Чинники розміщення продуктивних сил

Науковою основою, яка відображає об’єктивні регіональні особливості є різноманітні фактори розвитку регіонів та їх систем. У загальному розумінні Чинники – це сукупність аргументів (причин), які обумовлюють регіональний розвиток та вибір місця для розміщення об’єктів регіональної економіки.

Чинники регіонального розвитку – це суттєві умови, які необхідно приймати до уваги при вивченні або вирішенні конкретної проблеми регіональної економіки.

Є думки щодо розподілу чинників на:

- об’єктивні та суб’єктивні;

- консервативні та прогресивні.

До об’єктивних чинників відносимо ті, які існують поза впливом людини: економіко-географічне положення, природно-ресурсний потенціал тощо, до суб’єктивних – ті чинники, які можуть бути задіяні і враховані (або не враховані) людиною залежно від її волі, наприклад, адміністративно-територіальний чинник.

В регіональній економіці більш раціональним і реалістичним є розподіл чинників на консервативні та прогресивні.

До консервативних слід віднести ЕГП, природно-ресурсний потенціал, населення і трудові ресурси, втручання держави (адміністративний) тощо. Комбінація таких чинників дуже впливає на регіональну економіку. Врахування тільки цих чинників носить інерційний характер, не пропонує для економіки регіону нових напрямків зростання і тим самим відкладає на невизначений термін використання сучасних інвестиційно-інноваційних форм розвитку. Через це привабливішим є використання прогресивної комбінації чинників, які складають бажані орієнтири розвитку регіональної економіки, ринкові критерії, тенденції світової економіки.

До прогресивних чинників відносять: науково-технічний прогрес, інноваційні форми територіальної організації, неурядові, в тому числі іноземні інвестиції, фінансові ресурси, зовнішня конкуренція, ринкова кон’юнктура, ринкові інститути тощо.

Історико-економічні чинники. Для повного і глибокого аналізу сучасного рівня регіонального розвитку необхідне врахування історичних чинників, тому що без минулого немає сьогодення і майбутнього.

Для врахування історичних чинників особливу цінність мають писемні пам’ятки у вигляді законодавств, державних і приватних актів, публіцистичних доробок, статистичних звітів, картографічний матеріал:

1) описи природних умов губернії (місцевості, клімату, земельних угідь), стихійних лих (землетрусів, бур, повеней);

2) демографічні відомості (чисельність населення, статевий склад, розміщення по містах і повітах, структура за станом і віросповіданням населення);

3) характеристика стану сільського і лісового господарства (посіви і врожаї зернових, деяких технічних і овочевих культур, дані по тваринництву, садівництву виноградарству, рибальству);

4) питання, які характеризують розвиток галузей промисловості і промислів (відомості про фабрики і заводи, чисельність робітників);

5) відомості про торгівлю: ярмарки, ціни на хліб та інші товари, а для прикордонних територій - про ввіз і вивіз товарів, митні податки;

Чинник економіко-географічного положення (ЕГП) визначають як сукупність просторових відносин будь-якого об’єкту регіональної економіки (підприємства, регіону, місцевості, країни, групи країн) до того, що знаходиться поза його межами і що має для цього об’єкту певне економічне та соціальне значення (інші країни, регіони, міста, підприємства, шляхи, природні об’єкти, ріки, моря тощо).

ЕГП змінюється зі зміною соціально-економічних та політичних обставин. Цей чинник оцінюється за трьома рівнями: макро-, мезо- та мікрорівень.

Макроположення – це відношення об’єкта до великих регіонів і країн.

Мезоположення – відношення до порівняно невеликих регіонів або інших регіонів (областей) даної країни.

Мікроположення – відношення до водних об’єктів, форм рельєфу, міст, транспортних магістралей, ринків збуту продукції.

Завдяки фактору ЕГП регіон, країна чи місто мають (чи не мають) певні економічні переваги. В умовах ринкової економіки завдяки ЕГП можуть створюватися вільні економічні зони, транскордонні території, території порто-франко та ін.

Природно-ресурсні чинники - це природні умови та природні ресурси регіону.

Природні умови - це тіла і сили природи, які впливають на життєдіяльність населення регіону і необхідні для отримання кінцевої продукції, але безпосередньо не входять до її складу.

Природні умови неоднаково впливають на економіку регіону. Через це їх розрізняють за:

- силою і характером впливу,

- територією розповсюдження,

- різнобічністю,

- тривалістю та сезонністю,

- характером впливу на різні верстви населення,

- можливістю покращення.

Комбінація природних умов у різних регіонах різноманітна, що дозволяє класифікувати регіони таким чином:

- екстремальні – регіони з суворими несприятливими природними умовами для життєдіяльності;

- дискомфортні – регіони з порівняно несприятливими природними умовами, які заважають повноцінні життєдіяльності населення, неадаптованого до таких умов;

- гіперкомфортні – регіони, придатні для формування населення за рахунок інших регіонів;

- прекомфортні – досить сприятливі для формування постійного населення і подальшого розвитку економіки;

- комфортні – оптимальні для життєдіяльності та розвитку економіки.

Природні умови враховуються при визначенні видатків виробництва, з урахуванням компенсаційних видатків на захист від стихійних катастроф, на природоохоронну діяльність.

Природні ресурси – це тіла і сили природи, що використовуються як засоби виробництва (предмети і засоби праці) і предмети споживання.

Кількість, якість і сполучення ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, що є важливим чинником розміщення населення і господарської діяльності. При освоєнні великих джерел природних ресурсів виникають великі промислові центри, формуються господарські комплекси й економічні райони. Природно-ресурсний потенціал регіону впливає на його ринкову спеціалізацію і місце в територіальному поділі праці. Розміщення, умови видобутку і характер використання природних ресурсів впливають на зміст і темпи регіонального розвитку.

Природно-ресурсний потенціал регіону – це частина сукупності природних ресурсів, що при даному рівні економічного і технічного розвитку суспільства і вивченості території можуть бути використані в господарській та іншій діяльності людини в даний час і в перспективі.

Демографічні чинники регіонального розвитку відносяться до числа найважливіших у розвитку регіонів, тому що вони визначають розвиток демографічного і трудового потенціалу території, їхнє освоєння, рівень розвиненості виробництва. Демографічні процеси, що відбуваються в регіоні (відтворення, міграція, характер і темпи росту чи зниження чисельності населення, зміна його статево-віковій структури та ін.), знаходяться в тісній взаємодії з усім суспільним розвитком.

1. Працемісткість вимірюється кількістю витрат робочого часу на одиницю продукції.

2. Іншим показником є частка заробітної плати у собівартості продукції, яку виробляють чи будуть виробляти підприємства регіону.

Демографічний потенціал будь-якого регіону кількісно визначається числом його жителів. В сучасній економіці та соціології для характеристики демографічного фактору країни чи регіону застосовуються показники „людський капітал”, „людські ресурси”, „людський розвиток”, „індекс людського розвитку ”.

Людський капітал – це сформований і розвинутий у результаті інвестицій та накопичений людиною певний запас здоров’я знань, навичок, здібностей, мотивацій …”. На базі теорії людського капіталу заснована концепція людського розвитку, який визначається як „ процес зростання людських можливостей, що забезпечується політичною свободою, правами людини, суспільною повагою до особистості, здоровим довкіллям.

Кожного року (починаючи з 1990) програма розвитку ООН (ПРООН) публікує доповідь «Людський розвиток». Індекс людського розвитку розраховується на базі трьох вимірів: довголіття, освіченості, матеріального рівня життя.

Індекс тривалості життя:

, 1)

де Хі – очікувана тривалість життя при народженні населення і -тої території;

Хmax – максимальне значення показника (прийняте на рівні 85 років);

Xmin – мінімальне значення життя (прийняте на рівні 25 років)

Індекс рівня освіченості:

, 2)

де Iadult – індекс грамотності дорослого населення;

Iehild – індекс сукупної частки учнів у загальній чисельності населення відповідного віку.

Складові цього індексу обчислюються за такою самою формулою, що й очікувана тривалість життя при народженні:

При цьому Хі – означає частку грамотних серед дорослого населення і -тої території у % (для розрахунку Хadult) і сукупну частку учнів у % (для розрахунку Хehild); максимум і мінімум фіксовані – відповідно – 100% і 0%.

Індекс скоригованого реального ВВП на душу населення:

, 3)

де Xi – скоригований реальний ВВП на душу населення і -тої країни;

Xmax – максимальне значення показника (40 тис. дол. США на одну особу);

Xmin – мінімальне значення показника (100 дол. США на одну особу).

У загальному вигляді індекс людського розвитку розраховується за формулою:

. 4)

Соціально-економічні чинники регіонального розвитку охоплюють рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоров'я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці.

Великі міста і промислові центри мають розвиватися на основі модернізації, реконструкції та екологізації виробництва, прискореного розвитку соціальної інфраструктури, раціонального використання міських територій. Для середніх і малих міських поселень першочергове значення має зміцнення промислової бази та соціальної інфраструктури. Особливо гострою є проблема створення на селі розвинутої мережі закладів соціальної сфери. Треба враховувати також чинники культури: втрату чи зміну деяких традицій, зростання культурного рівня населення, національні особливості робочої сили.

За сучасної економічної ситуації, крім традиційних, слід враховувати й такі чинники як доходи та інфляція, митні та акцизні ставки, ставки за банківські кредити та депозити, регулювання відносин власності, систему сприяння малому бізнесу.

До соціально-економічних чинників відносять споживчий, який діє діаметрально протилежно сировинному та енергетичному і направлений насамперед на обслуговування населення. Через це, до населених пунктів споживання тяжіють переважно ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення. Споживчий чинник співпадає також з чинником робочої сили.

Чинник робочої сили. Його дія пов'язана з демографічним потенціалом країни (регіону) і залежить від чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури. Треба зазначити, що з розвитком науково-технічного прогресу, який супроводжується зростанням наукомісткості та ускладненням виробництва, роль трудового фактора збільшується.

Вплив трудового чинника визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції.

1. У першому наближенні це робиться шляхом обчислення питомих витрат на зарплату в собівартості продукції. Проте такий метод розрахунку працемісткості не завжди точний. Багато залежить від вартості вихідної сировини: якщо вона дорога, то в кінцевій собівартості готової продукції її питома вага буде велика й понизить через це питому вагу заробітної плати. Сам розмір заробітної плати теж залежить від багатьох обставин, які не завжди відбивають справжні витрати праці (цінова політика уряду, регіональні доплати до зарплати тощо). На питому вагу зарплати у собівартості впливає також рівень механізації праці.

2. Точнішим - хоча не завжди зручним для розрахунків
- є метод натуральних показників, наприклад витрати людино-годин на одиницю продукції. Цей метод, звичайно, використовується у сільському господарстві й дає чітке уявлення про працемісткість окремих видів виробництва.

3. Працемісткість можна також визначити через розрахунок маси продукції, яка припадає на одного виробничника (у тоннах). Наприклад, на одну людину з промислово-виробничого персоналу (ПВП) у вугільній шахті припадає 750 т видобутого вугілля на рік; у виробництві соди це число становить 130 т, синтетичного каучуку - 90, сталі
- 61 т, але у виробництві холодильного обладнання - лише 6 т, віскозного шовку - 3, трикотажної пряжі - 2, обчислювальної техніки - лише 0,6 т. Зрозуміло, що чим менше продукції за вагою припадає на одну людину, тим вища працемісткість. Здебільшого для визначення працемісткості виробництва використовується комбінований метод, що враховує натуральні й вартісні показники.

Найбільш працемісткими виявляються такі галузі: електроніка (виробництво ЕОМ, телевізорів, радіоприймачів, побутової електроніки), приладобудування, оптико-меха-нічне, інструментальне виробництво, автомобілебудування, верстатобудування, швацька, бавовняна, вовняна, шовкова, взуттєва промисловість. Щодо паливної промисловості, то вона не є працемісткою в економічному розумінні: високу питому вагу зарплати у собівартості продукції наприкінці 80-х років пояснювали невиправдано низькими розцінками на саму паливну сировину. При цьому треба враховувати, що працемісткість вуглевидобутку набагато вища, ніж нафти й газу.

Науково-технічний прогрес як чинник розвитку регіонів. Його складові можуть спричиняти суттєвий вплив на зміну традиційних та появу нових потреб, нової техніки та нових прогресивних технологій; можуть змінити господарську, соціальну і культурну структуру регіонів.

Складові НТП:

1. Досить значний вплив на регіональний розвиток мають нові напрямки науково-технічного прогресу - комплексна механізація, автоматизація, електронізація, інформатизація, хімізація виробництва, активна інноваційна діяльність (впровадження нововведень).

2. Вирішальним засобом задоволення потреб країни та регіонів у виробничих ресурсах повинні стати ресурсозберігаючі технології, але це можливо тільки після стабілізації економіки, щоб основний приріст попиту на сировину і матеріали можна було б задовольнити за рахунок їх економії.

3. Виникають технополіси (технопарки) - техніко-впроваджуючі центри і зони як сучасна форма територіальної інтеграції науки, освіти та високотехнологічних виробництв. Вони включають капітало- і наукомісткі дослідницькі, інформаційні, посередницькі організації. Ще раніше стали появлятися спеціалізовані наукові центри, в тому числі й включаючи проектно-конструкторські і дослідно-виробничі структури - наукові містечка.

4. Інноваційний чинник. Нова техніка може дати колосальний економічний і соціальний виграш.

Інноваційний чинник -технологічний або інноваційний прорив, активізація наукової та виробничої діяльності у напрямку використання нематеріальних ендогенних ресурсів. Інноваційній діяльності потрібна підтримка держави як у вигляді прямих державних інвестицій, так і у вигляді податкових пільг. У цьому полягає фактор державної підтримки інновацій.

При вирішенні питання про розміщення того чи іншого підприємства визначальну роль відіграє фінансовий чинник. Його сутність полягає у пільгових умовах інвестування та оподаткування, низькому позичковому відсотку, наявності відповідної інфраструктури, банківсько-кредитного замовлення та інвестиційних інститутів. Особливу роль фінансовий чинник відіграє у міжнародних зв’язках регіонів.

Завдяки створеним свого часу фінансовим пільгам для іноземних інвестицій стався бурхливий розвиток таких країн і регіонів, як Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг. Важливу роль відіграв фінансовий фактор у розвитку постсоціалістичних країн: Польщі, Угорщини, Чехії, Словенії, країн Балтії.

Визначальними чинниками регіонального розвитку є екологічні. Дотримання екологічних вимог передбачає: збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання; освоєння та застосування природно - і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій; виробництво екологічно чистих видів продукції.

Важливе місце займає чинник інфраструктури.

Інфраструктура – це сукупність галузей, підприємств, організацій, видів діяльності, які забезпечують, створюють умови для нормального функціонування регіональної економіки та життєдіяльності людей. До елементів регіональної інфраструктури належать транспорт, енергетична система, постачання та збуту, зв'язок, комунікації, інформаційна система, бізнесова та соціальна інфраструктури, житлове господарство, комунальна сфера.

Транспортний чинник – для багатьох видів виробництва відіграє вирішальну роль і тісно пов’язаний з ЕГП. В залежності від транспортних витрат виробництво тяжіє або до сировини, або до споживачів. Транспортна складова у собівартості продукції впливає на розміщення будь-якого виробництва.

Транспорт – найважливіший фактор підприємництва, оскільки регіон з точки зору інвестора може оцінюватися за характеристикою регіональної транспортної системи.

Поиск по сайту: