АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК

Читайте также:
  1. Вимоги до визначення поняття у словнику
  2. Він може перекласти цей текст без словника.
  3. Економічний словник
  4. Енциклопедичні словники, їх роль у навчанні та проф. діяльності.
  5. Етап автоматизації дій учнів з новими ЛО активного словника
  6. Завдання 4. Запишіть десять словників з Вашого фаху. Якими з них вам доводилося користуватися?
  7. Завдання, принципи та зміст словникової роботи
  8. КОРОТКИЙ ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
  9. КОРОТКИЙ словник ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ
  10. КОРОТКИЙ СЛОВНИК МЕДИЧНИХ ТЕРМІНІВ
  11. Короткий словник політологічних термінів
  12. Короткий термінологічний словник

Абсентеїзм (лат. absentia – відсутність) – це байдуже ставлення лю­дей до реалізації своїх політичних прав, свідоме ухилення під здій­снення своїх громадянських обов’язків, передусім від участі у ви борах, що розглядається як одна з форм пасивного протесту проти виборчої системи і політичної системи суспільства взагалі.

Абсолютне вето – це право глави держави відхилите ухвалений пар­ламентом законопроект, внаслідок чого він автоматично знімається з парламентського розгляду і не може бути прийнятий повторно.

Ад Хок (лат. ad hoc – для цього, стосовно цього, для певного випад­ку) – принцип парламентської практики, який дозволяє Верхо­вній Раді України у разі необхідності прийняти рішення про од­норазове відхилення від процесуальних процедур, передбачених її Регламентом.

Акламація (лат. ассlamо – виголошую) – це спосіб ухвалення рішен­ня представницьким органом влади без підрахунку голосів – на основі реакції депутатів, що виявляється у відповідних вигуках чи репліках.

Активне (лат. actiυus – діяльний) виборче право – це право грома­дянина обирати своїх представників до органів публічної влади.

Альтернативна (фр. alternat – чергування; від лат. alternus – змінний, інший) (невійськова) служба – це державна служба поза Збройними Силами та іншими військовими формуваннями, що запроваджується замість проходження строкової військової служ­би і має на меті виконання обов’язку перед суспільством, на яку направляються громадяни, проходження військової служби яки­ми є неможливим, оскільки суперечить їхнім релігійним переко­нанням, а самі вони належать у зв’язку з цим до релігійних органі­зацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Альтернативні законопроекти – це законопроекти, які містять положення, що регулюють однакове коло питань та повторюють за сво­єю суттю положення щодо регулювання одних і тих же суспільних відносин.

Апатрид (гр. απατρίς – той, хто не має вітчизни) – це особа без грома­дянства, тобто особа, яку жодна держава не вважає своїм громадя­нином (підданим).

Армія (фр. armée – військо; від лат. аrmare – озброювати) – це сукупність збройних сил певної держави.

Багатомандатний виборчий округ – це виборчий округ, від якого може бути обрано два чи більше кандидатів.

Біпатрид (лат. bis – двічі + гр. πατρίς – батьківщина) – це особа, яка є громадянином (підданим) двох чи більше держав.

Бюджет (від староангл. budget – сумка) – це затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків держави або окремої територіальної громади на певний строк, що являє собою форму утворення й використання фінансових ресурсів, необхідних для за­безпечення їх завдань і функцій протягом бюджетного періоду є їх головним фінансовим планом і централізованим фондом коштів.

Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему держави

Верховна Рада України – це парламент України, що являє собою єдиний загальнонаціональний, постійно діючий, однопалатний колегіальний виборний представницький орган законодавчої влади у складі 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом та­ємного голосування строком на п’ять років.

Вибори – це форма безпосереднього народовладдя, зміст якої поля­гає у волевиявленні народу з метою формування представницьких органів держави чи місцевого самоврядування та обрання посадових осіб цих органів шляхом голосування.

Виборці – це громадяни України – суб’єкти виборчого процесу, які мають право голосу, а відтак, право брати участь у виборах Прези­дента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, се­лищних, міських голів.

Виборча кампанія – це сукупність заходів, здійснюваних суб’єктами виборчого процесу з метою висунення та проведення своїх канди­датів до представницьких органів державної влади або місцевого самоврядування.

Виборча квота (лат. quot – скільки) – це передбачена законом кількість голосів виборців, необхідних для обрання одного депутата від відповідного виборчого округу, тобто для отримання політич­ною партією (виборчим блоком політичних партій) – суб’єктом виборчого процесу одного депутатського мандата у парламенті, який обирається за партійно-представницьким принципом на основі пропорційної виборчої системи, що визначається шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців на число депутат­ських мандатів виборчого округу або місць у парламенті, кількість яких встановлена законом.

Виборча система – це встановлений законодавством держави поря­док організації і проведення виборів до її представницьких органів та порядок формування виборних органів держави.

Виборчий блок (англ. bloc – союз, об’єднання) – це об’єднання двох чи кількох політичних партій, утворене для досягнення спільних політичних цілей, передусім з метою спільної участі у виборчому процесі шляхом висування своїх кандидатів на парламентських або місцевих виборах єдиним списком.

Виборчий бюлетень (фр. bulletin, італ. bollettino – записка, листок; від пізньолат. bulla – документ, засвідчений печаткою) – це виборчий документ встановлених змісту й форми, призначений для таємного голосування на виборах, за яким проводиться голосування і здій­снюється підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях.

Виборчий процес – це спрямована на формування якісного та кіль­кісного складу представницьких органів публічної влади та обрання виборних посадових осіб держави діяльність суб’єктів ви­борчого права з реалізації закріплених процесуальними нормами юридичних прав і обов’язків шляхом здійснення в певній послі­довності низки виборчих дій.

Виборчий фонд – це форма нагромадження коштів для підготовки і проведення виборів, що має один накопичувальний рахунок у національній валюті, на який надходять кошти для фінансування передвиборної агітації, операції з якими проводяться лише в без­готівковій формі, а також поточні рахунки, з яких здійснюється фінансування витрат на агітацію, і утворений відповідно до зако­ну в установленому виборчою комісією порядку кандидатом на пост президента або політичною партією (виборчим блоком по­літичних партій), що висунула кандидатів у депутати.

Виборчі дії – це первинна організаційно-правова форма виборчих процедур і стадій виборчого процесу, що забезпечує в ході виборів їх динамічне розгортання і завершення.

Виборчі дільниці – це первинні територіальні утворення, що форму­ються для підготовки організації і проведення голосування та під­рахунку голосів виборців, включають в себе територію окремих сіл, селищ, міст, районів у містах, які входять до складу відповід­ного виборчого округу.

Виборчі комісії – це спеціальні колегіальні державні органи, уповно­важені організовувати підготовку і проведення виборів та забез­печувати повне й однакове дотримання виборчого законодавства України на всій території України і щодо всіх видів виборів.

Виборчі округи – це територіальні утворення, що формуються для проведення виборів, включають в себе один або кілька районів, міст, районів у містах, утворюються в межах одного з регіонів України - Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, – з урахуванням їх внутрішнього адміністративно-територіального устрою.

Виборчі процедури – це конкретний порядок здійснення передбаче­них виборчим законодавством дій, прийняття відповідними вибор­чими комісіями рішень, які забезпечують реалізацію виборчих прав учасників виборів па відповідних стадіях виборчого процесу.

Виборчі списки – це виборчі документи, у вигляді яких здійснюєть­ся висування кандидатів у депутати за пропорційною виборчою системою.

Виборчі цензи (лат. census – перепис, опис) – це передбачені зако­ном критерії чи умови, з якими пов’язується можливість набуття особою активного і пасивного виборчого права.

Відкладне вето – це право глави держави відмовити в затвердженні ухваленого парламентом законопроекту, яке, однак, може бути по­долане, якщо парламент ухвалить його вдруге, і такою кількістю голосів від загального свого складу, що встановлена законом як достатня для набуття прийнятим законопроектом статусу закону попри незгоду на це глави держави.

Відкріпне посвідчення – це документ суворої звітності, який вида­ється дільничною виборчою комісією на підставі письмової заяви виборця, який вибуває з населеного пункту, де він включений до списку виборців, або повертається з-за кордону в Україну.

Військовий обов’язок – це конституційний обов’язок громадян України із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної ці­лісності України, що встановлюється державою і законом з метою забезпечення комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також підготовки населення до захисту України.

Вільний депутатський мандат (лат. mandatum – доручення) – це мандат, що є загальним (хоча депутати і можуть обиратися по ви­борчих округах, вони представляють усе населення країни), но­сить факультативний характер (його здійснення вільне від приму­су, депутат не зобов’язаний робити щось конкретне, зокрема брати участь у парламентських засіданнях, працювати у профільних ко­мітетах, навіть не зобов’язаний враховувати думку своїх виборців, хоча, звичайно, має моральний обов’язок дослухатися до них), не може бути відкликаний і не потребує схвалення дій мандатарія (презумпція відповідності волі депутатів волі народу не підлягає запереченню).

Вотум (лат. votum – бажання, воля) – це рішення, схвалене біль­шістю голосів виборців або повноважних членів представницької установи народу, яким висловлюється недовіра органу влади чи посадовій особі.

Всеукраїнський референдум – це форма народного волевиявлен­ня, що полягає у гарантованому державою і визначеному законом праві і можливості громадян України вирішувати важливі питан­ня суспільного значення шляхом прямого голосування.

Громадська організація – це добровільне формування, створене в результаті вільного волевиявлення громадян, що об’єдналися для задоволення і захисту своїх соціальних, економічних, національ­них, культурних, творчих, вікових, спортивних та інших спільних інтересів.

Громадські слухання – це форма безпосереднього волевиявлення членів територіальних громад, що передбачає їх право зустріча­тися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місце­вого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити про­позиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.

Громадянин України – це фізична особа, яка набула громадянство України в передбаченому законами та міжнародними договорами України порядку, правовий статус якої внаслідок чого обумовлю­ється її належністю до громадянства.

Громадянство України – це правовий обов’язок між фізичною осо­бою і Українською державою, який знаходить свій прояв у їхніх взаємних правах і обов’язках.

Денонсація (фр. dénoncer – повідомляти, розривати; від лат. denun­tiatio – повідомлення) – це правомірна одностороння відмова держави від виконання чинного міжнародного договору, якому передує офіційне повідомлення інших сторін договору щодо на­міру припинити його дію (щодо двосторонніх угод) або вийти з нього (для багатосторонніх угод), і яке призводить до припинення дії останнього для відповідної держави.

Депутатська недоторканність – це елемент статусу народного де­путата України, що є конституційною гарантією безперешкод­ного та ефективного здійснення народним депутатом своїх повноважень і передбачає звільнення його від юридичної відпо­відальності у визначених Конституцією випадках та особливий порядок притягнення народного депутата України до криміналь­ної відповідальності, його затримання, арешту, а також застосування інших заходів, пов’язаних з обмеженням його особистих прав і свобод.

Депутатська група (фр. groupe – гурт, громада) – це добровільне об’єднання депутатів парламенту на позапартійній основі.

Депутатська фракція (лат. fractio – розламування) – це організована група членів політичної партії, утворена для проведення її політики в парламенті чи представницьких зібраннях місцевого рівня (депутатська група, сформована на основі партійної прина­лежності депутатів).

Депутатське звернення – це викладена в письмовій формі пропози­ція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатський запит – це вимога народного депутата, народних депу­татів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до ке­рівників підприємств, установ і організацій, розташованих на терито­рії України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатський /суддівський/ імунітет (лат. immunitas – звільнення від повинностей, пільга, свобода) – це елемент правового статусу народних депутатів і суддів, який передбачає, що вони не можуть бути без згоди Верховної Ради У країни затримані чи заарештовані до винесення обвинувального вироку судом.

Депутатський /суддівський/ індемнітет (лат. indemnitas – захист від посягання, шкоди, забезпечення охорони) – це елемент правового статусу народних депутатів і суддів, який передбачає, що вони не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та в його органах /в суді та в його палатах і колегіях/, за винятком відповідальності за образу чи на­клеп при розгляді справ та прийнятті рішень з питань, що нале­жать до їх компетенції.

Державний реєстр виборців – це автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система (банк даних), призначена для зберігання і обробки даних, які містять передбачені законом відомос­ті, та користування ними, створена для забезпечення державного персоніфікованого обліку громадян України, які мають право го­лосу на виборах до органів публічної влади України.

Довірені особи кандидата – це особи, які є суб’єктами виборчого процесу, і ведуть агітацію за обрання його па відповідну посаду, сприяють кандидату у проведенні виборчого процесу, представляють його інтереси у відносинах з виборчими комісіями, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, за­собами масової інформації, об’єднаннями громадян, виборцями.

Дорадче опитування – консультативний референдум, що прово­диться з метою визначення волі громадян при вирішенні важли­вих питань загальнодержавного чи місцевого значення, резуль­тати якого розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними органами публічної влади.

Дорадчий голос – право громадянина брати участь у роботі органів публічної влади, політичних партій, громадських і міжнародних організацій без можливості голосувати при прийнятті ними колегіальних рішень.

Екзит-пол (англ. exit poll – опитування на виході) – опитування громадян, що проводиться соціологічними службами на виході з виборчих дільниць після голосування, з метою передбачити його результати.

Законодавча ініціатива (лат. initium – початок) – це пропозиція прийняти новий або внести зміни до діючого закону, що виходить від осіб чи установ, яким надано таке право.

Законодавчий процес – це нормативно регламентована сукупність послідовно здійснюваних дій і процедур щодо розробки, прийняття (зміни) законів та інших законодавчих актів і їх оприлюднення.

Законодавчий референдум – це референдум, на якому вирішують­ся питання щодо затвердження, зміни або скасування певного закону.

Законопроект – це документ, що його суб’єкт права законодавчої іні­ціативи вносить на розгляд парламенту як законодавчого органу.

Законотворчість – це вид державної діяльності, за допомогою якої воля певної соціальної групи чи спільноти підноситься до ступеня закону і виражається у нормі права конкретних змісту й форми.

Закордонні виборчі дільниці – це виборчі дільниці, що утворюються при дипломатичних та інших офіційних представництвах і кон­сульських установах України за кордоном, а також у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України.

Звичайні виборчі дільниці – це виборчі діяльніші, що утворюються для організації голосування виборців за місцем їх проживання.

Змішана виборча система – це система виборів, яка передбачає об­рання депутатів за змішаним принципом - частина з них обира­ється за мажоритарною системою, частина – за пропорційною.

Імперативний (лат. imperatiυus – владний, наказовий) депутатський мандат – це депутатський мандат, який передбачає можливість відкликання мандатарія політичною партією (блоком політичних партій), за виборчими списками якої його було обрано, а також виборцями відповідного виборчого округу.

Імперативний референдум – це референдум, рішення якого має найвищу юридичну силу і не потребує додаткового затвердження жодним органом влади.

Імпічмент (англ. impeachment – недовіра; від старофр. empeechment – осуд, обвинувачення) – це спеціальна процедура притяг­нення до юридичної (конституційно-правової) відповідальності вищої посадової особи держави у випадку вчинення такою особою державної зради чи інших злочинів.

Інавгураційна промова – це звернення до Українського народу, яке проголошує новообраний глава держави на урочистій церемонії вступу на свою посаду.

Інавгурація (лат. inauguro – посвячую) – це урочиста церемонія вступу на посаду новообраного глави держави.

Ініціативна група референдуму – це група громадян України, які мають право на участь у референдумі, утворена для організації збирання підписів на підтримку проведення народного волевиявлення з метою вирішення певного питання загальнодержавного чи місцевого значення.

Іноземець – це особа, яка не перебував в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) – це колегіальний ор­ган загальної компетенції, який є вищим органом у системі орга­нів виконавчої влади України, здійснює керівництво виконавчо-розпорядчою діяльністю цих органів, спрямовує, координує та контролює їх роботу.

Каденція (лат. саdо – падаю, припиняюся) – це встановлений законом строк повноважень виборного органу влади чи посадової особи.

Кандидатура (лат. candidatus – вдягнений у біле; претендент на поса­ду) – це особа, яка названа чи висунута як кандидат на зайняття пев­ної посади чи здобуття певного мандату шляхом обрання чи призна­чення її певним органом або групою осіб (суспільством в цілому).

Кворум (лат. quorum (praesentia sufficit) – чиєї присутності достат­ньо) – це встановлена законом мінімальна кількість членів коле­гіального органу влади, присутність яких є необхідною умовою для відкриття і проведення засідань чи зборів цього органу, для забезпечення його правомочності та прийняття правосильних рі­шень з питань, що належать до його компетенції.

Коаліційна угода – це угода, яка укладається між депутатськи­ми фракціями, що входять до складу коаліції, в якій фіксуються узгоджені політичні позиції, що стали основою формування цієї коаліції, зокрема стосовно засад внутрішньої і зовнішньої політи­ки, визначається політична спрямованість і принципи діяльності коаліції, а також порядок вирішення внутрішньо-організаційних питань діяльності коаліції та порядок припинення її діяльності.

Коаліція (лат. со-аlеrе – спільне годування; від пізньолат. соalіtio – союз) – це стійке організоване і організаційно оформлене об’єднання двох або більше депутатських фракцій чи груп з метою вироблення і реалізації ними узгоджених рішень щодо спільної позиції з питань, які розглядаються парламентом або належать до його безпосередньої компетенції і здійснюються в процесі його по­точної діяльності. Коаліція – це надфракційне утворення, метою якого є здійснення фракціями (групами) депутатів спільної діяль­ності, вироблення спільної чи принаймні узгодженої політичної лінії та послідовне втілення її у життя, спільна участь у форму­ванні уряду та інших органів державної влади, повноваження на утворення яких має парламент.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України – це до­бровільне об’єднання депутатських фракцій, яке формується у парламенті за результатами виборів і на основі узгодження полі­тичних позицій, до складу якого входить більшість народних де­путатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Консенсус (лат. consensus – згода, одностайність) – це процедура одностайного прийняття колективного рішення на основі подо­лання розбіжностей у результаті виявлення і визнання спільних інтересів та досягнення згоди щодо них.

Консенсусна система виборів – це виборча система, орієнтована на знаходження найприйнятнішої для всіх кандидатів виборчої плат­форми, що практично виражається в тому, що кожен виборець го­лосує не за один, а за всіх (обов’язково більш як за двох) кандида­тів і ранжирує їхній список у порядку їхніх переваг.

Конституційна правосуб’єктність – це передбачена конституційно-правовими нормами здатність суб’єкта конституційного права бути учасником конституційних правовідносин, що є умовою набуття ним свого правового статусу і полягає в здатності бути носієм конститу­ційних прав та обов’язків, можливості своїми діями набувати для себе ці права та обов’язки і самостійно їх реалізовувати, а також нести юридичну відповідальність за вчинені конституційні делікти.

Конституційна повноважність – це правомочність суб’єкта конституційно-правових відносин реалізовувати визначені законом конституційні повноваження.

Конституційна юрисдикція (лат. jurisdictio – судове провадження; влада, компетенція) – це сфера особливої компетенції державних органів вирішувати питання про відповідність або невідповідність законів та інших нормативно-правових актів, а також дій чи безді­яльності тих чи інших суб’єктів конституційно-правових відносин приписам існуючих конституційних норм.

Конституційна юстиція (лат. justitia – справедливість, правосуд­дя) – це система органів конституційної юрисдикції, які упо­вноважені законом здійснювати конституційний контроль за діяльністю органів державної влади шляхом вирішення в спе­ціальному процесуально-правовому порядку справ щодо відпо­відності їх рішень, дій та бездіяльності вимогам конституційно-правових норм, а також розв’язання публічно-правових спорів, що виникають у зв’язку з цими рішеннями, діями та бездіяль­ністю між органами публічної влади, фізичними і юридичними особами.

Конституційне звернення – це письмове клопотання до Конститу­ційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Конституційне подання – це письмове клопотання до Конституцій­ного Суду України про визнання правового акта або його окремих положень неконституційними, про визначення конституцій пості міжнародного договору, про додержання конституційної проце­дури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту або про необхідність офі­ційного тлумачення Конституції та законів України.

Конституційне провадження – це юридично визначений порядок діяльності спеціалізованих судових установ у здійсненні консти­туційної юрисдикції, що являє собою сукупність процесуальних процедур розгляду справ і прийняття рішень з питань, що входять до юрисдикції Конституційного Суду України.

Конституційне судочинство – це самостійний вид судочинства, здій­снюваний спеціальними органами конституційної юрисдикції, що являє собою встановлені процесуальним законом порядок і фор­му вчинення судових дій органами конституційної юстиції.

Конституційний делікт (лат. delictum – провина, проступок) – це протиправна поведінка суб’єкта конституційного права, яка не відповідає вимогам норм конституційного права, завдає шкоди со­ціальним цінностям, взятим під охорону цими нормами, порушує політико-правові владні відносини, відносини у сфері реалізації прав і свобод людини і громадянина, законодавчого процесу, ви­борів й референдумів, закріплюється в конкретній регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб’єкта, та є під­ставою для притягнення правопорушника до передбаченої цією нормою юридичної відповідальності.

Конституційний контроль – це спеціалізована діяльність уповнова­жених державних органів, пов'язана з перевіркою правових актів, а також дій і бездіяльності органів влади та їх посадових осіб на предмет їх відповідності чинній конституції. Така діяльність ста­новить функції судових (наприклад конституційних судів) і так званих квазісудових (наприклад конституційних рад) органів, сенс якої полягає в оцінці ними певного кола правових актів щодо їх відповідності конституції та у здійсненні деяких інших повно­важень, передбачених конституцією й іншими законодавчими нормами.

Конституційний процес (лат. processus – проходження, просування вперед) – це встановлений нормами конституційного права по­рядок здійснення його суб’єктами діяльності зі створення, тлумачення та реалізації конституційно-правових та інших юридичних норм, спрямований на реалізацію матеріальних норм конституційного права в ході виконання цими суб’єктами своїх обов’язків і повноважень, здійснення окремими з них своїх прав і законних інтересів.

Конституційний референдум – це референдум, на якому вирішуєть­ся питання щодо затвердження, зміни або скасування конституції чи конституційних законів.

Конституційний Суд України – це колегіальний судовий орган, що є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який ви­рішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції і за­конів Україні, виступає арбітром у вирішенні конституційних конфліктів між гілками влади, сприяючи тим самим забезпеченню конституційної законності та правопорядку і маючи своїм осно­вним завданням гарантування верховенства Конституції як Осно­вного Закону держави на всій території України.

Конституційні обов’язки – це гарантована законом міра суспільно необхідної і державно доцільної поведінки особи, об’єктивно обу­мовлена потребами існування та розвитку інших осіб, соціальних груп і спільнот.

Конституційні права і свободи – це обсяг і межі благ, які держава зобов’язалася гарантувати особі та суспільству, що закріплено нормами Основного Закону, які визначають міру їх можливої поведінки у відносинах між собою.

Конституційні процедури (лат. рго-сеdеrе – продовжуватися, просуватися) – це сукупність процесуальних норм, що визначають конкретний порядок здійснення передбачених законом дій, прийняття відповідними суб’єктами рішень, які забезпечують реалі­зацію прав і обов’язків учасників конституційних правовідносин на відповідних стадіях конституційного процесу.

Конституційність – це загальна вимога, яка полягає в неухильному виконанні та дотриманні конституції і конституційних норм усіма суб’єктами конституційних відносин, правильному застосуванні їх органами влади та їх посадовими особами, прийнятті уповноваже­ними суб’єктами законів та інших нормативно-правових актів ви­ключно на основі конституції та у повній відповідності з нею. Це є також спеціальна вимога, яка припускає можливість звернення до відповідного органу конституційної юрисдикції уповноважених на те суб’єктів з питань відповідності конституції певних право­вих актів, і передбачає розгляд цим органом зазначених питань.

Конституційно-правова відповідальність – це особливий різновид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за скоєння конституційного делікту і знаходить свій прояв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб’єкта конституційно­го правопорушення.

Конституційно-правові санкції – це передбачені нормами конституційного права заходи державного впливу, що застосовуються до винного суб’єкта у разі притягнення його до конституційно-правової відповідальності.

Конституційно-процесуальне право – це система процесуально-правових норм, які закріплюють, регулюють та охороняють по­рядок суспільних відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією суб’єктами конституційних відносин своїх прав і обов’язків, які складаються в процесі організації і здійснення верховної держав­ної влади.

Конституційно-процесуальний строк – це період часу, протягом якого повинна бути вчинена певна процесуальна дія сторонами й іншими учасниками конституційного процесу, органами, що виконують рішення органів конституційної юрисдикції.

Конституційно-процесуальні відносини – це врегульовані нор­мами конституційно-процесуального права суспільні відносини, які виникають з приводу реалізації встановлених нормами конституційно-процесуального права суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків, носіями яких виступа­ють учасники цих відносин.

Конституційно-процесуальні норми – це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки загального характеру, вста­новлені або санкціоновані державою як регулятор суспільних відносин, що становлять предмет конституційно-процесуального права та забезпечуються усіма юридично обґрунтованими захода­ми і засобами державного-правового впливу. Вони встановлюють порядок застосування норм конституційного матеріального права, адже містять правила поведінки суб’єктів права, яких вони мають додержуватися при реалізації належних їм прав і обов’язків.

Конституціоналізм (фр. constitutionnalisme; від лат. constitutio – устрій, установлення, положення) – політико-правова ідеологія, історично пов’язана з феноменом конституції як основного закону держа­ви, що проявляється у комплексі методів управління державними справами, притаманних практиці відповідного регулювання сус­пільних відносин, які характерні для режиму державного правлін­ня, обмеженого конституцією як нормативним актом держави з найвищою юридичною силою.

Конституція (лат. constitutio – устрій) – це основний закон держави, який закріплює державний та суспільний лад, порядок організації і здійснення державної влади, визначає основні державно-правові інститути, порядок їх організації та компетенцію, принципи взає­мовідносин особи і держави і, таким чином, встановлює принципи регулювання суспільних відносин.

Консультативний (лат. consulere – радитися) референдум – це дорадче опитування громадян з метою виявлення їх волі при вирі­шенні важливих питань загальнодержавного та місцевого значен­ня. Рішення консультативного референдуму жодної юридичної сили не має, однак результати дорадчого опитування громадян розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповід­ними державними органами, хоч таке врахування, звичайно, не є обов’язковим.

Континуїтет (лат. continuitas – безперервність) – це правило парламентської процедури, за яким у разі незатвердження законопроек­ту до кінця парламентської сесії, на розгляд якої він був внесений, розгляд його має бути поновлено з відповідної стадії на наступній сесії. Отже, закінчення сесії лише призупиняє, а не перериває за­конодавчий процес.

Контрасигнація (лат. contra – проти + signare – підписувати) – це правовий інститут конституційного права, зміст якого полягає у тому, що посадова особа (прем’єр-міністр або міністр), яка скрі­пила своїм підписом акт глави держави, свідомо бере на себе по­літичну і юридичну відповідальність за цей акт і його виконання.

Кооптація (лат. cooptatio – дообрання) – це процедура введення но­вих членів у виборний колегіальний орган влади без звернення до органу, який встановив його первинний склад. Це є також один з механізмів селекції правлячої владної еліти, поповнення паную­чих у суспільстві соціальних груп.

Корупційні діяння – це діяння, що передбачають незаконне одер­жання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості, одержання кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не пе­редбачених чинним законодавством.

Корупція (лат. corruptio – псування, розбещування, підкуп) – це ді­яльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Куріальна (лат. curia – місце громадських зібрань) виборча систе­ма – це система виборів у представницькі установи по виборчих куріях, яка обмежує виборчі права одних груп населення і надає переваги іншим за майновою, соціальною, расовою, професійною, мовною, релігійною чи іншою належністю. Для кожної курії вста­новлюються певні норми представництва і відповідно до них створюються виборчі округи.

Легалізація (лат. legalis – правовий, юридичний; від фр. legalisa­tion – засвідчення, узаконення) об’єднань громадян – це офіційне визнання об’єднань громадян з боку державних органів, що здій­снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування.

Легіслатура (фр. legislature, від лат. lex (legis) – закон + lator – той, що вносить, пропонує) – це встановлений законом строк повно­важень представницького органу публічної влади (у вітчизняному законодавстві вимірюється скликаннями).

Мажоритарна (фр. majorité – більшість) виборча система – це сис­тема виборів, яка базується на принципі, за якого обраними вважа­ються ті кандидати, які одержали передбачену законом більшість голосів виборців виборчого округу, в якому вони балотувалися; решта ж кандидатів вважаються необраними.

Мандатарій – особа, яка одержала мандат.

Мандатна система голосування – це система, за якою кожен голосуючий може мати кілька голосів, відповідно до чисельності орга­нізації, яку він представляє.

Маніфестація (лат. manifestatio – виявлення, прояв) – це публічний масовий виступ для проголошення ідей, солідарності, протесту, що здійснюється шляхом зібрань прихильників певної ідеї, однодум­ців, через скандування лозунгів, закликів, виголошення промов, і проводиться у формі зборів, мітингів, походів чи демонстрацій.

Міністерство (лат. ministerium – служба, посада) – це галузевий ор­ган державного управління, що є центральним органом виконав­чої влади, керівник якого входить до складу уряду.

Міністр (фр. – ministre, від лат. minister – слуга) – це посадова особа, яка є членом уряду і, як правило, очолює профільне міністерство (виняток в Україні становить Міністр Кабінету Міністрів, який очолює Секретаріат Уряду).

Місцеве самоврядування – це особливий вид управління, реалізація гарантованого законом права територіальних спільнот громадян і органів, яких вони обирають, самостійно, під свою відповідаль­ність і від свого імені вирішувати всі питання місцевого значення, діючи в рамках закону і виходячи з інтересів населення. В Укра­їні місцеве самоврядування визнається гарантованим державою правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцевий референдум – це форма вирішення територіальною гро­мадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлен­ня (голосування).

Мітинг (англ. meeting – збори, зустріч) – це мирне публічне зібрання громадян з метою вияву свого ставлення чи позиції до внутріш­ньої чи зовнішньої політики держави, рішень органів публічної влади та їх посадових осіб і висунення вимог щодо проведення цієї політики або вжиття заходів у зв’язку з певними подіями внутріш­ньодержавного чи міжнародного життя.

Наука конституційно-процесуального права – це галузева юридич­на наука, що являє собою цілісну систему знань, концепцій та ідей з приводу реалізації суб’єктами конституційно-правових відносин своїх прав та обов’язків, які складаються в процесі організації і здійснення публічної влада.

Народна ініціатива – це форма безпосередньої демократії, змістовно пов’язана з прийняттям парламентом відповідних законодавчих актів і внесенням змін до конституції, а також проведенням референдуму. Народна ініціатива є оформленою відповідно до положень закону вимогою встановленої законом кількості громадян України, які мають право голосу, до глави держави, оголосити ре­ферендум для вирішення того чи іншого питання державного чи суспільного життя.

Народний депутат (лат. deputatum – визначений) України – це представник Українського народу у Верховній Раді України, обраний і уповноважений народом протягом строку своїх депутатських повноважень виконування завдання, покладені на нього законом, зокрема виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси окре­мих громадян, брати активну участь у здійсненні законодавчої, установчої, контрольної, зовнішньополітичної та інших функцій парламенту України.

Невідкладні законопроекти – це законопроекти, визначені Прези­дентом України або рішенням Верховної Ради України як такі, що підлягають розгляду в позачерговому порядку.

Нуліфікація (лат. nullificatio – зневага) – позбавлення правової сили певних нормативно-правових актів через процедуру їх офіційного скасування.

Об’єднання громадян – це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об’єкти конституційно-процесуальних відносин – це соціальні явища, з приводу яких суб’єкти конституційно-правових відносин всту­пають у відносини з приводу реалізації їх взаємних прав і обов’язків, визначених нормами конституційного матеріального права.

Об’єктивне виборче право – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у зв’язку з формуванням виборних органів публічної влади, а також взаємовідносини між виборцями та відповідними виборчими органами, які забезпечують організацію і проведення виборів.

Обов’язковий референдум – це референдум, проведення якого є обов’язковим для вирішення визначених законом питань.

Одномандатний виборчий округ – це виборчий округ, від якого може бути обрано лише одного кандидата.

Омбудсман (швед. ombudsman – уповноважена людина) – це поса­дова особа, уповноважена Верховною Радою України здійснювати від імені парламенту України контроль за додержанням конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина.

Офіційні спостерігачі – це особи, які є суб’єктами виборчого процесу, представляють кандидатів та партії (блоки), які висунули кандида­тів, що здійснюють публічний контроль за додержанням виборчого законодавства усіма суб’єктами виборчого процесу і за безперешкодною реалізацією виборцями своїх прав на вільне волевиявлення.

Парафування міжнародного договору (фр. paraphe – розчерк, ско­рочений підпис) – це підтвердження автентичності тексту міжнародного договору ініціалами уповноважених посадових осіб, які представляють держави – сторони даного договору.

Парламент (фр. parler – розмовляти) – це загальнодержавний (загальнонаціональний) представницький орган державної влади, основним завданням якого є вираз волі народу шляхом прийняття законів, які регулюють найважливіші суспільні відносини, а та­кож здійснення в межах своєї компетенції контролю за діяльністю виконавчої влади.

Парламентаризм (фр. parlementarisme – парламентська систе­ма) – це організація державної влади, для якої характерним є ви­знання провідної або істотної ролі парламенту в управлінні державними справами.

Парламентарій – обраний відповідно до закону представник народу у парламенті.

Парламентська більшість – це коаліція депутатських фракцій, що має у своєму складі більшість від загального складу парламенту, що дає їй право і можливість здійснювати контроль за його робо­тою, а також брати безпосередню участь у формуванні персональ­ного складу уряду.

Парламентська комісія (лат. comitialis – той, що належить до на­родних зборів) – уповноважена парламентом група осіб – членів парламенту, створена для виконання певного доручення чи попередньої розробки певного питання.

Парламентська опозиція (лат. oppositio – протиставлення) – це одна або кілька депутатських фракцій і груп у парламенті, які ма­ють політичну платформу (політичні погляди, ідеологію, програ­му дій і політичний курс), протилежну тій, що представляє прав­ляча політична сила чи коаліція таких політичних сил, а відтак, не беруть участі у формуванні уряду та інших органів виконавчої влади, формування яких належить до компетенції парламенту, по­слідовно критикують уряд з метою в будь-який момент замінити чинний уряд власним.

Парламентська сесія (лат. sessio – сидіння, засідання) – це регуляр­не зібрання народних депутатів України відповідного скликання, що проводиться у визначений час, у визначеному місці і за вста­новленою законом процедурою.

Парламентське право – це особлива система юридичних принципів і норм, політичних правил і традицій, що регулюють внутрішній устрій парламенту й пов’язані з ним організаційні відносини, регламентують процес парламентської діяльності, визначають порядок здійснення парламентських процедур, обумовлюють характер взаємовідносин з іншими державними органами влади та безпосередньо з виборчим корпусом, який формує представницьку владу, що його формально уособлює.

Парламентський комітет (лат. committere – доручати) – це орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій.

Парламентський контроль – це особливий вид державного контр­олю, який здійснюється Верховною Радою України на підставі та у межах, визначених Конституцією і законами України, що дає змогу парламентові отримувати достовірну й об’єктивну інформа­цію про фактичне виконання своїх обов’язків і повноважень від­повідними органами влади та їх посадовими особами, належним чином реагувати на виявлені порушення і, відтак, спрямований на забезпечення конституційної законності та державної дисципліни у сферах їх безпосередньої владно-управлінської діяльності.

Парламентські процедури – це встановлений нормами права поря­док розгляду і прийняття рішень у парламенті.

Парламентські слухання – це процедурні заходи, що проводяться у Верховній Раді України з метою вивчення питань, що становлять суспільний інтерес та потребують законодавчого врегулювання.

Парламентські читання – це одна із стадій законодавчого процесу, що полягає в обговоренні проектів законів та інших нормативно-правових актів на пленарних засіданнях парламенту.

Пасивне (лат. passiυus – бездіяльний) виборче право – це право громадянина бути обраним до органів публічної влади.

Передвиборна агітація (лат. agitatio – приведення в рух, спонукан­ня) – це гарантоване законом право суб’єктів виборчого процесу на поширення серед громадськості своїх ідей, політичних лозун­гів та ідеології з метою політичного впливу на електрорат, що яв­ляє собою комплекс заходів, які проводяться з метою спонукання виборців до голосування на підтримку тих чи інших суспільно-політичних сил в країні і відбуваються у формі публікації агіта­ційних матеріалів у засобах масової інформації, розповсюдження виборчих листівок, розклеювання виборчих плакатів, публічних закликів голосувати за чи проти кандидатів, а також у формі пу­блічних дебатів, дискусій, «круглих столів», прес-конференцій, інтерв’ю, виступів, політичної реклами, теленарисів, відеофільмів, інших публікацій та повідомлень про кандидатів, партію (блок), яка висунула кандидата, та в інших формах, що не суперечать чин­ному законодавству.

Передвиборна програма (гр. πρόγραμμα – публічна заява, письмове повідомлення, план дій) – це політична платформа кандидата чи політичної партії (виборчого блоку політичних партій) – суб’єктів виборчого процесу, що являє собою стислий виклад основного змісту плану дій і реформ, а також суспільної ідеології, з якою вони виступають в процесі передвиборної агітації і яку зобов’язуються реалізувати у разі здобуття підтримки громадян на виборах, до­статньої для набуття права на участь у розподілі державної влади.

Передвиборні дебати (фр. debattre – сперечатися) – це форма передвиборної агітації, що проводиться в строки, передбачені зако­ном для проведення такої агітації, і являє собою публічну дискусію між кандидатами на посаду глави держави чи кандидатами, у депутати, що проводиться в засобах масової інформації у фіксова­ний часі за заздалегідь встановленим регламентом.

Петиція (лат. petitio – прохання) – це право громадян направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення (клопотання) або особисто звертатися до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з питань, від­несених до їх повноважень.

Плебісцит (лат. plebiscitum – рішення народу) – це узагальнене опитування громадян з метою виявити їхню думку, погляд, волю і по­зицію щодо соціально значущого питання державного чи громадського життя.

Пленарне засідання (лат. plenarius – повний) – це організаційно-правова форма роботи колегіальних представницьких органів пу­блічної влади, що передбачає прийняття рішень шляхом голосу­вання за умови наявності на них встановленого законом кворуму.

Позапарламентська опозиція – організований публічний прояв не­згоди політичних партій, їх блоків, громадських організацій та їх об’єднань, громадян та їх колективів, спрямований на зміну офіційного політичного курсу країни, політики державних органів та їх посадових осіб, зміни чи скасування певних політичних рішень влади, зміни у складі певних державних органів або усунення з по­сади окремих посадових осіб.

Політична партія (лат. partis – група осіб, спілка) – це зареєстрова­не відповідно до закону добровільне об’єднання громадян – при­хильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має на меті сприяння формуванню і вираженню по­літичної волі громадян, участь у виробленні єдиної державної по­літики, формуванні органів влади і безпосереднє представництво у їх персональному складі.

Політична реклама (лат. reclamare – голосно вигукувати) – це фор­ма передвиборної агітації, яка реалізується шляхом розповсю­дження спеціальної інформації про кандидатів, а також політичні партії (виборчі блоки політичних партій), що висунули кандида­тів, з метою формування відповідної громадської думки і здобуття підтримки виборців під час голосування.

Порядок денний – це коло питань, які виносяться на обговорення колегіального органу публічної влади в порядку проведення засі­дань, зборів чи сесій цих органів.

Послання Президента – це звернення глави Української держави до народу України або до українського парламенту, в якому викла­дена його позиція з основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики держави або інформація про важливі рішення глави дер­жави, прийняті ним відповідно до його конституційних повнова­жень.

Постійні комісії місцевої ради – це органи ради, що обираються з числа її депутатів для вивчення, попереднього розгляду і підго­товки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Право вето (лат. υeto – забороняю) – це право верховної влади від­хиляти, забороняти або припинити введення в дію законопроекту, прийнятого представницькою законодавчою установою. Це право, як правило, належить главі держави, а також верхній палаті парламенту (якщо їх дві) щодо законопроектів, прийнятих нижньою палатою.

Правотворчий процес – це порядок здійснення юридично значущих дій із підготовки, прийняття та опублікування нормативних актів, і які процесуально оформлені, юридично опосередковані і носять офіційний характер.

Правотворчість – це організаційнооформлена діяльність держави із піднесення державної волі до рівня закону шляхом виявлення по­треб у нормативно-правовому регулюванні певного типу суспільних відносин і створення у відповідності з цими потребами нових правових норм, зміни й скасування діючих. Правотворчість є ді­яльністю із підготовки, затвердження і опублікування нормативних актів, що здійснюється компетентними органами держави.

Преамбула (від пізньолат. preambulus – той, що йде попереду, пере­дує) – це вступна або передмовна частина конституції чи іншого законодавчого акта, декларації чи міжнародного договору, в якій викладено принципові положення, обставини, мотиви, аргументи та цілі прийняття відповідного акта чи укладення договору.

Президент (лат. praesidere – сидіти попереду, головувати) Укра­їни – це глава Української держави, що виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету й територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, втілює національну єдність і наступність державної влади, займає найвищу сходинку в державній ієрархії та здійснює верховне представництво держави у внутрішньополітичних й зо­внішньополітичних відносинах, обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Прем’єр-міністр України – це глава Уряду України, який призна­чається на посаду Верховного Радого України за поданням Пре­зидента України, що вноситься за пропозицією коаліції депутат­ських фракцій у Верховній Раді України або депутатської фракції у парламенті, яка володіє правами такої коаліції, керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програ­ми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Преюдиціальність (лат. praejudicium – попереднє рішення) – це презумпція, якою користується рішення Конституційного Суду України, що виключає можливість заперечення судами загальної юрисдикції будь-яких інстанцій юридичної вірогідності доведе­них в процесі конституційного провадження фактів при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії нормативного акта, неконституційність якого була встановле­на в порядку конституційного судочинства.

Принципи (лат. principium – початок, першооснова) виборчого пра­ва – це умови його визнання і здійснення, які у своїй системній єдності забезпечують реальний характер волевиявлення народу і легітимність виборних органів публічної влади.

Промульгація (лат. promulgatio – публічне оголошення) – це публі­кація закону в офіційних друкованих виданнях.

Пропорційна (лат. рro-роrtio – співвідношення, співрозмірність) ви­борча система – це виборча система, яка вимагає розподілу де­путатських мандатів між політичними партіями (виборчими бло­ками партій) пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах відповідного виборчого округу.

Професійні спілки – це добровільні неприбуткові громадські органі­зації, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, і утворюються для здійснення й захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів пра­цюючих.

Ратифікація (фр. ratification; від пізньолат. ratificatio – затвер­дження) – це надання вищим органом державної влади згоди на обов’язковість міжнародного договору, внаслідок чого останній стає обов’язковим для даної держави й імплементується (включа­ється) у її національне законодавство.

Ратифікаційна грамота (гр. γράμμα – лист, послання) – це міжна­родно-правовий документ, яким засвідчується факт надання згоди на обов’язковість міжнародного договору для даної держави, вида­ється на підставі акта відповідного органу державної влади, яким на­дано цю згоду, підписується главою держави чи уряду або головою парламенту, скріплюється підписом глави зовнішньополітичного відомства цієї країни і передається іншій державі – стороні цього договору – в обмін на аналогічну грамоту з боку цієї держави.

Рахункова палата – це постійно діючий орган контролю, який утворюється Верховною Радою України для здійснення контролю за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх цільовим і раціональним використанням.

Реалізація конституційних прав і свобод – це конституційний про­цес, який являє собою передбачений і врегульований нормами конституційного права юридичний механізм забезпечення кожно­му громадянинові тих матеріальних й духовних благ, що є осно­вою належних йому суб’єктивних прав, а також охорони і захисту цих прав від будь-яких протиправних посягань.

Регламент (фр. reglement – упорядкування, врегулювання, розпорядження, припис; від лат. régula – правило) – це нормативно-правовий акт, яким визначається порядок діяльності колегіаль­ного органу публічної влади, зокрема встановлюється порядок проведення зборів, засідань чи зібрань його членів.

Резолюція (лат. resolutio – дозвіл, розв’язання) – це акт, який від­повідно до Конституції України приймається Верховною Радою України в разі висловлення недовіри Кабінету Міністрів України, що має наслідком його відставку.

Референдне об’єктивне право – це сукупність якісно однорідних норм конституційного права та норм інших галузей права, що ре­гулюють суспільні відносини, пов’язані з безпосередньою реалізацією народного суверенітету шляхом проведення всеукраїнського та місцевих референдумів.

Референдне суб’єктивне право – це гарантоване Конституцією та законом право громадян України брати участь у прямому народ­ному волевиявленні.

Референдний процес – це інститут конституційного права, що об’єднує конституційно-правові та інші галузеві норми права, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з ініціюванням, органі­зацією та проведенням всеукраїнського і місцевих референдумів, а також реалізацією їх рішень на практиці.

Референдум (лат. referendum – те, що має бути повідомленим) – це прийняття рішень з найважливіших питань державного і громад­ського життя громадянами України шляхом прямого голосування.

Розпуск парламенту – це легітимне дострокове припинення повно­важень парламенту за рішенням глави держави, прийнятим у ви­падках та порядку, встановлених законом, що тягне за собою при­пинення повноважень усіх його членів.

Ротація (лат. rotatio – обертання, колообіг) – це конституційна процедура, яка полягає у періодичному оновленні певної части­ни складу парламенту або інших колегіальних органів публічної влади. В Україні принцип ротації застосовується щодо членів На­ціональної ради України з питань телебачення і радіомовлення, а також Аудиторської палати України. Щодо депутатів українсько­го парламенту принцип ротації наразі не застосовується.

Санкція (лат. sanctio – непорушний закон, найсуворіша постанова) конституційно-правової відповідальності – це комплекс перед­бачених нормами конституційного права примусових заходів або інших несприятливих наслідків юридичного (особистого та май­нового) чи політико-юридичного (громадського) характеру, які можуть бути застосовані державою в особі її органів або безпо­середньо народом за його власного волею, висловленою шляхом прямого волевиявлення, за невиконання чи неналежне виконання тих чи інших конституційно-правових приписів.

Спеціальний прокурор – член спеціальної тимчасової слідчої комі­сії, яка утворюється Верховною Радою України у разі ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку ім­пічменту, який здійснює координацію виконання функцій з орга­нізації розслідування, підготовки висновку (доповіді) та здійснен­ня нагляду за додержанням Конституції і законів України при проведенні процедури імпічменту. Правовий статус спеціального прокурора законодавством України чітко не визначено.

Спеціальні виборчі дільниці – це виборчі дільниці, що утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають в день голосування у плаванні під Державним Прапором Укра­їни, на полярних станціях України, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування.

Спеціальні слідчі – три особи, що включаються до складу спеціаль­ної тимчасової слідчої комісії, яка утворюється Верховною Радою України у разі ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Правовий статус спеціаль­них слідчих законодавством України докладно не визначено.

Спікер (англ. speaker – особа, що говорить) – це головна посадова особа однопалатного парламенту або нижньої палати двопалат­ного парламенту, що головує на парламентських засіданнях, ке­рує дебатами депутатів, координує діяльність парламенту та його органів, контролює дотримання парламентських процедур, забез­печує додержання парламентської етики і дисципліни, підписує прийняті парламентом акти і представляє парламент у відносинах з іншими органами влади держави та органами влади іноземних держав. В Україні функції спікера виконує Голова Верховної Ради України.

Справа законопроекту – це реєстр, що містить документи, внесені в порядку законодавчої ініціативи, документи, підготовлені в про­цесі розробки, розгляду, доопрацювання, прийняття відповідного законопроекту, а також документи, які підготовлені органами Вер­ховної Ради, державними органами, установами і організаціями за зверненням парламенту з приводу цього законопроекту.

Стадії виборчого процесу – це етапи організації і проведення вибо­рів, в межах яких здійснюються передбачені законом виборчі дії, а також виборчі процедури, що забезпечують реалізацію виборчих прав і громадян та інших учасників виборів, цілісність, заверше­ність і легітимність виборчого процесу при формуванні представ­ницького органу публічної влади.

Стадії конституційного процесу – це сукупність взаємопов’язаних дій суб’єктів конституційного права, встановлених його процесуальними нормами, які складають певну частину конституційного процесу.

Стадії референдного процесу – це сукупність низки нормативно визначених послідовних дій, спрямованих на реалізацію права гро­мадян на участь у референдумі.

Суб’єктивне виборче право – це гарантоване державою і закріплене в Конституції право громадянина держави обирати та бути обра­ним до її органів, а також до органів місцевого самоврядування. Це право слід розумі і и як встановлене Конституцією та законами України право громадянина України брати участь у всіх видах ви­борів на всіх стадіях їх організації, підготовки і проведення.

Суб’єкти конституційно-процесуальних відносин – це індивідуаль­ні та колективні суб’єкти права, які використовують свою кон­ституційну правосуб’єктність для реалізації належних їм суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків, визначених нормами конституційного права.

Таємне голосування – це спосіб прийняття відповідних рішень орга­нами влади, тип голосування на виборах до цих органів, що здій­снюється за допомогою бюлетенів для голосування і за якого ви­ключається можливість контролю за волевиявленням особи, що бере участь у такому голосуванні.

Територіальна громада – це первинна ланка місцевого самовря­дування, під якою слід розуміти сукупність жителів, об’єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або до­бровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адмі­ністративний центр.

Тимчасова слідча комісія ВР – це колегіальний орган Верховної Ради України, що утворюється з числа народних депутатів Укра­їни для здійснення парламентського контролю шляхом проведен­ня

розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

Тимчасова спеціальна комісія ВР – це колегіальний орган Верхо­вної Ради України, який формується з числа народних депутатів України для Підготовки і попереднього розгляду питань, доопра­цювання проектів законів та інших актів Верховної Ради, вивчен­ня чи дослідження питань, віднесених до компетенції парламенту, що утворюється на визначений парламентом термін і припиняє свою роботу за результатами обговорення результатів своєї діяль­ності у відповідних комітетах та на парламентському пленарному засіданні.

Тимчасові контрольні комісії місцевої ради – це органи ради, які обираються з числа її депутатів для здійснення контролю з кон­кретно визначених радою питань, що належать до повноважень місцевого самоврядування.


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.046 сек.)