Раціоналізм – філософський напрям, що визнає розум основою пізнання і поведінки людей

Поведінковий напрям – як систематичний підхід до діагностики та лікування психічних розладів виник у кінці 50-х рр. На ранніх стадіях розвитку поведінкова терапія визначалася як додаток до «сучасної теорії научіння» до лікування клінічних проблем. Людина тут – продукт свого середовища і одночасно його творець, а поведінка її формується в процесі навчання. Проблеми у людини виникають в результаті поганого навчання, а навчити нормальній поведінці дитину можна засобами підкріплення та імітації.

Порівняльна психологія – розділ психології, що займається еволюцією психіки. Інтегрує дані із зоопсихології, історичної та етнічної психології. Порівнює психічні процеси тварин і людини в онтогенезі та філогенезі, знаходить якісні відмінності, обумовлені соціально-історичними чинниками, розвитком трудової діяльності, суспільного життя, мови і свідомості людини.

Предмет історії психології – це спроби осмислити процес психологічного пізнання, описати його зміст і структуру (сукупність поглядів, ідей, підходів, напрямів і течій, категорій і понять), його інституційні і персонально-особові аспекти а також закономірності та етапи.

Психічний розвиток – закономірна зміна психічних процесів у часі, виражена в кількісних, якісних і структурних перетвореннях.

Психоаналіз –теоретичний напрям у психології, висхідний до ідей австрійського психіатра і психолога З. Фрейда, спрямований на систематизоване пояснення несвідомих зв'язків через асоціативний процес; 2) особлива методологія дослідження психіки.

Психогенетика – наука про спадковість і мінливість психічних властивостей, виникла на стику психології та генетики. В західній літературі частіше застосовується термін генетика поведінки (behavioral genetics).

Психоісторія – напрям у соціології, історії та психології, спрямований на поглиблене дослідження, розуміння і пояснення історичних подій і процесів за допомогою тлумачення індивідуальних, групових і соціальних психічних фактів та чинників. Його творцем вважається Е. Еріксон.

Психологічне знання– знання, що спираються на психологічну фактологію і теоретичні міркування про закономірності та механізми формування, розвитку і функціонування психіки.

Психологічне пізнання – процес отримання психологічного знання.

Психологічний захист - спеціальна регулятивна система стабілізації особистості, система механізмів, спрямованих на мінімізацію негативних переживань – на усунення або зведення до мінімуму відчуття тривоги, пов'язаного з усвідомленням конфлікту, що ставить під загрозу цілісність особистості.

Психологічний тип – характеристика людини з точки зору психології; розряд, категорія людей, з'єднаних на основі якихось зовнішніх або внутрішніх рис, ознак. У К.Юнга – це загальні типи установки, що відрізняються один від одного напрямом свого інтересу, рухом лібідо (інтроверт, екстраверт).

Психологія розвитку – галузь психології, що вивчає психічні зміни людини у міру дорослішання. Вона складається з трьох підгалузей: геронтопсихології, дитячої психології, пре- і перинатальної психології. Досліджує психіку і людський організм у всі вікові періоди та на всіх стадіях, беручи до уваги біологічні, антропологічні, соціологічні та психологічні чинники, що впливають на його розвиток.

Психометрія(психометрика) – дисципліна, що вивчає теорію та методику психологічних вимірювань, включаючи вимірювання знань, здібностей, поглядів і якостей особистості. Психометрія є розділом прикладної статистики.

Психотехніка – ранній етап розвитку психології праці, головною проблемою якого була наукова організація праці; гілка психології, що вивчає проблеми практичної діяльності людей в конкретно-прикладному аспекті.

Психофізика– один із класичних розділів загальної психології, заснований Г.Фехнером, присвячений вимірюванням відчуттів залежно від величин фізичних подразників. В даний час П. складається з двох великих розділів: вчення про чутливість сенсорних систем і вчення про сенсорні шкали.

Психофізіологія – розділ психології, присвячений вивченню ролі біологічних чинників, у тому числі властивостей нервової системи, в реалізації психічної діяльності. Залежно від дослідницької області виділяють психофізіологію відчуттів і сприйнять, мови і мислення, емоцій, уваги, довільних дій, диференціальну психофізіологію.

Раціоналізм – філософський напрям, що визнає розум основою пізнання і поведінки людей.

Реактологія – напрям у вітчизняній психології 20-х рр., заснований К.М.Корніловим. Як основну одиницю аналізу психіки тут пропонувалося розглядати реакцію, об'єднуючу в собі і фізіологічний рефлекс, і психічне переживання. На відміну від рефлексу, реакція виходить не від окремого органу, а від цілісного організму, і властива всім організмам, здатним на рух. На початку 30-х рр. цей напрям був розкритикований.

Рефлексологія – природничонауковий напрям у психології, який розглядає психічну діяльність як сукупність рефлексів, що утворилися в результаті впливу зовнішнього середовища на нервову систему людини. Рефлексологія обмежується вивченням зовнішніх реакцій організму.

Рефлекторна теорія психічного – теорiя психiчної діяльності, згідно з якою робота психiки забезпечена фiзiологiчними механiзмами: iз них однi реалiзують сприйняття впливiв, другi – перетворення їх у сигнали, третi – планування й регулювання поведiнки тощо. В основi кожного поруху нервової системи знаходиться рефлекс (вiд лат. reflexus – вiдображення) чи реакцiя органiзму на подразнення, здiйснювана за допомогою нервової системи. Заслуга створення рефлекторної теорії психіки належать І.М. Сєченову й І.П.Павлову.

Поиск по сайту: