Необхідність в негайному відверненні, як одна із підстав необхідної оборони

Другий елемент, що характеризує підставу необхідної оборони, — це

наявність у того, хто захищається, потреби в негайному відверненні чи

припиненні наявного суспільна небезпечного посягання. Така потреба

виникає тоді, коли зволікання з боку того, хто захищається, в заподіянні

шкоди тому, хто посягає, загрожує негайною і явною шкодою

правоохоронюваним інтересам. Таким чином, надаючи громадянам право на необхідну оборону, закон має на увазі лише такі випадки захисту, за яких громадянин змушений невідкладно заподіяти шкоду тому, хто посягає, з тим, щоб відвернути чи припинити посягання та ефективно здійснити захист.

Якщо ж така невідкладна потреба ще не виникла або, навпаки, вже минула, то й стан необхідної оборони або ще не виник, або, виникнувши, вже

закінчився. І перший, і другий випадки свідчать про відсутність стану

необхідної оборони.

Стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільно небезпечного посягання, але і при наявності реальної погрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється.

Таким чином, для визнання акта оборони правомірним не можна вимагати,

щоб напад обов'язково вже почався. Напад є наявним, коли була

безпосередня погроза нападу.

Оборона неприпустима також і проти вже закінченого нападу, тобто нападу,що явно припинився, не будучи доведений до кінця, або нападу, що уже цілком здійснено. В такому аспекті захисні пристосування не можуть

розглядатися як необхідна оборона, тому що вони встановлюються в момент,

коли суспільно небезпечного посягання або реальної погрози його вчинення

не було, тобто відсутня ознака наявності посягання.

Таким чином, право на захист не може існувати необмежений час.

Спізнілий захист, як і передчасний, не виключає кримінальної

відповідальності за заподіяння шкоди тому, хто нападав. Право на оборону

не виключається, якщо суспільно небезпечне посягання припинене лише на

невеликий час, і він може поновитися негайно і зненацька, у будь-який

момент. Наразі той, хто обороняється вправі продовжувати захист, якщо

він не знає, закінчився напад або ні, тобто якщо обстановка посягання не

виключає можливості його продовження.

Вчинені у стані необхідної оборони дії тоді усувають суспільну небезпеку вчиненого, коли обстановка суспільно небезпечного нападу була реальною, існуючою у дійсності, а не тільки в уяві суб'єкта. Ознака дійсності

посягання означає його реальність. Ця вимога відповідає закону і має

фактичне значення для випадків так називаної уявної оборони. Уявною

обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких

обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і

особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала

наявність такого посягання (ч. 1 ст. 37 КК України).

Поиск по сайту: