Європейська валютна система

Європейська валютна система (ЄВС) є регіональною міждержавною валютною системою і представляє собою зону стабільних валютних курсів. Існує вона з 1979 року і включає три основних елементи: спільну рахункову грошову одиницю ЕКЮ, механізм валютних курсів і механізм кредитування. ЄВС – це угода про взаємні курси валют. Коливання курсу двостороннього валютного обміну допускалося з 2,25 до 15% в той чи інший бік. З виникненням загрози досягнення межі курсів певної валюти обов’язковою була інтервенція за рахунок взаємного надання центральними банками необмежених кредитів. Така форма короткострокового кредитування (на три місяці) дозволяла державам справитись з тимчасовим дефіцитом платіжного балансу. Інтервенція впливала не тільки на валютні курси, але й змінювала кількість грошей в обігу, тобто центральний банк, купуючи валюту іншої країни, скорочував її обсяг в країні-емітенті.

Створення ЄВС було стабілізувальним моментом по відношенню до цін і курсів в рамках ЄС, що сприяло формуванню єдиного ринку. Однак вона не вирішувала проблему проведення єдиної валютної політики. Практично німецька марка стала провідною валютою системи. Інші країни в своїй грошовій політиці вимушені були пристосовуватися до дій Німеччини. Виходом з цього положення було створення валютного союзу, який повинен був покласти край нерівності національних валют і проводити єдину валютну політику ЄС. В якості організаційної структури була використана модель Федеральної резервної системи США і здійснений перехід до єдиної валюти – ЄВРО. Це був якісно новий етап в розвитку світової грошової системи. Перехід до єдиної валюти був зумовлений такими причинами:

- ринок ЄС може стати єдиним тільки за умови зникнення різних грошових систем, тобто “євро” стає базою для ринків товарів, послуг, капіталу і робочої сили, які склалися. Буде завершено формування єдиного спільного ринку з власним механізмом регулювання;

- необхідність прискорення концентрації та централізації капіталу і посилення позицій європейських компаній. Знизяться накладні витрати як фірм, так і населення, пов’язані з обслуговуванням грошового обігу.

Процес руху до валютного союзу ЄС складається з трьох етапів:

- до кінця 1993 року – лібералізація руху капіталів всередині ЄС та уніфікація економічних стандартів;

- до кінця 1998 року – розробка юридичної бази і процедур системи центральних банків, установ Європейського валютного інституту;

- до 30 червня 2002 року – перетворення Європейського валютного інституту в Європейський централізований банк і введення єдиної валюти.

З 1 січня 1999 року курси валют країн, які ввійшли в Євросоюз, були жорстко прив’язані до ЕКЮ за ринковим курсом, а потім один до одного перераховані в “євро”. Основним критерієм вступу до ЄВС є величина дефіциту бюджету, яка не повинна перевищувати 3% ВВП. Тільки Греція не відповідає цій вимозі. Крім того Великобританія, Данія і Швеція поки що відклали свій вступ до ЄВС.

Однак перехід до єдиної світової валюти є перспективою далекого майбутнього з важко прогнозованими результатами. Сьогодні існує багато ринків євровалют, які хоча і тісно взаємодіють один з одним, але залишаються роздробленими.

Створення єдиної валютної системи в межах Європейського Союзу (ЄС) є прикладом переважання інтернаціонального мислення над національним. Подолання фінансової роздробленості Європи прискорює процес концентрації виробництва і капіталу, ослаблює її залежність від монополії долара та посилює конкурентоспроможність національних економік.

Поиск по сайту: