Загальна характеристика програм відновного санаторно-курортного лікування

Стандартизація програм санаторно-курортного лікування є необхідною умовою досягнення максимальної ефективності лікувально-оздоровчих закладів. Програми санаторно-курортного (спеціалізованого, нозологічно-орієнтованого, етапного) відновлювального лікування, згідно існуючих клінічних досліджень співставлення ефективності та у відповідності до новітніх науково-методичних розробок, узагальнених та викладених у вигляді висновків-рекомендацій, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров’я України № 56 від 06.02.2008 “Про затвердження клінічних протоколів санаторно-курортного лікування в санаторно–курортних закладах (крім туберкульозного профілю) для дорослого населення”, та наказом Міністерства охорони здоров’я України № 242 від 12.05.2008 “Про затвердження стандартів санаторно-курортного лікування дітей з соматичною патологією”. Вони засновані на максимально можливій та клінічно допустимій, ретельно узгодженій із перебігом, стадійністю та активністю основної патології із обов’язковим урахуванням суміжних змін (ступеню ураженої функції, функціональної спроможності) задля гарантованого запобігання ускладнень з боку супутньої патології. Клінічний протокол – нормативний документ, що визначає вимоги до виконання медичної допомоги хворому при певному захворюванні, з певним синдромом або при певній клінічній ситуації в медичній організації.

Методи лікування, що включені у протоколи, мають доведену ефективність та найчастіше використовуються при лікуванні даного захворювання. При цьому оптимізований перелік можливих методів лікування на санаторно-курортному етапі. Методи терапії лікар може використовувати послідовно або комбіновано, з урахуванням протипоказань.

Впровадження стандартів у санаторно-курортне лікування дозволило підвищити якість надання медичної допомоги на санаторно-курортному етапі. Для лікаря клінічний протокол економить час на роздуми, значно зменшую кількість помилок і сприяє захисту лікаря від судового переслідування. Пацієнт, у свою чергу, гарантовано одержує найбільш ефективне, сучасне, безпечне і економічне лікування. Наявність регламентованих клінічних протоколів також вигідна для адміністрації лікувальної установи, оскільки дає можливість контролювати дії лікаря, обчислювати економічні витрати на діагностику та лікування. Шляхом введення стандартів діагностики та лікування, а також диференційованих підходів до термінів санаторно-курортного лікування, досягається мета підвищення якості надання санаторно-курортних послуг у курортно-рекреаційних закладах різних форм власності.

Структура реабілітаційних лікувально-відновлювальних комплексів заснована на попередній діагностиці, квазімоніторному супроводі у реабілітаційному та постреабілітаційному періодах із визначенням індивідуальної функціональної соціальної спроможності, із можливістю соціальної адаптації та повернення до праці, а також максимального наближення до усереднено здорового контингенту.

Щодо загальної структури санаторно-курортного відновлювального лікування, то слід зазначити, що будь-який реабілітаційний комплекс поряд із обов’язковими, нозологічно-орієнтованими складовими, включає кілька неодмінних загальних компонентів:

· комплекс попередніх адаптаційних заходів щодо ініціації санаторно-курортного відновлювального лікування;

· тестування реальної функціональної спроможності суміжних систем та органів;

· санаторно-курортні оздоровчо-загартовувальні заходи;

· визначення наявного відновлювального резерву стосовно ураженої системи;

· визначення (прогнозування) ймовірного обсягу відновлення активності;

· соціально-побутові аспекти (потреби/вимоги) відновлення активності;

· морально-етичні аспекти реабілітаційного лікування;

· дотримання етапності, послідовності, адекватності психологічного налаштування на очікуваний результат;

· забезпечення методологічної реабілітаційної опіки на післяреабілітаційному етапі відновлення функціональної спроможності;

· реалізація у повному обсязі соціально-виробничої та побутової адаптації;

· “нозологічне” виховання (“школи” пацієнтів за профілями захворювань) адекватного дозування відновлювальної функції на подальших етапах медичної реабілітації.

Реабілітаційні програми за термінами (тривалістю) поділяються на регламентовані (із затвердженими термінами початку та закінчення) та індивідуальні (приватні, орієнтовані на індивідуальну сприйнятливість, адекватність реагування). Виділяють:

· цільові (орієнтовані на конкретний клінічно функціональний результат);

· загально орієнтовані (стосовно стану пацієнта взагалі поза профілем основної патології).

Щодо інтенсивності відновлювальних та медичних реабілітаційних програм прийнято розрізняти комплекси:

· щадної інтенсивності;

· звичайної інтенсивності;

· інтенсифіковані (відповідно до максимальної відновлювальної спроможності та відповіді зацікавлених систем організму).

Принципово важливим в організації санаторно-курортного відновлювального лікування є відсутність деяких протипоказань для їх здійснення, а саме (подані у порядку зменшення важливості):

· загострення патології, з приводу котрої здійснюються реабілітаційні заходи;

· декомпенсація діяльності серцево-судинної системи (а також часті спонтанні напади стенокардії – нестабільна стенокардія);

· дихальна недостатність (а також часті спонтанні напади ядухи);

· гострий запальний процес (поза залежністю від обсягу та локалізації);

· специфічні процеси;

· дестабілізований онкологічний процес (допустимими є певні неінвазивні та неапаратні відновлювальні заходи у період пасивності протионкологічних заходів та протионкологічної терапії).

Відповідно загальноприйнятої структури клінічного протоколу до опису санаторно-курортного лікування того чи іншого захворювання звичайно входить його назва, шифр по МКХ-10, окремі протипоказання, перелік обов’язкових та додаткових діагностичних методик, необхідних консультацій спеціалістів, тип санаторного режиму, дієта, обсяг методів кліматотерапії, рухового режиму, бальнеотерапії, апаратної фізіотерапії, додаткових необхідних процедур, термін лікування та показники його якості.

Після закінчення лікування хворому видається відривний талон санаторно-курортної карти для подання в поліклініку, яка її видавала, та санаторно-курортна книжка з даними про проведене в оздоровниці обстеження та лікування, його ефективності, рекомендаціями по режиму праці, харчування та відпочинку.

Поиск по сайту: