Законодавство про ЗЕД і правове регулювання розгляду господарських спорів у міжнародних судах

Враховуючи юридичну силу нормативно-правових актів, система законодавства про ЗЕД може бути представлена таким чином:

Акти вищої юридичної сили.

Конституція України (зокрема, положення щодо визначення виключно за­конами засад зовнішньоекономічної діяльності - п. 9 ст. 92; щодо закріплення за Кабінетом Міністрів України такого повноваження, як організація та забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи, - п. 8 ст. 116.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003р., який містить Розділ VII «Зовнішньоекономічна діяльність», що складається з двох глав, перша з яких (гл. 37 «Загальні положення» містить 13 статей; гл. 38 «Іноземні інвестиції» містить основні положення щодо правового режиму такого різновиду зовнішньоекономічної діяльності, як іноземне).

Закон України від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» (Закон «Про ЗЕД») - акт малої кодифікації, спеціально присвячений регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; складається із 39 статей.

Закони, що визначають умови дії міжнародних договорів в Україні (від 10.12.1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» та від 22.12.1993 р. «Про міжнародні договори України») та низка законів про ратифікацію міжнародних договорів за участю України - двосторонніх, багатосторонніх, універсальних (Закон України від 16.03.2000 р. «Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами»; Закон України від 10.01.2002 р. «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів»).

Митний кодекс України від 12.12.1991 р. і Закон України від 05.04.2001 р. «Про Митний тариф України» регулюють відносини, пов'язані з перетином митного кордону України та сплати мита;(з 13.03.12. прийнято нову редакцію, вступає в дію 01.05.12 р.)

Закон України від 24.02.1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначає правовий статус цього юрисдикційного органу, що вирішує спори між українськими та іноземними суб'єктами господарювання за умови наявності від­повідної домовленості між ними.

Закон України від 02.12.1997р. «Про торгово-промислові палати в Україні» визначає правове становище цих організацій, у тому числі повноваження у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Закони, що регулюють договірні відносини у сфері ЗЕД: від 7.11.1994 р. «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні»; від 15.09.1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах» (в редакції Закону від 04.10.2001 р.); від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»; від 14 серпня 1999 р. «Про угоди про розподіл продукції»; від 7 вересня 1999 р. «Про концесії» та від 14.12.1999 р. «Про концесії на будівництво автомобільних доріг»; від 04.07.2002 р. «Про забезпечення реалізації інвестиційних проектів у Туркменістані».

Постанова Верховної Ради України від 19.12.1992 р. «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності».

Укази Президента України:

від 05.03.2002 р. № 217/2002 «Про Порядок здійснення зовнішніх відносин Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями»;

Положення про Державну службу експортного контролю в Україні, затв. Указом Президента України від 17.-4.2002 р. № 342/2002;

від 25.06.2002 р. «Про порядок здійснення захисту прав та інтересів України при розгляді справ у закордонних юрисдикційних органах».

Акти Уряду:

Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»;

Постанови КМУ: від 19.02.1996 р. № 229; від 29.04.1999 р. № 756 від 29.04.1999 р. № 756 (у редакції постанови КМУ від 11.10.2002 р. № 1493); від 04.04.2001 р. № 327; від 15.02.2002 р. № 155; від 30.03.2002 р. № 445 від 12.12.2002 р. № 1861; від 12.12.2002 р. № 1862; від 12.12.2002 р. № 1863; від 12.12.2002 р. № 1864; від 24.02.2003 р. № 77-р.

Спільні постанови КМУ та Нацбанку України: від 28.08.2001 р. № 1124 «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиван­ням грошей (FATF)»; від 10.10.2001 р. № 1371 «Про Порядок підготовки та реа­лізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями»;

Відомчі нормативно-правові акти:

Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Міністерства економіки та з питань екоєвропейської інтеграції України від 06.09.2001 р. № 201;

Положення про валютний контроль, затверджене постановою Правління НБУ від 08.02.2000 р. № 49 (з наступними змінами та доповненнями);

Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у наці­ональній та іноземній валюті, затв. постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492;

Накази Державної податкової адміністрації та Державної митної служби

До джерел правового регулювання міжнародного комерційного арбітражу в Україні можна віднести:

- Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж»;

- ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

- норми Господарського процесуального кодексу України, що стосуються процедури відводу державного суду з непідсудності;

- Закон України «Про виконання в Україні іноземних судових рішень»;

- Закон України «Про міжнародне приватне право»;

Норми дво- і багатосторонніх міжнародних договорів з питань міжнародного комерційного арбітражу, учасницею яких є Україна:

- Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р.

- Нью-Йоркську конвенцію 1958 р. про визнання та примусове виконання іноземних арбітражних рішень.

3. Учасники та суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.

Учасниками ЗЕД є різні категорії осіб, які за їх рольовими функціями та повноваженнями можна поділити на такі групи:

• суб'єкти ЗЕД (особи, які безпосередньо здійснюють зовнішньоекономічну діяльність);

• особи, що забезпечують функції (в комплексі чи окремо визначені) щодо управління ЗЕД;

• споживачі в широкому розумінні (громадяни, суб'єкти господарювання, негосподарські організації);

• посередники (особи, які надають суб'єктам ЗЕД послуги організаційного, консультаційного та іншого характеру щодо сприяння в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності).

Відповідно до ст. З Закону «Про ЗЕД», суб'єктами ЗЕД в Україні є:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні, які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстрова­ні як такі в Україні, які мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Суб'єкти ЗЕД мають права та обов'язки (загальні та спеціальні), що є обов'язковими елементами їх правового статусу. До категорії загальних входять права та обов'язки, притаманні усім суб'єктам господарювання. До категорії спеціальних належать права та обов'язки, якими наділяються суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в процесі її здійснення.

До другої категорії учасників ЗЕД належать суб'єкти, що здійснюють організаційно-управлінські повноваження у сфері ЗЕД. Насамперед це державні органи та органи місцевого самоврядування. Подібні за своїм характером функції на регіональному та локальному рівнях можуть виконувати й господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, банківські та фінансові холдингові групи - щодо своїх учасників, материнське підприємство - щодо своїх дочірніх підприємств. Проте правові засади та коло повноважень першої (органи держави та органи місцевого самоврядування) та другої групи суб'єктів організаційно-господарських повноважень у сфері зовнішньоекономічної діяльності (недержавні господарські об'єднання, холдингові компанії тощо) відмінні. В першому випадку коло повноважень досить широке і визначається на рівні закону, а в другому - значно вужче (лише щодо обмеженого кола суб'єктів і в межах, не заборонених законом), що фіксується в локальних документах (установчих документах та/або договорах між членами групи).

4. Арбітраж ad hoc.

Арбітраж ad hoc, це ситуація, коли сторони, між якими виник спір, домовляються про його передачу на вирішення певному складу третейського суду (арбітрам), кількісний та персональний склад яких сторони визначають за домовленістю між собою, тобто складу арбітрів, компетентному розглянути спір, що виник між сторонами, та винести по ньому рішення, яке буде обов'язковим для обох сторін.

Організаційно арбітраж ad hoc становить собою певний склад третейських суддів (одноособовий арбітр або певна непарна кількість арбітрів), які належним чином призначені сторонами спору або певним компетентним органом на підставі арбітражної угоди, яку між собою уклали сторони. Сформований таким чином склад третейського суду має повноваження розглянути певний спір і винести арбітражне рішення, яке буде обов'язковим для сторін даного спору. Таким чином, варто добавити, що арбітраж ad hoc це не тільки певний склад третейського суду, компетентного розглядати певний спір, а й арбітражний процес, згідно з яким цей спір буде розглянуто. Даний процес має відбуватися відповідно до процедури, погодженої сторонами спору, а за відсутності погодженої процедури — згідно з процедурою, яку вправі обрати самі третейські судді.

Арбітраж ad hoc є класичною формою третейського судочинства і втілює в собі всі класичні атрибути, притаманні йому як альтернативному способу вирішення спорів. До змісту арбітражних угод, у яких сторони передбачають арбітраж ad hoc, відносяться такі питання як: кількісний склад третейського суду, порядок обрання або призначення третейських суддів, визначення мови і місця проведення арбітражу, строків та порядку надання письмових заяв сторін та доказів, а також інші питання, безпосередньо пов'язані з процедурою, якої в подальшому має додержуватися третейський суд при розгляді даного спору. На практиці, при укладання арбітражних угод, які передбачають арбітраж ad hoc, випадки, коли сторони регламентують усі або більшість питань процедури, згідно з якою має відбуватися розгляд спору, зустрічаються рідко. Як правило, сторони домовляються про кількісний склад арбітражного суду, мову розгляду та місце проведення арбітражу, не врегульовуючи всі інші важливі питання, що призводить до негативних наслідків у разі звернення до арбітражу ad hoc.

Для того, щоб, з одного боку, полегшити сторонам погодження арбітражної процедури, а з іншого боку, внести певну уніфікацію в процесуальні аспекти діяльності арбітражів ad hoc, під егідою ООН були розроблені регламенти, які рекомендуються для застосування арбітражами ad hoc. До таких регламентів можна віднести: арбітражний Регла­мент ЄЕК ООН 1966 p.; правила міжнародного комерційного арбітражу Економічної комісії ООН для Азії та Далекого Сходу (ЕКАДС) 1966 p.; арбітражний регламент Комісії ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) 1976 р. Під регламентами міжнародних комерційних третейських судів слід розуміти збірник (зібрання) процедурних норм, які регулюють процедуру розгляду спору, починаючи з порушення справи і закінчуючи ви­несенням арбітражного рішення. При арбітражі ad hoc застосування положень того чи іншого регламенту можливе тільки за домовленістю сторін спору, а за відсутності такої домовленості — за рішенням складу третейського суду. Домовленість сторін про застосування певного регламенту можлива як у формі прямого поси­лання на цей регламент в арбітражній угоді, так і шляхом домовленості про це на початковому етапі розгляду спору по суті. До по­ложень регламенту, що буде застосовуватися при розгляді певного спору, сторонами можуть вноситися зміни та доповнення. Після виконання арбітражем ad hoc своїх обов'язків, тобто після розгляду спору та винесення арбітражного рішення, його існування як третейського суду припиняється.

Поиск по сайту: