ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ МЕРКОСУР

Економічна інтеграція в південноамериканському регіоні у другій половині XX століття проходила в декілька етапів. У 60—70 роках регіональні об'єднання характеризувались закритістю структур, а також їх прагненням захистити себе високими тарифами від конкуренції високорозвинутих індустріальних країн. Уже тоді актуальним було завдання створення окремого латиноамериканського ринку. До угруповань такого типу слід віднести Центральноамериканський спільний ринок (САСМ), Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (LААFТ), яка пізніше перетворилася в Латиноамериканську асоціацію інтеграції (LАIА), Карибську асоціацію вільної торгівлі, пізніше переформовану в Карибський спільний ринок (CARICOM), Андську групу і найбільшу — Американську економічну систему (LAES), яка охоплює 26 країн Латинської Америки.

У 90-ті роки зміст і цілі інтеграції країн цього регіону зазнали величезних змін. Це пояснюється розвитком економіки найбільших країн Південної Америки — Бразилії, Аргентини, Чилі. Інтеграція, що здійснюється на цьому етапі, проходить при значно більшій відкритості національних економік, зменшенні державного втручання і ліквідації багатьох видів бюрократичного контролю, а також в умовах більшої конкуренції. Нові підходи до здійснення інтеграції дозволили досягнути рекордних темпів зростання товарообігу за майже 40-річний період розвитку інтеграційних процесів на континенті [4].

Південний Спільний Ринок МЕРКОСУР створений у 1995 році на підставі Асунсьйонського договору, підписаного у 1991 році

Аргентиною, Бразилією, Парагваєм та Уругваєм з метою створення зони вільної торгівлі та митного союзу. Асоційованими членами МЕРКОСУР є Чилі та Болівія. Населення країн-членів МЕРКОСУР (200 млн осіб) становить 44 % населення Південної Америки, територія країн-членів — 59 % території континенту, валовий національний продукт (790 млрд дол.) — 51 % загального ВНП в регіоні (табл. 1).

загрузка...

Таблиця 1. Загальні показники МЕРКОСУР [12]

Хоча МЕРКОСУР є найновішим субрегіональним інтеграційним утворенням, він, здається, є найбільш динамічним. Створення МЕРКОСУР відбувалося в умовах зміни світового порядку. Тому для членів МЕРКОСУР провідними принципами стали укріплення демократії, реформи держави, лібералізація економіки і торгівлі. Отже, країнам потрібно було не лише дійти згоди щодо питань міжнародної торгівлі, але і створити власну зону інтеграції. Для того, щоб зрозуміти можливі сценарії подальшої інтеграції між країнами-членами МЕРКОСУР і в регіоні загалом, слід розглянути історію створення МЕРКОСУР.

Протягом існування в Латинській Америці військових авторитарних режимів основною ідеологією була національна безпека. Саме вона перешкоджала країнам подолати бар'єр недовіри між собою. В Аргентині та Бразилії цей бар'єр існував протягом всієї історії цих країн, оскільки у них були одинакові геополітичні та геоекономічні прагнення та інтереси. Обидві країни прагнули стати провідними на континенті й намагались зміцнювати своє верховенство насамперед через розвиток військової галузі, наприклад, у сфері ядерної енергії. Однак, навіть у часи військових диктатур були намагання врегулювання чи хоча б пом'якшення суперечностей. Наприклад, у 1973 році Аргентина протестувала проти двосторонньої угоди між Бразилією та Парагваєм щодо користування гідроенергетичними ресурсами р. Паранья, але у 1979 році вона підписала тристоронню угоду, що врегульовувала це питання [15].

Однак справжня співпраця розпочалась лише після повалення військових диктатур в Аргентині (1983) та Бразилії (1985). У 1985 році президент Аргентини Альфонсін і Президент Бразилії Сарней підписали Декларацію, в якій йшлося про прискорення двосторонньої співпраці. Для цього була створена спільна комісія на найвищому рівні. Незабаром після цього, у липні 1986 року, ті ж президенти підписали Аргентинсько-бразильський акт про інтеграцію, який започатковував Програму економічної інтеграції та кооперації між Аргентиною та Бразилією (відому ще як ЕІСР чи ІСРАВ). Протягом першого етапу в межах цієї Програми було підписано 12 протоколів про співпрацю в різних галузях економіки. У Програмі акцентувалось на секторі засобів виробництва (Протокол 1). Також були підписані важливі угоди з торгівлі пшеницею (Протокол 2, який покращив позиції Аргентини на бразильському ринку сільськогосподарських товарів), щодо металургії (Протокол 3), з торгівлі продуктами харчування (Протокол 23) і, перш за все, в автомобілебудівному секторі (Протокол 21, спрямований на підтримку взаємної торгівлі). Завдяки підписанню Протоколу 13 ІСРАВ покращила співпрацю в галузі ядерної енергетики. Як зазначалося вище, розвиток саме цієї галузі мав визначальний вплив на ситуацію в регіоні. Загалом, було підписано 24 Протоколи [15].

У 1987 році впровадження програм економічної стабілізації наштовхнулось на значні труднощі через зростаючі розбіжності у способах ведення економічної політики. У 1988 році темпи економічного зростання Аргентини та Бразилії становили відповідно З % та 0 %. Проте, незважаючи на всі незгоди, у 1988 році в Буенос-Айресі дві держави підписали Угоду про інтеграцію, співпрацю та розвиток, яка стала початком створення спільного ринку між обома країнами. Сторони угоди погодилися усунути всі торговельні і неторговельні обмеження протягом 10 років. Другий етап передбачав поступову узгодженість політики країн, спрямовану на створення спільного ринку. Незважаючи на труднощі, на які наштовхувалась Аргентина та Бразилія, у 1988 році показники їх взаємної торгівлі зросли на 20 % і ця позитивна тенденція існувала протягом наступних 3 років.

Після зміни урядів в обох країнах президенти Менем (Аргентина) і Коллор де Мелло (Бразилія) у 1990 році в Буенос-Айресі підписали Акт про встановлення дати створення спільного ринку (грудень 1994 року). Протягом цього періоду наголошувалося на використанні тих механізмів лібералізації, які передбачали зниження тарифів при жорсткому дотриманні часових меж. У той же час було обмежено втручання держави в галузеву співпрацю. Почав формуватися новий підхід до створення відкритого ринку (особливо в Аргентині) [13].

Власне в цей час стало очевидним, що угоду повинні підписати Уругвай та Парагвай, адже економічні зв'язки цих країн з Аргентиною та Бразилією мали надзвичайно важливе значення. Початок торгових зв'язків Уругваю з Аргентиною датується 1974 роком, коли була підписана аргентинсько-уругвайська Економічна угода (AUECA), між Бразилією та Уругваєм вони існують з часів підписання в 1975 році Протоколу про розширення торгівлі (РEE). У той же час Уругвай і Парагвай ретельно слідкували за розвитком аргентинсько-бразильських відносин.

У вересні 1990 року в Буенос-Айресі зустрілися представники Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю. На цій зустрічі вони погодилися перетворити двосторонню угоду в чотиристоронню. Нарешті, після численних зустрічей, 21 березня 1991 року в Парагваї була підписана Асунсьйонська угода, яка передбачала створення спільного ринку між Республікою Аргентина, Федеративною Республікою Бразилія, Республікою Парагвай та Південною Республікою Уругвай.

Асунсьйонський договір був лише першим кроком у напрямку переходу до створення спільного ринку, який закінчився 31 грудня 1994 року. Для полегшення сторони угоди створили інституційний механізм розгляду суперечок і механізм надання гарантій. Завершення перехідного періоду пов'язують з підписанням Протоколу в Оуро-Прето. У ньому йдеться про вільний рух товарів, який передбачає нульові тарифи. У цьому Протоколі також встановлено спільні зовнішні тарифи, план гармонізації торгівлі, вдосконалено інституційну систему. Цей Протокол вступив у силу з січня 1995 року.

Успіхи МЕРКОСУР на початковому етапі пояснюються ефективними реформами на національному рівні з метою пришвидшення інтеграційних процесів (зниження тарифів до 0, гармонізація правил ведення торгівлі, стимулювання торгівлі між членами і третіми державами). Хоча всі 4 країни використовували регіональні угоди як засіб не залишитися поза процесом лібералізації торгівлі, в кожної країни були особливі причини для реалізації реформ. Так, в Аргентині реформи базувались на розумінні міжнародної системи як конкурентної, такої, в якій за допомогою реформ країна повинна ввійти до "провідної команди" держав світу. Бразилія протягом 1991—1994 років використовувала МЕРКОСУР як інструмент захисту економічних інтересів. Для двох менших країн (Уругваю та Парагваю) МЕРКОСУР був засобом гарантування їх позицій в регіоні [15].

Отже, розвиток інтеграції відбувався поетапно. Спочатку був укладений договір про проведення переговорів з гармонізації податкової і митної політики. У 1994 році країни-члени підійшли до утворення митного союзу, а також почали обговорення особливостей майбутньої торговельної угоди зі створення МЕРКОСУР. Узгодження проходило у важких умовах, оскільки країни-члени на той час мали різні законодавчі бази, проводили різну політику у сфері індустріалізації і не мали досвіду регіональної співпраці. Низці країн було вигідним зниження митних тарифів, а найбільшому членові — Бразилії (потенціал якої вдвічі більший від потенціалу інших країн-членів) було важливо зберегти високі митні ставки для захисту свого внутрішнього ринку.

Не форсуючи подій, країни-члени все ще намагаються знайти оптимальні підходи, які не зачіпатимуть інтересів один одного. Вже через 3 роки вдалося зліквідувати митні тарифи на 90 % товарів" які переміщуються в межах союзу. Що стосується спільних зовнішніх тарифів для країн-членів МЕРКОСУР, то вже узгоджені рівні тарифів для 85 % продукції, а на решту 15 % уточнення буде зроблено до 2006 року. Митна система МЕРКОСУР використовує 11 рівнів тарифів у межах від 0 до 20 %. Щодо товарів, які найшвидше реагують на зміни кон'юнктури ринку, будуть укладені спеціальні договори:

— до 2006 року встановити закордонний тариф на комп'ютери і телекомунікаційне обладнання на рівні 16 %;

— до 2011 року скоротити в Чилі тарифи на імпорт продуктів харчування з країн МЕРКОСУР.

Послаблення обмежень у зовнішній торгівлі, зменшення і ліквідація тарифів на багато видів товарів дозволили значно збільшити обсяги торгівлі всередині союзу [4]. Так, протягом 1990—1996 років зростання товарообігу між країнами-членами МЕРКОСУР становило в середньому понад 30 %, тоді як торгівля країн-членів з іншими країнами зростала щорічно на 7,5 %. Зовнішня торгівля чотирьох членів МЕРКОСУР на 20 % сконцентрована всередині блоку, в той час як до створення МЕРКОСУР у 1990 році цей показник дорівнював 9 %. Торгівля між Бразилією та Аргентиною зросла в 4 рази і становила понад 15 млрд дол.

З розвитком МЕРКОСУР труднощі інтеграції стають більш очевидними. Потрібні нові зусилля для досягнення основної мети — перетворитися в об'єднання, здатне забезпечити стабільне економічне зростання країн-членів на основі крупномасштабної внутрішньої торгівлі, значного оновлення технологій і ефективного використання інвестицій. Попереднє твердження про те, що МЕРКОСУР має більше значення для Аргентини і півдня Бразилії, ніж для Уругваю, Парагваю та півночі Бразилії, поступово відходить у минуле. Творцям МЕРКОСУР, в цілому, вдалося об'єднати інтереси всіх його членів, значно послабити конкуренцію між аргентинськими і бразильськими товарами, знайти для кожного з чотирьох партнерів його власну нішу.

Асунсьйонський договір був підписаний з метою створення зони вільної торгівлі і митного союзу. Договором передбачається:

— вільний рух товарів, послуг і робочої сили, якого потрібно досягти через ліквідацію митних тарифів та нетарифних обмежень;

— встановлення спільного зовнішнього тарифу та ведення спільної зовнішньоторговельної політики стосовно третіх країн чи їх груп та координація позицій на регіональних та міжнародних економічних конференціях;

— координація макроекономічної, фіскальної, монетарної та секторальної політики в галузях міжнародної торгівлі, сільського господарства, промисловості, транспорту і комунікацій та в будь-яких інших галузях для забезпечення вільної конкуренції між сторонами договору;

— гармонізація законодавства в цих сферах для зміцнення інтеграційних процесів [1].

Протягом перехідного періоду, який тривав до 31 грудня 1994 року, для сприяння формуванню спільного ринку сторони договору встановили критерії походження товарів та механізм вирішення суперечок.

загрузка...

Упродовж перехідного періоду договірні сторони послуговувалися такими інструментами для створення спільного ринку:

— програмою лібералізації торгівлі. Згідно з нею передбачалося автоматичне поступове зменшення тарифів до 0 і повна ліквідація нетарифних обмежень;

— координацією макроекономічної політики, яка повинна проводитися поступово і згідно з програмою лібералізації економіки;

— встановленням спільного зовнішнього тарифу з метою підтримки конкуренції;

— підписанням секторальних угод [1].

Стосовно реалізації цих цілей, то, не форсуючи подій, країни все ще намагаються знайти оптимальні підходи, які не захоплюватимуть інтересів кожного з членів. За 3 роки вдалося ліквідувати митні тарифи на 90 % товарів, що переміщуються всередині союзу. Зовнішні тарифи країн-членів МЕРКОСУР уже узгоджені на 85 % продукції, а решта 15 % повинні бути встановлені до 2006 року.

Слід зазначити, що найважливішою метою МЕРКОСУР висуває тріаду: забезпечення автономного розвитку, збереження національного суверенітету і національної культурної ідентичності латиноамериканських країн. При цьому вже не є таємницею, що основною перешкодою є Сполучені Штати Америки. Але про це — трохи згодом.

Політикою МЕРКОСУР на початковому етапі була розробка простої інституційної системи організації, яка повинна була поступово збільшуватися із поглибленням інтеграції. На противагу великим організаційним структурам інших інтеграційних угруповань, таким як ALADI чи Андський пакт, ідеєю МЕРКОСУР було поступове збільшення кількості інституцій. Основний орган МЕРКОСУР — Рада спільного ринку (Common Market Council), який проводить зустрічі на найвищому рівні. Виконавчим органом є Група спільного ринку (Common Market Group). МЕРКОСУР також має адміністративний орган — Секретаріат. Крім цього, у структуру входять 2 консультативні колегіальні органи: Парламентська комісія (представники національних парламентів) та Економічний та соціальний консультативний форум.

Рада спільного ринку

Це найвищий орган МЕРКОСУР, який відповідає за політичне керівництво організацією і прийняття рішень. У сферу компетенції Ради входить нагляд за виконанням програми лібералізації економіки в кожній з країн-членів для встановлення спільного ринку. Рішення в ньому приймаються на основі консенсусу. Зустрічі проводяться раз на 6 місяців, хоча Рада може скликатися і в надзвичайних випадках. Зустрічі відбуваються на рівні міністрів економіки і міністрів закордонних справ, але в них можуть брати участь і міністри інших галузей, якщо обговорення питань, що стосуються цих галузей, є запланованим. На цих зустрічах можуть бути присутніми і президенти країн-членів (їх присутність обов'язкова бодай раз на рік), якщо йдеться про дуже важливі проблеми. Ротація керівництва Ради відбувається в алфавітному порядку кожні 6 місяців [1, с. 12].

Виконавчим органом МЕРКОСУР є Група спільного ринку. Цей орган є відповідальним за реалізацію рішень, прийнятих Радою, і розгляд рекомендацій, поданих робочими групами. До обов'язків групи належать:

— контроль за виконанням договірних зобов'язань;

— здійснення необхідних заходів для виконання рішень, прийнятих Радою;

— внесення пропозицій стосовно ефективної реалізації програми лібералізації економіки, координації макроекономічної політики та співпраці з третіми країнами;

— розробка програм для забезпечення поступового формування спільного ринку [1].

Групу формують представники міністерств закордонних справ, економіки, торгівлі та Центрального Банку — 4 особи з кожної країни та по 4 їх заступники. На рівні представників зустрічі відбуваються кожні 3 місяці, а на рівні координаторів — 1 раз у місяць. Рішення в Групі спільного ринку приймаються на основі консенсусу [15].

Спочатку Асунсьйонський договір встановлював (з березня 1991 року до грудня 1994 року) суворий план зниження тарифів для країн-членів. Протягом цього перехідного періоду вивченням окремих галузей економіки займалися 11 робочих груп. Після зустрічі в Оуро-Прето у 1994 році ці групи були трансформовані. Від цього часу вони вивчають такі проблеми: комунікації, гірничу промисловість, технології, фінанси, транспорт та інфраструктуру, довкілля, промисловість, сільське господарство, енергетику, трудові взаємини, зайнятість та соціальне забезпечення. У липні 1999 року були створені ще 2 робочі групи: Комітет з координації макроекономіки і Комітет з координації торгівлі. У цих групах працюють представники бізнесу, вчені, представники профспілок, експерти з міжнародних урядових та неурядових організацій.

Комісія з торгівлі МЕРКОСУР є відносно новим органом, створеним Протоколом в Оуро-Прето. Завдання Комісії — контроль за торговими відносинами між країнам-членами, стеження за виконанням правил ведення торгової політики як між країнами-членами, так і стосовно третіх країн, визначених Радою МЕРКОСУР. Вона уповноважена створювати комітети (на даний момент 10), які поступово перебиратимуть завдання, покладені на робочі групи. Комітети приймають рішення у вигляді рекомендацій. Також вона наділена правом вирішувати суперечки. Той факт, що на Комісію з торгівлі покладені такі важливі обов'язки, свідчить про неабияку важливість зовнішніх та внутрішніх торговельних відносин, особливо встановлення спільного зовнішнього тарифу протягом початкового етапу діяльності МЕРКОСУР. Комісія підпорядковується безпосередньо Групі спільного ринку [15].

Відповідно до розширення галузей співпраці в межах МЕРКОСУР з'являються нові економічні, політичні та соціальні органи. Серед них Координаційний комітет національних профспілок МЕРКОСУР, Комісія з підприємництва, парламентські комісії.

Протягом першого етапу роботи організації була створена Рада з промисловості МЕРКОСУР. її членами були Промислова спілка

Аргентини, Національний союз промисловців Бразилії, Промислова спілка Парагваю та Промислова палата Уругваю. Метою Ради було ведення діалогу між представниками сфери бізнесу щодо конкуренції. Після зустрічі в Оуро-Прето створено Економічний і соціальний консультативний форум, що замінив Раду з промисловості. Форум контролює механізми регулювання торговельної політики між країнами-членами та стосовно третіх країн.

В організаційній структурі МЕРКОСУР немає судового органу як такого. При виникненні суперечок щодо трактування Асунсьйонського договору чи виконання зобов'язань передбачено скликання судового органу ad-hoc. Його рішення є обов'язковими для виконання країнами-членами. У 1992 році Бразильським протоколом було введено механізм вирішення торговельних суперечок, але він і досі не діє. На практиці ці проблеми вирішує Комісія з торгівлі.

Адміністративний секретаріат (зі штабом у Монтевідео) розпочав роботу 1 січня 1997 року. Його голова обирається Радою спільного ринку на 2 роки. У компетенції Секретаріату входить ведення архіву організації та подання щорічних звітів Групі спільного ринку [1].

Діяльність МЕРКОСУР у галузі економіки та торгівлі. Стислий опис буму у взаємній торгівлі Латинської Америки в 90-х роках дасть змогу визначити важливість позиції МЕРКОСУР у цьому процесі. Протягом 1990—1994 років загальний експорт з країн Латинської Америки та Карибського басейну зріс з 123 млрд до 181 млрд дол. Впродовж цього ж періоду експорт між латиноамериканськими та карибськими країнами зріс з 16 до 35 млрд дол., збільшившись приблизно на 118 %. У 1994 році експорт всередині південноамериканського регіону, за винятком Мексики, становив 28 % (у 1990 році — 19 %) від загального експорту, в той час як частка експорту в США зменшилась з 47 % до 25 % [13].

Торгівля всередині південноамериканського регіону залежить, з одного боку, від функціонування Андської групи та МЕРКОСУР, а з іншого — від Чилі — країни, яка не є повноправним членом жодного інтеграційного об'єднання. Протягом 1991—1995 років загальний експорт країн-членів Андської групи зріс з 27 до 40 млрд дол. Впродовж цього ж періоду загальний експорт з країн МЕРКОСУР збільшився з 46 до 72 млрд дол. (зрісши на 66 %), а взаємна торгівля всередині регіону зросла на 210%. У 1991 році експорт між країнами регіону становив 11 % загального експорту, а в 1995 році — вже 22 %.

Отже, бум у взаємній торгівлі виник в основному завдяки збільшенню об'ємів торгівлі в країнах МЕРКОСУР та Андської групи, а також Чилі завдяки її поступовій інтеграції в МЕРКОСУР. Про це свідчить той факт, що 22 % експорту Чилі припадає на Латинську Америку (1994) і протягом 1991—1994 років цей показник зростав щорічно на 22 %. Що стосується інших країн, то це передусім були члени ЄС (табл. 2, 3).

Враховуючи масштаби торгівлі, варто коротко ознайомитись з аспектами торгівлі МЕРКОСУР протягом перехідного періоду,

Таблиця 2. Коефіцієнт відкритості стосовно світу, регіону та основних торговельних партнерів [14]

загрузка...

Таблиця 3. Експорт МЕРКОСУР [14]

загрузка...

Продовження табл, З

тобто від підписання Асунсьйонського договору до Протоколу в Оуро-Прето.

Згідно з договором, протягом перехідного періоду мав бути створений загальний механізм лібералізації економіки. Такі питання, як встановлення спільного зовнішнього тарифу та координація макроекономічної політики, мали обговорюватися пізніше. На випадок, коли зниження тарифів з тих чи інших причин не відбулося б до серпня 1994 року, була розроблена так звана система адаптації. В межах цієї системи державам виділялось 4 роки для завершення процесу лібералізації. Програма лібералізації економіки була дуже широкою. Вона передбачала поступове, лінійне, автоматичне зниження тарифів та ліквідацію всіх інших торговельних бар'єрів. Загалом, до 1994 року передбачалося зниження митних тарифів до нуля та повна лібералізація торгівлі. Отже, на 1995 рік спільний зовнішній тариф становив в середньому 11 %, коливаючись від 0 до 20 %. Однак існували винятки у телекомунікації та інформаційному секторі, які становили 12 % всієї тарифної системи [15].

Майбутнє торгівлі в МЕРКОСУР залежатиме від збільшення торгівлі промисловими товарами. Це дозволить групі слабших країн (Уругваю та Парагваю) впевненіше виходити на ринки. Адже між Аргентиною та Бразилією торгівля промисловими, особливо товарами харчової, хімічної та машинобудівної промисловості, розвивається найдинамічніше. Саме тому на ці галузі промисловості припадає від 60 % до 70 % іноземних інвестицій. Крім того, особливістю МЕРКОСУР є те, що основними торговельними партнерами Уругваю та Парагваю є 2 інші члени організації.

Порівняння динаміки обсягів зовнішньоторговельного обороту свідчить про значне його зростання у 90-х роках XX ст., тобто після створення МЕРКОСУР (табл. 4) [6|.

Таблиця 4. Зовнішня торгівля МЕРКОСУР [6]

Як уже згадувалося, раніше члени МЕРКОСУР шукали партнерів за межами Південної Америки. Зараз ситуація змінилася. На перші місця в списках найважливіших торговельних партнерів виходять країни-члени союзу. Співпраця учасників спільного ринку не обмежується лише торгівлею. Різко зросла їх інвестиційна діяльність. У країни поступають прямі іноземні інвестиції, особливо в автомобілебудування. З інвестиціями в цю галузь прийшли такі компанії, як "Renault", "Daimler-Benz", "Volkswagen", "Hyundai", "Toyota", "Crysler", "Honda", "KIA", "FIAT" та інші [4].

Успіхам МЕРКОСУР сприяла також його фінансово-економічна політика (табл. 5).

Таблиця 5. Показники розвитку країн-членів і асоційованих членів МЕРКОСУР у 1995 році [4]

Вже в 1998 році майже 98 % обсягів торгівлі між чотирма членами блоку не обкладається тарифами, які до 2004—2006 років будуть повністю ліквідовані. Раніше вважалось, іцо латиноамериканські країни виявляють більший інтерес до НАФТА, однак трапилося навпаки. Чилі перша уклала договір з МЕРКОСУР у 1995 році. За нею статус асоційованого члена отримала Болівія. Заявили про свої наміри ввійти в МЕРКОСУР також Венесуела, Колумбія, Перу і Еквадор. У жовтні 1997 року вони затвердили базовий проект договору про асоціацію з МЕРКОСУР і продовжують переговори з офіційними представниками спільного ринку щодо переміщення товарів і організації контролю імпорту.

З часу заснування організації обсяг торгівлі між країнами-членами збільшився втричі, що підтвердило ефективність створення зони вільної торгівлі і, відповідно, доцільність залучення НОВИХ партнерів на своєму континенті. Тому в перспективі на основі розширення МЕРКОСУР планується створення Латиноамериканської зони вільної торгівлі (ЛАФТА), до якої приєднаються інші латиноамериканські країни.

Соціальний вимір МЕРКОСУР. Як згадувалося раніше, Асунсьйонський договір не містив соціальних питань. Передбачалося, що питання міграції та інші трудові питання розглядатимуться тільки після зміцнення спільного ринку. Хоча дуже скоро ситуація змінилася і ці питання були включені в директиви.

У травні 1991 року, лише через 3 місяці після підписання Асунсьйонського договору, міністри праці всіх країн-членів МЕРКОСУР зустрілися в Монтевідео. Вони підписали декларацію, в якій йшлося про потребу вирішення соціальних і трудових питань з метою покращення умов праці в цих країнах. Тоді ж було оголошено про створення Робочої групи. Вона почала працювати з середини 1992 року 115].

Вони також зобов'язалися співпрацювати в галузі обміну всією необхідною інформацією щодо національного законодавства в сферах зайнятості, соціального забезпечення та трудових відносин. У зв'язку з цим 26 червня 1992 року в Ля Лекас була створена Робоча Група №11 для вивчення трудових відносин, зайнятості та соціального забезпечення. Після зустрічі в Оуро-Прето вона стала Робочою Групою X" 10.

Не викликає сумніву той факт, що така увага до соціальних питань є результатом наступного етапу інтеграції в МЕРКОСУР —створення зони вільної торгівлі. Адже важливим є зв'язок оплати праці в державних і приватних структурах та конкурентоспроможності цих структур на спільному ринку. До речі, це питання було причиною участі розвинутих країн в торговельних угодах країн, що розвиваються. Свідченням цього є, наприклад, протоколи з трудових питань, підписані в межах НАФТА з ініціативи США.

Проблеми праці та соціального забезпечення розглядатимуться глибше лише за умови подальшої економічної інтеграції МЕРКОСУР. Впровадження, координація та гармонізація спільної трудової та соціальної політики стануть можливими тільки за умови подальшого просування в напрямку спільного ринку. Крім того, це станеться тільки після перегляду міграційної політики в кожній з країн-членів. А в процесі створення спільного ринку, який передбачає вільний рух товарів, послуг і робочої сили, виникне потреба в створенні "спільного соціального простору", в межах якого гарантуватиметься повага прав і свобод кожної людини.

Поиск по сайту: