Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи

V. Вирішіть задачі:

1. Данило домовився із адвокатом Людмилою про надання нею юридичної допомоги його синові, щодо якого була порушена кримінальна справа про звинувачення його у викраденні прекурсорів. Людмила взяла з Данила винагороду за юридичну допомогу, та винагороду за передачу хабара судді в сумі 500 грн., та суму хабара для судді - 3000 дол. США, щоб синові Данила не було призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Але свою обіцянку Людмила не виконала і синові Данила було призначене покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки.

Тоді Данило попросив свого знайомого Олексія знайти людину для здійснення помсти - вбивства Людмили, пообіцявши за це винагороду у розмірі 3000 дол. США. Розрахунок мав відбутися після виконання замовлення.

Для виконання замовлення Олексій домовився з Кирилом, що той стане виконавцем вбивства. Олексій передав Кирилу автомат АКСМ-74, оптичний приціл до нього та мотоцикл “Ява” без номерних знаків.

Наступного дня Кирило на мотоциклі під’їхав до будинку Людмили. Коли вона із своїм чоловіком сідала у таксі, за кермом якого сидів водій, Кирило підґїхав до них і з відстані 3-4 метрів вистрелив з автомата чергою. Але нікого з них не поранив.

2. Микола і Костянтин перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння на одній із вулиць міста Снятина зустріли незнайомого їм Валентина. Костянтин штовхнув його плечем. Валентин зробив йому зауваження. У відповідь на це зауваження Костянтин заподіяв Валентину велику кількість ударів ножем і вбив Валентина. На наступний день Микола і Костянтин були затримані і доставлені у відділ внутрішніх справ, де вони попередньо домовившись між собою давали покази про те, що вони обидва в той час, коли було вчинене вбивство Валентина знаходились у кінотеатрі.

3. Дарія, яка була очевидцем вбивства Романа, вчиненого Петром з хуліганських мотивів, на прохання винного погодилася давати потрібні покази на допиті. На допиті у слідчого з метою приховати факт вчинення Петром вбивства, вона заперечувала, що вбивство вчинене Петром. Більше того, стверджувала, що Петра не було на місці вбивства.

4. Водій автомашини Дмитро в результаті грубого порушення правил дорожнього руху вчинив наїзд на пішохода, спричинивши йому ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, і втік з місця вчинення злочину. Максим, який знаходився в кабіні автомобіля поряд з водієм Дмитром, будучи очевидцем цього злочину не заставив Дмитра зупинитися і відвезти потерпілого в лікарню і не повідомив про те, що сталося в міліцію. Потерпілий залишився живим, лікувався 27 днів.

5. Орест, Роман, Степан та Леонід та Зиновій разом вчиняли крадіжки з проникненням у приміщенням. Проте на законних підставах кримінальну справу щодо Леоніда і Зиновія було виділено в окреме провадження. Розглядаючи її, суд викликав у судове засідання співучасників Леоніда і Зиновія: Ореста, Романа і Степана, які були допитані як свідки. При цьому вони заперечували факти вчинення разом з підсудними злочинів, які раніше визнавали.

6. Павло і Віктор на досудовому слідстві визнавали, що дали хабарі Степану, який був службовою особою, що займає особливо відповідальне становище. Проте їх було звільнено від кримінальної відповідальності за давання хабара на підставі ч.3 ст.369 КК України. При судовому розгляді справи щодо Степана вони заявили, що хабарів Степану не давали і що з його боку не було вимагання хабара.

7. Після ліквідації підприємства, що орендувало будинок у центрі міста на будівлю з'явилося кілька претендентів, в тому числі міський суд та дитяча музична школа. В той же час в провадженні суду знаходилася цивільна справа про поділ майна між директором музичної школи Борисом та його колишньою дружиною. Голова суду Тимофій зустрівся з Борисом і сказав йому, що коли той відмовиться від претензій на будинок, то суд винесе рішення сприятливе для нього особисто. Борис погодився. Тимофій, розглядаючи цю справу в судовому засіданні виніс рішення відповідно з яким Борис отримав право на переважну частину майна та всю квартиру, яку раніше займав разом з дружиною, хоча насправді вони мали рівні права.

8. Працівнику науково-дослідного інституту судової експертизи Йосипу слідчий доручив проведення автотехнічної експертизи у кримінальній справі, До Йосипа звернувся батько обвинуваченого Влас і запропонував 1 000 гривень за те, що експерт у висновку вкаже, що причиною аварії було не перевищення швидкості (як це було насправді), а незадовільний стан дорожнього полотна та необачна поведінка потерпілого. Йосип прийняв запропоновану винагороду й зробив те, про що просив його Влас. Однак син Власа був засуджений все одно, оскільки слідчий і суд не погодилися з висновком експерта.

9. Інженер науково-технічного відділу управління внутрішніх справ Панас брав участь в допитах обвинувачуваних у перевищенні посадових повноважень Віри, Надії та Любові, записував хід допиту на відеомагнітофон. Керівник слідчої групи попередив його, що до закінчення розслідування будь-яку інформацію про хід розслідування, в тому числі про зміст показань обвинувачених, розголошувати заборонено. Однак за 500 доларів США Панас зробив копії відеоплівок допитів і передав їх кореспонденту журналу Давиду, де й були опубліковані стенограми допитів.

10. Володимир був відрахований з інституту за неуспішність. Бажаючи помститися викладачеві Андрієві, Володимир написав анонімного листа, в якому стверджував, що Андрій проводить заняття на низькому рівні, вимагає винагороду від студентів, які складають іспити та заліки. Ці відомості не відповідали дійсності. Листа Володимир надіслав редакції газети, звідки його переслали до прокуратури для перевірки і вжиття заходів. В результаті негласної перевірки, брехливість інформації, що містилася в листі, стала очевидною. Кримінальна справа щодо Андрія не порушувалася.

11. Федір був притягнутий до кримінальної відповідальності за крадіжку, вчинену у особливо великих розмірах. Бажаючи допомогти чоловікові, його дружина звернулася до свідка Любомира з проханням дати показання, які б виправдовували Федора і пообіцяла дати за це 600 гривень, як лише вдасться “виручити” обвинуваченого. Любомир погодився і в подальшому дав показання на користь Федора, однак суд не прийняв його показання і останнього засудили.

12. Ревізор-бухгалтер Пантелеймон, під час проведення ревізії в магазині, виявив недостачу на суму 1700 гривень і пересортицю товарів. Аналіз документів свідчив, що причиною недостачі стали розтрата з боку продавців та заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем, вчинене завідуючою магазином Зоєю. За таких обставин Пантелеймон повинен був повідомити про виявлені порушення керівництву та в прокуратуру. Однак отримавши від Зої 700 гривень, Пантелеймон в акті ревізії показав, що недостача становить 70 гривень, і причиною її є псування продуктів гризунами. Про виявлені недоліки він нікуди не повідомляв.

13. Начальник житлового відділу міськвиконкому Артур сказав голові районного суду Дмитру, що квартира для новообраного судді може бути виділена до кінця року лише в тому випадку, коли суд задовольнить всі позови міськвиконкому про виселення громадян. На момент такої розмови в суді знаходилося п'ять позовів, задоволенню підлягали лише два з них.

14. До судді Тамари звернувся Левко та запропонував 1000 гривень за винесення виправдувального вироку його брату, справа якого про обвинувачення у зґвалтуванні мала розглядатися незабаром. Тамара відмовилася, заявивши, що вирішить справу згідно з законом. Тоді Левко сказав, що скалічить сина судді у випадку засудження його брата до позбавлення волі. Після винесення вироку Левко, бажаючи відімстити судді, спалив належний Тамарі автомобіль “Жигулі”.

15. Павло, який відбував покарання у вигляді позбавлення волі в колонії посиленого режиму, звернувся до начальника караулу Вікентія з пропозицією відпустити його з колонії до ранку за винагороду в 500 гривень. Вікентій погодився, взяв гроші та провів Павла за межі охоронюваної території. Вранці Павло повернувся, але його відсутність була помічена черговим помічником начальника колонії.

16. Яків, відбуваючи покарання у вигляді позбавлення волі за злісне хуліганство, на шлях виправлення не став - порушував режим, не виконував вимог представників адміністрації, негативно впливав на інших засуджених, За відмову вийти на роботу без поважних причин 20 січня Яків в період з 21.01 по 21.02 переводився в приміщення камерного типу в якості дисциплінарного стягнення. 28 вересня Яків відмовився піднятися за сигналом підйому, незважаючи на настійливі вимоги начальника загону, 29 вересня відмовився усунути порушення у формі одягу та не реагував на зауваження чергового помічника начальника колонії.

17. Давид, який відбував покарання у вигляді позбавлення волі за злісне хуліганство неодноразово порушував режим утримання грав у карти на гроші відмовлявся від роботи на відкритому повітрі взимку.Член секції внутрішнього порядку засуджений Остап став вимагати, щоб Давид та його партнер Йосип припинили гру в карти Тоді Давид та Йосип накинулися на Остапа стали наносити йому удари в голову, а потім закрили подушкою носа і рота, що призвело до смерті потерпілого.

18. Оперуповноважений кримінального розшуку Карен отримав для перевірки заяву про крадіжку кролів. В заяві потерпілий вказував, що крадіжку могли вчинити його сусіди Василь, Юрко та неповнолітній Гаврило. Карен викликав вказаних осіб в райвідділ міліції, провів бесіду, однак ніхто у вчиненні злочину не зізнався. Щоб вплинути на Василя, Юрка та Гаврила й добитися визнання вини кимось із них, Карен вирішив потримати їх під вартою. Для цього Карен підмовив чергового по райвідділу міліції Дениса потримати їх у кімнаті для затриманих до ранку, обіцяючи вранці оформити затримання в якості підозрюваних у встановленому законом порядку. Василь, Юрко та Гаврило були звільнені через 18 годин за вказівкою начальника райвідділу.

Рекомендована література

Нормативно-правові акти та практика їх застосування:

Кримінально-виконавчий кодекс України від 7 листопада 2003р.

Кримінально-процесуальний кодекс України: прийнятий 28 грудня 1960 р.

Про адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 р. Із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 15 лютого 1995 р., 21 червня 2001 р. (ст.ст. 1; 3; 9; 10-12).

Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р.;

Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р.;

Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1986 р.;

Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993 р.

Спеціальна література

Бажанов М.И. Уголовно-правовая охрана советского правосудия. Учебное пособие.Харьков. - 1986. - 42с.

Воронцов А.В. Об’єктивні ознаки затримання, приводу або арешту як злочинів проти правосуддя, що вчиняються посадовими особами органів дізнання та досудового слідства // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2001. - Вип. 4. - С. 134 - 138.

Воронцов А.В. Суб’єктивні ознаки злочинів проти правосуддя, вчинюваних посадовими особами органів дізнання і досудового слідства // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2002. - Вип. 1. - С. 166 - 169.

Маляренко В. Окремі питання відповідальності свідків за дачу завідомо неправдивих показань.//Коментар судової практики з кримінальних справ. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1996.- №6. - С. 68-81.

Навроцкий В. Является ли судебный эксперт должностным лицом? // Социалистическая законность. - 1984. - №1. - С. 55.

Осадчий В. Зміст правосуддя у злочинах проти правоохоронної діяльності. // Право України. - 2000. - №11. - С. 110-112.

Осадчий В. Мета в злочинах проти правоохоронної діяльності. // Право України. - 1999. - №10. - С. 82-85.

Осадчий В. Особливості суб’єкта в злочинах проти правоохоронної діяльності. // Право України. - 2001. - №2. - С. 108-111.

Осадчий В. Про зміст насильства в злочинах проти правоохоронної діяльності. // Право України. - 1999. - №6. - С. 109-112.

Плужнік О.І. Відмежування злочинів, що порушують режим відбування покарання у вигляді позбавлення волі чи режиму тримання під вартою, від суміжних посягань // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2001. - Вип. 2. - С. 22 - 27.

Плужнік О.І. Кваліфікуючі ознаки втечі з місця позбавлення волі або з-під варти // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2002. - Вип. 1. - С. 65 - 74.

Прошляков А., Николаева З. Может ли обвиняемый нести ответственность за заведомо ложный донос? // Законность. - 1993. -№2. - С. 16-21.

Стуканов А. Уголовные дела о лжесвидетельстве. // Законность.-1996. - №1. - С. 34.

Трубников В.М. Відповідальність за дії, що дезорганізують роботу виправних установ // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Х. - 2001. - Вип. 16. - С. 7 - 14.

Туменко О. До проблеми завідомо неправдивих показань. // Право України. - 1992. - №9. - С. 23.

Хабибуллин М.Х. Ответственность за укрывательство и недоносительство по советскому уголовному праву. - Изд-во Казанского университета.- 1984.- 136с.

Юриста О. Суб’єкти правоохоронних відносин. // Право України. - 1998. - №2. - С. 73-75.

Поиск по сайту: