Сьогодні прикладом індивідуальної форми навчання слугує репетиторство

Індивідуальна форма навчання має очевидні переваги: забезпечує можливості для індивідуалізації змісту і темпу навчання, здійснення систематичного і оперативного контролю за ходом і результатами навчальної діяльності учня. Водночас індивідуальне навчання має ряд недоліків, за що вже у ХVІ ст. його різко критикують: неекономність, обмеженість співробітництва з іншими учнями, що негативно впливало на процес соціалізації учня, формування вміння працювати в колективі.

Саме тому, в епоху середньовіччя (ХVІ ст.) значення індивідуального навчання неухильно спадає і поступається місцем індивідуально-груповій формі. Суть цієї форми полягає в тому, що заняття вчитель проводив вже з цілою групою дітей. Учні були різного віку і з різним рівнем підготовки, тому навчальна діяльність, як і раніше, мала індивідуальний характер. Учитель спілкувався з кожним учнем окремо, по черзі перевіряв засвоєння знань, пояснював новий матеріал, давав індивідуальні завдання. У цей час інші учні самостійно працювали над власними завданнями. Тому індивідуально-групова форма навчання була також недосконалою і не задовольняла потреби суспільства.

Бурхливий розвиток в епоху Відродження наук, виробництва, мистецтва викликав потребу в значній кількості письменних людей. У цьому контексті очевидною стає непридатність індивідуального та індивідуально-групового навчання для задоволення запитів суспільства. У зв’язку з цим, пошук нових аналогів щодо організації навчання сприяв виникненню групової форми навчання. Принципово новим у ній було те, що вчитель почав займатися зі стабільною групою учнів одночасно. Запровадив таку форму навчання в одній із гімназій страсбурзький педагог Йоганес Штурм, а теоретично обґрунтував і популяризував її Я.Коменський, спираючись на досвід навчання чеських братів, братських шкіл України і Білорусії, а також на власну практику. Згодом цю форму організації навчання почали називати класно-урочною системою.

Необхідними умовами правильної організації навчальної роботи Я.Коменський вважав:

· клас з незмінним складом учнів і приблизно однаковим рівнем розвитку;

· твердо визначений час занять;

· послідовне чергування занять і перерв;

· одночасну роботу учителя з усім класом.

На думку Я.Коменського, «Клас є не що інше, як об’єднання однаково встигаючих учнів для того, щоб легше можна було вести разом до однієї і тієї ж мети всіх, хто зайнятий одним і тим же і ставиться до навчання з однаковою старанністю ». До хиб у висловлюваннях Коменського відносно організації навчання треба віднести його припущення, що одного вчителя досить для будь-якого числа учнів (навіть 300 учнів). Звичайно, у цьому позначився певний механіцизм Коменського, надмірна віра в силу «єдиного методу». Коменський пропонував поділити всіх учнів на десятки і доручити заняття під керівництвом учителя кращим учням.

Класно-урочна система має низку переваг порівняно з іншими формами, зокрема індивідуальними: керівна роль учителя, чітка організаційна структура, раціональне використання часу, застосування різних методів і прийомів навчання, забезпечення пізнавальної активності учнів, послідовного і систематичного вивчення матеріалу. Водночас ця форма має деякі вади: орієнтація на «середнього» учня, обмежені можливості у здійсненні індивідуальної роботи, наслідувальний характер навчальної діяльності учнів.

Критичні висловлювання на адресу класно-урочної системи стали основою численних пошуків і вчених педагогів, і вчителів-практиків, з одного боку, і з іншого – шляхів удосконалення класно-урочної системи.

Першу спробу модернізації зробили в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. англійський священик А.Белл і вчитель Дж.Ланкастер, використавши ідею Я.Коменського про можливість залучення кращих учнів до навчання інших. Нова модифікована форма навчання отримала назву белл-ланкастерська система взаємного навчання і була використана авторами в Англії та Індії. Суть тієї системи полягала в тому, що старші учні спочатку вивчали матеріал під керівництвом учителя, а потім, отримавши відповідну інструкцію, займалися із молодшими, передаючи їм одержані знання. Свого часу цю систему подекуди запроваджували у вітчизняній школі: вона виправдовувала себе там, де не вистачало вчителів, але значного поширення не набула, оскільки не забезпечувала необхідної підготовки дітей.

Поиск по сайту: