Третій етап

При неефективності попередніх препаратів, а також, якщо Е.С. продовжується більше 30 хвилин необхідно призначення загального наркозу з використанням штучного апаратного дихання. Препаратами вибору є барбітурати короткої дії (тіопенталу-натрію).

В умовах реанімаційного відділення (палати інтенсивної терапії) тіопентал-натрію одночасно вводиться внутрішньовенно та внутрішньом’язово в сумарній дозі 8 - 10 мг/кг (не більше 15 - 20 мг/кг). Для внутрішньовенного введення використовується 0,25 - 0,5 - 1 % розчин препарату, а для внутрішньом’язового - 2 - 5 % (більш концентровані розчини можуть викликати асептичний некроз). Критеріями ефективності призначеного лікування є зникнення судом і епілептичної активності при моніторингу біоелектричної активності головного мозку.

Епілептична активність повністю пригнічується при доведенні глибини сну відповідно до рівня першого - другого ступеня хірургічної стадії наркозу. При цьому зіниці максимально звужені, корнеальний рефлекс в’ялий, очні яблука установлюються по середній лінії, тахікардія зменшується, дихання нормалізується. Важливим клінічним симптомом, який свідчить про пригнічення епілептичної активності є відсутність спонтанного розширення зіниць. При достатній дозі тіопенталу-натрію клінічний ефект наступає через одну - три хвилини при внутрішньовенному введенні і вісім - десять хвилин після внутрішньом’язової ін’єкції.

В неускладнених випадках при одно - двократному введенні тіопенталу-натрію відбувається вихід хворого з Е.С. В наступному хворий переводиться на чотирьох - шести кратне внутрішньом’язове введення медикаментозного середника. Паралельно з цим, раніше призначені антиепілептичні препарати (АЕП) через зонд вводяться в шлунок. Поступово, протягом декількох діб, проводиться повна заміна внутрішньом’язових ін’єкцій тіопенталу-натрію на таблетовані АЕП.

Тривалість наркозу проводиться не менше 12 - 24 годин після останнього припадку або реєстрації патологічних змін на ЕЕГ.

Необхідно враховувати можливі негативні наслідки використання барбітуратів короткої дії: пригнічення дихання, кардіодепресивний ефект, седація, тривалий період виведення з організму. Слід відмітити, що внутрішньом’язове введення тіопенталу-натрію не дає вираженого побічного впливу на функцію серцево-судинної системи та дихання.

При виборі стратегії і тактики інтенсивної терапії Е.С. при міоклонічних припадках, простих і складних абсансах доцільно передбачити в алгоритмі лікування додаткове призначення препаратів вальпроєвої кислоти (початкова доза 20 мг/кг), бензодіазепінів.

Таким чином, алгоритм лікування Е.С. передбачає поетапне призначення у хворих з генералізованими судомними припадками в тому числі парціальними: бензодіазепінів, гідантоїнів, барбітуратів, при абсансах - бензодіазепінів та вальпроатів.

При лікуванні симптоматичного Е.С. у дітей головна увага повинна приділятись етіологічній та патогенетичній терапії захворювання, яке викликало припадки. Своєчасно призначена диференційована терапія основного захворювання у багатьох випадках, навіть без призначення АЕП, сприяє усуненню судом. У тих випадках коли припадки продовжуються, призначається терапія за описаним алгоритмом лікування Е.С., за умови кінцевого установлення діагнозу.

При розвитку Е.С. у дітей з вираженою резидуально-органічною церебральною недостатністю перебіг захворювання носить більш несприятливий характер. Швидкий і довготривалий протисудомний ефект у цього контингенту хворих досягається при комбінації діазепаму та фенітоїну. Діазепам вводиться в проміжках між призначенням гідантоїнів. Показана помірна дегідратаційна терапія.

Поиск по сайту: