Внутрішня співпраця

Підвалини для тісної співпраці в межах угруповання заклала восьма зустріч на вищому рівні, що відбулась у Трухільо у Перу з 8 до 10 березня 1996 року. її результатом стала реструктуризація Андського пакту та його перетворення в Андську спільноту націй, котра тепер поряд з економічними переслідує і політичні цілі: зменшення політичних суперечок всередині регіону та узгодження спільної зовнішньої політики, гармонізацію та уніфікацію законодавств шляхом їх уподібнення, підтримку соціальних реформ та співробітництво в інших сферах державного життя.

Внутрішньорегіональна політика країн андського регіону має три аспекти:

1. Політичний аспект. Основною політичною метою є закладення основ спільної зовнішньої політики та її подальший розвиток. З цією концепцією партнери погодились у 1998 році, після того, як визнали, яке значення має спільна зовнішня політика. На зміну цьому принципу 2001 року прийшла концепція "політичної співпраці в межах андського регіону" [4; 27], що включила також незалучені до цього часу аспекти зі сфери юстиції та внутрішньої політики. У цьому вчинку учасників Договору Картахени можна прослідкувати тенденцію до повного зближення на кшталт Європейського Союзу. Тому Андська спільнота намагається як на національному, так і на міжнародному рівнях узгоджувати свої дії, дотримуватись спільних позицій щодо важливих питань.

Після укладення Договору про зміцнення принципів демократії Договір Картахени був доповнений численними протоколами, котрі ще належить ратифікувати: Договір АСН про Демократію (підписаний 17 жовтня 1998 року в Порто) чи, наприклад, Протокол про загальні та прямі вибори до Андського парламенту (підписаний 23 квітня 1997 року в Сукрі; Венесуела єдина країна, котра ще до початку дії цього Протоколу ввела загальні та прямі вибори до Андського парламенту). Якщо виникне загроза демократії в одній з країн регіону, то тепер Рада АСН уповноважена вжити заходів щодо її усунення.

Задля того, щоб втілити в життя "спільну зовнішню політику", Спільнота прагнула розвивати "спільну політику безпеки та встановлення довіри" [4; 27], роблячи основний внесок у формування "андської зони миру". Співпраця органів внутрішніх справ та органів юстиції у цьому напрямку була результативною — прийняття у 2001 році Андського плану співпраці для боротьби з незаконним вживанням і продажем наркотиків та пов'язаних з ним злочинів, а також створення Виконавчого комітету, що складається з національних представників та уповноважений стежити за виконанням цього плану.

Серед низки завдань Андської спільноти чи не найважливіше місце посідає введення до 2005 року андського паспорта. Це й стало найвищим проявом вдалої внутрішньої політики.

2. Економічний аспект. Перше місце в економічній політиці посідає створення до 31 грудня 2005 року спільного ринку. Його метою є введення єдиного зовнішнього мита, яке поки що не є повноцінним (митний союз існує лише між трьома країнами — Еквадором, Венесуелою та Колумбією; Болівія приймає ставки зовнішнього мита тільки у випадку співпадіння з її власним; Перу має особливий статус у встановленні зовнішнього мита), створення спільної аграрної політики, уподібнення окремих законодавств (щодо конкуренції, захисту інвестицій, уникнення подвійного оподаткування), дотримання певних критеріїв зближення у макроекономічній політиці. Вільне пересування потрібно забезпечити не тільки товарам, а й особам. Реалізації цієї мети слугує прийнятий закон про визнання дипломів та пропозиції щодо гармонізації і спрощення міграційного законодавства.

3. Соціальний аспект. Поняття "соціальне питання" з 1995 року міцно закріплене у словнику Андської спільноти та стосується численних сфер, наприклад, освіти та культури, соціопрофесійних аспектів (включно з охороною здоров'я, наукою, технікою), сталого розвитку (відносно довкілля, запобігання катастрофам) та співпраці цивільного населення. Ці сфери представлені створеними 26 червня 2001 року на підставі рішень № 441 та № 442 Комітетів праці та підприємництва недержавними інституціями, що активно залучені до процесу латиноамериканської інтеграції.

Декларацією Мачу Шкчу (МасЬи Рісспи) про демократію, права корінного населення та подолання бідності (підписана президентами 5 андських країн 29 червня 2001 року) передбачена організація круглого столу для узгодження соціальної політики, щоби залучити ширші верстви цивільного населення до андського інтеграційного процесу. Мета — виробити "загальний план соціального розвитку" [6; 27] за дорученням Восьмого засідання Ради Президентів андських країн (червень 2001 року) для вирішення проблеми бідності та соціальних нерівностей у цьому регіоні. Тут вперше обговорено проблему корінного населення.

У 1991 році держави-члени Андського пакту підписали Картахенську декларацію, в якій підтвердили відмову своїх урядів від володіння, виробництва, використання, випробування і постачання всіх видів зброї масового знищення (ядерної, біологічної, хімічної), а також від її придбання і зберігання.

Отже, спектр проблем, які намагається вирішити Андська спільнота з метою досягнення внутрішньо-регіональної гармонії, досить широкий. Не всім із бажаних та поставлених цілей вдається одразу й без перешкод надати життєвого імпульсу, та спільнота впевнено й рішуче крокує визначеним шляхом.

Поиск по сайту: