Інвентаризація готової продукції і товарів та відображення ії результатів в обліку

Усі господарські операції вважаються такими, що відбулися, тільки тоді, коли вони оформлені документально. Жоден рух коштів, засобів виробництва, джерел утворення майна не може бути врахованим, якщо на їх надходження чи вибуття бракує відповідних документів. Але в діяльності підприємства відбуваються й невидимі процеси, що призводять до певної втрати товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), які документально зафіксувати не можна. Це так звані природні втрати цінностей під час доставки та зберігання – утруска, усушка, випаровування, розпорошення, розливання. Втрати можуть бути також із суб’єктивних причин: недостача, крадіжка. Ці втрати ТМЦ призводять до невідповідності даних поточного бухгалтерського обліку фактичній наявності майна. Щоб ліквідувати цю невідповідність та впевнитись у забезпеченні належного збереження майна, необхідно періодично проводити інвентаризацію.

Інвентаризація – це періодична перевірка наявності та стану ТМЦ в натурі, а також наявності коштів. Інвентаризувати - значить виконувати технічні дії зі складання опису інвентарю, майна. Проведення інвентаризації будь-якого виду майна відбувається з наказу керівника підприємства. У наказі обов’язково зазначаються об’єкт інвентаризації, склад робочої інвентаризаційної комісії, дата початку і закінчення інвентаризації. Підписання керівником підприємства наказу є актом надання повноважень робочій інвентаризаційній комісії. Під час проведення інвентаризації інколи виникають ситуації, коли треба терміново прийняти або відпустити ТМЦ. Такі операції здійснюються за обов’язкової участі інвентаризаційної комісії. Інвентаризацію проводить спеціальна комісія у складі не менше трьох осіб, включаючи матеріально відповідальну особу. Готуючись до проведення інвентаризації треба завжди дотримуватись принципу раптовості [15, c. 6].

Проводячи інвентаризацію, комісія водночас виявляє не тільки наявність, але і якість ТМЦ, умови зберігання майна, що береться до уваги для розробки превентивних заходів із забезпечення збереження основних і оборотних засобів, коштів. Отже, результати інвентаризації використовують для підтвердження правильності і достовірності даних поточного бухгалтерського обліку. Проте, оскільки інвентаризація є складовим елементом методу бухгалтерського обліку, її здебільшого розуміють значно ширше – як засіб, за допомогою якого виявляють все те, що не підлягає щоденному обліку, тобто як засіб для приведення у відповідність даних поточного бухгалтерського обліку з фактичною наявністю майна, коштів, фінансових зобов’язань. Відтак можна визначити ціль та завдання інвентаризації. Цілями інвентаризації є виявлення фактичної наявності майна, коштів, фінансових зобов’язань і приведення даних поточного бухгалтерського обліку у відповідність із фактичним станом речей.

Завданнями інвентаризації є:

1. Виявлення фактичної наявності готової продукції.

2. Встановлення надлишків чи недостач цінностей і коштів через порівняння фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку.

3. Виявлення ТМЦ, які частково втратили свою первісну якість чи застаріли, а також матеріальних цінностей та нематеріальних, що не використовуються.

4. Перевірка дотримання умов і порядку зберігання матеріальних цінностей та коштів, а також правил утримання і використання основних засобів.

5. Перевірка реальної вартості зарахованих на баланс основних засобів, нематеріальних активів, ТМЦ, фінансових вкладень, цінних паперів, дебіторської та кредиторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, резервів, фондів, наступних витрат і платежів.

Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства який повинен створити необхідні умови для її проведення в стислі строки, визначити об’єкти, кількість і термін проведення, крім випадків, коли інвентаризація є обов’язковою. Проведення інвентаризації є обов’язковим:

- за реорганізації підприємства і змін форм власності;

- перед складанням річної бухгалтерського звітності;

- за зміни матеріально відповідальних осіб;

- за виникнення підозри щодо можливості крадіжок, пограбувань чи зловживань, псування цінностей;

- на вимогу судово-слідчих органів;

- у разі аварії, пожежі, стихійного лиха;

- за переоцінювання ТМЦ;

- за ліквідації підприємства [15, c. 18].

Інвентаризація може бути обов’язковою також за колективної матеріальної відповідальності, коли відбувається зміна керівника колективу, у разі вибуття з колективу понад половини його членів, а також на вимогу навіть одного члена колективу. Інвентаризаційна робота на підприємствах здійснюється постійно діючою інвентаризаційною комісією, склад якої затверджує керівник підприємства. До цієї комісії входять: керівник або заступник керівника підприємства - голова; головний бухгалтер, керівники окремих структурних підрозділів, провідні фахівці – члени комісії. Для безпосереднього проведення інвентаризації в місцях збереження виробничих запасів з рішення керівника підприємства створюються робочі інвентаризаційні комісії, до складу яких входять інженери-технологи, інженери-механіки, виконавці робіт, економісти, бухгалтери й інші досвідчені фахівці, які добре знають об’єкт інвентаризації, ціни та первинний облік. Робочі інвентаризаційні комісії очолюють представники керівника підприємства. Забороняється призначати головами робочих інвентаризаційних комісій тих самих матеріально відповідальних осіб та тих самих працівників 2 роки поспіль.

Результати контрольних перевірок інвентаризації оформлюються актами, які реєструються бухгалтерією в спеціальній книзі. Основні й додаткові інвентаризаційні описи, що надійшли в бухгалтерію, використовуються для виведення результату інвентаризації. Помарки і підчистки в інвентаризаційних описах не допускаються. Виправлення помилок оформляється у 2-х екземплярах описів шляхом закреслення неправильних записів і написання зверху правильних, а також оговорених і підписаних всіма членами інвентаризаційної комісії. Для визначення результатів інвентаризації бухгалтерія підприємства складає порівняльні відомості щодо тих цінностей, де зафіксовані розбіжності між даними бухгалтерського обліку і фактичною наявністю коштів, відображеною в інвентаризаційних описах. Вартість надлишків і нестач у порівняльних відомостях наводиться відповідно до їх оцінки, показаної в облікових регістрах. Перед складанням порівняльних відомостей та визначення результатів інвентаризації бухгалтерія підприємства проводить перевірку підрахунків в інвентаризаційних описах. Стосовно надлишків і нестач, а також втрат, пов’язаних із закінченням термінів позовної давності дебіторської заборгованості, інвентаризаційна комісія повинна отримати письмові пояснення матеріально-відповідальних і посадових осіб.

Взаємозалік недостач і надлишків можливий тільки як виняток у межах однієї товарної групи і однойменних ТМЦ за умови, що надлишки й недостачі виникли за той самий період і у тієї самої матеріально відповідальної особи. Непокриті недостачі і сумарні різниці відносять на винних осіб. Коли таких немає, то сумарні різниці розглядаються як недостача цінностей понад норми природної втрати і списуються за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства. Причини виникнення сумарних різниць ретельно з’ясовуються, уточнюються інвентаризаційною комісією та пояснюються в протоколі. Протокол інвентаризаційної комісії керівник підприємства має розглянути й затвердити в 5-денний строк [14, c. 526].

Результати інвентаризації відображаються в бухгалтерському обліку підприємства в тому місяці, в якому було закінчено інвентаризацію, але не пізніше грудня звітного року. При цьому лишки ТМЦ та сумарні різниці понад недостачу цінностей відносять на збільшення прибутків від фінансово-господарської діяльності підприємства. Інвентаризація ТМЦ у складах, коморах, дільницях за своєю значущістю для збереження майна має величезну вагу. Невипадково все більше з’являється пропозицій щодо впровадження безперервних інвентаризацій, постійного пошуку ефективних заходів для збереження майна, підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів на виробництві. Підприємства та організації повинні щорічно звітувати про результати проведених у звітному році інвентаризації. Ця інформація обов’язково висвітлюється у пояснювальній записці до річного звіту та спеціальній відомості.

Процес проведення інвентаризації готової продукції передбачає:

- переважування, обмір, підрахунок комісією у порядку розміщення продукції у даному приміщенні, не допускаючи безладного переходу від одного виду продукції до іншого. Якщо вона зберігається в ізольованих приміщеннях у однієї матеріально відповідальної особи інвентаризація проводиться послідовно за місцями їх зберігання. Після перевірки вхід до приміщення опломбовується і комісія переходить у наступне приміщення;

- інвентаризаційні описи складаються на товарно-матеріальні цінності, що перебувають в дорозі, на неоплачені в строк покупцями відвантажену продукцію, що перебуває на складах інших підприємств;

- кількість продукції, що зберігається в непошкодженій упаковці постачальника, може визначитися на підставі документів при обов’язковій перевірці в натурі частини визнаних цінностей [15, c.35].

При проведенні інвентаризації продукції одночасно перевіряють наявність тари за видами. Порожня тара (ящики, мішки, балони) також повинна бути занесена в опис і оцінена. Залишки тари записують в окремий опис, де зазначається найменування тари, номенклатурний номер, шифр, одиниця виміру, ознаки, які визначають її призначення і якісний стан, кількість і ціну одиниці. На тару, яка прийшла в непридатність, складається окремий акт, де вказуються причини псування і відповідальні особи.

Продукція, яка з тих чи інших причин зберігається на складах інших підприємств, а також та, що перебуває на інших підприємствах, вноситься до інвентаризаційного опису на підставі підтверджуючих документів із зазначенням назви підприємства, що здійснює її переробку, найменування продукції, кількості, фактичної вартості за даними обліку, дати її передачі в переробку, номер і дати документів.

В окремих описах відображається зіпсована, непотрібна продукція, неліквідна готова продукція, а також готова продукція, яка надійшла або відпущена в ході інвентаризації. Готову продукція, що надійшла на підприємство під час проведення інвентаризації заносять до опису «Товарно-матеріальні цінності, які надійшли під час інвентаризації», а готову продукцію, яка вибула – «Товарно-матеріальні цінності, які вибули під час інвентаризації». Продукція, підготовлена до відправки чи відпуску згідно виписаних, але не оплачених документів, включається до загального інвентаризаційного опису як власна (нереалізована) [13, c. 425].

3.6 Удосконалення обліку готової продукції і товарів за допомогою комп’ютерних програм в «сільськогосподарському підприємстві «Миколаївське».

Досліджуване сільськогосподарське підприємство веде журнально – ордерну форму бухгалтерського обліку, тому і не використовує комп’ютерні програми. Але в майбутньому для удосконалення та полегшення діяльності працівників відділу бухгалтерії на «с.г. підприємстві «Миколаївське» можна запропонувати програму «1-С: Бухгалтерія 7.7».

Основний прибуток виробничі підприємства отримують від реалізації продукції, що виготовляється. Тому визначення собівартості продукції має велике значення для керування витратами, для встановлення нижніх меж цін на кожному підприємстві.

Згідно з п. 6 П(С)БО 9 "Запаси", готова продукція з метою бухгалтерського обліку включається до запасів. Одиницею бухгалтерського обліку готової продукції є її найменування або однорідна група (вид). Собівартість виробництва готової продукції визначається на підставі П(С)БО 16 "Витрати", в п. 11 якого дано визначення двох понять собівартості готової продукції: собівартості реалізованої продукції та виробничої собівартості продукції. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлює підприємство. У виробничу собівартість продукції входять:

а. прямі матеріальні витрати;

б. прямі витрати на оплату праці;

в. інші прямі витрати;

г. загальновиробничі витрати.

У собівартість реалізованої продукції, крім виробничої собівартості, включаються нерозподілені постійні загальновиробничі витрати та наднормативні виробничі витрати.

Схеми визначення виробничої собівартості продукції показано на мал. 3 (а, б, в). Відображати витрати підприємства на виробництво продукції можна трьома способами - з допомогою рахунків класів 8 і 9 (мал. 3.1а), тільки 8 (мал. 3.1б) або тільки 9 (мал. 3.1в). Спосіб обліку витрат визначається константою Использовать счета расходов (меню Операции/Константы).

Рис.3.1а

Рис.3.1.б

Рис.3.1.в

У варіанті 1а протягом звітного періоду (місяця) витрати на виробництво відносяться в дебет рахунків класу 8 з кредиту рахунків матеріальних, трудових та грошових ресурсів. Витрати, накопичені протягом місяця на цих рахунках, закриваються документом "Финансовые результаты" в режимі Закрытие элементов затрат (счета класса 8). При цьому прямі виробничі витрати відносяться в дебет рахунка 23 "Виробництво". Загальновиробничі витрати відносяться в дебет рахунка 91.

У варіанті 1б протягом звітного періоду витрати на виробництво відносяться в дебет рахунків класу 8 з кредиту рахунків матеріальних, трудових і грошових ресурсів. При цьому використовуються ті самі документи конфігурації (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1

Накопичені витрати на рахунках класу 8 закриваються документом "Финансовые результаты" в режимі Закрытие элементов затрат на рахунок 23 "Виробництво". При цьому окремо накопичення загальновиробничих витрат у програмі не передбачено. Оскільки П(С)БО 16 передбачає такий розподіл, його можна організувати вручну, виділивши для цього спеціальний субрахунок, наприклад 841 "Загальновиробничі витрати".

У варіанті 1в витрати виробництва протягом звітного періоду відносяться в дебет рахунка 23 "Виробництво" безпосередньо з кредиту рахунків матеріальних, трудових і грошових ресурсів. Загальновиробничі витрати відносяться в дебет рахунка 91 також безпосередньо з кредиту рахунків матеріальних, трудових і грошових ресурсів. Для цього використовуються ті самі документи конфігурації. Далі ці три схеми аналогічні:

Після закінчення періоду загальновиробничі витрати розподіляються між рахунками виробництва і собівартості готової продукції (за субконто Виды затрат) згідно з П(С)БО 16. Розподілені витрати відображаються за дебетом рахунка 23 (відповідний вид діяльності) і за кредитом рахунка 91. Нерозподілені витрати відображаються за дебетом рахунка 901 "Собівартість реалізованої продукції". Для цього в програмі використовується документ "Финансовые результаты" в режимі Закрытие общепроизводственных затрат (счет 91).

Проводиться оцінка незавершеного виробництва. інформація про це вводиться у програму документом "Незавершенное производство".

Протягом звітного періоду випуск готової продукції відображається за обліковими цінами. Така можливість передбачається інструкцією №291, наприклад, за плановою виробничою собівартістю, на рахунку 26 "Готова продукція", на якому аналітичний облік ведеться в розрізі видів продукції. Використовується документ "Калькуляция" в режимі Предварительная. Для оцінки вартості матеріальних запасів, використаних для виробництва готової продукції, застосовується один із методів оцінки вибуття запасів, передбачених п. 16 П(С)БО 9. У програмі метод визначається константою Метод партионного учета.

Наприкінці звітного періоду, коли визначено фактичну собівартість готової продукції, розраховується відхилення фактичної собівартості продукції від її вартості за обліковими цінами (нормативною або плановою собівартістю) і списується в дебет рахунка 26 за видами продукції пропорційно до вартості за обліковими цінами. Таким чином, за рахунком 26 готова продукція оцінюється за фактичною виробничою собівартістю. У програмі це робить документ "Калькуляция" в режимі Окончательная.

Згідно з п. 6 П(С)БО 9 "Запаси", готова продукція для цілей бухгалтерського обліку включається до запасів. Планом рахунків бухгалтерського обліку передбачено застосовувати рахунок 23 "Виробництво" для відображення інформації про витрати на виготовлення продукції; рахунок 26 "Готова продукція" - для відображення руху готової продукції; рахунок 25 "Полуфабрикаты" - для відображення руху напівфабрикатів власного виробництва (мал. 3.2).

Малюнок 3.2

Аналітичний облік на рахунку 23 "Виробництво" має давати можливість вирішити два завдання - можливість калькулювати собівартість окремого виду продукції (для цього використовується субконто Виды деятельности) і визначати структуру собівартості за економічними елементами, як вимагає п. 21 П(С)БО 16 (це дозволяє зробити субконто Виды затрат). Звернімо увагу, що в програмі передбачено документи для методу нормативної калькуляції. Якщо говорити спрощено - усі прямі, змінні загальногосподарські та розподілені постійні загальногосподарські витрати збираються на рахунку 23 на один вид діяльності "Виробництво" і звідти списуються на конкретну номенклатуру продукції за нормами, зазначеними в калькуляції. Наприкінці місяця з урахуванням незавершеного виробництва собівартість продукції доводиться до фактичної. Такий метод зазвичай використовується в масовому виробництві, тобто там, де є сенс складати нормативні або планові калькуляції.

Як альтернатива, якщо підприємство займається випуском одиничної або унікальної продукції, під видом діяльності можна розуміти і конкретне замовлення, і конкретну одиницю продукції. Усі прямі витрати збираються на цей вид діяльності, між такими видами діяльності розподіляються загальновиробничі витрати, і таким чином здійснюється калькулювання. При цьому слід враховувати можливість визначення прямих витрат (матеріалів, заробітної плати) на кожен вид продукції.

Для обліку витрат за елементами застосовують субконто "Види витрат" (мал. 3.3). Це дворівневий довідник. На першому рівні витрати згруповані за видами відповідно до П(С)БО 16. На другому рівні витрати групуються за економічними елементами. Кожному елементу відповідає рахунок, на який будуть списані витрати (у цьому випадку - рахунок 23 "Виробництво").

Малюнок 3.3

Для формування собівартості продукції можна використати всі методи реєстрації інформації - операції, введені вручну, типові операції і документи "1С:Бухгалтерії".

На мал. 3.4 показано аналіз рахунка 91 "Загальновиробничі витрати", в дебеті якого в результаті закриття рахунків класу 8 зібрані фактичні витрати на зв'язок (10 грн), зарплата (278,12 грн) з нарахуваннями (102,92) і амортизація загальновиробничих основних засобів (7015,43 грн). Таке закриття рахунків класу 8 виконує документ "Финансовые результаты" в режимі Закрытие элементов затрат (счета класса 8). Ввести його можна через меню Документы/Прочие/Финансовые результаты.

Малюнок 3.4

Після того як закриті рахунки класу 8, можна розпочати розподіл загальновиробничих витрат відповідно до П(С)БО 16. Для цього призначений документ "Финансовые результаты" в режимі Закрытие общепроизводственных затрат (счет 91). Вибір режиму здійснюється на закладці Основные. Для реалізації алгоритму розподілу на закладці Дополнительно слід заповнити такі параметри, як Нормальная база распределения, Текущая база распределения, Нормальная сумма постоянных затрат і Текущая сумма постоянных затрат.

Нормальна сума постійних витрат - планова сума постійних витрат за нормальної потужності. Плануємо, що постійні витрати є витратами на амортизацію загальновиробничих основних засобів і вони становитимуть 7015 грн. Поточну суму постійних витрат програма визначає автоматично як сальдо рахунка 91 за тими видами загальновиробничих витрат, для яких у формі елемента довідника Виды затрат увімкнено прапорець Относится к постоянным общепроизводственным затратам. Увімкнімо такий прапорець для елемента Амортизация общепроизводственных ОС и НМА.

Сума постійних розподілених загальновиробничих витрат, яка відноситься в дебет рахунка 23 (мал.3.5), розраховується як 80: 176 х 7015 = 3188,64 грн.

Малюнок 3.5

Сума постійних нерозподілених загальновиробничих витрат звітного періоду, яка відноситься в дебет рахунка 901, становить 3826,79 (7015,43 - 3188,64). У разі якщо постійних загальновиробничих витрат є кілька видів, розподіл відповідно до вимоги П(С)БО 16 здійснюється за кожним видом окремо. Змінні загальновиробничі витрати списуються за видами витрат на рахунок 23 "Виробництво".

Малюнок 3.6

Розглянемо, як відобразити випуск готової продукції протягом місяця, внести інформацію про незавершене виробництво і довести собівартість готової продукції до фактичної. У програмі це робиться в три етапи - списання матеріалів у виробництво і прибуткування готової продукції протягом місяця проводиться документом "Калькуляция" в режимі предварительная. Наприкінці місяця, після розподілу загальновиробничих витрат, у програму вноситься інформація про залишки незавершеного виробництва документом "Незавершенное производство". На підставі даних про фактичні витрати проводиться розрахунок фактичної виробничої собівартості. На кожен вид витрат визначаються суми відхилень планової собівартості від фактичної і на кожен вид готової продукції виконуються коригування документом "Калькуляция" в режимі окончательная.

Оскільки протягом місяця фактична виробнича собівартість невідома, продукцію оцінюють за обліковою ціною. Найчастіше як облікову вибирають планову (нормативну) собівартість продукції. Її розраховують виходячи з планованих витрат на виробництво готової продукції. На основі планової собівартості розраховують, зокрема, відпускні ціни на продукцію протягом місяця.

Саме калькулювання собівартості не є бухгалтерським завданням. Для його вирішення на програмах "1С" можна використати спеціалізовані конфігурації. У типовій конфігурації вважається, що планова калькуляція вже відома. Звернімо увагу: калькуляція в програмі передбачає нормування не тільки прямих витрат, а й загальновиробничих за видами.

У полі Вид встановімо значення Продукция, при цьому на закладці Дополнительно буде встановлено рахунок обліку 26 "Готова продукція", рахунок витрат 809 "інші матеріальні витрати", і стане доступною кнопка Состав, що відкриває підлеглий довідник "Состав продукции". Перед початком роботи зі складом продукції слід зберегти запис елемента кнопкою ENTER.

Довідник "Состав продукции" доступний для кожного елемента довідника "Номенклатура" зі встановленим видом Продукция. Він містить список сировини, матеріалів та інших витрат, які використовуються для виробництва продукції. При цьому реквізит Затрата може набувати значення з довідника "Номенклатура" (для матеріалів, які йдуть на виробництво продукції) або з довідника "Виды затрат" (для інших витрат, які відносяться на собівартість продукції - витрати на оплату праці тощо). Реквізит Количество дозволяє задати кількість матеріалів за технологічними нормами, яка йде на виготовлення одиниці продукції.

Такий список витрат використовується надалі для заповнення документа "Калькуляция".

У програмі для оформлення операцій, пов'язаних з випуском готової продукції протягом звітного періоду, у типовій конфігурації передбачено документ "Калькуляция". Ввести його можна через меню Документы/Производство/Калькуляция. Створені документи потрапляють у журнал "Производство" (меню Журналы/Производство).

Документ "Калькуляция", створений у режимі введення нового, є попередньою калькуляцією. Документ, введений на підставі вже наявного документа "Калькуляция", - остаточною калькуляцією. Змінити режим калькуляції не можна.

У табличній частині зазначається перелік витрат, що включаються до розрахунку собівартості партії продукції. Як витрата можуть виступати матеріали з довідника "Номенклатура" і види витрат з довідника "Виды затрат". Для матеріалів зазначається партія (для середньозваженої ціни партія за умовчанням), яку треба списати, і кількість. У графі Сумма предварительная зазначається сума попередніх витрат за видами. Для матеріалів ця сума розраховується автоматично під час проведення документа. Графа Сумма окончательная містить суму за остаточною калькуляцією. Для попередньої калькуляції ця колонка завжди не заповнена.

Кнопка Заполнить у формі документа дозволяє заповнити табличну частину відповідно до кількості та складу продукції для виготовлюваного виробу.

За допомогою кнопки Подбор> можна додатково підібрати потрібні ТМЦ з довідника "Номенклатура", використовуючи механізм підбору. Кнопка Установить цену призначена для розрахунку продажної вартості виробу з урахуванням рентабельності, податків і нарахувань, зазначених на закладці Налоги и рентабельность. Оскільки собівартість списаних партій матеріалів визначається тільки під час проведення документа, реальну собівартість і ціну можна визначити тільки після проведення документа (кнопки Провести або ОК).

У бухгалтерському обліку можуть використовуватися різні способи списання матеріалів у виробництво - FIFO, "за середньозваженою собівартістю", ідентифікаційним методом (зазначення партії вручну). У конфігурації "Бухгалтерський облік для України" вибір методу списання визначається константою Метод партионного учета (меню Операции/Константы). Метод списання може змінюватися при зміні облікової політики.

Якщо технологічний цикл тривалий, передбачається незавершене виробництво, операції оформляються в іншому порядку.

Матеріали списуються на рахунки і види витрат, зазначені для кожного з них у формі редагування елемента довідника "Номенклатура" (група Затраты на закладці Дополнительно).

При такому режимі роботи можна рахунок витрат і статтю визначити безпосередньо в діалоговій формі документа, включивши прапорець Выбрать счет затрат. Найчастіше так оформляється списання сировини та матеріалів для непрямих витрат, для витрат, що не входять у собівартість (вибираються рахунки 91, 92, 93).

У табличній частині документа зазначаються матеріали, що списуються, їх партія і кількість - як у попередньому випадку. Фрагменти шапки, табличної частини та проведення документа наведено на (прямі матеріальні витрати будуть списані в дебет рахунка 23 автоматично документом "Финансовые результаты" в режимі Закрытие элементов затрат (счета класса 8)).

Переважна більшість документів з обліку руху сільгосппродукції заповнюється у віддалених підрозділах господарства (бригадах, на фермах, складах) і тільки після їх оформлення надходить у бухгалтерію для обробки.

Для максимальної автоматизації введення документів, зменшення кількості рутинних операцій у цій конфігурації при введенні нового документа реквізити автоматично заповнюються на підставі констант та індивідуальних настроювань.

Більшість аналітичних інформацій конфігурації міститься в довідниках. При обробці документів з обліку праці і його оплати серед довідкових реквізитів застосовуються: види сільгоспробіт, марки автомобілів, тракторів та інших сільгоспмашин, прізвища трактористів або водіїв, норми виробітку, розцінки за одиницю обсягу робіт або за годину роботи, норми витрати пального на одиницю роботи, коефіцієнти переведення в умовні трактори, процентні надбавки за виконану роботу й інші. Довідник витрат містить список витрат, за якими відбувається калькулювання собівартості.

У конфігурації використовуються додаткові аналітичні довідники, що суттєво спрощують облік. Так, у довіднику «Налоги и отчисления» зберігаються всі дані про податки, що використовуються у конфігурації. За кожним податком зберігається історія ставок і межі, до якої діє ця ставка. Автоматичне формування проведень здійснюється з використанням елементів, також винесених у довідники.

Конфігурація дозволяє вести облік доходів і витрат у розрізах кількох видів діяльності, а довідник «Подразделения» — вести облік за кількома підрозділами. Облік ВД і ВВ ведеться в розрізі довідника, що повторює структуру Декларації про прибуток (мал. 3.7).

мал. 3.7

Для зручності роботи з планом рахунків передбачено додаткові функціональні можливості, що до зволяють проводити аналіз рахунка за датами і субконто, відкрити оборотно-сальдову відомість рахунка або Головну книгу.

У цій конфігурації реалізовано широкі можливості накопичення, аналізу і розподілу витрат за різними видами діяльності підприємства з наступним одержанням їх фактичної собівартості. Витрати по підприємству накопичуються в розрізі видів діяльності, підрозділів і видів витрат.

Закриття рахунків допоміжного виробництва у конфігурації виконує спеціальний документ «Распределение затрат» (мал. 3.8).

мал. 3.8

Роботи і послуги, виконані допоміжними виробництвами, протягом року відносяться на рахунки їх споживачів за плановою собівартістю одиниці робіт і послуг, а наприкінці року визначається фактична собівартість робіт і послуг цих виробництв. У конфігурації реалізовано облік допоміжних і переробних виробництв із можливістю аналізу витрат і за допоміжним виробництвом, і за підрозділом, для якого виконувалися роботи.

Для максимальної автоматизації операції розподілу витрат у цьому документі використовується потужний набір сценаріїв виконання. Вони дозволяють розподілити загальвиробничі витрати, витрати допоміжних виробництв, витрати на рослинництво, тваринництво і переробку продукції і, врешті-решт, визначити фінансові результати.

У конфігурації реалізовано облік готової продукції, який протягом усього виробничого циклу ведеться в планових цінах. Після закінчення року формуються додаткові бухгалтерські проведення, що враховують різницю планової і фактичної собівартості, розраховується фактична собівартість готової продукції, визначаються калькуляційні відхилення фактичної собівартості від планової з наступним розподілом калькуляційних різниць.

У конфігурації реалізовано облік роботи автотранспорту і сільськогосподарської техніки. Реалізовано обробку шляхових листів з можливістю розрахунку норми списання палива, обліку переміщень і списання ПММ, розрахунку зарплати водіїв і помічників. Автоматизовано оперативний облік залишків палива, виписаного на конкретного водія, і всього по складу ПММ

Забезпечено можливість розрахунку фактичної собівартості кілометра пробігу, тонно-кілометра перевезення, фізичного гектара і гектара умовної оранки.

У конфігурації, крім набору стандартних бухгалтерських звітів, є можливість автоматичного формування статистичної звітності (форми 50-сг, 24-сг, 21-заг, 16-сг та ін.). Конфігурація «МІКСТ: Сільськогосподарське підприємство» дозволяє також складати спеціалізовані звіти, що значно полегшує роботу бухгалтера і є універсальним помічником для автоматизації бухгалтерського обліку в сільському господарстві.).[18, ст 136 ]

Основні види операцій, що виконує система, у галузях

Поиск по сайту: