдоволених його правлінням.

656-661 роки - правління Алі, двоюрідного брата і зятя Мухаммеда, що після боротьби проти вдови Мухаммеда Аїши (1-ша громадянська війна) і перемоги у битві на верблюдах підБасрою 656 року переносить столицю до Куфи: Медіна втрачає своє політичне значення. Муавія, намісник Сирії, бажає помститися за смерть свого двоюрідного брата Османа. Після безрезультатної битви Муавія проти Алі під Сіффіною у 657 році і третейського суду в Адрусі658 року (де частина перебіжчиків-хариджитів покидає Алі), Алі вбивають у 661 році хариджити.

[ред.]Династія Омейядів (661-750 роки)

[ред.]Політична історія

661-680 роки - правління Муавія, що посідає місце неспроможних синів Алі. Дамаск стає столицею. Відновлення адміністрації, фінансів й оподаткування. Напади на Візантію (із 667року). На Сході здобувають Кабул, Бухару і Самарканд.

680-683 роки - правління Язіда І, що перемагає Хусейна, сина Алі та його прибічників під Кербелою (10 жовтня 680 року - Страсний день шиїтів), яка стає місцем паломництва шиїтів.

685-705 роки - правління Абд аль-Маліка, що після придушення шиїтського та хариджитського повстань і ліквідації супротивників халіфату в Мецці знову відновлює єдність держави. Забезпечує панування в Північній Африці (здобуття Карфагена 698 року). Запровадження арабських грошей.

705-715 роки - правління Валіда І, за якого династія Омейядів здобуває найбільші досягнення: здобуття Трансоксанії, землі індусів та Іспанії. Тарік долає Гібралтарську протоку (Джебель-аль-Тарік) і знищує військо вестготів.

718 рік - невдала облога Константинополя.

732 рік - битва між Туром і Пуатьє зупиняє подальше просування арабів на Заході. Суспільна й економічна криза, яка виникає у зв'язку з податковим зрівнюванням навернених неарабів з арабами, повстання шиїтів і хариджитів, а також розлад між Омейядами іАббасидами призводять до краху імперії Омейядів.

750 рік - Мерван ІІ (правив у 744-750 роках) зазнає нищівної поразки в битві на Забі (притокаТигру. Кривавої лазні, влаштованої для Омейядів, що вижили, уникає лише Абд ар Рахман I, який в Іспанії засновує у 756 році Кордовський емірат Омейядів.

[ред.]Держава, суспільство

Арабська світова держава об'єднувала народи найрізноманітнішого походження і релігії. Попри ці особливості, завдяки релігії (іслам) і арабській мові, яка усюди стає панівною, оскільки Коран не дозволяється перекладати, швидко утворюється єдина арабська культура. Підкорені народи не навертаються і не примушуються до прийняття ісламу, а лише оподатковуються. Згодом виникають суперечки між пануючою арабською військовою кастою (лише військова служба, звільнення від податків) і підданими. Рівноправність, якої вимагає неарабська частина населення, згодом доводиться забезпечити.

[ред.]Династія Аббасидів (750-1258 роки)

[ред.]Політична історія

750-754 роки - правління першого аббасидського халіфа Абу ль Аббаса, який помер 754року.

754-775 роки - правління Аль Мансура (Переможця) - власне, засновника династії Аббасидів, котрий створює основу нової держави за допомогою перського допоміжного війська і у 762році засновує столицю Багдад. Домінування арабів закінчується, керівництво переходить до персів: запровадження перського придворного церемоніалу, державою керують візирі, реорганізація адміністрації за перським і візантійським зразками. Халіф, оточений своїм почтом, стає недосяжним для громадськості.

Розквіт халіфату за правління у 786-809 роках Гаруна аль Рашида (відомого з "Тисячі й однієї ночі"). Незважаючи на переможну боротьбу проти Візантії, починається політичний занепад держави: 788 року в Марокко стає самостійною династія Ідрісидів, 801 року уКайруані династія Аглабідів. По смерті Гаруна державі загрожує розпад у зв'язку з боротьбою між його синами.

столітті внутрішній розбрат, шиїтські повстання, вивищення самостійних династій (Тахіріди вХорасані) стають причиною позбавлення влади халіфа, який обмежується саном духовного глави всіх правовірних, тоді як вже наприклад з 936 року правління державою перебуває в руках Амір аль Умара (старшого еміра). Володарі незалежних династій невдовзі привласнюють цей титул собі.

У 940-1256 роках халіфат Аббасидів не має політичного значення.

1256 рік - вторгнення монголів до Персії.

1258 рік - здобуття і розорення Багдада монголами.

[ред.]Внутрішній розвиток

Незважаючи на великі зовнішньополітичні успіхи (панування в Середземномор'ї до ХІ-го століття включно, завоювання в ХІ-му столітті Індії), починається відокремлений розвиток релігійних сект, політичних й етнічних сфер (держави під владою власних династій з деспотичною формою правління). Вирішальним для всіх держав є просочування тюрків з VIIIстоліття, які в IX столітті при всіх ісламських дворах утворюють двірцеву гвардію. Їхні ватажки стають намісниками, здобувають владу. Гхаснавіди в Афганістані утворюють першу тюрську династію (962-1186 роки). Іслам зазнає втрат через Реконкісту в Іспанії та наСицилії.

[ред.]Культура

В ісламських центрах культури (Багдад, Дамаск, Каїр, Мекка, Самарканд) араби поєднуютьорієнтальні й елліністичні знання, і це становить підгрунтя для ісламської науки, яка в IX та вХ століттях досягає свого апогею і - передусім в Іспанії - чинить вплив на християнський Захід.

Поиск по сайту: