Порядок проведення санаторно-курортного відбору, забезпечення путівками і направлення громадян на санаторно-курортне лікування

Насамперед слід визначитися, задля якої мети людина їде на курорт чи до санаторію - відпочинок, оздоровлення або лікування, оскільки від цього буде залежати не тільки очікуваний результат, а й відмінності у підходах як до підбору оздоровчого закладу, так і отримання чи придбання путівки.

Основна мета санаторно-курортного відбору полягає у покращенні результатів лікування та профілактики хвороб, закріпленні досягнутих результатів лікування, підвищенні ефективності використання санаторної мережі. Під час здійснення санаторно-курортного відбору обов’язково враховуються клінічний діагноз основного та супутніх захворювань, стадія розвитку та особливість перебігу хвороби, стан хворого та очікуваний вірогідний ефект санаторно-курортного лікування, від чого залежить вибір розташування та медичного профілю оздоровниці, що рекомендується, тривалість та сезонність санаторно-курортного лікування, надаються необхідні виписки та рекомендації лікаря оздоровниці. Облік безпосередніх результатів санаторно-курортного лікування здійснюється лікарем оздоровниці, а віддалених результатів (рівень досягнення та ефективність санаторно-курортного лікування) – лікарем за місцем проживання чи роботи хворого після його повернення з санаторію. Отримані дані збираються, аналізуються та систематизуються для подальшого удосконалення санаторно-курортного лікування та відбору, що призведе до покращення санаторно-курортної галузі в цілому.

Основною складовою санаторно-курортного відбору, відповідно наказу № 580 МОЗ України є встановлення показань до санаторно-курортного лікування за даними встановленого клінічного діагнозу основного та супутніх захворювань, результатами медичного спостереження, проведеного лікування хворого, даних лабораторних та клінічних досліджень. Встановлені дані дозволяють визначити перелік санаторно-курортних закладів, які в найбільшій мірі відповідають завданням лікування конкретного хворого.

Протипоказання для санаторно-курортного та відновлювального лікування поділяються на загальні та спеціальні. Загальні протипоказання не залежать від конкретного діагнозу окремого хворого, який має показання для санаторно-курортного лікування, і характерні для усіх хворих, що мають ту чи іншу супутню патологію або стан. Спеціальні протипоказання, як правило, залежать від профілю конкретного захворювання або стану хворого. Деякі протипоказання з часом можуть бути зняті у разі зміни стану хворого, а застосування новітніх методів лікування у санаторно-курортній практиці постійно зменшує перелік захворювань, які є протипоказаннями до санаторно-курортного лікування.

При вирішенні питання щодо вибору того чи іншого санаторно-курортного закладу, крім основного діагнозу, необхідно враховувати стадію хвороби, наявність або відсутність супутніх захворювань, ступінь порушення функцій окремих органів та систем, здатність хворого до самостійного пересування та самообслуговування, при цьому враховуються не тільки лікувальні фактори та кліматичні характеристики оздоровниці, але й умови доставки хворого до неї (відстань, вид транспорту, пересадки тощо).

Відбір хворих на санаторно-курортний етап медичної реабілітації проводиться у відповідності з Положеннями, які затверджуються керівництвом структури, що приймає хворих на лікування, та Міністерством охорони здоров’я України.

Після здійснення санаторно-курортного відбору хворий отримує основний документ, що засвідчує потребу у санаторно-курортному лікуванні і є однією з підстав для видачі хворому санаторно-курортної карти та путівки – довідку для отримання путівки форми № 070/о, про що робиться відмітка в медичній карті амбулаторного хворого. Після її отримання хворий, за наявності санаторно-курортної путівки, повинен звернутися у заклад охорони здоров’я, який її видав, по санаторно-курортну карту. Наступним етапом після проведення відбору є направлення хворого на санаторно-курортне лікування, для чого він повинен оформити санаторно-курортну карту за формою № 072/о. У разі направлення на санаторно-курортне лікування хворого нервово-психічними розладами в анамнезі – дані психоневрологічного обстеження. У випадку, коли санаторно-курортна путівка придбана особою в особистому порядку безпосередньо в оздоровниці, оформлення санаторно-курортної карти можна здійснити в лікувально-профілактичному закладі (поліклініці, амбулаторії) за місцем розташування оздоровниці. При цьому хворий буде змушений за власний рахунок сплатити вартість усього необхідного обсягу діагностичного обстеження, передбаченого санаторно-курортною картою. Санаторно-курортна карта видається лікарем після пред’явлення путівки на санаторно-курорторне лікування і без якої путівка не буде дійсною.

В санаторно-курортну карту лікар повинен внести результати наступних обстежень:

· клінічні аналізи крові та сечі;

· для осіб старших 40 років, або хворих, направлених для санаторно-курортного лікування за профілем серцево-судинних захворювань (або суміжними профілями, супутніми захворюваннями) – дані електрокардіографії;

· флюорографії або рентгенологічного дослідження органів грудної клітини (якщо з часу останнього обстеження пройшло більше 6 місяців);

· при захворюваннях органів травлення – дані ультразвукового дослідження органів черевної порожнини;

· в разі необхідності, для уточнення діагнозу проводяться додаткові дослідження: визначення залишкового азоту крові, дослідження очного дна, шлункового соку, печінкові, алергологічні проби та ін.;

· для жінок та вагітних – обов’язковим є наявність консультативного висновку гінеколога (акушера-гінеколога) та обмінної карти (для вагітних);

· при основному або супутніх захворюваннях урологічних, оторинолярингологічних, шкірних, гематологічних, та ін. – висновки відповідних спеціалістів.

В деяких оздоровницях здійснюється надання санаторно-курортних послуг для дитини (двох дітей) у супроводі дорослого. В такому разі дорослий повинен оформити на себе всі необхідні форми, зазначені вище, а санаторно-курортна карта для дітей та підлітків оформляється за формою № 76/о з проведенням передбаченого цією формою обсягу обстежень.

Крім того, відповідно до „порядку направлення дітей на санаторно-курортне лікування”, на кожну дитину повинна видаватися окрема дитяча путівка за формою 077/0.

Хворі можуть забезпечуватися санаторно-курортними путівками за наступними варіантами:

• придбання в особистому порядку за власні кошти;
• забезпечення за рахунок коштів фондів соціального страхування;
• придбання за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, або коштів їх профспілкових комітетів чи їх різноманітних фінансових структур, створених для реалізації конкретних цілей;
• забезпечення за рахунок цільових коштів державного бюджету;
• забезпечення за рахунок коштів установ і відомств, які мають на балансі власні санаторно-курортні заклади.

Придбання санаторно-курортних путівок в порядку особистого звернення за власні кошти, як правило, здійснюється через спеціалізовані туристичні агенції та компанії, або безпосередньо в санаторно-курортному закладі, який має для цього відповідний підрозділ з реалізації путівок, чи у відповідального працівника. Слід зазначити, що такий спосіб отримання путівки не звільняє особу від необхідності оформлення санаторно-курортної карти, без якої путівка вважається недійсною. Також, з метою підвищення ефекту від санаторно-курортного лікування, не зайвим буде і проведення належним чином санаторно-курортного відбору для отримання відповідних рекомендацій фахівців щодо підбору оздоровниць з урахуванням індивідуальних показань/протипоказань, кліматичної зони, природних лікувальних факторів, інфраструктури тощо.

За рахунок коштів Фондів соціального страхування здійснюється забезпечення путівками на санаторно-курортне та відновлювальне лікування лише тих осіб, які відповідно до законодавства вважаються застрахованими. Надання застрахованим особам послуг, пов’язаних із санаторно-курортним лікуванням, здійснюється виключно за наявності медичних показань.

Відповідно до статті 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням”, застрахована особа та члени її сім’ї (а також особа, яка навчається у вищому навчальному закладі), мають право на отримання санаторно-курортного лікування за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, оздоровлення в спеціалізованих оздоровчих закладах (у тому числі дитячих) у порядку і на умовах, визначених правлінням Фонду. В даному випадку застрахованою особою є найманий працівник та інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, які в установленому законодавством порядку отримали санаторно-курортну путівку оздоровниці. Умови отримання санаторно-курортного лікування застрахованими особами і членами їх сімей, сплаченого за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, визначено постановою правління Фонду від 25.02.2009 № 12 “Про затвердження порядку отримання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортного лікування, що сплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності”.

Забезпечення путівками для санаторно-курортного лікування потерпілих, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, що передбачено Положенням про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання путівками для санаторно-курортного лікування, затвердженим постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 31.10.2007 р. № 49.

В Україні діє порядок забезпечення санаторно-курортними путівками громадян за рахунок коштів державного бюджету України, визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 р. № 187. Відповідно до неї, інваліди усіх категорій, особи, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особи, зазначені у статтях 6-1 - 6-4 Закону України “Про жертви нацистських переслідувань”, особи, які проживають в інтернатних установах системи Мінпраці, інваліди, що навчаються на денному відділенні у навчальних закладах, учасники бойових дій, ветерани війни, особи, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” забезпечуються санаторно-курортними путівками органами праці та соціального захисту населення.

Особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, санаторно-курортна путівка надається згідно із Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2000 р. № 800.

Порядок забезпечення хворих громадян України санаторно-курортними путівками за рахунок коштів державних установ і відомств, підприємств, організацій, їх профспілкових комітетів або фінансових структур здійснюється відповідно до нормативних документів останніх.

Після оформлення путівкі конкретному хворому, у спеціальному обліковому журналі здійснюється відповідний запис.

Після того, як хворий отримав путівку на санаторно-курортне лікування, він від’їжджає до оздоровниці відповідно до терміну дії путівки. У разі виникнення будь-яких ускладнень, які тягнуть за собою неможливість вчасного прибуття до санаторно-курортного закладу, необхідно бажано в письмовому вигляді попередити керівництво, або відповідних працівників (з маркетингу чи реалізації путівок) про ситуацію, що склалася. Не виключено, що за наявності вільних місць можливо буде здійснити перенесення терміну дії путівки. День прибуття та день від’їзду хворого з санаторно-курортного закладу входять у термін санаторно-курортного лікування (термін дії путівки).

При надходженні хворого до оздоровниці він повинен бути прийнятим на лікування незалежно від часу прибуття. У приймальному відділенні або реєстратурі хворий надає черговій медичній сестрі або реєстратору путівку та санаторно-курортну карту, яка зберігається в медичній картці стаціонарного хворого (історії хвороби). Після первинного огляду лікуючим лікарем санаторію хворому видається санаторно-курортна книжка, в якій зазначаються діагноз та призначені лікувальні процедури. Санаторно-курортна книжка надається хворим в бальнео-фізіотерапевтичні та інші лікувально-діагностичні підрозділи санаторно-курортного закладу де в ній відмічається проведене лікування. Разом з цим, слід зауважити, що основним юридичним документом про проведене хворому лікування є медична картка стаціонарного хворого (історія хвороби) в якій лікуючий лікар зазначає призначений та проведений діагностично-лікувальний комплекс, проведені консультації та огляди хворого (щоденники), зміни у призначеному лікуванні та, за наявності, відмови хворого від призначеного лікування.

Курорт (санаторій), перебування на якому веде до погіршення стану здоров’я хворого, вважається для нього протипоказаним. При встановленні протипоказання лікарі повинні керуватися затвердженими Міністерством охорони здоров’я України загальними протипоказаннями, які унеможливлюють направлення хворих на санаторно-курортне лікування, враховуючи в кожному окремому випадку не тільки форму та стадію захворювання, але і ступінь небезпеки перебування на курорті (санаторії) для хворого та для оточення.

Для встановлення протипоказань перебування хворого у санаторно-курортному закладі, в ньому створюється лікарсько-консультативна рада, головою якої є керівник оздоровниці, а до складу входять заступник керівника з медичної частини, завідувач відділенням, лікуючий лікар та, за необхідності, консультанти за спеціальностями. Рада визначає, наявність у хворого протипоказань до санаторно-курортного лікування, можливість залишення хворого в оздоровниці для кліматичного, медикаментозного та іншого лікування, необхідність його госпіталізації (переведення до лікарні), або евакуації за місцем проживання, необхідність виділення хворому супроводжуючого для здійснення евакуації.

При встановленні у хворого протипоказань до санаторно-курортного лікування лікарсько-консультативна рада оздоровниці складає акт у трьох екземплярах, один з яких направляється на адресу вищого органу охорони здоров’я (обласного або міського відділу охорони здоров’я за місцем проживання хворого), другий – на адресу лікувального закладу, який видав санаторно-курортну карту, для проведення по кожному з актів розслідування причин невірного відбору та направлення хворих на санаторно-курортне лікування та притягнення винних у цьому до відповідальності, третій екземпляр акту залишається в оздорониці. У разі направлення хворого не за рахунок його власних коштів, копія акту направляється на адресу робочого органу організації, за рахунок коштів якої була придбана санаторно-курортна путівка. Усі дані про виявлених хворих з протипоказаннями фіксуються у відповідному журналі, медичній картці стаціонарного хворого (історії хвороби), санаторно-курортній книжці та зворотному талоні санаторно-курортної путівки.

Строк встановлення протипоказань перебування хворого в санаторно-курортному закладі не повинен перевищувати п’ять діб з моменту поступлення його до оздоровниці.

При здійсненні евакуації хворих з санаторно-курортного закладу керівництво оздоровниці повинно максимально сприяти хворому у його проведенні (придбання проїзних квитків, доставка до транспортних терміналів), а за необхідності, відповідно до рішення лікарсько-консультативної ради забезпечити супроводжуючим.

Окремим випадком направлення на санаторно-курортне лікування є направлення хворих на медичну реабілітацію до реабілітаційних відділень санаторно-курортних закладів. Особливість його полягає у тому, що хворий направляється відбірковою комісією закладу охорони здоров’я безпосередньо із стаціонару лікувального закладу, оскільки медична реабілітація є одним із важливих та невід’ємних етапів стаціонарного лікування. Такий порядок направлення хворих забезпечує дотримання основних принципів медичної реабілітації: раннього початку відновлювального лікування, його послідовності та наступності в наданні медичної допомоги. При цьому якнайкраще реалізується схема відновлювального лікування “стаціонар-реабілітаційне відділення-амбулаторія”, яка дозволяє закріпити досягнуті в стаціонарі позитивні результати лікування, провести подальше відновлення порушених та компенсацію втрачених у зв’язку з захворюванням функцій, попередити виникнення рецидивів хвороби. Крім того, хворі зобов’язані після закінчення терміну реабілітації повернути зворотний талон путівки в комісію, яка її видала, що забезпечує оцінку ефективності медичної реабілітації фахівцями, які прийняли рішення про необхідність її проведення.

Поиск по сайту: