Загальна характеристика необхідної оборони

Зміст

1.Загальна характеристика необхідної оборони……………………………….2

2.Суспільно-небезпечне діяння як одна із підстав необхідної оборони……..5

3.Необхідність в негайному відверненні, як одна із підстав необхідної оборони…………………………………………………………………………..10

4.Значення необхідної оборони………………………………………………...12

Список використаної літератури …………………………………………….13

Загальна характеристика необхідної оборони

Боротьба зі злочинністю – одна з найважливіших задач держави. Це не

тільки обов'язок міліції, прокуратури, суду та інших державних органів

і посадових осіб, але і справа всієї громадськості, справа всіх

громадян. Тільки в результаті їхніх спільних зусиль можуть бути

досягнуті успіхи в рішенні цієї важливої задачі.

Закріплене в законі право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань дає можливість людям активно брати участь у боротьбі зі злочинними елементами, злісними порушниками суспільного порядку.

У частині 1 ст. 36 КК України зазначається: “Необхідною обороною

визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та

інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних

інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання

шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в

даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо

при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.”

Таким чином, необхідної обороною у кримінальному праві слід визнавати насильницькі дії по відношенню до особи, що скоїла небезпечне посягання на правоохоронні інтереси, що здійснюються для припинення цього посягання. Саме тому, для захисту охоронюваних державою інтересів, Кримінальним кодексом необхідну оборону було включено до підстав, що виключають злочинність діяння.

Ознаки необхідної оборони, визначені в ст. 36 КК, характеризують: 1)

мету оборони; 2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди; 3) характер

дій того, хто захищається; 4) своєчасність і 5) співрозмірність

оборони.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК метою необхідної оборони є захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання.

Для визнання оборони правомірною достатньо, щоб особа, яка захищається, переслідувала зазначену вище мету, і зовсім не обов'язково, щоб її було фактично досягнуто (наприклад, особа, яка захищається, заподіяла тому, хто посягає, шкоду, проте не змогла припинити посягання, що почалося).Якщо той, хто захищається, керувався іншою метою (наприклад, метою розправи над тим, хто посягає), то його дії набувають протиправного характеру, у зв'язку з чим відповідальність за заподіяну шкоду повинна наставати на загальних підставах.

Шкода при необхідній обороні повинна заподіюватися лише тому, хто посягає, його правам та інтересам. Коли осіб, які посягають, декілька, то особа, яка захищається, може заподіяти шкоду як одному з тих, хто посягає, так і кожному з них. У постанові Пленуму Верховного Суду України рекомендується виходити з того, що для особи, яка захищається, повинно бути очевидним, що в застосуванні засобів захисту відпала необхідність. Якщо таке переконання було відсутнє, то слід вважати, що вона перебувала в стані необхідної оборони. Таким чином, якщо особа, що захищалася, добросовісно помилялася щодо кінцевого моменту посягання, вона визнається такою, що діяла у стані необхідної оборони, і тому заподіяння в такій ситуації тому, хто посягає, шкоди повинно визнаватися своєчасним.

У той же час, якщо шкода заподіяна вже після того, як посягання було

відвернено або закінчено, і для особи, яка захищалася, було очевидно, що

в застосуванні засобів захисту явно відпала необхідність, відповідальність настає на загальних підставах.

Слід зазначити, що на громадянах не лежить обов'язок здійснювати акт

необхідної оборони. Також не закріплено обов’язку повідомлювати про здійснення свого права на необхідну оборону, тощо. Однак при цьому у певній ситуації, наприклад, коли відбувається напад на інтереси держави або суспільства, або на життя та здоров'я інших осіб, необхідна оборона є моральним обов'язком громадян. Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Батьківщини є обов'язком громадянина України. Звідси випливає, що захист від посягань на державу є конституційним обов’язком.

Також слід зазначити, що право на необхідну оборону є гарантією іншого права, закріпленого в Конституції України, а саме: статтею 27 Конституції України передбачено, що кожна людина має право

захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від

протиправних посягань, а ст. 41 гарантує непорушність права приватної

власності, якого ніхто не може бути протиправне позбавлений.

Отже, підбиваючи підсумок до вищезазначеного, можна ззначити, що право на необхідну оборону є абсолютним: кожна особа має право вжити заходів оборони від суспільно небезпечного посягання незалежно від того, чи має вона можливість уникнути посягання (втекти, забарикадувати двері тощо) або звернутись за допомогою до представників влади чи інших осіб.

Для певних осіб, таких як, наприклад, працівники міліції, військовослужбовці, необхідна оборона є обов’язком, ухилення від якого тягне відповідальність. Відповідно до Конституції України захист Батьківщини є обов’язком громадянина України, тобто захист від посягань на державу є конституційним обов’язком.

Дії, вчинені у стані необхідної оборони, якщо при цьому не було перевищено її межі, вважаються правомірними і не можуть бути підставою для притягнення особи не лише до кримінальної, а й до цивільно-правової чи будь-якої іншої юридичної відповідальності.

Отже, інститут необхідної оборони є актуальним і дуже важливим засобом захисту та гарантування охоронюваних державою прав людини.

Поиск по сайту: