Еволюція міжнародного ринку акцій

Розміри міжнародного ринку акцій порівняно з ринком міжнародних облігацій досить скромні. Так, обсяг нових випусків міжнародних акцій у 1999 р. становив лише 17,6 % нових емісій міжнародних боргових цінних паперів**. З одного боку, це пов'язано зі специфікою акцій як фінансового інструменту. Зокрема, акції є більш ризикованим фінансовим активом, ніж облігації. Тому міжнародні інвестори, особливо інституційні, традиційно віддають перевагу купівлі боргових зобов'язань, а не акцій. Порівняно обмежений попит на міжнародні акції спричиняє і порівняно обмежену їх пропозицію. Разом з тим структура

* Зрілі ринки — це фондові ринки, яким притаманні високий рівень капіталізації, консолідована торговельна система з високою часткою організованої біржової торгівлі, розвинута система організаційного і правового забезпечення торгівлі акціями тощо.

••Розраховано за: International banking and financial market developments / BIS Quarterly Review. February 2000; March 2001. P.2S.

міжнародних позичальників така, шо не всі вони мають можливість залучати необхідне фінансування через розширення акціонерного капіталу. Скажімо, міжнародні організації, національні уряди, органи місцевої влади тощо за своїм статусом позбавлені цієї можливості. Привілей залучення фінансування через ринок акцій належить виключно акціонерним компаніям фінансового і нефінансового секторів економіки.

З іншого боку, таке відставання міжнародного ринку акцій пояснюється повільним його розвитком упродовж 60—70-х років і, певною мірою, у 80-ті роки XX ст. Головна причина цього — недосконалість інституційного механізму ринку і складність координації дій з первинного і вторинного розміщення акцій на тогочасних міжнародних ринках. Але невеликий обсяг капіталів, який залучався через міжнародний ринок акцій у ці роки, був зумовлений ще кількома причинами. По-перше, тривалий час у багатьох країнах діяли обмеження на рух капіталів, у тому числі Й на вивіз вітчизняних цінних паперів. А в разі залучення фінансування з міжнародних ринків національні уряди віддавали перевагу боргу над фінансуванням через участь в акціонерному капіталі, оскільки не бажали, щоб іноземні групи контролювали великі сегменти національної економіки. Друга причина полягає у відсутності справді міжнародного вторинного ринку, на якому можна було б вільно перепродавати акції. Не було відповідних систем клірингу між країнами-емітентами і країнами-інвестора-ми, що перешкоджало як введенню в лістинг оригінальних акцій, так і торгівлі ними на іноземних ринках. Міжнародні акції перебували в обігу на ринках тих небагатьох країн, де це було дозволено. Зрештою, ще одна причина пов'язана з трансферним ризиком — небезпекою запровадження урядом заходів валютного контролю, які перешкоджають своєчасному виконанню зобов'язань в іноземній валюті. Навіть у тому випадку, коли компанії вдавалося розмістити свої акції за кордоном, спостерігалося повернення акцій на національні ринки, оскільки інвестори побоювалися втрат від раптового введення обмежень на вивіз капіталу країною, де розташована компанія-емітент. Усе це зумовило пошук механізмів інтернаціоналізації цього ринку цінних паперів. Таким механізмом стали міжнародні депозитарні розписки, які полегшили корпораціям вихід зі своїми акціями на фондові ринки інших країн.

Після лібералізації національних фінансових ринків у 80-ті роки міжнародний ринок акцій почав розвиватися більш інтенсивно — зросла конкуренція між національними фондовими ринками за залучення до лістингу іноземних акцій, розпочалася інтеграція національних ринків акцій. Але це не було прямим наслідком зростання транскордонної торгівлі іноземними акціями чи збільшення обсягів євроемісій. Основна причина — консолідація інституцій ринку, зміна технологій торгівлі та збільшення часу торгівлі цінними паперами, розвиток технологічної взаємодії національних фондових ринків розвинутих країн, які дали змогу здійснювати перехресний лістинг акцій корпорацій на закордонних ринках. Як наслідок, концепція "внутрішній ринок", котра тривалий час орієнтувала підприємців на ринки певної країни, значною мірою втратила своє значення. Фінансова криза 1987 р. призвела до різкого скорочення пропозиції міжнародних акцій, у тому числі й акцій, розміщуваних через депозитарні розписки. Лише з 90-х років XX ст. розвиток ринку міжнародних акцій почав набирати високих темпів. І нині випуски міжнародних акцій швидко зростають. Тільки останнім часом вони збільшилися майже у 2 рази — зі 120 млрд дол. США в 1997 р. до 214 млрд дол. у 1999 р.

Таблиця 12.1

Характеристика найбільших світових фондових бірж, 2000 р.

Джерело: Financial Transition in Europe and Central Asia: Challenges of the New Decade /Ed. L. Bocros, A. Fleming, C. Votana. Washington, 2001. P. 226.

Особливостями сучасного розвитку міжнародного ринку акцій є:

• постійне зростання випусків міжнародних акцій, що пояснюється як приватизацією компаній державного сектора в розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, так і розвитком процесу злиттів і поглинань у розвинутих країнах. Протягом 1983—1999 р. приватизація, здійснювана через емісію акцій, сприяла майже 11-разовому зростанню загальної капіталізації світових фондових ринків — з 3,4 трлн дол. до 35,0 трлн дол. США;

• міжкраїнний рух корпоративного акціонерного капіталу відбувається переважно через механізм депозитарних розписок, а не у формі іноземних акцій чи євроакцій;

• переважання прямої купівлі цінних паперів на зовнішніх фондових ринках над інвестуванням у іноземні акції на власному національному ринку;

• інтеграція боргового та акціонерного сегментів міжнародного ринку цінних паперів: з появою єврооблігацій, які конвертуються в акції, зростає взаємозв'язок ринків єврооблігацій і міжнародних акцій;

• посилення інтеграції найбільших національних ринків акцій, яке виявляється у взаємодії та консолідації їхніх торговельних і розрахунково-клірингових систем і, як наслідок, зростанні між країн них потоків капіталу (табл. 12.1).

Поиск по сайту: