Типологія управлінських рішень

Все різноманіття управлінських рішень в залежності від характеру проблем і методів їх рішення можна умовно розділити на типи. [1, 33]
Так, з урахуванням стереотипності ситуацій і використовуваним методом, виділяються програмовані та не програмовані рішення. До програмованим зазвичай ставляться стандартні та повторювані рішення. За даними зарубіжної практики, близько 90% рішень приймаються за типових ситуацій. До таких ситуацій належать ті, що пов'язані із закупівлею товарів, формуванням асортименту, підбором кадрів і ін. Для їх вирішення застосовується відома модель з внесенням необхідних коректувань на специфічні особливості. Це робиться тому, що абсолютного повторення всіх нюансів ситуації практично не буває.

До не програмованих відносяться рішення, прийняті в нових ситуаціях. Вони можуть носити разовий, творчий характер, багато в чому залежать від здорового глузду та інтуїції (наприклад, розробка нових технологій, виробів, формування нової структури).

Окремі автори виділяють чотири рівні рішень в залежності від творчого вкладу менеджерів в їх розробку: рутинні, селективні, адаптаційні та інноваційні.

Перший рівень - рутинні відносини. Вони приймаються згідно відпрацьованому механізму і наявної програмі дій. Важливо вивчити особливості ситуації, співвіднести її з накопиченим досвідом, взяти відповідальність за конкретні дії. У прояві творчого підходу немає необхідності, тому що всі процедури вирішення відомі.

Другий рівень - селективні рішення. Ініціатива і свобода дій на даному рівні виявляється в обмежених межах. Наприклад, при оцінці різних відомих альтернатив і виборі з них оптимальних.

Третій рівень - адаптаційні рішення. Вони розраховуються на додаткові, непередбачені труднощі. Як правило, при їх розробці поєднується використання творчого нестандартного підходу на основі нових ідей з відпрацьованими раніше можливостями. Має значення особиста ініціатива керівника для пошуку нового рішення відомої проблеми.

Четвертий рівень - інноваційний. Рішення цього рівня пов'язані зі складністю та непередбачуваністю подій. Це викликає необхідність прийняття неординарних рішень, що містять нововведення.

Характер проблеми лежить і в основі застосування системного аналізу як одного з методів обґрунтування рішень. У зв'язку з його використанням виділяються три типи проблем:

добре структуровані;

слабо структуровані;

не структуровані.

Під структуризацією розуміється можливість кількісного вираження залежностей між елементами ситуації. Ступінь формалізації проблеми як ознака типізації вперше запропонована американськими фахівцями Г. Саймоном і А. Ньюеллом.

Добре структуровані вважаються проблеми, в яких залежності між елементами ситуації можуть отримувати чисельні значення або символи. При вирішенні добре структурованих проблем використовуються кількісні методи аналізу: лінійного, нелінійного, динамічного програмування, теорії масового обслуговування, теорії ігор, методологія яких відома як "дослідження операцій".

Слабо структуровані є проблеми, як правило, складні, що відрізняються, в першу чергу, якісними залежностями елементів ситуації. Проте слабо структуровані (або змішані) проблеми містять як якісні, так і кількісні елементи при переважній складі перших. Це область застосування системного аналізу. У розв'язанні подібних проблем виключається можливість побудови моделей, але не завжди. Все залежить від конкретної ситуації та прийнятності поєднання кількісних і евристичних методів.

Не структуровані (або якісно виражені) проблеми містять лише описи найважливіших ресурсів, ознак і характеристик, кількісні залежності між якими абсолютно невідомі. Вирішення проблем не структурованих виробляється з використанням евристичних методів, заснованих на інтуїції, логіці, теоретичних міркуваннях, досвід, професіоналізм особи або колективного органу суб'єкта управління. Це найбільш численний клас проблем.
У процесі структурування проблем необхідно звести до мінімуму кількість формалізації елементів з таким розрахунком, щоб проблема набула більш визначений характер. Розв'язувана проблема, незалежно від її типу, повинна ув'язуватися з цілями управління підприємством, і на цій основі доцільно формувати процедуру вирішення ситуації.