Мал. 3. Встановлення рівноваги у моделі IS — LM

Процес руху до рівноваги може протікати по-різному в залежності від характеру поведінки економічних суб'єктів. Але у більшості випадків на грошовому ринку рівновага встановлюється швидше, ніж на ринку благ, оскільки для зміни обсягу виробництва благ необхідно більше часу, ніж для зміни кількості грошей, що знаходяться в обігу. Помітивши надлишок грошей у складі майна, домашні господарства збільшують попит на цінні папери. Курс цінних паперів зростає, ставка відсотку падає. Надлишок пропозиції на грошовому ринку приводить до зниження ставки відсотку. Внаслідок чого пропозиція грошей скорочується, а попит на гроші зростає. При ставці r інаціональному доході Y на грошовому ринку встановлюється рівновага. Але на ринку благ є надлишок, який при фіксованих цінах почне зникати під дією двох факторів:

– зниження відсоткової ставки збільшить інвестиційний попит підприємців;
– наявність понаднормативних запасів на складах готової продукції ® підприємці скорочують виробництво ® це призведе до зниження доходу. За певної ставки і меншому доході, на грошовому ринку знову буде надлишок і відсоткова ставка знизиться ще більше. Процес пристосування буде продовжуватися до тих пір, поки не встановиться спільна рівновага у крапці Е. Перехід на точку рівноваги буде відбуватися відповідно стрілкам, вказаним на мал. 3.

Аналогічні процеси відбуваються за будь-якого іншого не рівноважного стану. Наприклад, у точці G на ринку благ — дефіцит, а на ринку грошей — надлишок. Надлишок грошей приводить до зниження відсоткової ставки; тоді на грошовому ринку в точці Е буде рівновага, але на ринку благ дефіцит при зниженні ставки відсотку збільшується. Також через зниження ставки відсотку буде спостерігатися приріст попиту на інвестиції. Дефіцит усувається за рахунок розширення виробництва. Зростання виробництва супроводжується зростанням національного доходу, відбувається рух праворуч. При доході, що перевищує рівноважний рівень, і ставці r g на ринку грошей виникає дефіцит, ставка відсотку починає зростати, і так до тих пір, поки не встановиться спільна рівновага.
Ринок благ та ринок грошей тісно взаємопов'язані один з одним.
У процесі виробництва одночасно створюються пропоновані на ринку блага і доходи населення. Доходи визначають розмір споживчого попиту на ринку благ і величину попиту на гроші.

Модель IS-LM є теоретичним поясненням кривої сукупного попиту AD. Вона дає змогу проаналізувати фактори, які визначають положення і нахил кривої сукупного попиту. Щоб сполучити криву сукупного попиту AD з моделлю IS-LM, маємо зняти припущення про фіксований рівень цін у моделі і припустити гнучкість цін.

Графічне виведення кривої AD з моделі IS-LM дозволяє продемонстру­вати взаємозв'язок рівня цін і доходу, який складається в економіці. Щоб пояснити цей зв'язок, розглянемо, яким чином зростання цін впливає на економічну систему в моделі IS-LM. При заданій пропозиції грошей (М) і зростаючому рівні цін (Р) запаси реальних грошей (М/Р) зменшуються. Зниження М/Р зсуває криву LM ліворуч вгору вздовж кривої IS. При цьому процентна ставка зростає, що призводить до скорочення запланованих інве­стицій і зниження доходу. Отже, внаслідок підвищення цін в економічній си­стемі встановлюється новий рівноважний рівень доходу. Крива сукупного попиту AD показує цей взаємозв'язок рівня цін (Р) і доходу (Y): чим вищий рівень цін, тим нижчий рівень доходу. Оскільки крива AD відображає обернену залежність між Y та Р, то вона має від'ємний нахил (див. мал. 8.17).

Зсуви кривої сукупного попиту AD визначаються змінами в бюджетно-податковій (зсув кривої IS) та грошово-кредитній (зсув кривої LM) політиках. Відомо, що при заданому рівні цін збільшення державних видатків (G), скорочення податків (Т) або зростання пропозиції грошей (М) підвищують сукупний попит в економіці і, відповідно, зсувають криву сукупного попиту AD праворуч. Таким чином, Т, G та М є екзогенними змінними, які визначають положення кривої AD.

 

 

Модель IS-LM використовується для аналізу впливу короткострокових змін макроекономічної політики на рівноважний рівень доходу в економіці. За допомогою моделі IS-LM можна показати, як зовнішні змінні моделі (державні видатки, пропозиція грошей, податки тощо) визначають її внутрішні змінні (насамперед процентну ставку і доход). Модель дає змогу також продемонструвати, яким чином впливають на економічну систему шоки, викликані зміною ситуації на товарному і грошовому ринках.

Зовнішні (екзогенні) шоки — це зовнішні для даної моделі економічні потрясіння, які порушують економічну рівновагу в моделі. Зовнішні шоки в моделі IS-LM поділяються на дві категорії: шоки на ринку благ і шоки на грошовому ринку.

Крива IS зсувається під впливом екзогенних змін сукупного попиту. Це можуть бути як зміни попиту на інвестиції, що не пов'язані зі зміною процентної ставки, так і автономні зміни споживчого попиту.
Крива LM зсувається під впливом автономних змін у попиті на реальні грошові запаси. Автономні зміни у попиті на гроші, попиту, що не залежать від зміни рівня цін, доходу або процентної ставки.

Ліквідна пастка. Якщо спільна рівновага досягнута у кейнсіанській області LM, то економіка опиняється в ліквідній пастці: зміна кількості грошей (ліквідності) не змінює реального національного доходу.
Коли попит на інвестиції абсолютно нееластичний по ставці відсотку, наприклад, внаслідок песимістичної оцінки майбутньої кон'юнктури інвесторами, то має місце інвестиційна пастка. У цьому випадку графік інвестицій стає перпендикулярним до вісі абсцис, і внаслідок цього IS також перпендикулярна до вісі абсцис. Тоді, в якій би області лінії LM не знаходилася первісна рівновага, зсув LM не змінює національного доходу.

Ліквідна пастка – це ситуація в економіці, коли ставка відсотка занадто низька, є сенс очікувати її підвищення в найближчому майбутньому, тому економічні суб’єкти віддають перевагу зберіганню грошей у вигляді готівки. Можливий приріст грошової маси не сприятиме зниженню ставки позичкового відсотка, оскільки він весь поглинається спекулятивним попитом на гроші. Спекулятивний попит на гроші (speculative demand for money) обумовлений функцією грошей як запасу цінності (як засобу збереження вартості, як фінансового активу). Визначальним чинником попиту на гроші як фінансового активу виступає ставка відсотка. Кейнс вважав, що під час Великої депресії економіка потрапила саме в таку пастку ліквідності. Хоча багато економістів вважають, що це суцільно теоретична модель і важко зустріти таку пастку на практиці.

Якщо ж виходити з того, що споживання домашніх господарств залежить не тільки від величини реального використовуваного доходу, але і від розміру майна, то при збільшенні кількості грошей споживчий попит зросте внаслідок ефекту майна (збільшення реальних касових залишків домашніх господарств), а значить зросте сукупний попит на блага.

3 питання. Для пояснення механізму впливу грошей на економіку необхідно розглянути процес створення грошей банками.

Банківська справа – це особливий вид економічної діяльності, яка обслуговує процес відтворення шляхом функціонування банківської системи.

Банківська система становить сукупність банків, що забезпечують емісію грошей, здійснюють кредитні та розрахункові операції і надають різноманітні банківські послуги. Банківська діяльність грунтується на використанні грошей, кредиту, фінансів, грошового і валютного ринків, акціонерного капіталу, цінних паперів та інших економічних інструментів, що відображають відносини, які складаються в процесі реалізації цієї діяльності.

Банківська система – складовий елемент ринкового механізму.

Фінансові послуги надають фінансові посередники.

Фінансові посередники – це такі інститути як банки, страхові компанії, ощадні й кредитні асоціації, які приймають депозити (вклади) від одних індивідів та фірм і передають їх у борг іншим індивідам та фірмам.

Вкладники і позичальники мають різні інтереси. Вкладники надають перевагу короткотерміновим вкладам, не хтять надовго зв’язувати свої гроші. Позичальники, навпаки, надають перевагу довготерміновим кредитам. Банки, функціонуючи як посередники, прагнуть додержувати інтереси як вкладників, так і позичальників, і перетворюють короткотермінові вклади у довгострокові кредити.

Всі банки (окрім центрального банку) і інші фінансові посередники створюються для того, щоб приносити прибуток їх власникам.

Прибуток банків утворюється із-за різниці між більш високою ставкою проценту за кредит, яку банки вимагають від позичальників, та більш низькою ставкою проценту по депозитам, що банки сплачують вкладникам.

Центральний банк (ЦБ) – банк, який очолює кредитну систему країни, має монопольне право емісії банкнот, впровадження кредитно-грошової політики в інтересах національної економіки. Його називають „банком банків”, він має справу не з населенням, а з комерційними банками.

Виникнення центральних банків історично обумовлено об’єктивним процесом централізації банківської емісії у найбільш великих і надійних банках. У різних країнах існують різні моделі побудови центральних банків та їхньої організаційної структури. Центральні банки створювалися двома шляхами: одні пройшли довгий шлях еволюційного розвитку від комерційних банків до емісійних центрів країни (наприклад, банк Англії); інші були створені державою, як емісійні центри (наприклад, у Росії). У більшості країн центральні банки є державними (Німеччина, Бельгія, Росія, Україна).

Для країн з розвинутою ринковою економікою типова структура банківської системи з двома рівнями, що включає в себе:

1) центральний банк країни – головний банківський інститут, який займається емісією грошей, керівництвом всією грошово-кредитною системою. Комерційна діяльність і отримання прибутку не є метою цього банку.

2) Мережа комерційних банків, які конкурують між собою за право задовольняти потреби домогосподарств і підприємств в банківських послугах.

З 1991 року в Україні також формується банківська система з двома рівнями. До цього в СРСР була моно банківська структура як характерна риса командної, централізовано планованої економіки. В адміністративному районі, як правило, функціонував лише один банк – відділення Державного банку. Господарювало своєрідне “банківське кріпацьке право”, при якому кожне підприємство, організація законодавчо закріплювались до конкретного банку, а інші банки не мали права їх обслуговувати.

Проблема банківської реформи – перетворення банківської системи з пасивного кільця у ланцюгу централізованого господарювання в активно діючий багато гілковий організм, що сприяє підприємництву, стабілізації економіки, посиленню платоспроможності національної валюти.

Центральним банком нашої країни є Національний банк України (НБУ), що був створений у 1991 році. Він виконує такі обов’язки (функції):

· проведення єдиної державної політики у сфері грошового обігу, кредиту, забезпечення стабільності національної грошової системи; підтримка платоспроможності населення і пріоритетних галузей економіки;

· створення цивілізованого фінансового і валютного ринків, інфраструктури банківських і кредитних організацій;

· емісія грошей;

· координація діяльності банківської системи в цілому, організація міжбанківських розрахунків;

· створення державної скарбниці, збереження резервних фондів грошей, дорогоцінних металів і золотовалютних запасів, управління золотовалютними резервами України, що знаходяться на його балансі;

· визначення курсу національної грошової одиниці (гривні) відносно валют інших країн;

· сприяння виходу України на міжнародні фінансово-кредитні ринки.

Для того, щоб НБУ успішно виконував ці обов’язки, він повинен бути незалежним у взаємовідносинах з урядом, зокрема, не повинен відповідати по зобов’язанням уряду (не повинен бути “кишеньковим” банком уряду). У більшості розвинутих країн центральні банки офіційно не залежать від уряду, чітко розмежовують грошову систему держави і державний бюджет (яким розпоряджається центральний уряд). Для фінансування дефіциту державного бюджету створюється складний механізм з використанням державних цінних паперів – зобов’язань сплатити борг. У таких країнах менша інфляція, нема зловживання емісією готівкових грошей. Центральний банк має консультуватись з урядом стосовно грошової політики, для того, щоб вона погоджувалась з економічною політикою.

Основними функціями комерційних банків є залучення у різноманітних економічних суб'єктів тимчасово вільних коштів і надання залучених коштів для тимчасового платного використання тим економічним суб'єктам, які мають потребу у додатковому фінансуванні своєї діяльності, а також обслуговування розрахунково-платіжних відносин різних економічних суб'єктів. Відповідно до виконуваних функцій усі операції комерційних банків можна поділити на три групи: пасивні, активні і комісійні.

Пасивні операції пов'язані із залученням коштів: продаж емітованих банком або куплених раніше цінних паперів, залучення коштів на депозитні рахунки, отримання кредитів від центрального та інших комерційних банків, продаж золота, валюти та інших ліквідних цінностей.

Активні операції приводять до розміщення залучених коштів:

перерахування обов'язкових резервів на кореспондентський рахунок у центральному банку, видача кредитів різноманітним економічним суб'єктам, купівля цінних паперів, здійснення реальних інвестицій, купівля золота, валюти та інших ліквідних цінностей.

Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове, та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян шляхом виконання операцій і надання послуг, а саме:

n залучення та розміщення грошових вкладів та кредитів;

n здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;

n ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

n фінансування капітальних вкладень;

n випуск платіжних документів і цінних паперів;

n купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операцій з ними;

n видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;

n придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);

n купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках у вкладах;

n залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями;

n довірчі операції за дорученням клієнтів.

Основний дохід банку утворює різниця між відсотковими платежами, отриманими від здійснення активних операцій і сплаченими по пасивних операціях. Виняток у даному випадку складають цінні папери та інші ліквідні цінності, дохід від яких утворюється як сума відсоткового доходу за володіння цінними паперами і різниці між доходом від їхнього продажу та витратами на їхнє придбання.

Комісійні операції пов'язані із організацією обслуговування розрахункових, чекових, карткових та інших рахунків до вимоги і переказом коштів на ті чи інші рахунки за дорученням клієнтів банку. При цьому банк отримує дохід у вигляді комісійного відсотка від обслуговуваної суми коштів.

Метою існування банку, як і будь-якого іншого комерційного інституту, є отримання прибутку. Якщо інші фірми виробляють блага, то що ж виробляє банк? Адже гроші емітує держава, а банк тільки бере їх у тих, кому вони сьогодні не потрібні, і дає тим, кому вони зараз необхідні. Однак і самі банки „виробляють" гроші через видачу кредитів на основі часткового резервування депозитів.

Як банки створюють гроші?

Балансовий звіт комерційного банку – це декларація про фінансове положення цього банку на певний момент часу. Звіт відбиває активи – то, чим фірма володіє, і пасиви – то, чим фірма зобов’язана власникам цієї фірми (власний капітал) і не власникам фірми (зобов’язання). Активи і вимоги до активів, тобто пасиви, дорівнюють один одному:

Активи = зобов’язання + власний капітал.

Створення банками грошей, тобто банківське кредитування, має певні межі, зв’язані з необхідністю резервів. Розмір обов’язкових резервів встановлюється центральним банком, а комерційні банки можуть мати більше резервів. Обов’язкові резерви – це засіб контролю Національного банку за можливостями комерційних банків до кредитування.

Встановлені законом резерви комерційні банки мають у вигляді вкладів в центральному банку і касової готівки (гроші в касах комерційних банків). Звичайно, резервна норма < 100%.

Різниця між фактичними резервами банку і його обов’язковими резервами називається надлишковими резервами. Від розмірів надлишкових резервів залежить спроможність окремого комерційного банку надавати позики.

Фактичні резерви – обов’язкові резерви = надлишкові резерви

Норма обов'язкових банківських резервів (або норма резервних вимог – required reserve ratio - rr) є вираженою у відсотках часткою від загальної суми депозитів, яку комерційні банки не мають права видавати в кредит, і яку вони зберігають в Центральному банку у вигляді безпроцентних внесків. Для того, щоб визначити величину обов'язкових резервів (required reserves) банку, потрібно величину депозитів (deposits – D) помножити на норму резервних вимог: , де – величина обов'язкових резервів, D – величина депозитів, rr – норма резервних вимог. Якщо із загальної величини депозитів відняти величину обов'язкових резервів, то одержимо величину кредитних можливостей, або надлишкові резерви (понад обов'язкових):

де – кредитні можливості банку. Саме з цих засобів банк надає кредити.

Комерційні банки створюють гроші шляхом таких угод: 1) надаючи позики (виникають банківські гроші – банки створюють поточні рахунки в розмірах позики і при погашенні позики ці гроші ліквідуються); 2) купляючи у населення державні облігації.

Припустимо, що клієнт поклав у банк А 100 грн. на свій поточний рахунок. Якщо обов’язкова резервна норма 20%, то банк отримав 80 грн. надлишкових резервів, котрі може надати у позику у вигляді поточного рахунку іншому клієнтові. Позичальник виписує чек на 80 грн. і передає його комусь, хто поміщає його в банк Б. Цей банк може надати в позику 64 грн. (80 грн. - 16 грн., тобто 20% обов’язкової резервної норми). Аналогічно банк В отримує чек на 64 грн. та надає позику в розмірі 51,2 грн. (відняв 20%) і так далі. Вся система комерційних банків може надати позику в розмірі 400 грн. Окремий комерційний банк може надавати позику лише в межах надлишкових резервів, що він має. А система комерційних банків здатна надати позику в декілька разів більшу за величину надлишкових резервів тому, що вона не може втрачати резерви, - втрати в резервах в одних банках системи обертаються приростом резервів в інших банках цієї системи. Число, що умножає позику банківської системи, зворотно пропорційне обов’язковій резервній нормі, воно називається грошовим мультиплікатором або мультиплікатором поточних рахунків.

Грошовий мультиплікатор ( mm ) показує максимальну кількість нових кредитних грошей, що може бути створена одною гривнею надлишкових резервів при наданій величині обов’язкової резервної норми ( rr ) (вилучення грошей в обов’язкові резерви подібне витоку грошей в заощадження). В нашому прикладі грошовий мультиплікатор – 5.

Максимальна кількість нових грошей на поточних рахунках, котра може бути створена банківською системою на основі надлишкових резервів:

Комерційним банкам вигідно збільшувати пропозицію грошей в період підйому в економіці та скорочувати її в період спаду, а це сприяє посиленню амплітуди циклічних коливань. Тому центральний банк контролює діяльність комерційних банків по створенню грошей шляхом кредитування, використовуючи такі засоби: