Основні методи наукового пізнання

Свідома цілеспрямована діяльність щодо формування і розвитку знань регулюється певними методами й прийомами. Існують методи емпіричного і теоретичного рівнів пізнання. Є також методи, котрі не можна однозначно віднести лише до одного з них.

Емпіричному рівню пізнання відповідають методи спостереження, експерименту, вимірювання, порівняння, опису.

Спостереження. Наукове спостереження на відміну від звичайного споглядання має смисл, мету і засоби, за допомогою яких суб’єкт пізнання переходить до предмета дослідження (явища, що спостерігається) і до продукту (результату) дослідження у вигляді звіту про спостережуване.

Вимірювання — це спостереження, яке фіксує не тільки якісні, а й кількісні характеристики об’єктів і явищ. Для цього необхідні деякі масштаби, еталони, правила, пристрої вимірювання.

Експеримент (від лат. experior — випробовую) — це таке спостереження, за допомогою якого явища вивчають при доцільно обраних або штучно створених умовах.

За допомогою спостереження, вимірювання, експерименту формується фактологічна база науки.

Науковий факт — це відображення реальності у висловлюванні. Він має бути зафіксований тим чи іншим уживаним у даній науці способом (протокол, стенограма, фотографія, аудіо- або відео­запис на магнітних і цифрових носіях інформації). Опис — це фіксація певними засобами суттєвих ознак об’єкта дослідження або результатів спостереження, вимірювання, порів­няння, експерименту.

Методи наукового пізнання подвійного призначення (для використання на емпіричному і теоретичному рівнях пізнання) включають мислений

Абстрагування (від лат. abstractio — віддалення) — метод наукового пізнання, що полягає в мисленому виділенні суттєвих, найістотніших рис, відношень, сторін предмета. За його допомогою формується ідеальний образ реальності.

Абстрагування може застосовуватись як до реальних, так і до абстрактних об’єктів, тобто до результатів попереднього абстрагування.

Аналіз — це метод пізнання, змістом якого є розчленування предмета дослідження на складові частини з метою їх детального і всебічного вивчення. Як складові частини цілісного об’єкта виступають його сторони, ознаки, властивості, відношення тощо. Синтез — це метод пізнання, протилежний аналізу, змістом якого є об’єднання раніше розчленованих частин предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез взаємно передбачають і обумовлюють один одного.

Індукція і дедукція. Це також парні, взаємопов’язані методи наукового пізнання. Різниця між ними ґрунтується на існуванні різних типів умовиводів — дедуктивного та індуктивного. Логічні форми індукції й дедукції розглянути у темі п’ятій даного навчально-методичного посібника.

Моделювання — метод пізнання явищ і процесів, що ґрунтується на заміні конкретного об’єкта дослідження (оригінала) іншим, подібним до нього (моделлю). Модель — це замісник об’єкта пізнання. Існує три групи різновидів моделей: 1) евристичні і дидактичні; 2) знакові і техніко-речові; 3) природні і штучні. Їх класифікація проведена за певними підставами. Модель виконує дві головні гносеологічні функції: інформативну (як джерело інформації) і кумулятивну (як засіб фіксації та збереження інформації).

Поиск по сайту: