СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

КИЇВ — 1985

Від укладачів

А.О.Білецький. Міфологія і міфи Античного світу

Словник

А Б—Г Д—Є Ж—К Л—М Н—П Р—Т У—Я

Словник античної міфології. — Київ, 1985. — 236 с.

Видання присвячене міфології давніх греків та римлян. Його статті не лише наводять міфологічні імена й назви реалій та понять античності, а й розкривають зміст міфів, розповідають про джерела їх виникнення. Підкреслюється зв’язок античної культури з культурою сучасних європейських та інших народів: показано вплив греко-римської міфології на літературу, музику, образотворче мистецтво сучасності.

Для мистецтвознавців, філологів, істориків, викладачів та студентів гуманітарних факультетів вузів.

Укладачі І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів

Вступна стаття А. О. Білецького

АБ А НТ (гр. Abas; род. відм. Abantos) — 1) дванадцятий цар Аргосу, прадід Персея, син Лінкея й Гіпермнестри, онук Єгипта й Даная, від якого дістав у спадщину чарівний щит. Під Троєю той щит потрапив до Енея; 2) троянець, супутник Енея; 3) ватажок етруського загону, що прийшов на допомогу Енеєві з Популонії; 4) епонім войовничого племені абантів на Евбеї.

АБЕ О НА (лат. Abeona; abeo — відходжу) — італьська богиня, опікунка дітей, які вперше залишили дім (пор. Адеона).

АБОРИГ Е НИ (лат. aborigines; ab origine — від початку) — стародавні мешканці Середньої Італії. Згідно з римськими легендами, так звався окремий народ, який жив на Апеннінах. Витіснені сабінянами, а. оселилися в гирлі Тібру; їх стали називати латинянами.

Тепера. — корінні мешканці країни, місцевості.

...над поетом (М. Рильським) тяжіла влада звички, він абориген столиці України, і в його пам’яті все стоїть гарна кругла будова, що була колись на майдані. Т. Масенко. Роман пам’яті.

АБУНД А НЦІЯ (лат. Abundantia) — уособлення достатку в Римі. Інколи її вважали супутницею Керери й зображували у вигляді жінки, що сипле золоті монети з рога достатку.

А ВГА (гр. Auge) — дочка тегейського (в Аркадії) володаря Алея, жриця Афіни. За пророцтвом, народження онука мало принести Алеєві нещастя. Коли, закохавшись у Геракла, А. народила Телефа, Алей звелів кинути матір 8 дитиною в море. А. врятувалася й припливла до Місії, де її взяв за дочку місцевий володар Тевтрант. Телефа, залишеного на Тарфенійській горі, вигодувала лань Артеміди й виховали пастухи; у пошуках матері він вирушив до Місії, допоміг Тевтрантові перемогти ворогів, і вдячний володар пообіцяв йому руку А. й царство. А. відмовилася бути дружиною Телефа і в спальні захищалася від нього мечем. Коли Телеф також схопив меча, вона закликала на допомогу свого чоловіка Геракла, і тоді син та мати впізнали одне одного. (Варіант: А. в Місії вийшла заміж за Тевтранта. Телеф за допомогою дельфійського оракула знайшов матір. Тевтрант усиновив його). Міф про А. й Тєлефа став сюжетом трагедій (не збереглися) Есхіла, Софокла та Евріпіда; деякі сцени з легенди були зображені і на малому фризі вівтаря Зевса в Пергамі, що може свідчити про пергамське походження міфа.

А ВГІЙ (гр. Augeias) — елідський володар, син Геліоса (варіанти: Посейдона, Епея, Форбанта) й Гірміни; мав багато худоби, стійла якої не вичищалися 30 років. Геракл спрямував води річки Алфей (Пеней, Меній) на А. стайні й вичистив їх за один день (сьомий подвиг Геракла). У винагороду А. обіцяв йому десяту частину своєї худоби, але не дотримав слова. Між ними спалахнула війна, що закінчилася смертю А., спадкоємцем якого за згодою Геракла став його син Філей. За іншим міфом А. лишився живий і повернув собі царство; після смерті його шанували як героя З іменем А. первісно пов’язувалося поняття про сонячне божество; бруд у стайнях — це туман і хмари, що їх розганяє сонячний день.

А ВГІЄВІ СТАЙНІ — метафорично бруд, велике безладдя, занедбані справи.

...край наш — то Авгія стайня, В котрій порядок зробити не можна. І. Франко. Сучасний літопис.

АВГ У РИ (лат. Augures) — жерці, які, спостерігаючи блискавки та інші явища природи, польоти й поведінку птахів, угадували волю богів і провіщали майбутнє. А. за допомогою певних ритуалів і церемоній — ауспіцій — випрошували в богів віщування Коли боги «виражали» свою волю самі (затемнення сонця, посуха, повінь тощо), вплив авгурів був дуже великий: своїм тлумаченням волі богів вони могли припинити або відкласти народні збори, навіть скасувати ухвали зборів,

Освічені римляни вже в 1 ст. до н. е. висміювали ворожбу авгурів, які, за словами Ціцерона, глузливо перезиралися один з одним, ошукуючи віруючих. Звідси вислів «усміх авгура» — характеристика тих, хто вводить в оману, вдаючи що їм відомі незбагненні для інших таємниці.

І не посміють істину авгури Вдягати в мотлох кривди і химер; І дух знання — великий піонер — Не буде битись крилами об мури, А поведе у далечінь... Є. Плужник. Канів.

АВГУСТ А ЛИ (лат. Augustales) — 1) колегія жерців, яку заснував імператор Август для відправляння культу ларів і пенатів. До складу колегії могли входити й вільновідпущені, чимало з яких добивалося цього за допомогою грошей; 2) клас жерців, що його запровадив Тіберій для віддавання божественних почестей Августові та родові Юліїв. Складався з 21 особи, які звалися sodales Augustales — «товариші Августа»; їх обирали з вельможних римських родин; 3) ігри (лат. Augustales), запроваджені на честь Августа в Римі й провінціях.

АВ Е РНО (гр. Aornos) — озеро в Італії, недалеко від міста Куме (Кампанія). За переказом, шкідливі випари з озера вбивали птахів, що пролітали над ним. Тут неначебто Гомер зійшов у підземелля. Біля озера була діброва Гекати та гроти славетної Кумської сивіли.

АВЗ О Н, Авс о н (лат. Auson) — перший цар Італії, син Одіссея й Кірки (варіант: син Одіссея й Каліпсо); А. дав своє ймення найдавнішому племені південно-західної Італії — авзонам; звідси й давня назва країни — Авзонія.

АВКС Е СІЯ І Д А МІЯ (гр. Аихеsia, Damia) — грецькі (тройзенські й егінські) божества родючості. На їх честь жінки співали жартівливих пісень. Павсаній вважає А. й Д. богинями розвитку та зростання.

АВЛ І ДА (гр. Aulis) — місто в Беотії, біля якого вітри затримали грецький флот, що відпливав до Трої.

АВР О РА (лат. Aurora) — римська богиня світанку (в давніх греків Еос).

В образному мовленні — синонім ранкової зірки, світання.

Уставай, Авроро, пурпурова, Обцілуй ласкаво поле й гай! Ф. Шіллер. Утікач (переклад М. Лукаша).

АВТОЛ І К (гр. Autolykos) — 1) син Гермеса та Хіони, Одіссеїв дід з боку матері. В епосі, де не згадується про походження А. від Гермеса, це був надзвичайно хитрий та спритний злодій і розбійник. Викрав отари Сісіфа, за що останній збезчестив його дочку Антіклею, яка невдовзі одружилася з Лаертом. Ця версія пов’язує трьох найбільших міфічних хитрунів: Одіссей виявляється сином Сісіфа й онуком А., який міг перевтілюватися, прибираючи будь-якого образу, робив речі невидимими або змінював їх до невпізнання. Навчив Геракла мистецтва боротьби; 2) фессалієць, учасник походу аргонавтів, засновник міста Сіноп, де процвітав його культ.

АВТОМЕД О Н, Автомед о нт (гр. Automedōn) — герой Троянської війни, правив кіньми в колісниці Ахіллеса.

В сучасній образній мові — вправний кучер, візник.

Буть фірманом — не віршики ліпить! Лише щоб розминутися в шаблоном, Його я не назву Автомедоном. М. Рильський. Марина.

АВТОН О Я (гр. Autonoe) - дочка Кадма й Гармонії, дружина Арістея, мати Актеона; разом з вакханками вбила свого небожа Пентея.

АГ А ВА (гр. Agaue) — дочка Кадма й Гармонії, сестра Автоної та Семели. Діоніс покарав А. за те, що вона не хотіла вірити в його божественне походження. Беручи участь у процесії й танцях менад, вона збожеволіла й розірвала на шматки свого сина Пентея.

Сюжет цього міфа використав Евріпід у трагедії «Вакханки».

АГАМ Е Д (гр. Agamedes) — брат Трофонія.

АГАМ Е МНОН (гр. Agamemnon) — герой давньогрецьких міфів, син аргоського царя Атрея й Аеропи, брат Менелая, володар Мікен, вождь ахейського війська в Троянській війні. Коли Атрея вбив його небіж Егіст, батько якого, Тієст, став царем у Мікенах, А. і Менелай утекли в Спарту. Спартанський цар Тіндарей дав їм притулок і одружив із своїми дочками: А. — з Клітемнестрою, Менелая — з Єленою. Клітемнестра народила А. трьох доньок: Іфігенію, Хрісотеміду й Електру, а також сина Ореста. Після смерті Тіндарея царем Спарти став Менелай, разом з яким А. скинув Тієста з престолу й заволодів Мікенами.

Хоробрий і мудрий полководець (див. XI пісню «Іліади»), А. не міг стримувати власного честолюбства, чим не раз шкодив загальній справі. Через свою хвалькуватість (убивши якось на полюванні лань, він заявив, що влучності його пострілу могла б позаздрити сама Артеміда) А. мусить погодитися принести дочку Іфігенію в жертву розгніваній богині-мисливиці, яка позбавила ахейський флот попутного вітру; гонор і жадібність А. при розподілі бранок під час облоги Трої призводять до сварки з Ахіллесом. А. образив жерця Аполлона, накликавши гнів останнього на ахейське військо. Після падіння Трої А. дістав велику здобич і дочку Пріама Кассандру.

За відсутності А. Егіст став коханцем Клітемнестри і розпоряджався в Аргосі як володар. Повернувшись із-під Трої, А. став жертвою зрадливої дружини. Коли він мився в ванні, Клітемнестра накинула на нього покривало і за допомогою Егіста вбила його. (Варіант: А. вбив сам Егіст.)

А. був найбагатшим з усіх вождів, що брали участь у Троянській війні. Залишки фортеці й незліченні скарби, які знайшов Г, Шліман у Мікенах, свідчать, що то справді були «велезлоті», «велелюдні» Мікени, як їх називає давньогрецький епос, наймогутніша серед тогочасних держав Пелопоннесу. А. привів до Іліону сто кораблів — найбільше з усіх басилевсів (Гомер). У греків були мудріші, хоробріші, сильніші, завзятіші від А. вожді, але військо очолив він.

У Спарті, на Пелопоннесі і в Беотії існував культ А. Припускають, що в цих місцевостях А. шанували як бога, культ якого згодом був витіснений культом Зевса. Свідченням цього є одне з Зевсових імен — Зевс А. У Херсонесі як священна річ зберігався скіпетр А. На пам’ятках мистецтва часто зустрічаються зображення А., але дуже рідко на першому плані. Зображували А. подібним до Зевса.

Життя і особливо трагічна смерть А. були улюбленою темою творів античної та європейської літератур (трагедії «А.» Есхіла, «Іфігенія в Авліді» Евріпіда, «Іфігенія» Расіна, «А.» Альфієрі тощо). Сюжет смерті А. використано також у музичному мистецтві Європи, зокрема в творах Н. Цінгареллі, Д. Треверса, С. Танєєва, Д. Мійо, Л. Керубіні.

АГАН І ППА (гр. Aganippē) — дочка річкового бога Пермесса (Термесса) на Геліконі в Беотії, німфа джерела; надихала поетів, що пили воду з її джерела.

АГЕЛ А Й (гр. Agelaos) — 1) син Геракла й Омфали, предок Креза (за Аполлодором); 2) син калідонського царя Ойнея й Алтеї, брат Мелеагра, загинув на війні калідонян з куретами; 3) один із женихів Пенелопи, що загинув від руки Одіссея; 4) раб троянського царя Пріама, що покинув Паріса напризволяще на горі Іда. Знайшовши дитину, яку годувала ведмедиця, А. узяв її додому й виховав.

АГЕН О Р (гр. Agenor) — 1) фінікійський володар, родоначальник фінікійців, син Посейдона й Лівії; від його шлюбу з Телефассою народилися Кадм, Фенікс, Кілікс і Європа. Коли останню викрав Зевс, А. послав своїх синів на розшуки, заборонивши їм повертатися без сестри. Розшуки виявилися марними, і брати розселилися по різних країнах; 2) син Антенора, в грецькому епосі один з найвідважніших героїв Трої, який навіть пішов на герць із Ахіллесом і поранив його. Коли Ахіллес почав перемагати, Аполлон, прийнявши подобу А., врятував його. Згодом А. вбив син Ахіллеса Неоптолем; 3) син аркадського владаря Фегея, що разом із братом Проноем за намовою батька вбив Алкмеона, чоловіка їхньої сестри, яку той прогнав з дому, щоб одружитися з Калліроєю; згодом сини Каллірої вбили А. з братом у Дельфах.

АГЕНОР І Д (гр. Agenoridēs) — син або нащадок Агенора.

АГІ Е Й (гр. Agyieus — охоронець вулиці, дороги) — епітет Аполлона.

АГ І ЛЛА (гр. Agylle) — німфа Тразіменського озера.

АГЛ А ВРА (гр. Aglauros) — 1) дружина Кекропа; 2) одна з трьох Кекропових дочок, яким Афіна доручила захованого в скрині новонародженого Ерехтея (Еріхтонія). Незважаючи на заборону богині, А. разом із сестрою Герсою відкрили скриню, після чого збожеволіли і скочили із скелі. (Варіанти: 1) А. з ревнощів не допустила до своєї сестри Герси Гермеса, за що останній перетворив її на камінь; 2) Оракул Аполлона сповістив, ніби закінчиться довготривала війна, коли хтось добровільно принесе себе в жертву. А. зважилася на цей подвиг. У печері на узгір’ї Акрополя на честь А. був споруджений вівтар).

АГЛ А Я (гр. Aglaie — блискуча) — дочка Зевса й Евріноми, одна з трьох харит.

АГОН А ЛІЇ (лат. Agonalia) — щорічні свята в Римі на честь Януса (9 січня, 20 травня і 10 грудня).

АГРІ О НІЇ (гр. Agrionia) — свята на честь Діоніса Агріонійського, що відбувались в Орхомені (у Беотії) за участю самих жінок та жерця Діоніса.

АД А МАСТ (гр. Adamastos) — грек з Ітаки, батько героя Ахеменіда.

АДЕ О НА (лат. Adeona; adeo — приходжу) — італьська богиня, опікунка дітей, що поверталися додому (пор. Абеона).

АДМ Е Т (гр. Admetos) — син фессалійського володаря Ферета; брав участь у полюванні на калідонського вепра і в поході аргонавтів; з вдячності за те, що А. убив Пітона (Варіант: покутуючи провину за вбивство кіклопів), Аполлон служив у нього пастухом. Коли Пелій пообіцяв тому, хто запряже в колісницю лева й вепра, віддати свою дочку Алкесту, Аполлон допоміг А. виконати цю примху володаря. Справляючи весілля з Алкестою, А. забув принести традиційні передшлюбні жертви Артеміді, і розгнівана богиня послала змію в шлюбні покої, але Аполлон знову прийшов на допомогу — домовився з мойрами, що коли наближатиметься А. смерть, замість нього може вмерти хтось інший. В Аїд замість чоловіка погодилася зійти Алкеста. За подружню відданість Геракл визволив Алкесту з Аїду й повернув своєму другові А.

Сюжет цього міфа відбито в трагедії Евріпіда «Алкестіда».

АДМ Е ТА (гр. Admete) — 1) дочка Океана, подруга Персефони; 2) дочка Еврістея, для якої Геракл здобув пояс Іпполіти.

АД О НІЇ (гр. Adonia) — свята на честь Адоніса, які головним чином пов’язувалися з смертю гарного юнака; відбувалися щороку, переважно в липні або навесні, і складалися з двох частин: під час першої оплакувалася смерть Адоніса, в другій з великою радістю святкували його повернення до Афродіти. У Біблі, де а. святкували з надзви- ’ чайною пишнотою, спочатку виставляли зображення Адоніса в супроводі тужливих пісень і похоронних обрядів; потім наставало радісне святкування з нагоди повернення А. з Аїду. У Греції, особливо в Афінах, де в а. брали участь переважно жінки, святкували простіше й скромніше. Крім того, на а. виставляли в горщиках рослини, що швидко розвиваються й швидко в’януть — «садочки Адоніса»; цим символізувалася недовговічність розквіту в природі і в житті. Свята Адоніса при александрійському дворі, де спочатку вшановували прекрасного юнака, а потім оплакували його смерть (зберігаючи надію на його повернення), описали Теокріт та Біон.

АД О НІС (сем. Adonis — володар, пан) — син Кініра та його дочки Мірри (варіанти: Фенікса та німфи Алфесібеї; ассірійського царя Тіанта і його дочки Смірни), яка пристрасно покохала рідного батька за намовою Афродіти. Коли батько довідався про свій злочин, то хотів убити дочку, але боги перетворили її на миррове дерево, з якого через десять місяців народився А. За вроду хлопця відразу покохала Афродіта і таємно віддала його на виховання Персефоні, яка не схотіла повернути красеня Афродіті і та поскаржилася Зевсові. Зевс присудив так: А. мав проводити третину року в Персефони, третину в Афродіти, а останньою третиною міг розпоряджатися за власним розсудом. Проте А. ще в юнацькому віці вбив вепр. За другою версією, чвари й розбрат між богинями виникли після смерті А., з крові якого виросла троянда.

Поширений у грецькій поезії міф про А., як і культ його, — фінікійсько-сірійського походження. Культ А. як божества природи процвітав у Біблі (в Фінікії) та в його околицях, а також на Кіпрі. Звідси цей культ перейшов до Греції, де А. — перетворено в напівбога. Міф про А. — одне з дуже поширених у багатьох стародавніх релігіях уявлень про померле й воскресле божество (пор. євангельську розповідь про Христа).

До міфа про кохання А. й Афродіти часто зверталися художники та письменники античності, доби Відродження й пізніших епох: Тіціан, Веронезе, Пуссен, Рубенс, Джорджоне, Тінторетто, Роден, Шекспір, Лопе де Вега, Ж. Лафонтен та ін. Міф про А. став основою лібретто опер Д. Маццоккі, К. Монтеверді, Дж. Легренці й ін.

У переносному значенні А. — надзвичайно вродливий чоловік.

АДР А СТ (гр. Adrastos) — аргоський цар, син Талая. Коли Амфіарай вигнав А. з Аргосу, він утіку Сікіон до діда, царя Поліба, й одружився з його дочкою. Після смерті Поліба А. став сікіонським владарем, дійшовши згоди з Амфіараем, повернувся в Аргос. Оракул провістив, що доньки А. одружаться в вепром і левом. Тому Деїфілу він віддав Тідеєві, а Аргію — Полінікові, на щитах яких були зображені вепр і лев. (Варіант: Тідей і Полінік були вигнані з своїх країн і з’явилися перед палацом А. в одязі із шкур згаданих тварин.) Щоб повернути володіння Полінікові, А. організував похід сімох проти Фів. Похід виявився невдалим, урятувався лише сам А. завдяки чарівному коневі Арейону, якого йому подарував Геракл Через десять років А. брав участь у поході епігонів на Фіви; там загинув його син Егіалей, з туги за яким А. помер. За переказом, А. започаткував в Аттіці та Сікіоні, де процвітав його культ, Немейські ігри. Спершу А. шанували як божество підземних сил природи, згодом його культ злився з культом Діоніса.

Міфи про життя А. дали багатий матеріал для давньогрецького епосу, трагедій і образотворчого мистецтва.

АДРАСТ Е Я (гр. Adrastea — неминуча) — 1) богиня кари й помсти, ототожнювана з Немесідою, Діке, а в Іонії — з Кібелою;2) німфа, що вигодувала Зевса.

АЕД О НА (гр. Aedon — соловей) — дочка Пандарея, дружина Зета. З заздрощів до Ніоби надумала вбити одного з її синів, але в темряві помилково заколола власного сина Ітіла. Зевс обернув А. в солов’я, спів якого — безнастанне голосіння матері за сином.

АЕР О ПА (гр. Aerope) — дочка Катрея, мікенська цариця. За пророцтвом, Катрей мав загинути від рук своїх дітей, тому віддав А. мореплавцеві Навплію, який продав її в рабство в Аргос. Тут А. одружилася з Плейстеном, потім з його братом Атреєм, від якого народила Агамемнона й Менелая. Згідно з іншою міфологічною версією, батьком Агамемнона й Менелая був Плейстен, а Атрей виховав їх.

А ЇД, Аїдоней, Гадес (гр. Aides, Hades), ПЛУТ О Н (гр. Pluton) — 1) бог підземного світу, володар «царства тіней» померлих, син Кроноса й Реї, брат Зевса, Посейдона й Деметри. При поділі світу між братами після перемоги богів над титанами А. дістав підземне царство й владу над тінями померлих. Дружиною А. була Персефона, дочка богині родючості Деметри. У грецькій релігії А. як бог смерті вважався страшним богом. Навіть ім’я його боялися вимовляти, замінюючи різними евфемізмами. Так виникла й назва Плутон — «багатий», тобто володар незліченних підземних скарбів і людських душ, — яка згодом витіснила первісне ім’я бога підземного царства. Із зміною імені відбулася зміна самого уявлення про бога. Йому почали приписувати якості бога родючості (варіант: у зв’язку з ототожненням посмертної долі людини з долею хлібного зерна, яке ніби ховали під час посіву, щоб воно воскресло новим життям у колосі).

В «Іліаді» й «Одіссеї» А. описано виключно як бога смерті, що особисто стереже вхід до свого царства. Тільки двічі залишав А. підземне царство. Вперше тоді, коли його поранив Геракл, і він мусив вирушити на Олімп до лікаря богів Пеана. Вдруге А. покинув свої володіння для того, щоб викрасти майбутню дружину Персефону. А. згадується також у міфі про Орфея, який зійшов під землю за своєю дружиною Еврідікою. В багатьох міфах розповідається про чарівний шолом А., який робив невидимим того, хто його надягав. Цим шоломом користується Афіна, допомагаючи Діомедові в боротьбі проти Ареса, а також Персей, убиваючи Медузу, шолом-невидимка покриває голову Гермеса в гігантомахії. Культ А. дуже мало поширений у Греції. Відомий лише один храм, присвячений йому, — в Еліді. Культ А. поєднується з культом інших хтонічних богів, причому він постає більше в ролі бога родючості й урожаю, ніж у ролі страшного бога смерті. Місця вшанування А. розташовувалися, як правило, поблизу глибоких печер, біля розколин у земній корі, в яких забобонні люди бачили «входи до підземного царства». Здебільшого в жертву А. приносили чорну худобу. У Римі А. ототожнювався з давнім італьським богом смерті й підземного царства Орком. Грецька назва Плутон поширилася в римлян досить пізно. (Наприклад, Децій Мус у Лівія, віддаючи себе в жертву богам підземного царства, не вимовляє імені Плутона.)

Зображення А. зустрічаються досить рідко, причому більшість із них належить до пізніших часів. Він зображувався, як і Зевс, у гордій, величній позі на троні, з двозубцем або жезлом у руці, іноді з рогом достатку. Біля ніг А. на одній із статуй сидить Кербер. Поряд з ним зображували Персефону; 2) царство мертвих, що, за уявленнями давніх греків, містилося десь на краю світу або під землею; в інших міфах А. розташований за річкою Океаном, як місце життя тіней померлих. А., де перебувають тіні, Гомер відрізняє від Тартару — місця ув’язнення титанів. Згодом А. став уявлятися місцем, де нібито душі померлих караються за гріхи, вчинені на землі.

За віруваннями греків, входи в А. були розташовані біля озера Аверно (в Італії), біля Тенарського мису (в Лаконії), в Пілосі (на заході Пелопоннесу) та в інших місцях. До воріт А. тіні померлих приводить провідник душ — Гермес. Через річку Стікс, яка відмежовує царство тіней, померлих перевозить Харон. При вході стоїть триголовий пес Кербер, який усіх пропускає в А., але звідти не випускає нікого. Тіні померлих стають перед судилищем, у якому беруть участь Еак, Мінос, Радамант і Тріптолем. В А. тече річка Лета, ковток води з якої змушує забути про земне життя. Володарі підземного царства Аїд (Плутон) і Персефона. Ті, що образили богів, приречені в А. на довічні муки (Данаїди, Сісіф, Тантал). В А. багато страховищ і демонів. Там можна зустріти Гекату, ериній, горгон, гарпій, химеру, єхидну, гідру, Емпусу. Мало хто із смертних міг повернутися з підземного царства. Еней і Одіссей зійшли в А., щоб побачитися з близькими. Розповіді про зішестя смертних у підземне царство були поширені в середньовіччі («Божественна комедія» Данте). Уявлення стародавніх народів про А. (у римлян Орк) частково були прийняті християнством. Відомий вислів Данте: «Lasciate ogni speranza, voi ch’entrate» — «Облиште всяку надію ті, хто входить сюди».

АКАД Е М (гр. Akadēmos) — афінський герой, що показав Касторові й Полідевкові, де переховується їхня сестра Єлена, яку викрав Тесей. В історичний час за міським муром Афін була могила А., оточена священним гаєм, що за ім’ям героя дістав назву «Академія». У 4 ст. до н. е. в цьому гаї читав лекції Платон, тому заснована ним школа стала зватися Академія.

Тепер слово «академія» вживається для позначення наукових, навчальних та мистецьких закладів (Академія наук, Академія мистецтв, Військова академія).

АКАМ А НТ (гр. Akamas) — 1) син Антенора й Теано, вождь дарданців у Троянській війні; 2) вождь фракійців, що прийшли на допомогу троянцям; 3) син Тесея й Федри, брат Демофонта, герой Троянської війни. Згідно з аттічним переказом, брати привезли з Трої до Афін свою бабусю Етру, яка була рабинею в Єлени. За пізнішою версією, А. закохався в Пріамову дочку Лаодіку, яка народила від нього Муніта.

АКАРН А Н (гр. Akarnanos) — син Алкмеона й Каллірої, яка випросила в Зевса благословення на те, щоб її сини А. та Амфотерій швидше виросли і помстилися за смерть батька. Діти вмить стали міцними юнаками, знищили вбивць батька й пограбували місто Псефіду в Беотії. Захоплені скарби — намисто та пеплос — пожертвували Дельфійському храмові.

АК А СТ (гр. Akastos) — син Пелія й Анаксібії, учасник калідонського полювання та походу аргонавтів. Коли Пелія за намовою Медеї вбили дочки, А. посів трон, з почестями поховав батька і вигнав з країни Ясона та Медею.

Події з життя А. оспівані в творах античних поетів і втілені в мистецтві.

АКВІЛ О Н (лат. Aquilo) — 1) холодний північний вітер; 2) латинська назва грецького бога північного вітру Борея.

АК І Д (гр. Akidēs) — син Пана й німфи Сіметіси, дочки річки Сімет. Закохався в німфу Галатею, і кіклоп Поліфем з ревнощів убив його скелею, відірваною від Етни. Кров коханого, що точилася з-під скелі, Галатея перетворила на річку А., яка тече з Етни в море. Міф про А. — сіцілійського походження і часто був темою для сіцілійських поетів; його використав також Овідій у «Метаморфозах».

А ККА ЛАР Е НТІЯ (лат. Асса Larentia) — 1) у стародавніх римлян жінка, на честь якої під час ларентиналій (ларенталій), тобто свята десятого дня січневих календ, члени квіриналій і первосвященики приносили жертву на тому місці, де нібито була її могила. За одним римським переказом, свого часу А. Л. була дуже вродливою публічною жінкою, з якою одружився багатий Таруцій (Каруцій). Помираючи, вона заповіла величезне майно римському народові; 2) дружина пастуха Фаустула, годувальниця й названа мати Ромула та Рема. За однією з версій, А. Л. була матір’ю дванадцяти синів, один з яких помер, і його замінив Ромул, заснувавши жрецьку колегію дванадцяти арвальських братів.

А. Л. за співзвучністю має певний зв’язок з ларами і, мабуть, в усіх цих переказах вона е уособленням старовинної богині землі, спорідненої з Флорою і Фавною.

АКК О, АЛЬФІТ О, МОРМ О (гр. Akko, Alphito, Mormo) — страховища, якими давні греки лякали дітей.

АК О НТІЙ (гр. Akontios) — красень-юнак з острова Кеос, який під час свята на честь Артеміди зустрівся з вродливою дівчиною Кідіппрю і закохався в неї. А. підкинув Кідіппі яблуко, на якому вирізав слова: «Присягаюсь Артемідою, що стану дружиною А.». Дівчина прочитала напис, зв’язавши себе клятвою богині. Не знаючи про це, батько Кідіппи хотів віддати дочку заміж за іншого, але дівчина тяжко захворіла. Так було тричі. Нарешті, порадившись із дельфійським оракулом, батько знайшов А. і одружив його з Кідіппою.

Міф опрацював Овідій («Героїди» XX і XXI).

АКР А ТА (гр. Akrate) — божество нерозведеного вина з почту Діоніса.

АКР І СІЙ (гр. Akrisios) — міфічний цар Аргосу, син Абанта, вигнав із царства свого брата-близнюка Прета. Коли той за допомогою тестя, царя Іобата, повернувся, А. мусив поділити з ним царство: Прет одержав Тірінф, А. — Аргос. Дружина А. Еврідіка народила дочку Данаю, якій оракул провістив, ніби в неї народиться син, що вб’є діда. Наляканий пророцтвом А. утік до Фессалії, і там під час поховальних Ігор на честь царя Ларіси син Данаї Персей ненавмисне вбив свого діда, невдало кинувши диск.

АКТЕ О Н (гр. Aktaion) — міфічний мисливець, син Арістея й дочки Кадма Автоної; мисливства навчився в Хірона. Одного разу А. побачив Артеміду, що купалася з німфами. Розгнівана богиня обернула А. на оленя (варіант: Зевс перетворив мисливця на оленя за те, що А. сватався до Семели) і його розірвали власні пси. За Евріпідом, гнів Артеміди викликало те, що А. хвалився, ніби він кращий мисливець, ніж сама богиня.

Мотиви цього міфа відбито в античній пластиці, вазописі, в помпейських фресках, у пізнішому європейському живописі та скульптурі (Тіціан, Рембрандт, Тьєполо, А. Філарете, І. Прокоф’єв та ін.)

А КТОР (лат. Actor) — воїн з області аврунків в Італії. А. вбив Турн, який пишався списом забитого. Відома приказка стародавніх римлян «здобути обладунок А.» означала похвальбу та приписування собі чужих подвигів.

АЛ А СТОР (гр. Alastor) — 1) учасник Троянської війни, син Нестора й Хлоріди, якого вбив Одіссей;2) один із синів Нелея;3) один із чотирьох коней Плутона; 4) демон помсти.

АЛЕВРОМ А НТІЯ (гр. aleuron — борошно і manteuo — ворожу) — ворожба за допомогою борошна. Колоски й борошно відігравали чималу роль у поглядах стародавніх людей на щастя, удачу та добробут. Аполлона називали Алевромантіс. У давніх греків ворожіння відбувалося так: борошно кидали у вогонь і за формою та кольором полум’я пояснювали відповіді богів, особливо Аполлона. Згодом ворожба за допомогою борошна або зерна в різних народів набула дуже розмаїтих форм і перетворилася на обряди при збиранні врожаю, на обжинках та інших хліборобських святах.

АЛ Е Й (гр. Aleos) — тегейський володар, батько Авги.

АЛЕКТ О (гр. Alekto — та, що ніколи не відпочиває) — ім’я однієї з ериній.

АЛЕКТРЮМ А НТІЯ (гр. Alektryon — півень і manteuō — ворожу) — стародавня ворожба за допомогою півня. Форми її різноманітні, але всі пов’язані з марновірною шанобою до цього птаха. Греки розкладали на землі кілька літер, що означали задумані слова або цілі заклинання; біля кожної літери клали зерна й потім пускали півня; залежно від того, в якому порядку півень дзьобав зерна, робили висновки.

АЛЕКТРІ О Н (гр. Alektryon) — служник Ареса. Коли Арес приходив на побачення до Афродіти, А. мав стояти на сторожі й попереджати коханців про те, що вже настав день. Одного разу юнак заснув, і Гефест за допомогою Геліоса піймав свою зрадливу дружину та її коханця в тенета. Арес покарав А., перетворивши його на півня.

АЛ Е Т (гр. Aletes) — 1) син Егіста, що став володарем Мікен після смерті батька. Орест убив А. й повернув владу родові Атрідів; 2) нащадок Геракла, який за допомогою хитрощів захопив Корінф (обіцяв одружитися з корінфською царівною, якщо вона відчинить йому міську браму) і намагався оволодіти Афінами.

АЛКАТ О Й (гр. Alkathoos) — син Пелопа й Гіпподамії. Коли мегарського царенка Евіпа роздер лев, цар Мегарей пообіцяв дати свою дочку Евехму за дружину тому, хто помститься за смерть сина. А. убив лева й одружився з Евехмою, по смерті тестя успадкував царську владу. За однією з версій, деякі герої намагалися приписати собі вбивство кітеронського лева, однак А. заперечував це, показуючи язика забитого звіра. На честь А. в Мегарах був споруджений храм і відбувались Ігри — алкатої.

АЛК Е Й (гр. Alkaios) — володар Тірінфу, батько Амфітріони, дід Геракла, який дістав від нього ймення Алкід.

АЛК Е СТА, Алкестіда (гр. Alkestis) — дочка володаря Іолку Пелія, дружина Адмета.

АЛК І Д (гр. Alkidas) — нащадок Алкея, тобто Геракл.

АЛКІН О Й (гр. Alkinoos) — син Навсітоя, царя багатих мореплавців феаків на острові Схерія. Від дружини Арети мав п’ятьох синів і дочку Навсікаю. Подав допомогу Ясенові й Медеї, гостинно прийняв аргонавтів. Привітно зустрів Одіссея, коли він, повертаючись від німфи Каліпсо, був викинутий на берег моря. Гомер розповідає про пишні хороми А. з мідними стінами й золотими брамами, що їх охороняли золоті собаки. А. розумівся на будівництві кораблів. На острові Керкіра існував культ А.

АЛКІ О НА, Альці о на, Галкі о на, Гальці о на (гр. Alkyone) — 1) одна з Плеяд; 2) дочка Еола, дружина Кеїка, що після смерті чоловіка обернулась у зимородка.

АЛКІОН Е Й (гр. Alkyoneus) — гігант, що намагався вбити Геракла, скинувши на нього скелю. Геракл ударом палиці відкинув скелю на А. і вбив його (варіант: А. був непереможний, бо стояв на рідній землі; тільки витіснивши гіганта з неї, Геракл подолав його); за іншою версією міфа, Геракл убив А. за те, що він повстав проти богів.

АЛКІОН І ДИ (гр. Alkyonidai) — доньки Алкіонея, після смерті батька кинулись у море й перетворилися на морських птахів.

АЛКМ Е НА (гр. Alkmene) — дочка мікенського володаря Електріона, дружина Амфітріона; від чоловіка народила Іфікла, від Зевса, що прийняв вид Амфітріона, народила Геракла. Після смерті чоловіка вийшла заміж за сина Зевса Радаманта, який жив в Окалії у Беотії. (Варіант: Зевс звелів Гермесові перенести тіло померлої А. в Елісій, де вона одружилася з Радамантом.) Як мати Геракла й родоначальниця Гераклідів А. неодноразово оспівана в поезії.

АЛКМЕ О Н (гр. Alkmaion) — син Амфіарая та Еріфіли, учасник походу епігонів проти Фів. Повернувшись додому, вбив свою матір за те, що з її вини Амфіарай загинув у поході. Умираючи, мати прокляла сина; А. збожеволів, його постійно переслідували еринії. Оракул провістив А., що він може звільнитися від цих переслідувань лише в країні, якої ще не було під час убивства матері. А. віднайшов спокій на щойно виниклому острові на річці Ахелой, прогнав свою дружину Арсіною і взяв шлюб з дочкою бога цієї річки Калліроєю; мав від неї синів Акарнана й Амфотера. Згодом залишив острів, щоб повернути родинні скарби, зокрема намисто Гармонії, і був убитий. Доля А. стала сюжетом старовинного епосу («Алкмайоніс») і ряду трагедій, які не збереглися до наших часів. У Фівах був храм А.

АЛО А ДИ (гр. Aloadai) — велетні От і Ефіальт, сини Іфімедії й Посейдона (варіант: сини Алоея, онуки Посейдона), відзначалися незвичайною силою. Вони тринадцять місяців тримали в мідній посудині Ареса, поки його за допомогою хитрощів не визволив Гермес; у дев’ятирічному віці намагалися побороти богів (подібно до титанів, з якими їх плутали). За одним переказом, От і Ефіальт хотіли дістатися до неба і домогтися кохання Гери й Артеміди, для чого думали навалити на Олімп гору Оссу, а на Оссу — Пеліон, але Аполлон повбивав їх стрілами. (Варіант: А. загинули, проколовши один одного списами, якими намагалися влучити в Артеміду, що пробігала повз них у вигляді лані.) За свою зухвалість брати після смерті були суворо покарані. В Аїді їх прикували до колони, їхні вуха вічно роздирав крик сови. Інші версії міфа розповідають про заснування А. беотійських міст Аскра та Гелікона, про створення ними культу муз На острові Наксос існував культ братів. У міфі про А. відбито боротьбу олімпійської релігії з стародавніми культами.

АЛО Е Й (гр. Aloeus) — гігант, син Посейдона (див. Алоади).

АЛ О ПА (гр. Alope) — дочка велетня Керкіона; від Посейдона народила сина, якого мусила підкинути. Пастухи знайшли дитину й віднесли Керкіонові. Дізнавшись про злочин дочки, Керкіон звелів скарати її. Посейдон перетворив А. на джерело.

АЛТЕМ Е Н, Алфем е н (гр. Althaimenēs) — син крітського царя Катрея.

БАВК І ДА — дружина Філемона.

БАК І Д (гр. Bakis; род. відм. Bakidos) — беотієць з Елеону; вважався укладачем збірника пророцтв. Пізніше це ім’я стало загальною назвою провісників (див. Мантика).

БАСІЛ Е Я (гр. Basilea) — 1) дочка Зевса, охоронниця його блискавок; володарка світу, уособлення царської влади; 2) епітет Афродіти.

БАСТ, Б а стет (єг. b’.s’. t’, bs’. t. t), БУБАСТ І ДА (гр. Bubastis) — єгипетська богиня, дочка Осіріса й Ісіди, уособлення світла (сонячного або місячного). Центром культу Б. було місто Бубастіс, де відбувались урочистості на її честь (про це повідомляє Геродот). Священною твариною Б. була кішка, тому зображували богиню дівою з головою кішки або в товаристві кішки з сонячним чи місячним колом. Часом Б. зображувалася з братом Гором біля грудей Ісіди. Поблизу Бубастіса знайдено величезний цвинтар котів, пов’язаний з культом богині. Греки ототожнювали Б. з Артемідою.

БАУБ О (гр. Baubo) — персонаж з елевсінського міфа про Деметру, що виник переважно під впливом орфізму. Засмучену Деметру, коли вона в пошуках дочки прибуває в Елевсін, мешканка цього міста Б. гостинно приймає в своєму домі, частує освіжним напоєм, розважає малопристойними розмовами й жестами. За деякими міфами, Б. — мати улюбленця Деметри Тріптолема.

Б А ХУС — латинська форма імені Вакха, одного з імен Діоніса.

Б Е БРИКИ (гр. Bebrykes) — назва азіатських віфінян і народів, що жили на південному узбережжі Чорного моря та біля Пропонтіди. Топографічно й етнографічно пов’язані з племенами, які були спільниками троянців.

БЕЛ (гр. Belos) — син Посейдона й німфи Лівії, брат-близнюк Агенора, батько Єгипта й Даная.

БЕЛЛЕРОФ О НТ (гр. Bellerophon; род. відм. Bellerophontos) — герой, син корінфського володаря Главка (або Посейдона), внук Сісіфа; справжнє ім’я його Гіппоной. За Гомеровим переказом, через мимовільне вбивство брата Беллера (звідси ім’я Беллерофонт — «убивця Беллера») покинув батьківщину і прибув до двору тірінфського царя Прета, щоб очиститися. Царева дружина Антея (Стенебея) намагалася спокусити Б., а коли той не відповів їй взаємністю, звинуватила його перед чоловіком у посяганні на її честь. Прет відіслав Б. до свого тестя, лікійського царя Іобата з листом, у якому просив знищити гостя. За наказом Іобата Б. звершив кілька подвигів, які всупереч сподіванням владаря не закінчилися загибеллю героя. Насамперед Б. здолав Химеру, яка вивергала полум’я і мала голову й шию лева, тулуб кози, хвіст дракона. Він переміг ворогів Лікії, войовничих солімів та амазонок. Іобат зробив його співволодарем та одружив із своєю дочкою Філоною (варіанти: Антіклеєю, Кассандрою). Але боги більше не сприяли Б. З трьох дітей він утрачає найстаршого сина Ісандра, якого Арес убив під час боротьби з солімами; дочка Лаодамія, коханка Зевса й мати Сарпедона, загинула від стріл Артеміди. Пройнятий болем і тугою, Б. у самоті блукає берегом моря. За пізнішими переказами, боги подарували йому чарівного коня Пегаса, за допомогою якого він звершує подвиги. Та коли Б., пойнятий пихою, намагався на крилах свого коня злетіти на Олімп, Пегас скинув його на землю. Згідно з іншим міфом, Б. повернувся до Корінфа, щоб помститися Претові й Антеї. В Корінфі існував культ Б.

В античному образотворчому мистецтві міф про Б. представлений у вазописі, пластиці, в помпейських розписах; за мотивами міфа створено лібретто опер Т. Корнеля, Б. Фонтенеля, Ф. Сакраті, Д. Кукліна.

БЕЛЛ О НА (лат. Bellona; bellum — війна) — італьська (сабінська) богиня війни, дружина (варіант: сестра) Марса, ототожнювана із сабінською богинею Неріо. Її культ був установлений у Римі сабінським родом Клавдіїв, які прибрали собі від неї прізвище Неро. 495 р. до н. е. консул Клавдій Цек спорудив на честь Б. святиню із вдячності за перемогу над етрусками й самнітами. Святиня була за межами міста, на краю Марсового поля. Там приймали звитяжних полководців, іноземних послів, відбувалися церемонії оголошення війни: біля святині стояла колона, з якої жрець-феціал кидав списа на умовну ворожу землю. Б. зображувалася жінкою, озброєною списом, мечем, смолоскипом. Вона має чимало рис, спільних із грецькою богинею Еніо. Римляни називали Б. також великою богинею Місяця. Її культ був поширений у Малій Азії з головними осередками в Комані та Кападокії. Культ цей перенесено в Рим після воєн з Мітрідатом. Жерці Б., що вербувалися з іноземців і звалися белонарії, носили чорний одяг; їхніми атрибутами були подвійні сокири. Б. присвячена однойменна картина Рембрандта.

Б Е ЛОС (гр. Belos) — семітський верховний бог Баал, якого Геродот називає Зевс Белос. Часом його ототожнювали з Кроносом, іноді — з численними царями стародавнього Сходу.

БЕНД І ДА (гр. Bendis) — фрігійська богиня війни, яку в Аттіці ототожнювали з Артемідою, Гекатою й Персефоною. її шанували також на острові Лемнос під ім’ям Великої богині. За свідченням Страбона, урочистості на честь Б. у Фракії справлялися так само, як і у Фрігії. Культ Бендіди в сиву давнину прийняло грецьке населення на фракійських узбережжях, а торговельні зносини перенесли його до Аттіки. Арістофан написав комедію «Лемніанки», можливо, з наміром засудити культ чужоземної богині, але це нічого не дало. В Афінах прихильники культу Б. твердили, що вона для них не чужоземна богиня, а інша іпостась Артеміди Бравронської. Згодом на честь Б. встановлено бендідеї; в Піреї споруджено храм. Платон подає відомості про святкування бендідеїв: процесії греків разом з осілими фракійцями, біг із смолоскипами та інші обряди, що нагадували діонісії.

БЕС (гр Besos) — божество в постаті карлика, з роззявленим ротом і висунутим язиком, з великим животом та кривими ногами, з пучком пір’я на голові. В Єгипті, у фінікійських колоніях, на Сардінії й Кіпрі знайдено чимало фаянсових і порцелянових статуеток божка. Як вартовий однієї з небесних брам, Б. зображувався в Єгипті на похоронних написах і малюнках. В Азії він зазнав чимало видозмін і перетворень: тут його зображували левом, що підіймає за хвіст кабана, або сидить, як дитина, на плечах якоїсь кіпрської богині.

БІА (гр. Bia — сила) — первісно сила, що, як правило, пов’язана з насильством, тобто тваринна, м’язова. У такому значенні це слово вживається в епосі для зображення сили Діомеда й інших. Пізніше слово використовували і в духовній сфері. Персоніфікацію Б. знаходимо в Гесіодовій «Теогонії» у постаті божества, яке належить до передвевсової доби, Б. та її сестра Кратос («сила без насильства») вважаються дітьми річки Стікс, яких Зевс прийняв до почту божеств.

У грецькій літературі персоніфіковані Б. й Кратос виступають у трагедії Есхіла «Прометей закутий».

Б І АНТ (гр. Bias; род. відм. Biantos) — 1) аргоський герой, син Амітаона й Ідоменеї, брат провісника Мелампода. Б. сватався до дочки пілоського царя Нелея Перо, але батько обіцяв віддати її заміж лише за того, хто здобуде прекрасних волів фессалійського владаря Іфікла. За допомогою Мелампода Б. одержав волів, віддав їх Нелеєві й одружився з Перо; 2) один із синів троянського царя Пріама; 3)один із женихів Пенелопа.

БІЗ А НТ (гр. Byzas; род. відм. Byzantos) — син Посейдона та Кероесси — дочки Зевса й /о; засновник міста Візантій, укріпити яке йому допомагали Аполлон і Посейдон. Відбивши напад фракійців на чолі з Гемосом, Б. почав переслідувати їх, а на Візантій тим часом напав скіфський цар Одріс. Ворога за допомогою отруйних змій відігнали візантійські жінки під проводом дружини Б. Фідалеї.

БІТОН — див. Клеобіс і Бітон.

Б О НА Д Е А (лат. Bona Dea — добра богиня) — богиня родючості й достатку. Інколи під цим іменням розуміли Фавну, Кібелу або Прозерпіну. Греки називали її Гінекеєю, тобто богинею жінок. Корнелій Лабій ототожнював Б. д. з Землею або Майєю. Беотійці називали що богиню Семелою, інші племена — Медсі. Щороку в Римі на честь Б. д. влаштовували два свята. 1 травня римлянки святкували день богині у її храмі на Авентинському пагорбі, а на початку грудня урочистість відбувалася в будинку консула (претора) з участю весталок. Чоловікам суворо заборонялося брати участь у вшануванні Б. д. В епоху імперії урочистості на честь Б. д. перетворилися на розбещені оргії.

Б О НУС ЕВ Е НТУС (лат. Bonus Eventus) — римський бог урожаю, згодом бог успіху, ототожнюваний із Тріптолемом. Його зображували у вигляді юного героя, що мчить на колісниці, запряженій крилатими драконами, і тримає в правій руці жертовну посудину, а в лівій — мак, колосся та ріг достатку.

БОРЕ А ДИ (гр. Boreadai) — крилаті сини Борея й Орітії — Калаїд і Зет, що брали участь у поході аргонавтів і визволили від гарпій чоловіка своєї сестри Клеопатри, сліпого Фінея. (Варіант: визволили Клеопатру та її синів, яких закувала в кайдани друга дружина Фінея). За пізнішим переказом, Геракл убив Б. на острові Тенос за те, що вони порадили аргонавтам не чекати героя, коли той пішов шукати Гіла. На острові Тенос показували гробниці Б.; розповідали, що одна з колон на цих гробницях оберталася при подуві північного вітру (Борея).

БОРЕ А ЗМИ (гр. Boreasmoi) — урочистості на честь Борея, що їх улаштовували афіняни на узбережжі Іллісу. Борея шанували за допомогу під час облоги Афін перським флотом (частину якого він потопив біля острова Евбеї). Під час б. афіняни також просили Борея, щоб він своїм повівом очищав повітря. Мешканці південноіталійського міста Турії також улаштовували свято на честь Борея за те, що він знищив частину флоту сіракузького тирана Діоніса.

БОР Е Й (гр. Borrhas, Boreas) — бог північного вітру, син Астрея (Зоряного неба) й Еос (Ранкової зірки), брат Зефіра, Нота й Евра; жив у печері у Фракії. Викрав Орітію, дочку афінського царя Ерехтея, що народила від нього Бореадів та дочок Клеопатру і Хіону (улюбленицю Посейдона). За Гомером, від Б., що обернувся на жеребця, кобили Ерехтея породили дванадцять швидких, як вітер, лошат. В Афінах на честь Б. споруджено храм за те, що він допоміг перемогти флот Ксеркса, та встановлено бореазми.

Сюжет міфа, найчастіше сцену викрадення Орітії, відтворено в античній пластиці та в пізнішому європейському живописі (А. Карраччі, П. Рубенс, Ш. Лебрен, Ф. Буше).

БРАНХ (гр. Branchos) — віщун, улюбленець Аполлона; за переказом, збудував у Дідімах біля Мілета святилище й оракул Аполлона. Цей оракул в історичну епоху вважався другим після Дельфійського.

БРІАР Е Й (гр. Briareos) — один із сторуких велетнів — гекатонхейрів. В епосі люди називали його Егеоном, боги — Б. Міф про Б. — двоїстий, як і його ймення; за версією Гомера, він син Землі й Моря, за Гесіодом і Аполлодором — син Землі й Неба. Гомер розповідає, що Б. допомагав Зевсові в боротьбі з титанами, інші поети (Антімах, Каллімах, Вергілій), навпаки, роблять його, поряд з іншими титанами, ворогом богів. У народних переказах Б. постає морським велетнем, ворогом Посейдона, володарем казкової Егеї, звідки він змушений був утікати аж до Фрігії. Вважався винахідником військових кораблів; в Евбеї існував його культ.

БРІСЕ І ДА (гр. Briseis; род. відм. Briseidos) — дочка Аполлонового жерця Бріса (Брісея) Гіпподамія, яка під час здобуття Трої стала бранкою Ахіллеса. Пізніше Агамемнон, що змушений був відмовитися від своєї бранки Хрісеїди, відібрав Б. в Ахіллеса. Це призвело до розбрату між грецькими вождями і до гніву Ахіллеса, який «лиха багато ахеям накоїв». Після примирення Агамемнона й Ахіллеса Б. була повернена останньому. Сюжет цього міфа знайшов відбиття в античному мистецтві.

БРІТОМАРТ І ДА, Бріт о мартіс (гр. Britomartis; род. відм. Britomartidos) — дочка Зевса, відома своєю цнотливістю; крітська богиня полювання, рибальства та мореплавства; вважалася винахідницею сіток. За одним із міфів, Б., тікаючи від закоханого в неї крітського володаря Міноса, кинулася в море, але була врятована, бо попала в рибальські сітки. Звідси її епітет Діктіна (гр. diktyon — сітка). Б. часто ототожнювали з Артемідою або Афродітою; в Кідонії на її честь споруджено храм. Храми Б. були також у Херсонесі, Літті, Фаласарні, Олонті та Поліррії. Пізніше її почали шанувати як богиню Місяця. В Егіні Б. ототожнювалася з Гекатою, на честь її егіняни влаштовували урочистості, які, за свідченням Павсанія, встановив Орфей. Згодом культ Б. злився з культом Ісіди та інших божеств. До наших днів збереглися зображення Б. на монетах.

БР О МІЙ (гр. Bromios — гучний) — один з епітетів Діоніса.

БРОНТ (гр. Brontēs — громовий) — один з кіклопів.

Б У СІРІС, Бусір і д (гр. Busiris) — міфічний владар Єгипту, син Посейдона й Лісіанасси. На думку Страбона та Плутарха, був історичною особою, приносив у жертву богам усіх чужоземців, що наважувалися відвідати його країну. Дорогою до саду Гесперид у Єгипет потрапив Геракл, який теж мав стати жертвою богам; герой переміг і вбив Б.

БУТ (гр. Butes) — 1) син міфічного афінського владаря Пандіона, брат Ерехтея, жрець Афіни й Посейдона, засновник жрецького роду Бутадів або Етеобутадів в Афінах; 2) син Борея. Коли його прогнав брат Лікург, Б. оселився на острові Стронгілі (або Наксосі). Під час діонісій у Фессалії викрав німфу Короніду. Розгніваний Діоніс наслав на нього безумство, в одному з нападів якого Б. загинув; 3) син Посейдона (варіант: Телегона), учасник походу аргонавтів; єдиний, кого сирени зачарували своїм співом; він кинувся в море, щоб допливти до їхнього острова, але його врятувала Афродіта. Богиня віднесла Б. до Лілібея в Сіцілії, зробила своїм коханцем і (за однією міфічною версією) народила від нього Ерікса.

ВАК У НА (лат. Vacuna) — сабінське божество, яке ототожнювалося з Вікторією, а також з Венерою, Мінервою й Керерою.

ВАКХАН А ЛІЇ (лат. Bacchanalia) — містичні свята на честь бога Вакха (Діоніса), які походять зі Сходу; спершу поширилися в Південній Італії й Етрурії, а в 2 ст. до н. е. — по всій Італії. Спочатку в вакханаліях брали участь тільки жінки, згодом допускалися й чоловіки. З плином часу ці свята перетворилися на розпусні оргії, які не раз супроводилися ґвалтуванням і вбивствами. 186 р. до н. е. сенат ужив проти в. найсуворіших заходів. Консули взялися розслідувати злочини, скоєні під час святкувань, наслідком чого було багато смертних вироків, заслань, арештів. Проте викоренити містерії не вдалося; за часів імперії вони влаштовувались таємно. Переносно в. — розгульне бенкетування, безтямне пияцтво, нестримний вияв чогось.

Не може ж тривати безконечно цей обстріл, ця вакханалія вогню і заліза! В. Собко. Кавказ.

...в Литвинишиній хаті... не вгавав п’яний гамір — то перекупницький світ справляв свої дикі вакханалії. С. Добровольський. Олов’яні солдатики.

ВАКХ А НКИ, МЕН А ДИ (гр. Bakchai, Mainades — шалені) — німфи, які супроводили Діоніса в його мандрах і походах. Зображували їх у розпущених шатах, обвитих виноградною лозою, з бубном або флейтою в руках. Менади намагалися втягнути всіх зустрічних до оргіастичних обрядів на честь Вакха, а того, хто не хотів підкорятися, роздирали на шматки.

Переносно «вакханка» — жінка, нестримна у проявах своєї пристрасті.

В Е ЙОВІС, В е діовіс, В е діус (лат. Veiovis) — бог підземного світу в римлян, культ якого не набув великого поширення і був витіснений культом Діспатера.

ВЕН Е РА (лат. Venus; род. відм. Veneris) — первісно римська богиня садів. З поширенням переказу про Енея була ототожнена з його матір’ю Афродітою і стала не лише богинею вроди й кохання, а й покровителькою римлян.

ВЕН І ЛІЯ (лат. Venilia) — 1) італьська богиня моря, дружина Нептуна (варіант: Януса), покровителька моряків; 2) дружина Фавна, мати Турна (у Вергілія).

ВЕРТ У МН (лат. Vertumnus) — італьське (ймовірно, етруського походження) божество пір року та пов’язаних з ними змін у природі (лат. verto — змінюю). В. наділяли здатністю перевтілюватися. За Овідієм, В. довго домагався кохання богині Помони, перевтілюючись у різні образи. Статуя Вертумна була в етруському кварталі в Римі.

В Е СТА (лат. Vesta) — римська богиня домашнього вогнища й родинного життя, що відповідає грецькій Гестії. У круглому храмі В. на римському форумі, спорудженому, згідно з переказом, Нумою Помпілієм, не було статуї богині, але постійно пломенів вогонь, за яким стежили весталки. Вогонь цей — символ стійкості римського народу. Згасання вогню вважалося призвісткою нещастя для Риму. 9 червня святкували весталії, під час яких увінчували квітами присвячених В. ослят.

ВЕСТ А ЛКИ (лат. Vestales) — жриці богині Вести в Римі; в. обирались дівчатка віком від 6 до 10 років, що були без фізичних вад, належали до найаристократичніших родин і мали живих батьків. Великий понтифік призначав в. жеребкуванням; обрані переставали належати батькам і були під покровительством верховного понтифіка. В. давали обітницю цнотливості, якої мусили дотримуватися 30 років, тобто протягом усього часу перебування на службі Вести. По 30 роках поверталися до своїх родин і могли виходити заміж. В. носили довгі білі туніки й пов’язки на головах; при жертвоприношеннях закривали обличчя. Їхнім обов’язком було пильнування священного вогню і підтримування порядку в храмі. Керувала ними старша в., яка одержувала накази від верховного жерця. Коли в храмі гас священний вогонь, в., яка виконувала службу, били; за порушення обітниці цнотливості живцем закопували в землю. В, користувалися великою пошаною, на вулиці перед ними йшов ліктор. Вони вільно розпоряджалися своєю власністю, в суді давали свідчення без присяги; того, хто їх ображав, чекала смерть. На іграх в. сиділи на почесних місцях, могли врятувати засуджених до страти.

ВІВТ А Р, Олт а р (лат. alta ara, altare — високий жертовник) — місце для жертвопринесення або жертовне вогнище (у греків bomos). Спочатку в. споруджували з землі або дерну, пізніше, коли стали будувати храми — з каменю або металів. В., як правило, стояли на східному боці святині перед зображенням божества. У Римі їх зводили не лише богам, а й героям, пізніше також імператорам. В. в греків та римлян були не тільки в святинях, їх споруджували на площах, вулицях, полях, у священних гаях, біля священних річок. Іноді в. просто неба досягали значних розмірів (приміром, Пергамський вівтар Зевса).

ВІКОВ І І ГРИ (лат. Ludi saeculares) — ігри, що відбувалися в Римі раз на сто років. Складалися з очисних жертв, які приносились уночі підземним божествам — Діспатерові та Прозерпіні. За Августа складали жертви Юпітерові, Юноні, Аполлонові й Діані. Вікові ігри тривали три дні й три ночі, на третій день дитячий хор співав гімн, слова до якого написав Горацій.

ВІКТ О РІЯ (лат. Victoria) — у римській міфології богиня перемоги, що відповідає грецькій Ніке.

ВІН А ЛІЇ (лат. Vinalia) — у стародавньому Римі свята збирання винограду та виноробства, що відбувалися 23 квітня й 19 серпня. Пов’язувалися з культом Юпітера й Венери, котру шанували як богиню садів.

В І РБІЙ (лат. Virbius) — у римській міфології коханець (або слуга) Діани. За одним із міфів, В. ототожнювали з Іпполітом.

В І РГО (лат. Virgo — діва) — епітет Вести, Діани, Мінерви й Астреї.

В І РТУС, Вірт у та (лат. Virtus — стійкість, мужність, відвага) — богиня військової відваги, супутниця Марса; часом ототожнювалася з Беллоною. В. шанували разом з Гонором. Їхній спільний храм був біля Марсового святилища. Зображували її озброєною амазонкою.

ВУЛК А Н (лат. Volcanus, Vulcanus) — у римській міфології бог вогню, захисник від пожеж; відповідає грецькому Гефестові.

ГАЛ А КСІЙ (гр. Galaxias) — грецька назва Молочного шляху.

ГАЛАНТ І ДА, Галінті а да, (гр. Galinthias, gale — ласиця) — дочка Прета, подруга або служниця Алкмени. Під час важких пологів останньої Г. відстрашувала ворожі божества, а звісткою про народження Геракла прогнала їх геть. Розгнівані Гера й Ілітія перетворили Г. на ласицю, але Геката зглянулася і зробила її служницею в своєму храмі.

ГАЛАТ Е Я (гр. Galateia) — 1) морська німфа, дочка Нерея й Доріди, що покохала сіцілійського красеняпастуха Акіда, якого з ревнощів убив Поліфем; Г. — уособлення спокійного і блискучого моря; 2) дружина Лампроса з Феста на Кріті. Народивши дочку, приховала її стать від чоловіка, який бажав мати сина, і виховувала дитину під ім’ям Левкіпп. На прохання Г. богиня Лето обернула дівчинку на хлопчика; 3) кохана Пігмаліона.

ГАМАДРІ А ДИ (гр. Hamadryades) — німфи дерев, які на відміну від дріад народжуються і вмирають разом з деревом.

ГАНІМ Е Д (гр. Ganymedes) — син троянського владаря Троя і німфи Каллірої, брат Іла й Ассарака; виділявся надзвичайною красою. Зевс в образі орла заніс Г. на Олімп і зробив його поряд з Гебою виночерпцем. Батькові хлопця для розради подарував колісницю з парою безсмертних коней. Г. зображували вродливим юнаком, часто з келихом вина.

Міф про Зевса й Г., поширений у Греції та в Римі, виправдовував любов дорослого чоловіка до хлопця; гомосексуалізм толерувався виключно як крайня форма культу богині Кібели. Чоловіки, шанувальники Кібели, шукали екстатичної єдності з богинею шляхом кастрації та переодягання в жіноче вбрання. Гомосексуальне жрецтво було визнаною інституцією в святинях Великої Богині в Тірі, Іоппі, Ієраполісі та Єрусалимі, що засвідчує перемогу патріархату над матріархатом. Платон виправдовує міфом про Г. почуття, які плекає до своїх учнів (Федр. 79). В іншому місці (Закони, 1, 8) він засуджує протиприродний міф про гомосексуальні пригоди Зевса, вважаючи, що це «безсоромна крітська вигадка». З поширенням платонізської філософії всюди, де верховними богами вважались Зевс і Аполлон, грецька жінка, яка раніше посідала панівне інтелектуальне становище, була понижена до ролі безплатної робітниці й виховательки дітей.

Сюжет про викрадення Г. нерідко зустрічається в мистецтві. Копія скульптури Леохара «Викрадення Г.» зберігається у Ватіканському музеї. Відомі картини та скульптури Мікеланджело, Тіціана, Корреджо, Рембрандта, Торвальдсена й ін.

ГАРМОНІЯ (гр. Harmonia — згода, лад) — дочка Ареса й Афродіти; на весіллі Г. з Кадмом були присутні всі боги, які подарували нареченій намисто роботи Гефеста. Це намисто згодом набуло властивості приносити нещастя власникові: відіграло фатальну роль у поході сімох проти Фів, спричинилося до загибелі Алкмеона. Міф розвиває думку про те, що скарби, добуті на війні або шляхом грабунку, не можуть дати людині щастя.

ГАРПАЛ І КА (гр. Harpalyke) — 1) фракійська героїня, батько якої, цар Гарпалік, виховав її як чоловіка, навчив швидкого бігу, верхової їзди та стрільби з лука. Брала участь у всіх битвах батька і в одній із них урятувала йому життя. Коли царя за жорстокість вигнали підданці, Г. разом з батьком пішла в розбійники. Пастухи зловили її в тенета і вбили. Для власкавлення тіні померлої на її честь було встановлено культ і свято. У міфі про Г. відбито пережитки матріархату;

2) дочка аркадського володаря Клімена та Партенії; стала коханкою батька, за що боги перетворили її на нічного птаха (варіанти: Г. заподіяла собі смерть, була вбита Кліменом).

Г А РПІЇ (гр. Harpyai) — богині вихору. В «Іліаді» згадується г. Подарга (Прудконога), що народила від Зефіра Ахіллесових коней Ксанта й Баліоса. В «Одіссеї» г. приписується викрадення людей, які нібито пропадали безвісти. У Гесіода вони виступають як крилаті кучеряві богині Аелла й Окіпета. Пізніше кількість г. збільшилася. Зображували їх крилатими потворами, птахами з дівочими обличчями. У міфі про аргонавтів г. мучать голодом сліпого фінікійського царя Фінея, викрадаючи або забруднюючи його їжу. Аргонавти Зет і Калаїд, крилаті сини Борея, переслідують г. до Строфадів, де згодом їх застає Еней.

Переносно г. — зла жінка.

А що ти робитимеш, коли султан тебе розлюбить через оцю гарпію? З. Тулуб. Людолови.

ГАРПОКР А Т (гр. Harpokrates) ГОР-ПА-ХЕРД (єг. hr-pє’´hrd) — грецька передача одного з єгипетських епітетів бога Гора (досл. гор — дитина). В Ермонтському храмі, спорудженому за Птоломеїв, зображено народження й виховання Г. Це дитина, яка тримає палець у роті, — ознака дитинства. Греки не зрозуміли цього умовного знаку і зробили з Г. бога мовчання. Атрибути його — скорпіон, крокодил, лев, лань. У жертву Г. приносили рибу, квіти лотоса й овочі.

Поиск по сайту: